Первинний світ, незакінчена битва.

Зображення: EPA/UPG Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп проводить виступ у Овальному кабінеті Білого дому, Вашингтон, 14 серпня 2025 року.

Місяць тому, 14 липня, Дональд Трамп висунув Росії ультиматум: вона повинна укласти мир з Україною впродовж 50 діб, у разі невиконання -- торговельні партнери РФ, які купують її енергоносії, зокрема Індія та КНР, стануть об'єктами вторинних американських санкцій у вигляді збільшення тарифів. Спершу інсайдери повідомляли 500% тарифи, згодом сам Трамп вказав на число у 100%. Проте уже через два тижні президент США скоротив цей термін, з огляду на відсутність будь-яких мирних ініціатив з боку РФ, до 10-12 днів, врешті крайньою датою 8 серпня. Тоді ж були запроваджені перші вторинні санкції -- додаткові 25% мита на індійські товари через те, що Нью-Делі продовжує закуповувати російську нафту.

Попри те, що Москва раніше не виявляла готовності йти на компроміси, санкції, що накладалися на її торговельних партнерів, виявилися значно болючішими, ніж очікувалося. Це спонукало Кремль до ініціації переговорів з Білим Домом. До Росії прибув спеціальний представник Стівен Віткофф, а згодом з'явилася інформація про заплановану зустріч Трампа та Путіна 15 серпня на Алясці в Анкоріджі. Хоча така різка зміна в динаміці переговорів щодо війни Росії проти України може виглядати як ознака можливого миру, детальніший аналіз позицій сторін змушує відкинути подібні надії.

Погляд Росії: Стамбул в оновленому вигляді.

Велику роль у формуванні картини можливого миру відіграє стан лінії фронту та окупованих територій. І хоча питання звільнення чи контролю над землями є одним із найважливіших та, безперечно, найбільш емоційно складним для обох сторін у плані поступок, війна ведеться не стільки за самі території, як за право визначити майбутнє України загалом, а через неї -- вплинути і на прийдешність Європи.

Фото: EPA/UPG Путін та спецпосланник США з питань Близького Сходу Стів Віткофф під час зустрічі в Кремлі 6 серпня 2025 р.

Перші враження від візиту Віткоффа до Росії створювали ілюзію більш м'якої позиції Москви, але згодом стало очевидно, що вимоги Кремля для припинення конфлікту залишилися незмінними. Росія наполягає на закріпленні відмови України від намірів вступити до НАТО через проголошення позаблокового нейтралітету. Також вимагається зменшення чисельності та обмеження можливостей Збройних Сил України, зокрема в контексті західних постачань. Ці умови мають супроводжуватися федералізацією країни та наданням російській мові статусу другої державної. Хоча це питання не було безпосередньо піднято на саміті, можна припустити, що йдеться про значні зміни в політиці національної ідентичності та ревізію історичних наративів. У територіальному аспекті Путін прагне закріпити за Росією свої військові здобутки в тій чи іншій формі. При цьому умовою для підписання угоди є часткове або повне скасування антиросійських санкцій.

Синтезуючи дані вимоги, можна дійти висновку, що Росія має намір істотно обмежити український суверенітет і підривати здатність України довгостроково забезпечувати свою оборону. Це, в свою чергу, значно підвищує шанси Москви на успіх у потенційному конфлікті в найближчі роки. Саміт, у свою чергу, не є способом вирішення конфлікту, а скоріше намаганням Кремля затримати введення нових санкцій, а також сміливим кроком з метою досягти перемоги у війні через угоду з Дональдом Трампом.

Сполучені Штати: покарання без винагороди.

Політика адміністрації нинішнього президента США щодо України може бути охарактеризована як безладні спроби швидко завершити конфлікт, намагаючись примусити обидві сторони до мирних переговорів. Після оголошення про саміт довгий час не було чіткої інформації про пропозиції, які готував Вашингтон. Хоча спочатку Стівен Віткофф описував угоду як тимчасове припинення вогню на лінії фронту без територіальних обмінів чи політичних зобов'язань для України, швидко стало очевидно, що Москва не давала попередньої згоди на такі умови. Таким чином, можна стверджувати, що стратегія Дональда Трампа полягає в безпосередньому спілкуванні з Путіним, під час якого він намагається переконати російського лідера в тому, що продовження війни не є вигідним для Росії.

Фото: cbsnews.com Президент США Дональд Трамп і президент РФ Володимир Путін

Ми змушені висловити сумнів щодо готовності Росії прийняти таке бачення, оскільки американська пропозиція виглядає не як стратегічне рішення, а скоріше як просте припинення бойових дій без закріплення жодних досягнень чи вимог РФ у міжнародному праві. Варто зазначити, що спочатку позиція Вашингтона була більш гнучкою, і навіть президент Трамп підкреслював, що обом сторонам доведеться погодитися на територіальні поступки, які можуть не влаштовувати їх.

Таке формулювання спричинило гостру реакцію з боку України та занепокоєння серед європейських лідерів. Це призвело до проведення онлайн-зустрічі 13 серпня, в якій взяли участь представники України, США, ЄС та Великої Британії. На цій зустрічі Дональд Трамп запевнив своїх партнерів, що не підпише угоду з Путіним на Алясці, оскільки це має бути вирішено між Москвою та Києвом. Він також зазначив, що Росію чекають "серйозні наслідки" у разі відмови. Далі з'явилася інформація про готовність США надати Україні гарантії безпеки в разі досягнення миру, але офіційного підтвердження цих заяв поки що не було.

Якщо для Росії саміт є шляхом отримати бажане не військовим шляхом, то США радше бачать у ньому принциповий початок мирного процесу на найвищому рівні, зокрема сам Трамп обговорював можливість уже тристоронньої зустрічі із Зеленським та Путіним після саміту на Алясці. Вочевидь, санкційний тиск примушує Кремль слідувати вимогам Вашингтона, однак уже зараз очевидні суттєві розбіжності у позиціях сторін, що роблять досягнення консенсусу маловірогідним, особливо в контексті відмови української сторони виконати вимогу, яку РФ називала для початку перемовин -- вивести війська з Донецької області.

Зображення: Генеральний штаб Збройних Сил України, Європейська оптика України.

Як Росія не проявляє готовності відмовитися від своїх вимог, так і для України прийняття жодної з нинішніх умов Кремля є абсолютно неприйнятним з політичної та стратегічної позиції. Слов'янсько-Краматорська агломерація залишається ключовим оборонним вузлом українських сил на Донбасі, штурм якого вимагатиме від російських військ величезних зусиль. Виведення військ призведе не лише до втрати значних територій, але й суттєво спростить можливості для подальшого наступу армії Росії, яке може розпочатися вже в Дніпропетровській області. Це також стосується Херсонської та Запорізької областей – добровільна відмова від будь-яких територій лише надасть ЗС РФ можливість відновити наступ вглиб України з більш вигідних позицій.

Проблемні аспекти. Виклики під Добропіллям.

Позиція столиці України не дозволяє проявити гнучкість – виживання країни в довгостроковій перспективі може бути забезпечене лише через подальшу інтеграцію в західний безпековий та економічний простір. Відхід від цього стратегічного напрямку стане основним сигналом поразки у війні.

У ширшій перспективі оборонна спроможність Української держави у значній мірі визначає безпеку Європейського Союзу, доля якої також може визначатися на Алясці. Держави Європи розглядають підтримку Києва як інвестицію у власну безпеку, тому не підтримають жодне обмеження обороноздатності України, оскільки вірогідність нового конфлікту у Європі в такому випадку лише зростає. Малоймовірно, що РФ зупинить свою військову машину зараз, коли у неї, враховуючи повільні темпи та складність процесу переозброєння Європи, наявне вікно можливостей для подальшої експансії.

Цифровий контроль: як Росія поступово активує свою мобілізаційну систему

Зображення: themoscowtimes.com Військові маневри на території Калінінградської області.

Перш за все, варто звернути увагу на країни Балтії та Фінляндію, які стикаються з все більшою кількістю випадків диверсій і саботажу з боку Росії. Ці держави також помічають активне збільшення російських військових сил поблизу своїх кордонів, зокрема, розгортання нового армійського корпусу у безпосередній близькості до Фінляндії та багаторазове підвищення чисельності підрозділів Ленінградського військового округу. Хоча бойові дії наразі заморожені, це зовсім не означає, що їх не буде відновлено в найближчі роки. Навпаки, така затримка надає Москві можливість підготуватися та зміцнити свої сили.

Що буде сьогодні?

Саміт у Анкоріджі, попри весь ажіотаж довкола цієї події, зараз не дає приводів очікувати мирного договору. Російська Федерація відчуває сили продовжувати бойові дії, її війська отримують стабільне поповнення живою силою, а економіка, попри значний спад у цілій низці галузей, спроможна підтримувати теперішній рівень оборонних видатків, у першу чергу за рахунок емісії облігацій федерального займу, ще щонайменше протягом року чи двох, не зазнаючи краху. Геостратегічна мета Росії у всій її кампанії проти Заходу -- відкинути кордони НАТО від своїх та повернути у якомусь обсязі втрачену з часів Холодної війни сферу впливу у Східній Європі.

Основна мета Російської Федерації в конфлікті з Україною полягає в утвердженні політичної влади, для чого можуть бути використані такі механізми, як федералізація й нейтралізація. Позиції Москви настільки відрізняються від можливих компромісів, на які могли б піти США або Європейський Союз, що шанси на досягнення миру виглядають ілюзорно.

Зображення: Jerzy Strzelecki Аеропорт Анкоридж, штат Аляска.

Водночас, Володимир Путін може віддати перевагу варіанту призупинення бойових дій або ж раніше озвученому "повітряному перемир'ю", за якого обидві сторони зобов'язуються утримуватися від ракетних і дронових атак на території супротивника. Слід зрозуміти, що жоден з цих кроків не вказує на ймовірне завершення конфлікту, а лише на тимчасове або часткове затишшя. Крім того, є ще один гравець, який досі залишався поза увагою у цій дискусії, але чия зовнішньополітична стратегії вимагає продовження військових дій у Європі — це Китай.

Китайська Народна Республіка є найважливішим партнером Путіна у війні. Без китайської електроніки, дронів, торгівлі, а також згоди на поглиблення співпраці КНДР із РФ спроможності останньої вести бойові дії цілком вірогідно б уже вичерпалися. Пекін же є головним бенефіціаром війни -- ізоляція штовхає Москву до все тіснішої співпраці, яка, однак, не є рівноправною, на практиці представляючи радше сировинну експлуатацію, аніж союзницькі відносини, яких жадала Росія. Війна у Європі відволікає сили та увагу США від Тихоокеанського регіону, при цьому витрати на підтримку війни з боку КНР не становлять ніякого тягаря, дозволяючи натомість проводити випробування продукції власного ОПК. КНР готується до війни, ціль якої очевидна -- Тайвань, і сьогодні відсутня змога вказати на реалістичні поступки чи заходи тиску, що могли б примусити Китай відхилитися від прийнятого політичного курсу чи випустити РФ зі своєї орбіти.

Сполучені Штати можуть проявляти тиск на переговорах, але спектр їхніх можливих пропозицій, які не викликатимуть засудження з боку Європи чи відторгнення з боку України, вкрай обмежений. За нинішньої міжнародної політичної ситуації досягнення стабільного миру виглядає неможливим, оскільки основний конфлікт ще навіть не розпочався. Замороження конфлікту може призвести до загрози агресії з боку Росії проти країн НАТО, що є неприйнятним для США сценарієм. В такому випадку Вашингтону доведеться або жертвувати єдністю альянсу, що стане геополітичною катастрофою, або ж перенаправляти більшу частину ресурсів з Тихого океану до Європи. Тому стабільний мир на європейському континенті відповідає інтересам США. Однак реалізація цього інтересу пов'язана з ще однією стратегічною метою Вашингтона в контексті війни Росії проти України — розривом російсько-китайського альянсу, що, на жаль, виглядає малоймовірним через нестачу ресурсів і непоступливість Росії.

Зображення: EPA/UPG Прапори Росії та Китаю, що майорять на вулицях Пекіна під час візиту президента Путіна до цієї країни.

Розуміючи складність ведення переговорів, Вашингтон шукає нові способи впливу на Москву, застосовуючи економічні важелі. Хоча наразі не йдеться про повне скасування санкцій, Дональд Трамп готовий запропонувати Росії спільний видобуток рідкоземельних ресурсів на Алясці та на анексованих територіях України, одночасно знімаючи обмеження з авіаційної промисловості РФ. Цю пропозицію важко сприймати інакше, як спробу підкупу Москви, але навіть у такому контексті слід пам’ятати, що США не можуть замінити для Росії Китай, і, більше того, не мають на меті цього. Кращею альтернативою китайському ринку для Москви є європейський, однак Європейський Союз займає жорстку позицію щодо санкцій і не має наміру послаблювати тиск, поки не буде досягнуто сталого миру на практиці. Звичайно, такі сценарії поки що залишаються лише мріями.

Заключення

Дуже мало факторів свідчать про можливу успішність переговорів, що відбуваються в Анкориджі. Росія та США мають суттєві розбіжності по кількох ключових питаннях, і готовність РФ до припинення бойових дій на невигідних для себе умовах залишається на низькому рівні. Навіть якщо Дональд Трамп вирішить організувати тристоронню зустріч за участю лідерів США, Росії та України, ймовірність того, що така особиста дипломатія допоможе подолати основні суперечності між Україною та Росією, вкрай мала. У підсумку, Вашингтону та Європі, ймовірно, доведеться продовжувати тиснути на Кремль.

Для Києва саміт у Анкоріджі, хоча й відкриває додаткові можливості для впливу на позицію Білого Дому, підкреслюючи нездатність Росії до компромісу та необхідність посилення санкцій, не обіцяє суттєвих змін у міжнародній політичній обстановці. Доля України залишається в руках її Збройних сил на фронті.

Зображення: 45-та окрема артилерійська бригада ЗСУ використовує самохідні артилерійські системи Archer.