Про що два роки мовчав Залужний? Ось кілька епізодів із книги його радниці Людмили Долгоновської.

В кінці серпня з'явилася перша книга, що розповідає про Валерія Залужного, першого головнокомандувача великої війни. Він відомий як один із найбільш мовчазних українських воєначальників.

Книжку під назвою "Залізний генерал. Уроки людяності" написала Людмила Долгоновська, яка раніше працювала радницею зі стратегічних комунікацій у Валерія Залужного. Вона приєдналася до комунікаційної команди головнокомандувача ще до призначення Залужного у 2020 році і залишила свою посаду у березні 2023 року, як зазначає сама авторка у книжці, без пояснення причин.

Тон "Залізного генерала" можна передати двома словами: захоплення і вдячність. Долгоновська представляє Залужного не просто як людину, яка опинилася на чолі країни у вирішальний момент, а майже як божественну істоту.

На 208 сторінках книжки немає жодного сумніву в правильності ухвалених Залужним рішень чи їхньої критики - як з боку Долгоновської, так і з боку її співрозмовників.

Усі прихильники воєнного нонфікшену та Валерія Залужного можуть самостійно ознайомитися з розлогою біографією колишнього головкома та атмосферою роботи його команди в перші тижні війни.

Ми ж у цьому тексті акцентували увагу на тих фрагментах "Залізного генерала", що мають історичну значущість або підтверджують відомі, але офіційно не визнані факти.

Ось виклад кількох епізодів з книги з включенням цитат та описом контексту подій.

В кінці липня 2021 року, приблизно за шість місяців до початку масштабної війни, Валерію Залужному зателефонували з Офісу Президента України, запросивши на співбесіду. На той час Залужний був керівником Оперативного командування "Північ". Він вирішив повідомити про заплановану поїздку свого начальника, Олександра Сирського. Однак, співробітник з Офісу Президента порадив цього не робити.

Вершиною тогочасних мрій 48-річного Залужного була посада командувача Операції об'єднаних сил. Але Зеленський запропонував дещо інше - крісло головкома.

Прийняти таку пропозицію у військовій ієрархії означало б перестрибнути одразу два щаблі - посади командувача Сухопутних військ і начальника Генштабу. Тому Валерій Федорович вагався. Проте дружина, Олена Залужна, переконувала, що він впорається.

"Найбільше я переймався через те, як до цього поставиться мій безпосередній начальник - Олександр Сирський. Я розумів, що буде шок у суспільстві. І це впаде на мене, на мою дружину. Ми дуже відкриті люди, у нас багато друзів. Публічність завжди завдає удару", - наводить слова Залужного Долгоновська.

До масштабування російського наступу Сили оборони почали готуватися ще з літа - осені 2021 року. На той час новопризначений головнокомандувач Залужний видав низку ключових наказів. Серед них було розпорядження про перегрупування та підготовку військ під виглядом навчань "Об'єднані зусилля 2021" для протидії можливому російському наступу, а також припинення ротації підрозділів на сході, щоб забезпечити постійну присутність військових у цьому регіоні.

Паралельно Залужний дозволив військовим у зоні ООС відкривати вогонь на ураження противника й обкатувати "Байрактари". Він був переконаний, що Україні треба максимально показувати росіянам зуби - завдавати втрат і збивати бажання наступати.

Проблем у ході підготовки до масштабного конфлікту було безліч - від дефіциту бронежилетів до нестачі палива та боєприпасів.

У серпні 2021 року, розповідає Долгоновська, несподівано допоміг представник американської оборонної компанії на ім'я Володимир. Він запропонував передати Україні піврічний запас боєприпасів, які першочергово призначалися для Афганістану до його захоплення талібами. Умови цієї передачі не були розкриті. Ці боєприпаси дозволили Україні протриматися до червня 2022 року, коли почали надходити перші пакети західної допомоги.

15 жовтня 2021 року Рада національної безпеки і оборони України ухвалила план захисту країни на випадок агресії з боку Росії. У січні 2022 року американський генерал Марк Міллі, який тоді очолював Об'єднаний комітет начальників штабів США, під час телефонної розмови із Залужним виявив бажання ознайомитися з цим планом. Проте Залужний відмовив йому в наданні доступу до документа.

Лише "кілька людей на Землі" мали доступ до оборонного плану України перед вторгненням.

За дванадцять днів до початку вторгнення, під час однієї з нарад, Залужний з нестримною люттю кричав на генералів та командувачів угруповань.

"Проте політичні лідери не зважилися на такі дії. Причина очевидна: не можна було надавати ворогу приводів. Саме те, що російська агресія була "неспровокована", дозволило нам утримати позиції на міжнародній сцені та отримати значну підтримку", - зазначає Долгоновська.

пише Долгоновська, не вказуючи імен. Уперше в таку поїздку він вирушив на початку 2023-го - у Бахмут, Авдіївку та Лиман. Просив говорити все, як є, запитував бачення та пропозиції командирів напрямків і комбригів. Зокрема, в Павла Паліси, який тоді ще був комадиром 5-го штурмового полку, цікавився, як йому вдалося підготувати новосформований підрозділ.

Долгоновська зазначила, що втручання політиків у військові справи стало більш помітним наприкінці літа 2022 року. Політичне керівництво прагнуло досягти швидких успіхів, щоб мати можливість звертатися за підтримкою до союзників і забезпечувати довіру населення. Водночас військові зосереджувалися на реальних можливостях Сил оборони та прогнозах щодо дій російських військ.

Генерал Залужний не раз наголошував: "Наступати необхідно не там, де можливо, а там, де потрібно", - зазначає Долгоновська.

Через кілька абзаців після цієї цитати Залужного, Долгоновська приводить два приклади - Херсон і Бахмут. Вона називає звільнення Херсона "перемогою стратегічного значення", але одразу зазначає, що з точки зору "військових", цей успіх є частковим:

"Адже нам не вдалося повністю знищити 25-тисячне угруповання противника, яке розташовувалося на правому березі Дніпра. Нам забракло артилерійських снарядів і часу провести операцію цілком".

Імовірно, йдеться про те, що частина російських сил, які стояли на правобережжі Херсонщини до листопада 2022-го, у передчутті українського наступу перейшла на лівий берег, а не була знищена. Зокрема й через брак в України достатньої кількості далекобійної зброї.

Надалі перебазування частини російських сил на лівий берег суттєво ускладнило операції Сил оборони на островах і лівому березі.

Про складну 10-місячну оборону Бахмута, доцільність якої викликала сумніви у союзників України, Долгоновська пише таке: ще у вересні 2022 року "військові на місцях", тобто ті, хто безпосередньо виконували завдання на напрямку, говорили про необхідність виходу з Соледара та Бахмута й заняття висот вглиб Донеччини. Вважається, що цю думку розділяв і Генеральний штаб.

Зрештою, було прийнято іншу стратегію - утримувати Бахмут (хто саме це вирішив, залишилось невідомим - УП). Це призвело до скупчення тисячного угруповання ворожих військ у цьому районі. Наші військові, завдяки надзвичайним зусиллям, змогли стримати та знищити ворога. За звичайних обставин місто мало б оперативне значення, але в нинішніх умовах воно стало стратегічно важливим.

Після візиту президента Зеленського в грудні 2022 року, коли він подарував президенту США Джо Байдену прапор, та інформаційної кампанії держави, Бахмут став "фортецею" і символом, - розповідає оповідачка.

Долгоновська підкреслює, що операція з 10-місячного утримання Бахмута була буцімто радше політичною потребою, ніж військовою.

Цікаво, що в умовах суворої оборони Бахмута вона жодного разу не згадує тодішнього командувача ОСУВ "Хортиця" Олександра Сирського, якому військові дорікали за недостатні укріплення та хаотичне планування, а також не згадує Залужного як головнокомандувача - лише президента.

Головною причиною поведінки головкома було його прагнення "уникати напруги у стосунках з президентом", зазначає Долгоновська. Це прямо свідчить про тривалий конфлікт між Зеленським і Залужним, який УП висвітлювала ще у квітні 2022 року, але який багато хто не бажав визнавати.

Сказати про це публічно, значить власноруч підписати собі указ про звільнення. Збрехати - не варіант для Залужного. Залишається один вихід - мовчати.

І Постійне вимірювання рейтингів, медіамоніторинги - на Банковій намагаються пильно стежити за ситуацією і не дати шансу політичним конкурентам. Щоб уникнути нових звинувачень у "надмірній" інформаційній активності та напруженості у взаєминах з Володимиром Зеленським, Залужний вважав за краще відповідати "ні" на кожен журналістський запит про інтерв'ю.

Один із рідкісних випадків, коли Залужний з'являвся особисто, а не через заяви, пов'язаний з весіллями військових. Наприклад, у вересні 2022 року він разом з Віталієм Кличком брав участь у розписі нащадків двох козацьких родів. У травні 2023 року він також був присутній на весіллі молодого подружжя.

Після однієї з пресконференцій президента, де також була УП, Зеленський навіть буцімто злегка обурювався цим. Мовляв, ви дорікаєте мені тим, що я ховаю Залужного від світу, а я, що не подивлюся, то він світиться на весіллях.

У своїй книзі Долгоновська описує ці фотографії, зроблені в Генштабі, де з березня 2022 року почали проводити весільні церемонії. Чимало пар мріяли, щоб їх шлюб зареєстрував саме Залужний.

Колишній головком часто жартував під час розписів: "Чи готовий ти виконувати всі її забаганки й забаганки тещі? Чи обіцяєш, що наречена буде плакати тільки від щастя?". А коли затримувався, говорив: "Вибачте за запізнення, це я вам дав час подумати".