Путін втрачає контроль над Кавказом: як Вірменія та Азербайджан відходять від впливу Москви.
Доки Росія продовжує війну проти України, різко погіршились її справи на Південному Кавказі. В чому причина конфліктів РФ з Азербайджаном та Вірменією і чи послабне російський вплив в регіоні далі - читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Основное:
Російські силовики брутально затримують десятки азербайджанців, в Азербайджані жорстко "пакують" російських ФСБшників, Z-блогери закликають до ракетних ударів по Баку і розповідають про "брудних азербайджанських нацистів". Паралельно вірменські священники намагаються скинути діючий уряд, прем'єр-міністр пропонує показати свій статевий орган предстоятелю місцевої церкви, а влада країни хоче закрити російські пропагандистські канали.
Ці драматичні події, що відбулися всього за кілька останніх днів, яскраво свідчать про зниження російського впливу на Південному Кавказі. Ще нещодавно вважалося, що позиції Москви в цьому регіоні виглядають стабільними. Особливо в контексті того, що минулого року Росії вдалося закріпити свій контроль у, здавалося б, найбільш ворожій країні - Грузії, де протести проти фальсифікацій виборів не призвели до жодних суттєвих змін.
Водночас відносини Кремля з двома іншими державами регіону, Азербайджаном та Вірменією, завжди виглядали досить міцними. Проте зараз одразу дві паралельні кризи стрімко віддаляють їх від Москви.
Конфлікт між Баку і Москвою розпочався після арешту в Єкатеринбурзі понад п’ятдесяти громадян Азербайджану, пов’язаного з нерозкритою кримінальною справою, що налічує більше двадцяти років. Двоє з затриманих незабаром померли. У свідоцтві про смерть одного з них, Зіяддіна Сафарова, виданому російською стороною, вказувалося, що причиною смерті стала гостра серцево-легенева недостатність. Проте азербайджанська судмедекспертиза встановила, що Сафаров загинув внаслідок численних переломів і тяжкого травматичного шоку.
Влада Азербайджану рішуче виступила проти дій Росії. Крім того, всі культурні події, які мали бути організовані російськими державними та приватними структурами, були анульовані.
У Баку затримали двох російських агентів ФСБ, які працювали під прикриттям у пропагандистському агентстві "Sputnik Азербайджан". Окрім цього, прокуратура Азербайджану відкрила кримінальне провадження проти російських силовиків за звинуваченнями у катуваннях і вбивствах. Ця стаття є безпрецедентною для країни, оскільки раніше подібні звинувачення не використовувалися, а правозахисники мають чимало претензій щодо ситуації навіть у Баку.
Події в Єкатеринбурзі можна було б віднести до ексцесу виконавця - недолугих дій місцевих російських силовиків. І саме такий меседж транслює центральна влада з Москви. Однак є кілька деталей, що свідчать про інше.
По-перше, справа про вбивство, в рамках якої затримали громадян Азербайджану, триває вже 24 роки. По-друге, миттєва реакція російських пропагандистів варта уваги - від виникнення терміна "азербайджанські нацисти" до заяви про те, що "Баку є російським містом". Додатково, затримання азербайджанців також фіксуються в інших містах Росії. Таким чином, політичний контекст цієї ситуації є безсумнівним.
Раніше Азербайджан прагнув знайти баланс між різними впливовими центрами на Південному Кавказі, включаючи Росію. Це було зумовлено кількома факторами: бажанням використовувати Росію як контрвагу Туреччині та іншим потужним гравцям, а також економічними інтересами. Наприклад, розглядалася можливість експорту російського газу в Європу під маркою азербайджанського. Крім того, важливим аспектом залишається питання азербайджанської діаспори, яка налічує, за різними оцінками, від 1,5 до 2 мільйонів осіб на території Російської Федерації.
Президенти Азербайджану і Туреччини - Ільхам Алієв і Реджеп таїп Ердоган (фото: Getty Images)
"Азербайджан у своїх відносинах з Росією доклав значних зусиль для уникнення ескалації конфліктів, оскільки в РФ проживає велика кількість етнічних азербайджанців. Для Москви трудові мігранти з Азербайджану, Таджикистану та інших країн виступають важливим інструментом тиску," - зазначила у коментарі для РБК-Україна Марина Гончарук, колишня представниця офіційних структур Азербайджанської Республіки в Україні.
Ця обставина трансформувалася в міру зміцнення економічних позицій держави, особливо в контексті видобутку енергетичних ресурсів. Особливо це стало помітно на фоні війни, яку Росія веде проти України, куди Москва направляє основну частину своїх ресурсів.
Що стосується Азербайджану, то його влада зацікавлена не у підпорядкуванні Росії, а у проведенні багатовекторної зовнішньої політики, що підкреслює незалежність і наполегливість Азербайджану, сказав РБК-Україна аналітик з питань Південного Кавказу Польського інституту міжнародних відносин Войцех Войтасевич.
Баку може дозволити собі таку позицію завдяки перемозі в Карабаху, сильній армії, а також військовій підтримці Туреччини та Ізраїлю. Тож силовий тиск на Азербайджан малоефективний.
"Внаслідок конфлікту в Україні Росія наразі перебуває в ослабленому стані, що заважає їй здійснювати військові дії в Південному Кавказі з метою тиску на певні держави. З часом Кремль усвідомить, що таємні переговори з Ільхамом Алієвим, президентом Азербайджану, можуть принести більш позитивні результати, ніж відкрите протистояння", - підкреслив Войтасевич.
Проте наслідки від цієї конфронтації вже є - щодо можливостей РФ впливати на внутрішню політику Азербайджану.
Особливо очевидно у ситуаціях, коли відносини між Баку та Москвою стають напруженими і виникають кризові моменти, що в Азербайджані нарешті усвідомили, яку серйозну загрозу для національної безпеки представляє "рускій сектор". Це, в першу чергу, стосується мережі російськомовних навчальних закладів, а також усіх, хто має зв'язки з Росією. Адже "рускій сектор" пов'язаний з формуванням лояльності та симпатій переважно до Росії, - зазначила Гончарук.
Вперше подібне можна було спостерігати після того, як у грудні минулого року російська ППО збила літак "Азербайджанських авіаліній". Тоді загинули 38 людей. Росія офіційно не визнала своєї провини, хоча Путін вибачився перед Алієвим за "трагічний інцидент". Азербайджан, зі свого боку, наполягає на визнанні відповідальності РФ, покаранні винних та виплаті компенсацій.
Збитий літак Азербайджану, атакований Росією (джерело: Getty Images)
"В Азербайджані існує певна соціальна ієрархія, і коли адміністрація президента видає якісь накази або виникає невдоволення вищого керівництва щодо Росії, суспільство зазвичай підтримує ці настрої. Після того, як росіяни збили літак, президент Алієв висловився досить різко, так само як і державні експерти та журналісти. Проте, "рускій сектор" не приєднався до цієї лінії незадоволення з боку держави; навпаки, вони почали виправдовувати дії Росії", - зазначила експертка.
За її словами, в керівництві країни зрозуміли, що відповідні агенти російського впливу у кризових ситуаціях можуть виступити як "п'ята колона". Повністю ліквідувати їх немає можливості - все-таки надто велику частину освітньої системи становлять російськомовні школи та виші, не кажучи вже про значний вплив російського бізнесу всередині Азербайджану. Однак спроби встановити більший контроль над "рускім сектором" точно посиляться.
На даний момент напруга між двома державами лише посилюється: як Росія, так і Азербайджан щодня здійснюють все нові і нові дії, що свідчать про їхню неприязнь одна до одної.
Прикметно, що паралельно з ескалацією між Росією та Азербайджаном помітно охолоджуються і відносини між РФ та Вірменією. Як і заведено в світовій політиці, принцип "ворог мого ворога - мій друг" працює далеко не завжди.
У Вірменії останнім часом події розгортаються з великою драматичністю. 25 червня в країні відбулася низка резонансних арештів. Серед затриманих виявилися кілька представників Вірменської апостольської церкви (ВАЦ), зокрема архієпископ Баграт (Галстанян), який минулого року очолював численні протести проти уряду. Також був затриманий російський олігарх вірменського походження Самвел Карапетян.
Одночасно прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян ініціював публічний конфлікт із керівництвом Вірменської Апостольської Церкви. Зокрема, він закликає до відставки її глави Гарегіна II.
Уряд країни оголосив про розкриття організації, що готувала "насильницьке захоплення влади". При цьому, медіа та публічні фігури, які мають зв'язки з владою Вірменії, натякають на можливу причетність Росії. Хоча наразі відсутні переконливі докази, подібний розвиток подій цілком міг би статися, враховуючи теперішні обставини в регіоні.
Войцех Войтасевич зазначив, що Вірменська церква від початку виступала проти Нікола Пашиняна. Це пояснюється її тісними зв'язками зі старим політичним режимом у Вірменії, який було знесено в ході оксамитової революції 2018 року, а також зв'язками з Росією.
Архієпископ Баграт (Галстанян) під час мітингу опозиції (джерело: Getty Images)
У цьому контексті особа затриманого олігарха Самвела Карапетяна є центральною фігурою. Хоча його основна бізнес-діяльність зосереджена в Росії, він також здійснює контроль над оператором національної енергетичної мережі Вірменії. Саме це, на думку слідчих органів, надавало Карапетяну можливість впливати на стабільність ситуації в країні. Додатково, незадовго до свого затримання, він публічно висловив підтримку дій церкви, які були спрямовані проти уряду.
"Москва має чіткий інтерес у тому, щоб церква виступила проти уряду та стала рушійною силою кампанії, що має на меті дестабілізацію внутрішньої ситуації в країні. Саме ці міркування стали причиною для відрядження Самвела Карапетяна до Єревану", - зазначив у коментарі для РБК-Україна вірменський експерт Рубен Меграбян.
Комунікаційна напруга між державою та церквою в країні досягла свого піку: один із священиків висловив підозру, що Пашинян пройшов процедуру обрізання, на що прем'єр-міністр запропонував церковним діячам підтвердити це на ділі.
А спікер вірменського парламенту Ален Симонян в контексті поточних подій запропонував взагалі відключити в країні російське телебачення через втручання у внутрішні справи Вірменії.
Вірменія наразі проходить через складний етап змін. Після поразки в конфлікті з Азербайджаном у 2020 році та остаточної втрати Нагірного Карабаху у 2023 році — регіону, де переважна частина населення була вірменського походження, — Єреван прагне до остаточного примирення з Баку. В даний час тривають підготовчі роботи для підписання мирного договору.
Крім того, уряд Пашиняна відновлює дипломатичні зв'язки з Туреччиною. 18 червня вірменський прем'єр вперше за десять років відвідав Анкару з офіційним візитом. Взаємодія з Туреччиною, як і з Азербайджаном, фактично зупинилася на початку 90-х, коли вірменські сили захопили Нагірний Карабах.
Одним із наслідків стало те, що межі Вірменії з двома основними сусідами залишалися закритими протягом багатьох років. Єдине наземне сполучення з іншими країнами здійснювалося лише через Іран та Грузію. Така напівізоляція значно ускладнила розвиток економіки та інтеграцію в міжнародну спільноту. Зусилля Пашиняна, спрямовані на зняття цієї ізоляції, зосереджені на покращенні відносин з Азербайджаном і Туреччиною. Паралельно країна поступово виходить із сфери впливу Росії (зокрема, спостерігається фактичне зниження активності в рамках ОДКБ) і активізує співпрацю з Європейським Союзом, включаючи підготовку до майбутнього референдуму щодо можливого вступу в ЄС.
"Цей процес, звісно, не є швидким і однозначним. Він потребує значних зусиль та переосмислення. Проте його важливість важко переоцінити, адже він має незворотний характер. Відчувається певна втома від безперервних конфліктів. Існує усвідомлення, що стабільність вірменської держави залежить від мирних відносин з сусідами", - підкреслив Рубен Меграбян у коментарі для РБК-Україна.
Експерт підтвердив, що більшість, але не всі, вірмени з цим згодні. Тим паче, що Азербайджан як сильніша сторона може диктувати Єревану свої умови під час остаточного примирення.
Ільхам Алієв, Володимир Путін і Нікол Пашинян на переговорах у Сочі, 2021 рік (джерело: Getty Images)
Ключовими у цьому плані будуть парламентські вибори у Вірменії наступного року. За словами Войцеха Войтасевича, популярність Пашиняна, його уряду та правлячої партії набагато нижча, ніж під час останніх парламентських виборів у 2021 році, не кажучи вже про 2018 рік і оксамитову революцію.
"Громадянський договір" (партія Пашиняна - ред.) може розраховувати на підтримку в діапазоні 11-18%. Інші політичні партії мають намір підтримати лише невелика кількість виборців. Пашинян сподівається, що на майбутніх виборах його голоси перевищать 30%, що в умовах слабкої опозиції дозволить йому отримати більш ніж 50% парламентських місць, забезпечуючи таким чином більшість", - підкреслив експерт.
За його словами, під час виборчої кампанії Пашинян планує акцентувати увагу на позитивних змінах в економіці країни, зміцненні зв'язків з Євросоюзом, можливостях отримання безвізового режиму з Європою, зменшенні залежності від Росії, досягненні миру з Азербайджаном, а також на укладеному стратегічному партнерстві зі США. З цієї причини він активно працює над підписанням мирного договору та налагодженням відносин з Туреччиною.
У Кремлі відповідають на це за допомогою гібридних впливів. "Росія активно працює над дестабілізацією ситуації, постійно вживаючи заходів для дискредитації уряду Вірменії та створення хаосу в суспільстві через кампанії дезінформації. Останнім часом ми також спостерігаємо, що вона не вагається застосовувати навіть диверсійно-терористичні методи", - зазначив у своєму інтерв'ю Рубен Меграбян.
Це, по суті, остання можливість для Росії утримати свій вплив у регіоні, користуючись стратегією "розділяй і володарюй".
Росія стурбована тим, що підписання мирної угоди між Азербайджаном і Вірменією, яке покладе край карабахському конфлікту, позбавить її можливості використовувати цей конфлікт для розширення свого впливу в регіоні, підкреслив Войтасевич.
Як зазначив він, Кремль має намір вплинути на політичний курс Азербайджану, сприяючи його орієнтації на Росію, тоді як у випадку з Вірменією прагне до усунення Пашиняна та встановлення проросійського уряду.
Тож ставки у "великій грі" на Південному Кавказі надзвичайно високі, і від Росії слід очікувати все більш ворожих кроків. Разом із тим, ресурсів для повноцінного втручання у справи регіону вона має все менше. Як не парадоксально, до певної міри Вірменію та Азербайджан рятує Україна, перемелюючи російські сили на своїй території.
