РАЦ: "Лобановський зазначив: після закінчення зборів ти зможеш переїхати до своєї нової квартири."

Колишній гравець "Динамо" Василь Рац поділився спогадами про свій шлях у київській команді:

Перші виступи в основній команді були справжнім випробуванням. Відчував тиск і хвилювання... Крім того, я ділив кімнату з Веремєєвим, а мене підписали замість нього. Це означало, що ми змагалися за одне місце в складі. Проте Володимир завжди підтримував мене, ділився корисними порадами та допомагав зрозуміти, як краще діяти на полі. Він ставився до мене з людяністю, за що я йому дуже вдячний.

У наступному сезоні Лобановського призначили головним тренером національної збірної, і на чолі київського "Динамо" став Юрій Морозов. Чомусь він не надавав мені достатньо довіри для місця в основному складі, через що два сезони я грав у дублюючій команді. У той час я проходив службу в армії і не мав можливості залишити "Динамо". Проте після закінчення сезону 1983 року у мене вже визріла думка про перехід в інший клуб. Знову з'явилася пропозиція вирушити до Ташкенту.

А потім, коли ми грали в Москві наприкінці сезону, мені зателефонував сам Бєсков. Він висловив бажання зустрітися та поспілкуватися. Його чорний "Мерседес" стояв біля готелю, і він чекав на мене в автомобілі, щоб уникнути зайвих поглядів. Я спустився вниз і сів у машину, де вже був селекціонер, який раніше підійшов до мене у Вінниці. Бєсков почав розмову:

- Ми вже тривалий час стежимо за твоїми виступами. Твій ігровий стиль ідеально відповідає нашим вимогам. Було б чудово, якби ти приєднався до нас. Це ж Москва, "Спартак", великі перспективи, національна команда... Ось наш контракт, ми готові підписати його в будь-який момент.

- Константине Івановичу, - звертаюся до нього, - я не можу просто так підписати контракт. Так, я справді хочу перейти в іншу команду, адже тут у мене немає ігрової практики. Але я хочу дочекатися завершення сезону, адже наприкінці кожного сезону у нас проходять зустрічі з керівництвом клубу, і мені важливо поговорити з Лобановським. Тільки після цього я зможу дати вам відповідь. Хоча в глибині душі я вже майже був впевнений у своєму переході до "Спартака".

Коли я отримав запрошення на співбесіду, звертаюся до Лобановського:

- Валерій Васильович, я хочу перейти в іншу команду...

- Куди? - запитує він. Хоча Лобановський вже все знав зі своїх каналів.

- Це не має значення, - кажу я. - Мені просто хочеться перейти в іншу команду.

- В "Спартак" зібрався? Ти там "загубишся". А ми тут тебе знаємо і розраховуємо на тебе.

- Але я не маю тут власної квартири. Мешкаю в студентському гуртожитку.

- Після зборів приїдеш - буде у тебе квартира.

Отже, я ухвалив рішення залишитися. Я зателефонував Бєскову, висловив вдячність за його пропозицію і повідомив, що наразі залишаюсь у Києві. Після завершення зборів я переїхав у квартиру.

З наступного сезону 1984 року Лобановський почав мене постійно ставити в основний склад. У 1985 році я був єдиним футболістом в команді, який відіграв всі матчі без замін. А потім Малафєєв запросив мене до збірної союзу. Він взагалі не дуже хотів брати киян до збірної. Але "Динамо" того сезону показувало чудову гру, про нас багато писали в пресі. В тому числі і про те, чому не взяти в збірну таких футболістів, як Рац та інших. І Малафєєв , так би мовити, був змушений мене взяти до збірної.

Я ясно пам'ятаю, як наш тренер провів інструктаж перед стартовим матчем. Він детально пояснив, які завдання стоятимуть перед кожним з нас. Коли ми вийшли на поле, поряд зі мною був Протасов. Я звернувся до нього:

Олеже, я все ще не можу зрозуміти, як мені потрібно діяти в грі.

"Грай за своїми правилами," - сказав Протасов.

І я грав.

Спочатку я виступав на позиції нападника у всіх дитячих командах. Коли я переїхав до спортивного інтернату, звернувся до тренера Валентина Івановича Борейка з проханням перевести мене в центр поля. Граючи в нападі, я не відчував задоволення. Мені давали м'яч, я пробігав, забивав — і так по колу. А ось у півзахисті все зовсім інакше: тут можна відібрати м'яч, боротися за нього та віддавати паси. У нападі я почувався незручно, адже вся команда працювала на мене, а забивав лише я. Тому я вирішив перейти в півзахист — зрозумів, що це моє покликання.

Який гол залишився в пам'яті найбільше? Їх було декілька. Якщо говорити про збірну, то я не можу забути матч проти французів у Парижі, на "Парк-де-Пренс" у жовтні 1986 року. Ми здобули перемогу з рахунком 2:0. Перший гол тоді забив Бєланов, а другий - це був я. Також в уяві я часто згадую вирішальний гол у 1988 році в нашій первій зустрічі з Нідерландами (1:0). Це були два знакових моменти для нашої команди.

А в чемпіонаті - то це у 1986 році, гра проти московського "Динамо". Ми йшли з нею на-рівних. Боролися за золото. І там через перенесену гру сталося так, що дві з трьох останніх ігор ми граємо з "одноклубниками". Спочатку грали на виїзді в манежі. Якщо ми їм програємо - тоді москвичі достроково стали б чемпіонами. Нічия давала нам шанс. Ми тоді грали в манежі. Я забив перший гол. Потім вони відігралися. Гра закінчилася внічию.

В останньому матчі сезону, який відбувся в Києві, ми здобули перемогу з рахунком 2:1 і таким чином стали чемпіонами. Один з голів у цьому матчі забив я. А ще пам’ятаю, як забив "Факелу" з Воронежа, закрутивши м’яч прямо з кутового. Це також був вдалий гол.

Мене більше радувало не стільки самостійно забивати, скільки бачити, як мої передачі призводять до голів. Коли я віддавав довгий пас на Бєланова, і він мчав до воріт, щоб забити, або коли інші гравці реалізовували мої зусилля. Це приносило мені більше задоволення.

Що можна сказати про Лобановського? Це людина, яка завжди дотримується своїх обіцянок. Якщо він щось пообіцяв, ви можете бути впевнені, що це станеться. Сказав, що хтось отримає квартиру – значить, це точно так і буде. Якщо пообіцяв автомобіль – будьте певні, що він його отримає. Він навіть влаштовував пробіжки в лісі разом з командою. Тривалість таких занять становила 40-50 хвилин, і він завжди біг попереду. Ми слідували за ним і думали: якщо він може бігти з нами, то й ми здатні і повинні це робити.

Перед матчем ми залишаємося в Конча-Заспі. У Лобановського була родина, і він міг би повернутися додому, але ніколи не робив цього. Він завжди залишався з нами.

Після тренувань я зазвичай затримувався на полі. Іноді разом із кимось, але найчастіше — з Балтачою. У такі моменти я вдосконалював свої навички, працюючи над довгими передачами, виконуючи кутові, пробиваючи штрафні удари та навішуючи на нападників. Ми з Балтачою часто залишалися разом, адже розумів, що це важливо для нашого розвитку.

Після тріумфу 1986 року ніхто не мав зіркової хвороби? Такого не було навіть близько. До того ж ще з 1984-го року почалась зміна поколінь. Лобановський почав будувати нову команду. Пішли Буряк і ще декілька гравців. Прийшли Яковенко, Заваров, Бєланов, Яремчук. Приходили молоді хлопці".