Разом із Степаном Бандерою існував іще один відомий діяч: 68 років тому КДБ ліквідував Лева Ребета.

Лев-Роман Ребет, відомий під псевдонімами Кіл, Кліщ, Левко, Лисий та Стар, був видатним українським політичним діячем та публіцистом, одним із провідних фігур Організації українських націоналістів (ОУН). Його життя трагічно обірвалося внаслідок вбивства, вчиненого агентом КДБ Богданом Сташинським, який за два роки після цього також вбив Степана Бандеру. 12 жовтня відзначається 68-річчя з часу його загибелі.

У статті на Еспресо розглядається, як Лев Ребет став одним із ключових лідерів Організації українських націоналістів і чому радянська влада так його остерігалася, що вчинила підступний замах на його життя.

Лев Ребет з'явився на світ 3 березня 1912 року в місті Стрий, що на Львівщині, в родині працівника пошти. Вже з юних років він палко підтримував українську національну ідею. У 15 років, навчаючись у Стрийській українській гімназії, став членом Української Військової Організації (УВО). Після створення Організації українських націоналістів у 1929 році приєднався до неї, а через рік очолив місцевий осередок на Стрийщині.

Закінчив юридичний факультет Львівського університету.

Після вбивства 15 червня 1934 року міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, Ребету, разом зі Степаном Бандерою, Миколою Лебедем та іншими представниками ОУН, затримала польська поліція. Проте, через недостатність доказів, Ребету було звільнено.

З 1935 року до початку 1939 року він обіймав посаду керівника Крайової Екзекутиви ОУН на заході сучасної України. Після поділу Польщі між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом у вересні 1939 року Ребет переїхав до Кракова, звідки координував діяльність розвідки.

Після розподілу ОУН на мельниківську і бандерівську групи, він став на бік Степана Бандери і з квітня 1941 року увійшов до складу ОУНР.

22 червня 1941 року, коли стартувала німецько-радянська війна, Ребет разом з бандерівською групою вирушив до Львова. У вечірній час 30 червня 1941 року, після відступу радянських військ, у Львові було оголошено Акт відновлення Української держави. 5 липня Ребета отримав призначення на посаду заступника керівника Західноукраїнського уряду, який очолював Ярослав Стецько.

Після оголошення Акту відновлення Української Держави нацистські війська розпочали переслідування українських діячів. Німецьке керівництво вимагало від Степана Бандери та Ярослава Стецька скасувати цей акт, однак, не отримавши їхньої згоди, вдалося до арештів.

6 липня 1941 року в Кракові гестапо затримало Степана Бандеру, а лише через три дні, 9 липня, було арештовано Ярослава Стецька, голову Українського державного правління, у Львові. Після цих подій Лев Ребет узяв на себе його обов'язки та став представником ОУН(б) в Українській національній раді, що знаходилася під керівництвом Костя Левицького та митрополита Андрея Шептицького.

12 липня німці заарештували ще кількох членів уряду - Дмитра Яціва, Романа Ільницького, Володимира Стахіва та самого Лева Ребета. Усіх їх перевезли до Берліна, де впродовж двох місяців вимагали відкликати Акт відновлення Української Держави.

Оскільки Бандера, Ребет, Стецько та інші категорично відмовилися, їх відправили до концентраційних таборів. Лева Ребета після допитів у Кракові ув'язнили в концтаборі Аушвіц, де він пробув до грудня 1944 року.

Влітку 1944 року була заснована Українська головна визвольна рада (УГВР) — структура, що взяла на себе роль лідера повстанського руху. До її Президії увійшла Дарія Ребет, дружина Лева Ребета. Після того, як Лев був звільнений з концтабору у жовтні того ж року, він, за дорученням УГВР, вирушив до Мюнхена. Там він представляв український визвольний рух та очолював організації ОУН у цьому місті. У період з 1945 по 1948 рік Ребет виконував функції головного судді Закордонних частин ОУН. З часом він став одним із керівників організації, а згодом зайняв посаду голови.

У 1948 році в середовищі бандерівського крила ОУН відбувся перший значний розкол. Лев Ребет разом із кількома іншими керівниками висловився проти авторитарної політики, яку підтримували Степан Бандера та Ярослав Стецько. Незважаючи на спроби досягти примирення у 1953 році, у лютому 1954 року конфлікт став незворотним.

Бандера й Стецько закликали повернутися до ідеї "Україна для українців", а Ребет відстоював демократичну програму ОУН 1943 року з гаслом "Свободу народам, свободу людині!"

Ребет покинув ОУН(р) і заснував нову організацію - Закордонні частини ОУН.

Під час свого перебування в еміграції Лев Ребет активно розвивав наукову та публіцистичну роботу, співпрацюючи з такими виданнями, як "Українська трибуна", "Час" і "Сучасна Україна".

Молодь відстоювала ідею створення суверенної демократичної Української нації. Вони підкреслювали, що така держава може виникнути лише на основі незалежності України. Тільки "власна держава є найкращим середовищем для розвитку етнічної спільноти".

Ідея Ребети, згідно з якою "теорія народного суверенітету стала каталізатором стихійного руху, що підняв численні народи та етнічні групи до статусу націй", і її застосування до українського народу суперечила радянській ідеології. Це призвело до того, що комуністичне керівництво визнало її загрозливою і видало жорстокий наказ про її ліквідацію.

Радянська влада неодноразово вимагала видачі оунівців та упівців, у тому числі й Ребета, начебто за співпрацю з німцями. Кілька разів його намагались викрасти, але врешті-решт ухвалили рішення вбити.

КДБ охарактеризував Ребету як одного з найнебезпечніших активістів. Убивство Ребети стало справою агента Богдана Сташинського. Точно через два роки він здійснив ще одне вбивство – цього разу жертвою став Степан Бандера.

12 жовтня 1957 року на сходах будівлі на Карлплатц у Мюнхені, де в той час розташовувалася редакція "Українського Самостійника", стався інцидент з пристроєм, що стріляв струменем синильної кислоти. Цей апарат, загорнутий у газету, був виготовлений у московській лабораторії, яку називали "спеціальним кабінетом" або "камерою", а в радянські часи — "спецлабораторією № 12". Сьогодні ця структура у ФСБ відома як "лабораторія Х".

У мить зустрічі вбивця Сташинський, або ж Йозеф Леман, ще по-іншому називали - Зіґфрід Дреґер, Ганс-Йоахим Будайт, Олександр Крилов, скерував пристрій просто в обличчя Ребета і натиснув на спускову пружину. Як і було задумано у Москві, при вдиханні випари отрути швидко потрапляли до крові жертви і спричиняли закупорення судин її головного мозку. Смерть Ребета настала за півтори хвилини, але жодних слідів втручання на його тілі не залишилося. Згідно з лікарською експертизою причиною смерті назвала серцеву недостатність.

"Я чекав біля будинку. Після десятої години помітив, як він йшов від трамвайної зупинки, і вирішив повернутися, направляючись до входу. Піднявся на один поверх, до першого. Перевірив свою зброю — і залишився чекати в коридорі на першому поверсі. Згодом почув, як вхідні двері відкрилися," — згадував момент перед "вистрілом" Сташинський, як зазначено на сайті Історія Пласту.

Українські емігрантські медіа спочатку повідомили про смерть Лева Ребета, вказуючи на серцевий напад як причину. Проте згодом з'ясувалося, що він насправді став жертвою отруєння.

Сташинський повідомив, що йому передали інформацію про те, що Ребет вважався "головним теоретиком української еміграції". Зокрема, стверджується, що Ребет у своїх газетах акцентував увагу не стільки на новинах поточного дня, скільки, насамперед, на ідеологічних аспектах.

Приховуючи свої сліди, Сташинський повернувся до СРСР, пройшовши через Франкфурт і Берлін. За цю місію він отримав у винагороду фотоапарат "Контакс".

15 жовтня 1959 року за аналогічним планом, але з використанням більш досконалої зброї, Богдан Сташинський вчинив вбивство Степана Бандери, застосувавши цианістий калій.

Історик Владислав Гриневич зазначав, що Ребет безумовно був одним з провідних ідеологів руху українських націоналістів.

Те, що КҐБ визнало його одним із найнебезпечніших діячів, підтверджує факт організації замаху на його життя. В результаті цього нападнику, агенту КҐБ Сташинському, вдалося його вбити. Можна також зазначити, що співробітники КҐБ здебільшого націлювалися на ключових фігур. Оскільки Ребет займав важливу позицію в одній із ланок ОУН, він становив серйозну загрозу.

Одночасно вони намагалися створити враження, що за цим стоять його політичні супротивники, українські націоналісти, які нібито і вчинили напад. І не так давно з'ясувалося, що це замах організував КҐБ, - поділився він в інтерв'ю для Радіо Свобода.