Референдум не може звільнити президента від його відповідальності, незалежно від причин, які спонукають до його організації, - зазначив Магера.

У часи війни справжнє лідерство виявляється не в передачі повноважень зовнішнім структурам — навіть якщо це робиться під знаменем народного волевиявлення, — а в готовності взяти відповідальність на себе, дотримуючись при цьому Конституції.

В Україні сьогодні склалася ситуація, для якої немає готових конституційних сценаріїв. Конституція України не описує реальність, у якій опинилися українці, і не повинна цього робити. Основний закон не містить "воєнного плану миру", так само як не передбачає готових рецептів ухвалення рішень у моменті цивілізаційного зламу. Саме тому відповідальність за такі рішення не може бути механічно розподілена або перекладена -- ані на народ, ані на референдум, ані на абстрактну "волю більшості", у статті "Референдум про мир": чи може влада спертися на волю народу" пише експерт Центру політико-правових реформ та ексзаступник голови ЦВК Андрій Магера.

Згідно з основним законом України, укладення міжнародних угод є прерогативою президента, тоді як Верховна Рада має затверджувати їхню обов'язковість. Це не просто технічний нюанс, а важливий принцип відповідальності: держава передає складні, іноді критичні рішення обраним органам, залишаючи їх у межах правового поля. Звернення до думки громадян у цьому контексті може мати різні причини. Це може бути спробою зменшити моральний тягар від прийняття рішень, щирим прагненням знайти суспільний консенсус або ж відповіддю на внутрішню кризу довіри до інститутів, які страждають від корупції та управлінської виснаженості, - зазначає автор.

Та незалежно від мотиву, як додає Магера, референдум не може підмінити відповідальність. Тим паче він не може зробити її легальною там, де Конституція не дозволяє. Корупційні скандали, залежність частини політичних рішень від неформальних впливів, втрата суб'єктності -- все це, наголошує Магера, знижує спроможність влади діяти як єдине ціле.

Однак на фоні цих обставин президент залишається постаттю, яка, незважаючи на всі попередження, має вищий рівень суспільної підтримки, ніж парламент і уряд, особливо з урахуванням його статусу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, що підтверджується соціологічними даними. Це, в свою чергу, робить питання відповідальності ще більш актуальним. У таких умовах справжнє лідерство полягає не в передачі повноважень зовнішнім структурам - навіть під прапором народовладдя, - а в тому, щоб взяти на себе відповідальність у межах Конституції. Важливо враховувати суспільні настрої, відкрито пояснювати свою логіку дій і нести політичну та моральну відповідальність за наслідки. Проте, слід уникати заміни правових процедур плебісцитарними імітаціями, - зауважує автор.

Магера підкреслює, що народовладдя в умовах війни не зводиться до голосування "за" або "проти" складних міжнародних рішень. Це, скоріше, вияв довіри до інститутів, які функціонують у рамках Конституції, а також готовність цих інститутів нести відповідальність за ухвалені рішення.

"Все інше — навіть якщо виглядає демократично — може стати джерелом не єдності, а розколу", — зазначає фахівець.

Нагадаємо, Андрій Магера роз'яснив, чому термін "референдум" в контексті миру є юридичною ілюзією. Проблема полягає не лише в самій формулюванні, а й у загальному підході влади до питання мирного врегулювання, спираючись на думку громадян. Крім того, експерт зазначив, що українська Конституція регулює питання референдумів в певному контексті.