17 років тому Росія розпочала військові дії проти Грузії: грузинський журналіст згадує події серпня 2008 року.

На початку серпня, 17 років тому, Росія ініціювала першу європейську війну XXI століття на території Грузії. Конфлікт розгорнувся в стратегічно важливому Південно-Кавказькому регіоні, і його причиною стало загострення обстановки в сепаратистському Південній Осетії, що користувався підтримкою Російської Федерації.

На той час президент Російської Федерації Дмитро Медведєв та прем'єр Володимир Путін розгорнули військові сили на території Грузії, обґрунтовуючи свої дії необхідністю "захисту російських громадян" і називаючи цю агресію "змушенням до миру". Конфлікт тривав лише п'ять днів, і його наслідком стало втрачення контролю грузинською владою над Абхазією та Південною Осетією.

У 1991 році Грузія оголосила про свою незалежність, що призвело до виникнення конфліктів із сепаратистськими угрупуваннями в Південній Осетії та Абхазії, які отримували підтримку з боку Росії. Після низки військових зіткнень і тривалих заморожених конфліктів у цих регіонах були розгорнуті російські "миротворчі сили".

Напруга між Російською Федерацією та Грузією посилилася після проєвропейської революції в Тбілісі в 2003 році. У серпні 2008 року конфлікт спалахнув з новою інтенсивністю: 1 серпня сепаратисти почали обстрілювати грузинські села, а 7 серпня Грузія розпочала військову операцію в Південній Осетії, прагнучи відновити конституційний порядок на частині своєї території й захопити Цхінвалі.

У відповідь на ситуацію, Росія 8 серпня здійснила масштабне вторгнення під виглядом "примусу до миру", розпочавши атаки на Південну Осетію та інші регіони Грузії. Бойові дії супроводжувалися блокадою Чорного моря, кібератаками та інформаційною війною. Конфлікт завершився 12 серпня завдяки втручанню президента Франції Ніколя Саркозі, який досяг угоди про припинення вогню.

Еспресо поговорив з грузинським журналістом, який у ті дні висвітлював війну - Темуром Кігурадзе. У перший день збройного протистояння він працював у епіцентрі подій - Цхінвалі. Там російські бойовики на очах Темо убили двох його колег. Сам він був поранений, а згодом полонений.

Чи усвідомлювали ви, що те, в якому підвішеному стані опинилися Абхазія та Осетія з початку 90-х років під наглядом "російських миротворців", неминуче призведе до конфлікту?

Безумовно, всі усвідомлювали, що заморожені конфлікти рано чи пізно можуть спалахнути з новою силою.

Ні в кого в Грузії не було жодних ілюзій того, що так звані російські "миротворці", під якою б там егідою вони не були, СНД чи ООН зможуть запобігти конфлікту і щоб території були повернуті під юрисдикцію Грузії.

Час від часу напруженість на межах цих територій, зокрема Цхінвальського регіону (в Грузії його називають Південною Осетією) і Абхазії, посилювалася з моменту, коли, здавалося б, війна завершилася. Наприкінці дев'яностих та на початку двохтисячних також мали місце незначні конфлікти.

У 2006 році ситуація почала суттєво загострюватися, коли Грузія однозначно сигналізувала Москві про свій вибір на користь прозахідної політики, включаючи намір приєднатися до НАТО та Європейського Союзу.

Відбувалося постачання озброєння, артилерійських систем, бронетехніки та живої сили з боку російських військових для проведення військової підготовки з осетинськими збройними формуваннями. "Миротворці" ж не вжили жодних заходів для припинення цих дій, а, навпаки, підтримували їх.

Ведуть дискусії, в який саме день почалась війна - 7 чи 8 серпня, то все ж коли?

2 серпня в Північній Осетії завершились масові військові навчання "Кавказ 2008", після чого Росія почала виводити свої сили, які, за офіційними даними, були зібрані для цих маневрів біля Рокського тунелю, що з'єднує Північну і Південну Осетії. 6 серпня військово-морські сили Росії, зокрема десантні кораблі, вирушили з баз Чорноморського флоту, що наразі розташована в тимчасово окупованому Криму, у напрямку Грузії. Важливо зазначити, що ці події відбулися ще до 7 серпня, всього за кілька днів до ескалації конфлікту.

За іншою інформацією вже 5 та 6 серпня через гірські перевали до Південної Осетії перекинуто російські артилерійські системи. Розпочинається в'їзд добровольців на територію Цхінвальського регіону. Це ми говоримо знову ж таки до 7 серпня. Тому, коли мене запитують сьомого чи восьмого серпня розпочалась війна, я кажу - за кілька днів до цього розпочалася активна фаза конфлікту. А власне сам вогонь було відкрито в ніч з 7 на 8 серпня.

Якою мірою Росія підготовилася до цієї війни? Які ознаки свідчили про її неминучість?

За кілька днів до початку конфлікту, на території Цхінвальського регіону було розпочато евакуацію мирних жителів. За різними оцінками, від 40 до 60 тисяч. Це дуже маленький регіон і велика частина цього цивільного населення була вивезена спеціальними автобусами, що знову ж таки доводить, що Росія готувалася там до військової операції.

Але виїхали не всі цивільні. Ми побачили, що в місті залишається частина цивільного населення, яка не змогла, або ж не захотіла їхати.

Удар російських ракет по колоні грузинських військових, зображення: gettyimages.

Ви, власне, були свідком початку війни, бачили все на власні очі. Розкажіть про поїздку в Цхінвалі, які тоді були емоції?

Тоді я був молодим журналістом, який працював у щоденній газеті в Тбілісі. Коли ми отримали новину про початок війни, ми вирушили на автомобілі в напрямку Цхінвалі. У нашій команді було чотири людини: двоє грузинів, українець і американець. Ми доїхали до самого міста, де вже чули звуки обстрілів, а навколо були помітні сліди від бойових дій.

Незважаючи на те, що ми мали позначення "Преса", російські солдати вбили двох моїх колег. Вони просто почали стріляти з кулемета в наш бік. Я отримав поранення і потрапив у полон. Лише через приблизно два тижні, завдяки зусиллям журналістів і міжнародних організацій, таких як Червоний Хрест, мені вдалося вибратися.

За межами Південної Осетії було захоплено кілька грузинських сіл і міст, військові бази, на яких також були і грабежі, і мародерство, і ці знамениті кадри, коли в буквальному сенсі туалети знімали з різних установ і забирали з собою. Такий відомий випадок був, коли російські солдати викрадали кондиціонери, але не знали, що кондиціонери складаються з двох блоків внутрішнього та зовнішнього і крали лише те, що всередині.

Російсько-грузинська війна часто згадується як перша війна, в якій одночасно відбувалася кібервійна, що включала в себе хакерські атаки та блокування веб-сайтів. Які деталі ви можете надати з цього приводу? Чи дійсно це відповідає дійсності?

Ця війна є першим у історії людства конфліктом гібридного характеру. Це, безумовно, масштабна агресія, що супроводжувалася використанням інформаційних і цифрових технологій. Вперше в історії діяли телеканали, такі як "Росія 24", які безперервно транслювали пропаганду. Вони відкрито стверджували, що грузинська сторона нібито знищила понад дві тисячі мирних громадян у Південній Осетії за кілька днів, а також, що танки розчавлювали дітей, змушуючи їх втручатися. Проте, це були абсолютно неправдиві звинувачення, які не знайшли підтвердження ані від міжнародної спільноти, ані пізніше серед самих росіян.

У 2008 році Росія тестувала свої новітні технології на прикладі Грузії, що в подальшому сприяло підготовці до агресії проти України в 2014 році.

У мене є запитання: чи можна вважати війну в Грузії своєрідною репетицією для конфлікту в Україні?

Я абсолютно певен, що так і є. Серпень 2008 року був полігоном тестування власних сил для Росії. Військових сил, пропагандистських сил, власних сил впливу в пострадянському просторі, а також, що дуже важливо, це була перевірка реакції західної спільноти. Чи буде відповідь на те, що Росія робить ось у такому маленькому регіоні? На жаль, як ми побачили у 2008 році на російську агресію не було адекватної відповіді ні з боку Сполучених Штатів Америки, ні з боку європейської спільноти.

Були засудження, підтримка, особливо з країн Східної Європи, маю на увазі країни Балтії, Польщу, Україну, звичайно, але не було санкцій проти Росії. Не було жодної військової відповіді. Навпаки, вже через кілька місяців президент Обама а, вірніше, держсекретар США Гілларі Клінтон і міністр закордонних справ Росії Лавров запускають так зване перезавантаження відносин США і Росії.

Тоді грузинське вище керівництво кричало - наступною буде Україна, а далі Молдова. Однак тоді, у прямому значенні, з цих застережень сміялись.

Які, власне, уроки грузинської війни мали б почерпнути українці і навпаки уроки з теперішньої російсько-української війни можуть собі взяти грузини?

Російські військовослужбовці піднімають національний прапор Росії на бойовій машині в Цхінвалі 11 серпня 2008 року. Фото: gettyimages.

Це дійсно складне питання... Я вважаю, що уроки, які слід було б винести, стосуються всього світу. Адже неважливо, чи мова йде про маленьку, чи велику державу — коли відбувається несправедливість і військова агресія, реакція країн, що вважають себе цивілізованими, повинна бути рішучою та миттєвою. Нажаль, цього не сталося.

Тоді ми отримали значну підтримку від України, а також з боку міжнародної спільноти. Це справило глибокий вплив на відносини між Україною та Грузією.

Тепер ви можете дізнатися, що значна кількість добровольців з Грузії бере участь у боях на стороні Збройних сил України.

Усіма цими військовими рухає лише одне - це бажання воювати проти нашого спільного ворога. Росія показала своє обличчя і ще раз довела, це ворог грузинів, українців, молдаван, жителів країн Балтії. Хоча в однієї країни, з якою межує Росія, від Фінляндії, до Японії, з ким у Росії не було війни? І ця історія повторюватиметься.

А як так сталося, що після таких болючих подій у Грузії таки прийшли до влади проросійські сили?

Вони не прийшли одного дня. Саакашвілі залишив дуже багато людей у Грузії скривдженими, злими. Була якась несправедливість за його правління і люди вирішили обрати собі іншу владу. А особливо коли й побачили, що міжнародна реакція на агресію Росії проти Грузії не була такою жорсткою, як нам хотілося б.

У 2012 році пройшли парламентські вибори, де обрано партію "Грузинська мрія", яка в жодному разі не позиціонувала себе як проросійську партію, навпаки. Вони позиціонували себе (і досі, до речі, так кажуть), як партію, яка приведе Грузію до Євросоюзу.

Але вони говорили про прагматичний підхід, про те, що ми повинні мати хороші відносини із Заходом і не допустити війни з Росією. І народу, який розумів, що наступні війни проти Росії вже не витримає, принаймні частині населення така позиція імпонувала.

З кожним роком "Грузинська мрія" ставала дедалі більше проросійською партією. З партії почали виходити прозахідні люди, які були її членами. Це тривало десь десятиліття, і вже після пандемії, після 2020-го, а особливо 2023-го року, грузинський уряд складався з проросійськи орієнтованих політичних діячів. І вони вирішили фактично повністю зараз привести Грузію під негласний контроль Росії, який зміцнюється російськими інвестиціями та торгівлею з Росією. Населення якось цього не помічало, але зараз частина протестує, зокрема воюючи з тією ж Росією у складі українських Збройних сил. Ситуація дуже і дуже важка.

Російський солдат пробігає повз тіло грузинського солдата на околиці Цхінвалі 11 серпня 2008 року, фото: gettyimages

Беручи до уваги всі ці аспекти, яким ви уявляєте майбутнє Грузії?

Думаю, що все буде погано. У найближчий, принаймні, рік на Грузію чекають дуже великі потрясіння та події. Нікуди не зникне та напруга, і нікуди ця влада не піде за власним бажанням. Ми залежимо від того, що станеться в Україні.

Якщо ця війна завершиться справедливо, і Росія отримає належну відповідь за свою агресію та злочини в Україні, це обов'язково вплине і на Грузію. Якщо Росія уникне покарання, а зусилля Трампа не приведуть до чесного вирішення цього конфлікту, я сумніваюся, що Грузія може розраховувати на позитивні перспективи в найближчому майбутньому.