Рух у напрямку "світу хаосу": The Guardian аналізує, як політика Трампа ставить під загрозу основи міжнародного права.

У 2025 році західні політичні діячі, здавалося, перебували в стані впевненості: як вони, так і світ у цілому опинилися на порозі величезних змін — в момент, коли міжнародна система, створена по завершенні Другої світової війни, фактично втратила свою ефективність.

У подібні історичні періоди, як застерігав Ґрамші у своїх найвідоміших текстах, "відбуваються морбідні явища найрізноманітнішого ґатунку". І сьогодні важко уявити щось більш морбідне, ніж глибока криза легітимності правил і законів, на яких тримався міжнародний лад -- система, у формуванні якої США відігравали ключову роль від 1945 року.

Однак ніхто не може заперечити, що не отримав попередження про руйнівний вплив, який Трамп планував здійснити на світову систему.

Держсекретар США Марко Рубіо висловив свою позицію з вражаючою відвертістю під час слухань у Сенаті в лютому, коли обговорювали його кандидатуру. Він ясно окреслив, як Трамп дистанціювався від системи, що була створена його попередниками. "Післявоєнний глобальний порядок не лише став непотрібним — зараз він перетворився на інструмент, який використовується проти нас. Це призвело до ситуації, коли ми стикаємося з найбільшими ризиками геополітичної нестабільності та глобальної кризи за все життя тих, хто присутній тут сьогодні", — зазначив Рубіо.

Відповідно до його аргументації, міжнародні правила слід відкинути, оскільки вони ґрунтуються на помилковій концепції, що зовнішню політику, яка має на меті захист основних національних інтересів, можна замінити політикою, що підтримує "ліберальний світовий лад, де всі нації Землі стануть частиною демократичної спільноти, орієнтованої на Захід". Він вважає, що в результаті людство відмовиться від національної ідентичності і перетвориться на "єдину людську родину та громадян світу".

"Це не було лише мрією. Тепер ми усвідомлюємо, що це була ризикована ілюзія," — наголосив державний секретар США.

Ці оцінки отримали подальший розвиток у новій Стратегії національної безпеки США, де вказуються занепокоєння щодо "поглинання європейської культури" та висловлюється готовність підтримувати націоналістичні політичні сили, які прагнуть до "стратегічної стабільності з Росією". У документі також підкреслюється, що Сполучені Штати більше не планують "підтримувати світовий порядок, як Атлант".

В теорії все це виглядає як доволі послідовна доктрина "Америка насамперед". Однак на практиці зовнішня політика Трампа нагадує хаотичне переплетення суперечностей, де проголошений принцип неінтервенціонізму стикається з окремими втручаннями, що незграбно поєднують уявлення про світовий порядок із вузькими національними інтересами США. Тут немає й мови про лінійність — скоріше це нагадує феєрверк розрізнених іскор у темряві. Як із гордістю зазначає Дональд Трамп-молодший, його батько є найменш передбачуваним політиком. Саме ця надмірна персоналізація американської зовнішньої політики залишає колишнім союзникам США крихку, але небезпечну надію, що відносини з Вашингтоном ще можна відновити.

У всьому цьому безладі є одна незмінна мішень трампівської зневаги -- обмеження, які накладає міжнародне право, а також ціннісна система, побудована навколо принципу національного суверенітету, включно із забороною застосування сили для перегляду зовнішніх кордонів. Натомість Трамп надає перевагу "чистій примусовій силі" -- тому, що дедалі частіше називають мафіозною дипломатією, де рушіями змін стають шантаж, вимагання та кулуарні домовленості.

Коли постає вибір, наприклад, між витісненням Росії з України -- чого США безсумнівно могли б досягти, достатньо озброївши Київ -- та вибудовуванням вигідних відносин із президентом РФ Володимиром Путіним, у межах яких обидві сторони фактично розграбовують значні матеріальні ресурси України, Трамп без вагань обирає другий шлях. У цій логіці саме Україна має "заплатити будь-яку ціну, понести будь-який тягар і витримати будь-які випробування", щоб гарантувати виживання та успіх трампівської економіки. Для Євросоюзу та НАТО це справді той момент, коли кожен крок може виявитися визначальним для майбутнього європейського суверенітету та дії Статуту ООН.

Так само, як суверенітет Венесуели, що має під контролем 303 мільярди барелів нафти — це майже 20% світових запасів — потрапляє під увагу Трампа, так і незалежність Гренландії, Канади чи Мексики опиняється під загрозою хижих інтересів. Коли віцепрезидент США Джей Ді Венс отримав попередження в соціальних мережах про те, що вбивство венесуельських цивільних осіб без належного судового розгляду — зокрема внаслідок бомбардувань суден у Карибському та Тихому океанах — може бути розглянуто як воєнний злочин, він зневажливо відмахнувся: "Мені все одно, як ви це трактуєте".

Пізніше Пентагон без особливої переконливості заявив, що за американським законодавством допустимо підривати моряків, які зазнали корабельної аварії та опинилися у воді, оскільки ті нібито були комбатантами та становили загрозу безпеці США.

Одночасно відбувається руйнація основ вільної торгівлі: Трамп використовує величезні можливості американського ринку як інструмент для тиску, змушуючи союзників йти на фінансові поступки та змінювати свою внутрішню політику. Позиція країни в очах адміністрації США не визначається раціональними критеріями або рівнем демократії, а залежить від особистих стосунків лідера з Трампом та його найближчим оточенням. Це, по суті, нагадує відкриту монархічну систему.

Зрештою, ізраїльська окупація та інтенсивні бомбардування Гази — це не лише жорстокі дії, які відбуваються на фоні мовчазної або навіть співучасної позиції європейських країн, але й яскраво ілюструють фальшивість універсальних міжнародних норм. Як зауважив радник з зовнішньої політики прем'єр-міністра Катару Маджед аль-Ансарі, який у 2025 році мав більше контактів з Ізраїлем, ніж багато інших дипломатів: "Ми живемо в епоху жахливої безкарності, що відкидає нас на сотні років назад. Нас змушують робити поступки не для того, щоб зупинити агресію, а лише щоб закликати винуватців вбивати менше людей і завдавати менше руйнувань. Ми навіть не вимагаємо поваги до міжнародного права — ми просимо хоча б трохи відступити від його повного ігнорування".

Усі ці процеси супроводжуються безпосереднім і рішучим тиском на міжнародні правові інституції, які перешкоджають використанню грубої сили. Нещодавно французький суддя Міжнародного кримінального суду Ніколя Гійю поділився своїми думками в інтерв'ю для Le Monde щодо наслідків санкцій, накладених на нього Сполученими Штатами в серпні, після того як МКС видав ордер на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу за злочини проти людяності.

Впроваджені обмеження кардинально трансформували його звичний спосіб життя.

"Всі мої облікові записи в американських компаніях, таких як Amazon, Airbnb, PayPal та інші, були деактивовані. Наприклад, я зробив бронювання готелю у Франції через Expedia, і всього через кілька годин отримав листа від компанії з повідомленням про скасування, посилаючись на санкційні обмеження," – поділився Гійю.

За те, що він наважився відстоювати фундаментальні засади міжнародного гуманітарного права та цінність життя палестинських цивільних у міжнародному суді, який розглядає воєнні злочини й геноцид, Гійю, за його словами, фактично "відправили жити назад до 1990-х". Європейські банки, налякані тиском і погрозами з боку представників Мінфіну США у Вашингтоні, оперативно закрили його рахунки. Комплаєнс-підрозділи європейських компаній, діючи як слухняні виконавці волі американської влади, відмовилися надавати йому будь-які послуги.

Водночас європейські інституції, серед яких і ті, що підписали Римський статут, що 2002 року заснував Міжнародний кримінальний суд, воліють ігнорувати події, що відбуваються. Відомі палестинські правозахисні організації, зокрема Al-Haq, також стикаються із закриттям банківських рахунків через санкції за їхню співпрацю з МКС. Судді Міжнародного суду ООН, який займається розглядом міждержавних конфліктів, змушені вживати превентивних заходів, щоб їхні активи не були заморожені.

Сполучені Штати намагалися підірвати діяльність низки інших структур ООН, зокрема Ради з прав людини та ЮНЕСКО. Загалом, за оцінками, США скоротили фінансування організацій, пов'язаних з ООН, на 1 млрд дол. і звільнили 1000 американських держслужбовців, чиї функції підтримували ключові напрямки роботи Організації.

На Генеральній асамблеї ООН -- головній арені цьогорічних суперечок між США та рештою світу -- Вашингтон, здається, майже смакує власну ізоляцію. Інші багатосторонні платформи -- Світова організація торгівлі, механізми Паризької кліматичної угоди, G20 -- перетворилися на простори конфронтації, де США демонструють або свою домінантність, або демонстративну байдужість: то не з'являючись, то вимагаючи принизливої лояльності від колишніх партнерів.

Ексдержсекретар США Джон Керрі підкреслив, що в період президентства Трампа Сполучені Штати стали "не лідером, а країною, що заперечує, затягує й роз'єднує".

"Коли США починають відступати, застарілі виправдання знову набирають сили. Китай не лише відчуває нову свободу від ретельного контролю, але й поступово займає місце, яке залишили Сполучені Штати", - зазначив Керрі.

Відхід Вашингтона від міжнародного права та пов'язаних із ним інституцій має особливо трагічний вигляд, адже, як зазначає доцент міжнародного права Кембриджського університету доктор Тор Кревер, у разі Гази "мова законності стала домінантною рамкою суспільного й політичного дискурсу".

У спеціальному випуску London Review of International Law понад 40 науковців опублікували есе, в яких розмірковують, чи здатне міжнародне право витримати раптову хвилю суспільної віри в нього як у джерело справедливості. Право не може підмінити політику або розв'язати ідеологічні конфлікти в умовах глибоко поляризованого світу. Завідувач кафедри публічного міжнародного права Лондонської школи економіки, професор Джеррі Сімпсон визнав, що йому довелося "проковтнути свої давні сумніви щодо ефективності міжнародного права перед обличчям колосальної віри, покладеної на нього, особливо молодими".

Нездатність відповідати новим очікуванням суспільства призвела до того, що декан юридичного коледжу Університету Хорфаккана, професор Томас Скутеріс охарактеризував її як "настрій кінця століття" щодо міжнародного права.

"Лексикон міжнародного права -- суверенітет, геноцид, агресія -- став майже фоновим, насичуючи політичну атмосферу юридичним звучанням. Але всюдисущість породжує дивний парадокс. Що помітнішим здається міжнародне право, то менш вирішальним воно відчувається. Норми згадуються дедалі частіше й інтенсивніше, водночас їхня здатність врегульовувати спори або запобігати насильству, здається, слабшає. Те, що колись обіцяло порядок, дедалі більше має вигляд як вистава", -- написав Скутеріс у Leiden Journal of International Law.

Цей парадокс особливо яскраво виявляється, коли західні політики спочатку звертаються до рішень Ради безпеки ООН або міжнародних судів, а через короткий проміжок часу підкоряються вимогам Трампа, називаючи його "татусем". Яскравим прикладом цього є генсек НАТО Марк Рютте, який демонструє свою прихильність, відправляючи все більш розкішні подарунки "сонячному королю" та його родині.

У 2025 році лише небагато осіб наважилися публічно виступити проти того, що нідерландський історик Рутгер Брегман охарактеризував як "аморальність і легковажність... дві ключові характеристики сучасних лідерів".

Одним із видатних голосів у цій ситуації став Том Флетчер, керівник гуманітарної агенції ООН Ocha. У травні він виступив перед дипломатами ООН з закликом "задуматися – хоча б на мить – над тим, які дії кожен із нас буде розповідати майбутнім поколінням, коли йтиметься про зусилля зупинити злочин XXI століття, свідками якого ми щоденно є в Газі. Це питання буде супроводжувати нас до кінця наших днів – іноді з недовірою, іноді з гнівом, але завжди. ... Можливо, деякі згадають, що в нашому транзакційному світі були й інші пріоритети. Або ж ми вдаватимемося до порожніх фраз: ми зробили все, що могли".

Ці слова стали справжнім криком розпачу. Інший голос, сповнений болю, прозвучав з уст міністра закордонних справ Оману Бадра бін Хамада аль-Бусаїді. Виступаючи на зустрічі Oslo Forum у Маскаті — міжнародному майданчику для посередників — він підкреслив: "Ми опинилися на небезпечній межі, де певні види зовнішнього втручання — якщо не враховувати пряму інвазію та анексію територій — сприймаються як звичайна складова міжнародних відносин, а не як незаконні порушення нашого спільного міжнародного порядку. Як це сталося?"

На переконання аль-Бусаїді, коріння проблеми сягає часу, що передував президентству Трампа.

"Після 11 вересня стриманість і повага до міжнародних норм були ігноровані, адже розпочалися не одне, а відразу два зовнішні втручання в Ірак і Афганістан. Офіційно ці дії мали на меті ліквідацію терористичної загрози, але насправді перетворилися на відверті проекти зміни режимів", -- заявив міністр закордонних справ Оману.

Сьогодні частина лівого інтелектуального середовища навіть схвально ставиться до того, що вихід міжнародного права в центр уваги супроводжується падінням довіри до нього. Критики поділяють думку марксиста Перрі Андерсона, який у New Left Review писав, що "за будь-якої реалістичної оцінки міжнародне право не є ані справді міжнародним, ані по-справжньому правом".

Автори підкреслюють, що президенти США, незалежно від їхньої політичної приналежності, завжди знаходили способи обходити обмеження, пов'язані з цим правом. США жодного разу не підписали ані Римський статут, ані Конвенцію ООН про морське право. Франклін Рузвельт більше цікавився створенням стабільного правового договору з Росією, ніж формуванням клубу демократій. Окрім того, професор Джон Дугард, член південноафриканської юридичної команди в Міжнародному суді ООН, зазначав, що використане командою Джо Байдена формулювання "порядок, заснований на правилах", є свідченням неоднозначного ставлення США до міжнародних правових норм.

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров вже тривалий час стверджує, що Сполучені Штати підтримують "західноцентричну систему, що ґрунтується на правилах, як заміну міжнародному праву".

Схожу думку висловив міністр закордонних справ Китаю Ван Ї у травні 2021 року під час обговорень у Раді безпеки ООН, присвячених питанням багатосторонності.

"Згідно з китайським міністром, міжнародні норми повинні базуватися на принципах міжнародного права і бути створені спільно. Вони не можуть бути привілеєм лише обраних, а мають діяти для всіх держав, без жодних виключень чи подвійних стандартів."

Для багатьох держав глобального Півдня ці норми несуть у собі спадок насильства та расової ієрархії. Інші ж вважають міжнародне право, з його поняттями пропорційності, розрізнення та необхідності, безуспішною спробою пом'якшити невід'ємну жорстокість війни.

Одночасно члени старшого покоління стверджують, що в цій системі присутні справжні цінності, які варто зберегти. Яскравим прикладом цього стала реакція Крістофа Хойсгена, який на той час завершував свою діяльність на посаді голови Мюнхенської конференції з безпеки, після виступу Венса у лютому 2025 року, в якому він різко розкритикував європейські цінності.

Хойсген, який протягом 12 років обіймав посаду радника канцлерки Німеччини Ангели Меркель з питань безпеки та міжнародних відносин, висловився на конференції: "Ми повинні бути стурбовані тим, що наша спільна ціннісна основа більше не є такою вже спільною... Очевидно, що міжнародний порядок, заснований на правилах, зазнає серйозного тиску. Я глибоко вірю, що цей новий багатополярний світ має формуватися на основі єдиного набору норм і принципів — Статуту ООН і Загальної декларації прав людини. Цей порядок легко зруйнувати, але значно важче відновити. Тож давайте зберігати ці цінності."

Проте, Маджид аль-Ансарі, втомлений від року, що характеризувався невдалими спробами близькосхідної дипломатії, висловлює думку, що ми "переміщуємося від глобальної стабільності до хаосу".

"Я не вважаю, що ми прямуємо до багатополярного світового порядку. Також не думаю, що нас чекає нова система міжнародних сил. Справді, наше суспільство, здається, не рухається в бік жодної визначеної системи. Натомість ми потрапляємо в реальність, де кожен може діяти на свій розсуд, незалежно від розміру чи впливу. Якщо у тебе є можливість створити хаос, ти можеш це робити, адже відповідальності ніхто не вимагатиме," -- зазначив радник з міжнародних справ прем'єра Катару.

Не так давно Трамп знову підкреслив важливість Гренландії для національної безпеки Сполучених Штатів, посилаючись на зростаючу активність російських і китайських суден поблизу її берегів. Він призначив губернатора Луїзіани Джеффа Лендрі спеціальним посланцем на цьому острові, що викликало сильний протест з боку Данії та автономної влади Гренландії, які категорично відкинули ідею анексії. У той же час Білий дім посилив тиск на Копенгаген, призупинивши ліцензії на великі енергетичні проекти данської компанії Orsted у водах США.