Що насправді відбулося в Кринках? Невідома історія десанту морських піхотинців на лівому березі Дніпра.
"Я не бажаю, щоб складалося враження, ніби нас відправили на неминучу загибель. Ми мали можливість відкрити другий фронт і змінити перебіг війни, подібно до висадки в Нормандії. Але вже після першого тижня ситуація значно ускладнилася, що призвело до значних втрат. Нам не допомагали ані погодні умови, ані рельєф місцевості," - поділився своїми думками Монах, морський піхотинець.
"Я зустрів справжніх героїв серед людей", - сказав Ганс з 35-ї бригади морської піхоти.
У липні 2024 року завершилася одна з найменш висвітлених публічно операцій української армії - висадка Сил оборони на лівому березі Херсонщини.
"Українська правда" дізналася про неї приблизно за тиждень до початку, наприкінці вересня 2023-го, й відтоді регулярно намагалася зібрати якщо не всі, то хоча б значну частину пазлів цієї операції.
Нас хвилювали два основні аспекти: яка мета цієї ризикованої операції та чи дійсно вона була необхідною?
Проте, виявити відповіді виявилося нелегким завданням. Досвідчені офіцери, з якими ми мали справу на передовій, категорично відмовлялися ділитися якими-небудь коментарями.
Перший співрозмовник УП, поранений морпіх, який представився позивним "Монах", настільки переймався за секретність розмови, що майже щоразу перед зустріччю зв'язувався з нами з різних номерів.
Доступ для журналістів до Херсонської області, де відбувалася ця операція, залишався постійно закритим.
Тільки після того, як українські війська остаточно залишили лівий берег влітку цього року, ми змогли зустрітися з солдатами, офіцерами, комбригами, депутатами, волонтерами та іншими особами, які були обізнані про хід операції.
Для того, щоб створити цю історію, ми провели близько двадцяти тривалих і ґрунтовних бесід.
У даному тексті ми розглядаємо, яку важливу роль відіграла Велика Британія у підготовці до операції з висадки морських піхотинців на лівому березі. Ми аналізуємо початкові та змінені завдання, поставлені перед військовими, а також причини, чому їх не вдалося реалізувати. Крім того, ми розповідаємо про українських морпіхів, які з усією відданістю вірили в успіх цієї операції і були готові ризикнути своїм життям заради досягнення цієї мети.
Як це часто трапляється з військовими кампаніями, їхню історію формують свідчення тих, хто залишився живим.
Ми вирішили поділитися її історією з трьох основних причин.
По-перше, щоб привернути увагу до цієї непростої, замовчуваної теми.
По-друге, важливо акцентувати на складності обставин, в яких здійснювалася ця операція. Також варто відзначити сміливість тих, хто брав у ній участь, особливо тих, хто втратив життя під час її виконання.
По-третє, важливо, щоб особи, які мають відповідальність за майбутні військові дії, уникали тих помилок, які були допущені під час операцій на Херсонщині.
Ми визнаємо, що деяка інформація могла залишитися неохопленою. Ми також відкриті до можливості висловитися військовим, які брали участь у плануванні та керівництві операцією. Зокрема, ми готові надати слово колишньому командувачу морської піхоти, генерал-лейтенанту Юрію Содолю, хоча наразі він не відповів на наші запити.
Операція з розгортання Сил оборони на лівому березі Дніпра в Херсонській області стартувала в жовтні 2023 року і продовжувалася до липня 2024 року, займаючи майже дев'ять місяців (для порівняння, оборона Бахмута тривала приблизно стільки ж). У цей період лише перші два-три місяці українська армія мала ініціативу у своїх діях.
Ключовими учасниками цієї військової операції з української сторони стали морські піхотинці, зокрема досвідчені 35-та і 36-та бригади, разом із 137-м та 501-м окремими батальйонами. Також важливу роль відіграли новостворені 37-ма і 38-ма бригади морської піхоти, а також 124-та та 126-та бригади територіальної оборони (при цьому остання наразі є частиною Корпусу морської піхоти) і 73-й центр спеціальних операцій.
Деякі підрозділи проходили тренування для операції на території Великої Британії.
Спочатку сили оборони намагалися закріпитися в трьох точках на лівому березі, які отримали назву плацдармів: за Антонівським залізничним мостом, між селами Піщанівка та Підстепне (район, де розташовані сонячні панелі, відомий під іменем "Клюшка") та на Кринках.
Приблизно за тиждень - два після початку операції морпіхи залишили захоплені ділянки за Антонівським залізничним мостом і в районі сонячних панелей. Вони сфокусувалися на найуспішнішій на той момент точці - на Кринках (і лісі навколо них). Саме тому цю операцію прозвали "висадкою в Кринках", "Кринками".
Швидше за все, протягом усіх дев'яти місяців проведення операції село Кринки так і не стало повністю під контролем морських піхотинців. Вони змогли відбити та утримувати близько половини території цього населеного пункту.
Керував операцією командувач Корпусу морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль.
Приблизно половина героїв цього тексту, а також командири двох підрозділів, які були задіяні в тих подіях, у розмові з УП наголошували: виконати поставлені в межах цієї операції завдання було нереально. Один із героїв тексту брав участь у допитах в рамках кримінального провадження, яке відкрили проти його комбата за невиконання наказу.
Виведення військ з лівого берега відбувалося поетапно. Першими, взимку 2024 року, залишили свої позиції бійці 36-ї бригади. Завершили цей процес в липні 2024 року окремі військовослужбовці 35-ї бригади.
Перед "Кринками" відбувалися кілька місяців активних рейдів 124-ої та 126-ої бригад територіальної оборони, а також ССО та ГУР на лівому березі. Найбільш відомим з цих рейдів став захід, що відбувся в серпні 2023 року, який отримав назву "висадка біля Козачих Лагерів".
Операція з висадки на лівому березі Херсонщини не обійшлася без участі Великої Британії - чи не найактивнішої та найрішучішої української союзниці у війні з Росією. Хоча ключова політична ініціатива все ж зберігалася за Україною.
Ще з початку вторгнення, як переповідає УП наближений до морської піхоти і добре поінформований співрозмовник, Велика Британія на правах морської держави виступала за те, що Україна має приділяти більше уваги півдню. Зокрема - почати використовувати за призначенням, тобто для водних операцій й оманливих маневрів, такий потужний рід військ, як морська піхота.
В цілому, Сполучене Королівство сподівається на допомогу українських морських піхотинців у забезпеченні охорони берегів континентальної Європи та захисту важливих водних об'єктів інфраструктури.
Разом із зацікавленими людьми з українського боку, з боку морської піхоти,
Для цього, зокрема, в лютому 2023-го тогочасний прем'єр країни Ріші Сунак публічно заявив, що Лондон розширює свою програму підготовки українських військових до пілотів винищувачів та морських піхотинців. Незабаром після цієї заяви на навчання поїхав перший батальйон новоствореної 38-ої бригади морської піхоти, яку очолив Герой України Євген Бова.
Проте концепція переведення морських піхотинців на водний формат довгий час не викликала інтересу ані у головнокомандувача Валерія Залужного, ані у президента. У відповідь на це, на початку 2023 року Британія вжила ще більш рішучих заходів, направивши офіційну делегацію до Києва для зустрічі із Залужним.
Під час цієї зустрічі, в якій брали участь Валерій Федорович, командувач Військово-морських Сил Олексій Неїжпапа та тодішній командувач Морської піхоти Юрій Содоль, українська сторона намагалася донести до британських партнерів, що не має можливості відправити морських піхотинців у море через відсутність належного обладнання.
Британці з подивом зауважили: ви ж не зверталися до нас із проханнями з моменту початку великої війни.
"Британські експерти вважають, що демонстрація підготовки декількох батальйонів морської піхоти для можливого переходу через Дніпро змусила б росіян задуматися. Навіть сам факт таких підготовчих дій став би вагомим сигналом для ворога", - зазначив співрозмовник УП, пов'язаний із морською піхотою.
А проте британці все ж вмовили Залужного, й він сказав: усе, робимо Корпус морської піхоти. Ці слова, як додає співрозмовник, потішили Содоля й водночас розізлили Неїжпапу.
Останній боявся, що в такий спосіб морпіхів, які є основою особового складу Військового-морських сил, виведуть зі складу ВМС.
Але задню вже ніхто не дав. За кілька місяців, 23 травня 2023-го, президент Володимир Зеленський офіційно оголосив про створення Корпусу морської піхоти в Збройних силах України.
На той момент 37 і 38 новосформовані бригади морської піхоти вже кілька місяців як проходили навчання у Великій Британії. Кожен батальйон почергово мав п'ять тижнів підготовки. За цей час британські та нідерландські інструктори вчили українців долати водні перешкоди: форсувати річку, десантуватися на берег і проводити операції на суші. А також правильно планувати штабну роботу та виконання задач.
Уже в Британії, переповідають УП морпіхи, які пройшли навчання, їм стало зрозуміло, що їх готують до чогось великого й не схожого на попередні задачі.
"Ми розуміли, що після навчань попливемо на Кінбурнську косу (її звільнення дозволило б розблокувати миколаївські порти - УП) або будемо форсувати Дніпро, або в Крим - здогадки були різні. І коли вже за три тижні до операції нам про неї сказали, ми були свідомі того, що нам доведеться робити. Операція з долання водних перешкод завжди передбачає втрати 70-80%. Ніхто не відмовився", - ділиться з УП морпіх Монах.
"Британці надали нам для роботи, скажімо, ту територію, де ми фактично виконували свої завдання - від Кінбурнської коси до Каховки", - зазначає офіцер-морпіх з однієї з бригад, який просить не розголошувати його ім'я та позивний.
У середині серпня 2023 року Генеральний штаб повідомив про завершення навчань британських військових. Було зазначено, що більше 900 морських піхотинців успішно пройшли підготовку з десантних операцій, включаючи дії на малих човнах та висадку на берег.
Двоє офіцерів морської піхоти, з якими спілкувалася УП, вважають, що десантування на лівий берег було заплановано на літо 2023 року, одразу після завершення навчань новостворених бригад. Проте, через підрив Каховської ГЕС, що стався на початку червня, відбулося значне розмивання островів і затоплення узбережжя, що змусило змінити терміни проведення операції.
Одночасно ми отримали від іншого джерела, пов'язаного з морською піхотою та підготовкою до цієї операції, альтернативну версію подій. За його словами, після вибуху Каховської ГЕС союзники запитували в української сторони: де ж ваші морпіхи? Чому вони не використовують можливість, коли першу лінію оборони росіян на лівому березі було зруйновано, і не переходять в наступ?
У будь-якому випадку, морські піхотинці не здійснювали наступальних дій, адже їхнім кінцевим пунктом призначення знову стала Донеччина. Рішення українського командування можна пояснити бажанням "протестувати" нові бригади на землі перед запланованою водною операцією.
В період з червня по вересень 2023 року морські піхотинці демонстрували значні успіхи в наступальних операціях поблизу Великої Новосілки, що розташована на межі Запорізької та Донецької областей, перевершуючи результати сусідніх підрозділів в Роботиному. Командування наступом здійснював генерал-лейтенант Содоль.
Він же згодом очолив тимчасове оперативно-тактичне угруповання військ "Катран", яке створили для управління операцією з висадки на лівому березі.
Серйозний вплив на Содоля та його прийняття рішень, як повідомляє УП, здійснював полковник Дмитро Палас. Кажуть, він постійно підштовхував усіх до виконання завдань, запитуючи: "Як так, ранок, а ніхто ще не почав штурм?".
Зрозуміло, що операція, відома як "висадка в Кринках", не була спрямована лише на захоплення самого села Кринків – маленького, але довгого населеного пункту, де до початку великої війни проживало близько тисячі мешканців.
Згідно з інформацією, яку надали двоє достовірних джерел, що мають знання про ситуацію в командуванні 36-ї бригади та в оборонному комітеті Верховної Ради, -
Для цього морпіхам треба було подолати величезну, за воєнними мірками, відстань - 80 кілометрів углиб території, яка на той момент вже півтора року перебувала під окупантами.
"Кінцева задача була - космос: вихід на Крим. Нам казали, що треба проламати тільки передню лінію, яка проходить по найближчих до узбережжя населених пунктах - від Корсунки і до Олешок (40 кілометрів уздовж Дніпра - УП). А другого ешелону немає. Тобто шо вони всі в одну смугу розтягнуті", - пояснює УП співрозмовник у командуванні 36-ої.
"Військові завжди прагнуть досягти найвищих результатів у своїх завданнях. У даному випадку мета полягала в тому, щоб дістатися до перешийка," - зазначає джерело в оборонному комітеті.
Власне, південний напрямок повинен був залишитися відволікаючим фронтом, про що йшлося в матеріалах УП у вересні 2023 року. Проте цього разу Україна значно підвищила ставки: замість двох бригад Територіальної оборони та кількох підрозділів спеціальних сил і Головного управління розвідки, для відволікання російських військ зі сходу залучався весь Корпус морської піхоти.
"Наше командування помітила, що коли ми просто залишаємося на своєму лівому березі без активних бойових дій, росіяни (за інформацією УП) залишають на правому березі лише Росгвардію та інших непотрібних бійців. Тим часом, десантників, піхоту та морську піхоту перекидають на Запорізький і Донецький фронти. Отже, командування вирішило вжити стратегічних заходів і розпочати атаку звідси", - зазначає співрозмовник у оборонному комітеті.
Здається, що виникає природна асоціація з десантом союзників у Нормандії, що відбувся в 1944 році і дав можливість створити другий фронт у західній частині Європи.
"Якщо б нам вдалося встановити більші плацдарми в запланованих зонах та об'єднати зусилля в єдину лінію, це могло б суттєво відволікти значні сили ворога на напрямку Роботиного та змінити перебіг війни," - поділився своїми думками з УП один з сержантів морської піхоти, який представився як "Монах" і мав великі сподівання на цю операцію.
"Переміщення особового складу в росіян зайняло б тижні, а то й місяці. Відповідно, у них би сильно порушилася логістика, ослабилася робота, і ми могли б витискати їх у сторону Армянська", - казав Монах.
У вересні 2023-го морську піхоту зняли з наступу в районі Великої Новосілки і перекинули на південь. Там, на Миколаївщині та Херсонщині, підрозділи - як ті, що їздили на закордонні навчання, так і ті, що тоді воювали в Україні, - мали ще кілька тижнів на підготовку. А також на злагодження та дорозвідку.
Операція "Кринки" не була реалізована спонтанно. Проте, як ви дізнаєтеся далі, не всі її елементи були ретельно продумані.
Деякі капітани човнів, що планували перетнути Дніпро на лівий берег, вже мали за плечима досвід участі у водних місіях. Зокрема, члени 36-ої бригади транспортували спецпризначенців ССО та ГУР під час спроби висадитися в контрольованому ворогом Енергодарі.
"Наші військові мали досвід роботи в Британії та інших країнах, але найкраща підготовка до подолання водних перешкод відбулася саме в Україні. Тут ми змогли сформувати свою штурмову групу та детально розподілити ролі: хто виконуватиме функції санітара, кулеметника, гранатометника. Протягом майже місяця ми щодня тренувалися на човнах," - ділиться спогадами боєць 35-ої бригади на позивний Ганс, який очолював невелику штурмову команду.
Ми не виїжджали за межі країни. Натомість, до нашої Херсонщини завітали представники ЦСО та ССО, які проводили навчання з управління човном. Вони показували, як діяти у випадку перевороту судна, як десантуватися, розосереджуватися на березі та організовувати штурм. Деякі з учасників отримували підготовку для бойових дій, інші ж – для керування човном.
У цілому, навчання виявилися продуктивними. Для мобілізованих морських піхотинців це ставало першим досвідом роботи з водою, - зазначає командир розвідвзводу 501-го окремого батальйону 36-ої бригади, який побажав залишитися анонімним.
Бойовий наказ про висадку на лівому березі морпіхи отримали на початку жовтня минулого року, всього за кілька днів до запланованої операції. Спочатку, як розповідає офіцер однієї з бригад морпіхів, військові сприйняли його з думкою "можна хоча б спробувати". Але, коли були оголошені терміни та детальний план виконання цього завдання, ставлення військових кардинально змінилося.
Бійці з рядового складу, тобто ті, хто безпосередньо виконує завдання, відверто висловлювалися про наміри командування в розмові з УП, вживаючи нецензурні вислови. Вони зазначали, що нещодавно ми зазнали значних втрат на Запорізькому напрямку на суші, і виникає питання: що ж нас чекає на водному фронті в Херсонській області?
За мірками військових - величезна відстань.
"Тоді всі вважали його (наказ - УП) абсолютно божевільним... Спочатку планувалося, що в операцію візьмуть участь три бригади - 35-а, 36-а та 38-а, тоді як 37-а залишалася в резерві. Нам потрібно було захопити та очистити кілька населених пунктів, пройти через усі лінії окопів і укріплень. І все це без техніки, пішки, силами вже виснажених рот, які пережили бої на Донбасі. Можливо, цей план виглядав би більш здійсненним, якби у нас було в 3-4 рази більше військовослужбовців," - ділиться своїми спогадами згаданий вище офіцер морської піхоти.
"Всі були впевнені, що результатом стане або грандіозний провал, або неймовірний успіх. Проте, насправді, вийшло щось середнє," - зазначає він.
"Який результат ми маємо насправді?" - запитуємо у нашого співрозмовника.
"Вийшло нормально перебити живої сили противника. І втратити немало людей, скажімо так, дуже цінних", - відповідає він.
Операція із здійснення висадки на лівому березі стартувала приблизно в період з 10 по 16 жовтня 2023 року.
Кожна з бригад рухалася за своїм маршрутом у межах 30-кілометрової зони, яку необхідно було захопити. Бригада 36 слідувала вздовж Антонівського залізничного мосту, бригада 38 націлювалася на сонячні панелі між Піщанівкою та Підстепним (район "Клюшки"), а бригада 35 прямував далі до Кринки.
У перші дні, завдяки елементу несподіванки та порівняно слабкому супротивнику, ситуація складалася позитивно. 36-та бригада перейшла через Антонівський залізничний міст (цікаво, що перша штурмова група 36-ої формально складалася з військового оркестру) і зайняла село Пойма. 38-ма бригада захопила частину сонячних панелей, а 35-та почала просуватися до Кринки.
Проте, найбільше постраждала 36-та бригада. Її штурмові підрозділи, які успішно просувалися уздовж залізничного мосту, виявилися без можливості отримати боєприпаси, продовольство та, що особливо критично, без захисту.
Далі пряма мова співрозмовника УП в командуванні 36-ої бригади:
"Цей залізничний міст - це просто три з половиною кілометри насипу у плавнях, який впирається в населений пункт Пойма. Праворуч, ліворуч - болото. Ми розуміли, що це дорога в один кінець. Там не було де сховатися.
Ми зверталися з проханням створити хоча б базову логістичну інфраструктуру - розмістити 10-15 спостережних пунктів (СП), щоб між ними можна було забезпечити накопичення боєприпасів, харчових продуктів, води, медичних засобів та організувати евакуацію. У нас абсолютно не було ніякої логістики!
Ми говорили, що це призведе до масового вбивства. У відповідь нам казали: "Продовжуйте рухатися в Пойму". Ми направили туди ще один батальйон, який, приблизно 19 числа, був розбитий росіянами за допомогою "Іскандерів" під залізничним мостом. Спочатку прилетіло два або три удари "Іскандерів", а потім їх добивали скиданнями бомб та атаками танків. В результаті ми втратили 90 людей, загиблими і пораненими.
Після цієї події 36-та бригада продовжила реалізовувати завдання з контролю над лівим берегом. Спочатку вона рухалася до заздалегідь визначеної Пойми, а потім, спільно з 38-ою бригадою, захопила "Клюшку" та сонячні панелі.
"Нам обіцяли артилерійську підготовку, купу засобів, які будуть працювати в наших інтересах: ""Хаймарси" працюватимуть, як кулемети!". Але в підсумку нас обманули", - додає співрозмовник УП в командуванні 36-ої.
"Хто дав вам цю обіцянку?" - запитуємо в нього для ясності.
"Командир, генерал Содоль," - говорить військовий.
На той час, ймовірно, завдяки значній кількості осіб, які відвідували цей сектор, зокрема військовослужбовців 35-ої бригади, Кринки стали найефективнішим напрямком наступу на лівий берег.
36-та та 38-та бригади зосереджували свої сили на Кринки, вже понісши втрати на своїх позиціях. Як стало відомо УП, 38-та бригада була єдиною, що здійснила перекидання техніки на лівий берег.
Основною перешкодою в операції по захопленню лівого берега, яка всього через кілька тижнів після старту звузилася до території Кринок, стала дорога, що веде до цього берега. Вона являє собою велику технічну складність і піддається постійному обстрілу з боку російських військ.
Щоб дістатися до Кринки, морські піхотинці мусили перетнути широкий Дніпро, вийти на острови та пройти по них кілька кілометрів пішки. Іноді їм доводилося чекати в маленьких укриттях (норах) і знову перепливати річки Конку або Кринку. Весь шлях від одного берега до іншого міг займати від кількох годин до цілого дня.
"Ви бачили фільм 'Анаконда'? Ось навколо нас таке жахіття, але тут ще й стріляють з різних видів зброї. А, здається, потрібно пропливти 12,5 кілометра", - ділиться враженнями з УП один з військових 35-ої бригади.
На островах неможливо було закріпитися. Вони виглядали, як заболочена місцевість, покрита кратерами від прильотів і поваленими деревами. У них неможливо було вкопатися: щойно ти кілька разів встромляв лопату в "ґрунт", потенційне укриття наповнювалося водою.
Таким чином, укриттями від артилерійських обстрілів нерідко ставали ті ж самі кратери, утворені від попадань. За свідченнями морських піхотинців, "укриттями" від дронів слугували купи сміття, що застрягли на деревах після того, як велика вода відступила через підрив Каховської ГЕС.
Деякі спеціально "зникали" на островах, аби уникнути перетворення на лівий берег.
Два персонажі цього оповідання, один з яких є оператором безпілотника, отримали вказівки щодо встановлення баз на островах, щоб наблизитися до ворога. Проте вони вирішили не виконувати цю команду своїх начальників, оскільки вважали це за акт самогубства.
З грудня 2023 року, після завершення розмінування малих річок, шлях від контрольованого берега Херсонщини до Кринок став безперервним і скоротився до 40-50 хвилин.
Проте це дало лише обмежене полегшення для морських піхотинців, оскільки
Деякі плавзасоби для операції надали Військово-морські сили, але більшість з них бригада знайшла самостійно, зокрема завдяки підтримці волонтерів. Наприклад, на початку операції 36-та бригада мала лише 8 власних човнів, тоді як 38-ма змушена була позичати їх у місцевої територіальної оборони, яка вже здійснювала рейси на острови та лівий берег.
Не всі змогли дістатися лівобережної частини, так само як і не кожен з них повертався назад.
Серед найтрагічніших історій, якими ділилися герої цього тексту - як довелося повертатися на правий берег на автомобільних шинах, оскільки човнів не було, як люди змушені були пити воду з Дніпра через відсутність логістики, як поранені зважувалися на самогубство через відсутність евакуації.
"На початку у нас були човни, але згодом ми почали їх швидко втрачати. Перші з них вміщали 8-10 осіб, а після того, як всі були знищені, ми змушені були переходити на човни, що вміщали лише трьох. Коли я отримав поранення, ми, приміром, втратили три човни, щоб мене витягнути," - ділиться своїм досвідом Ганс з 35-ої бригади в інтерв'ю для УП.
Човни доступні для покупки, проте їхня ціна не з низьких. Наприклад, один надувний човен, переданий морським піхотинцям благодійним фондом Сергія Притули, коштував 388 тисяч гривень.
"Не було такого, що кожен підрозділ мав свій човен. Був черговий човен і водій, який ним керував. Пам'ятаю, як мене набирає начрозвідки з 38-ої бригади і питає, чи маємо ми човен, бо їхній зламався, а треба забрати "300". Ми ж не скажемо: "Не дамо". Ми пливемо, бо треба забрати наших.
У нас, до речі, були не прості рибальські човни, а хороші американські, укріплені балонами. Від прямого попадання FPV це не врятує, але якщо снаряд упав на воду й до човна долетів тільки уламок, то човен міг спокійно доплисти до берега. Вмикався балон, який автоматично його підкачував.
"На човнах майже не було жодного РЕБ. Існував лише загальний потужний РЕБ, який намагалися використати для прикриття місць висадки наших бійців," - розповідає командир розвідвзводу 501-го батальйону.
За інформацією, наданою співрозмовниками УП, місця висадки з човнів на лівому березі стали однією з зон, де українські військові найчастіше зазнавали поранень і втрат. Російські війська швидко націлили свою артилерію на ці позиції.
Під час висадки економити час потрібно було не лише в хвилинах, а навіть у секундах. Тому, наприклад, розвідники 501-го батальйону, які проходили навчання десантування в повній екіпировці та рятувальних жилетах, під час самої операції вирішили відмовитися від цих жилетів.
"Щоб зняти жилет на березі, знадобиться близько тридцяти секунд, і за цей час можуть з’явитися жертви," - ділиться інформацією командир розвідвзводу 501-го батальйону.
Поруч з берегом зазвичай розташовувалися малі групи морських піхотинців, яких в народі називали "верблюдами" або "логістами". Їхнє завдання полягало в тому, щоб надати орієнтацію тим, хто щойно прибув на човні.
Співрозмовник, дотичний до морської піхоти та підготовки цієї операції, у розмові з УП запевняв, що союзники були готові забезпечити морську піхоту всім - від човнів до жилетів. Втім, тут недопрацювала сама Україна. Вище військове командування, яке буцімто отримало перелік всього необхідного від морської піхоти наприкінці весни 2023-го, не передало ці списки партнерам.
Посередником між морською піхотою та вищим військовим командуванням, за військовою ієрархією та правилами бюрократії, мали бути Військово-морські сили, якими командує віцеадмірал Олексій Неїжпапа.
На запит УП про цю операцію, зокрема про участь Неїжпапи, пресслужба ВМС відповіла по телефону, що він майже не був залучений до неї. Всі інші запитання рекомендували адресувати до Генерального штабу.
Генеральний штаб, відповідаючи на запитання УП щодо осіб, відповідальних за організацію операції, а також на інші запити, зазначив, що ця інформація є державною таємницею і не підлягає розголошенню.
Два незалежні один від одного персонажі в бесіді з УП торкнулися складних взаємин між Неїжпапою та Содолем.
На старті операції, в жовтні-листопаді 2023 року, за словами бійців 35-ої бригади, Кринки ще зберігали ознаки населеного пункту. Приватні будівлі мали чіткі контури і навіть дахи, а в одному з будинків хлопці могли насолоджуватися незвичною для військових умов зручністю — спати на другому поверсі.
Цивільних мешканців у Кринках восени 2023-го вже не було. Тільки коти, собаки, кури, нутрії й один кінь. Ганс з 35-ої бригади, який 27 жовтня 2023 року вперше повів свою штурмову групу на Кринки, так згадує цей день:
"27 жовтня я трішки панікував, але старався цього не робити. Ми висадилися на березі, впали на мул, я втратив спальник, каремат, залишився тільки з автоматом. Нас мав вести провідник, але його не було, так буває (сміється - УП). Я побачив перед собою галявину камишів, а посеред них стежка. Ми побігли по ній шукати укриття.
Головний сержант взводу Юджик застряг у болоті по пояс. Я наказав іншому солдату, Антону, допомогти йому. Антон відповів, що в нього вже немає сил – ми всі були втомлені. Я забрав його спорядження, і він без зусиль витягнув Юджика. Після цього я залишив їх у сховищі, сам повернувся на берег і закликав наступні екіпажі, що прибували на Кринки - УП, слідувати за моїм голосом. Човен міг вмістити тільки трьох людей, а наша група налічувала 13 солдатів.
Ми оселилися в покинутих окопах орків, що розташовані на березі, і чекали на наступних. Перед нами був наш наймогутніший 137-й батальйон, який увійшов у саме серце Кринок. А ми вирушили ближче до Козачих Лагерів. Вулиця за вулицею ми розбивали росіян і відчували гордість за себе.
У команді Ганса, що налічує 13 осіб, жоден з учасників операції не загинув, і це приносить йому велике задоволення. Всі зазнали поранень, серед яких троє були у важкому стані.
Один з таких, 42-річний боєць на позивний "Язва", отримав поранення в руку в грудні 2023-го. Він двічі намагався виїхати з Кринок човном, але під час другої спроби по плавзасобу прилетів російський FPV, поранивши Язву ще й у бік.
Однією рукою він дотягнувся до острова і шість годин поспіль, з півночі до шостої ранку 11 грудня, безперервно блукав берегом, щоб не замерзнути. Пізніше його товариші дізналися, що Язва вижив, але втратив руку. Її ампутували в Херсоні. Після цього Язва вирішив залишити армію.
Після проходження реабілітації практично всі члени групи Ганса були переведені до інших підрозділів.
Згідно з інформацією, отриманою від двох незалежних джерел УП, генерал-лейтенант Содоль, який керує операцією, особисто здійснив плавання на Кринки на початку осені 2023 року. Це було зроблено з метою продемонструвати командирам та солдатам, що поставлені ним завдання цілком досяжні.
Паралельно зі штурмами самих Кринок морпіхи намагалися відбити в росіян ліс з обох боків села, тобто в напрямку Козачих Лагерів та Корсунки. Але зробити це в густому лісі, де складно навіть роздивитися противника, який до того ж має стабільну логістику, було важко. А з настанням холодів тримати оборону в норах у лісі, накриваючись гілками і періодично відігріваючись у селі, ставало все нестерпніше. Дехто проводив у лісі два місяці.
У той же час, як повідомляють морські піхотинці з допитів захоплених ворогів, весь ліс був покритий тілами російських солдатів. Це свідчить про те, що стратегія затягування противника і його виснаження виявилася ефективною. Більшість росіян загинули внаслідок ударів української артилерії та атак з дронів.
Що довше тривала операція, то більше страждала українська логістика через річку, яка, знов-таки, не була продумана на етапі планування. За допомогою в цьому питанні бригади морської піхоти пішли до фонду Сергія Притули, розповідає УП його керівник Андрій Шувалов.
Шукали способи для транспортування вантажів через річку – від боєприпасів до їжі та води, все, що тільки можна. Спільно з морською піхотою ми виявили гексакоптер, здатний перевозити до 20 кілограмів. Компанія "Хомка" надала нам фінансування в розмірі сім мільйонів гривень, що дозволило придбати 8 гексакоптерів та 40 FPV "Мамонтів" з десятидюймовими екранами для перевезення вантажів. Кожній бригаді – 35, 36, 37, 38 – ми розподілили по 2 гексакоптери та 10 "Мамонтів". Це дало позитивний результат, хлопці були щиро вдячні за допомогу.
Згодом дронами на лівий берег доставляли буквально все - навіть, як розповідали УП бойові медики одного з підрозділів, донорську кров для переливання.
Тоді росіяни вже стягнули туди своїх десантників, зруйнували значну частину села КАБами, добре пристріляли річкові маршрути, особливо повороти, на яких сповільнюється човен, і точки десантування.
Усі маневри загальмувалися, а самі Кринки набули місячного рельєфу.
"На кожному заході нашого батальйону обстановка ставала дедалі гіршою. Люди зникали, і це виглядало жахливо. Ми абсолютно не могли зрозуміти, що відбувається. Усі мої знайомі, які відвідували Кринків, тепер уже не з нами", - розповідає аеророзвідник з 36-ої бригади, який протягом півроку здійснював польоти над Кринками.
Приблизно з кінця зими до початку весни на душі стало дуже важко. Фактично, судна більше не могли дістатися до лівого берега. На переході з Дніпра в Конку вже спостерігалися обстріляні входи. Човни підбивали на підходах, або ж, якщо їм вдавалося зайти, вони забирали людей, але на виході їх знищували.
У якийсь момент жоден човен не зміг пройти. І всі зрозуміли, що ми більше не можемо забрати звідти наших людей. Своїм останнім людям ми скидали жилети дронами, і вони поверталися уплав", - розповідає офіцер-морпіх.
У зимовий період 2024 року українські війська почали поетапний вихід з лівого берега, тоді як російська сторона, навпаки, активізувала підготовку своїх резервів. У травні обстановка загострилася до критичного рівня. У липні 2024 року останні морські піхотинці з 35-ої бригади покинули узбережжя.
На думку більшості персонажів цього твору, операцію затягнули як мінімум на кілька місяців.
"Виходити треба було хоча б навесні, коли ще були тумани. Тоді ще можна було всіх потроху вивести. Це б зберегло життя людям. А так ми дотягнули до того моменту, коли вже нічого не можна було зробити. До останнього-останнього моменту", - важко вимовляє ці слова в розмові з УП офіцер-морпіх.
На превеликий жаль, операція з висадки на лівому березі не дозволила українській армії просунутися до кримського перешийку чи навіть до траси М-14, тобто за 5-7 кілометрів углиб узбережжя.
Головним здобутком операції в Кринках співрозмовники УП в оборонному комітеті, а також офіцери й солдати, що брали участь у висадці, називають суттєве знищення живої сили противника та відтягування його з інших напрямків.
На Корсунці, селі, що північніше за Кринки, розповідає УП аеророзвідник з 36-ої бригади, українська армія палила сучасні російські танки Т-90.
Темпи просування росіян на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі під час операції на лівому березі справді були нижчими за нинішні, коли сиплеться одразу два напрями - Покровський і Курахівський. Однак навряд чи причина схована виключно в тогочасному відтягуванні противника на Херсонщину.
Генеральний штаб у відповідь на запит УП класифікував ці дані як такі, що "входять до категорії державної таємниці та не можуть бути розголошені публічно".
Як військове, так і політичне керівництво, яке мало хизуватися цією операцією перед союзниками, про Кринки частіше мовчить, ніж говорить. Тогочасний головком Залужний публічно не коментував цю операцію. Президент Зеленський обмежувався згадками про "надійне утримання плацдарму".
Пригадайте, скільки, для порівняння, було сказано про Бахмут?
Літньої пори детективи "Слідство інфо" з посиланням на правоохоронні органи повідомили про зникнення 788 українських військових у Кринках в період з жовтня 2023 року по червень 2024 року. Ці дані викликали тривогу в суспільстві. За інформацією УП, втрати вбитими та пораненими в одній з бригад морської піхоти під час операції становлять близько 700 осіб.
Чи можливо оцінити доцільність і обґрунтованість цієї операції? Без наявності точних даних - неможливо.
Чи можна було більш ефективно спланувати та реалізувати цю операцію? Безумовно, так. Необхідно було своєчасно звернутися до партнерів щодо човнів і жилетів, а також налагодити логістичні процеси.
Чи можна було далі знищувати росіян на лівому березі, не висаджуючись на нього? Герої цього тексту неодноразово згадували, що більшість втрат на лівому березі російська армія зазнавала від прильотів української артилерії та скидів. Близькі стрілецькі бої відбувалися переважно на першому - другому місяці операції.
Офіцер-морпіх, на якого ми неодноразово посилаємося в даному тексті, стверджує, що якби українська армія не здійснила висадку на лівому березі, російські сили не мали б необхідності перекидати свої резерви на цю ділянку. Іншими словами, там не було б противника, якого можна було б "обробити". Це означає, що дії з правого, підконтрольного берега не принесли б очікуваних результатів.
Чи можна було в принципі не йти на Кринки? Теоретично - звісно. Практично - думки різняться залежно від того, наскільки ця операція близька до людини, яка її оцінює.
Член оборонного комітету, який спілкується з УП, хоч і не є представником Корпусу морської піхоти, володіє значною інформацією про поточну операцію та загальну ситуацію на фронті. Він наголошує на тому, що Україні, в умовах нестачі особового складу та боєприпасів, не вдасться тривалий час залишатися в обороні. Інакше, оборонні позиції просто руйнуватимуться, що вже спостерігається в Донецькій області.
Сили оборони мають ризикувати і перехоплювати ініціативу на полі бою.
"У війні існує безліч стратегій і підходів, що застосовуються для досягнення перемоги, а не лише в окремих сутичках," - підсумовує чоловік.
Інший учасник розмови, комбриг з однієї з бригад, що брала участь в операції, фактично охарактеризував її як мертвонароджену. Навіть у випадку, якщо морпіхи змогли б захопити три заявлені плацдарми на лівому березі, їм все одно не вистачило б сил для їх утримання.
"Якби я був на місці Содоля, я б не брався за цю операцію. Навіть якби ми досягли всіх поставлених цілей, в результаті це б нічого не змінило. Адже далі потрібно було б забезпечити (плацдарми - УП). Але ким саме? Обезкровленими бригадами, які не мають ротацій? Де ж резерви? Це не ініціатива Содоля, а рішення політичного керівництва", - зазначає комбриг.
Бійці 35-ої бригади, групи Ганса, висловили побажання, щоб у цьому тексті було підкреслено їхнє прагнення до визнання внеску морської піхоти в операцію "Кринки". Вони сподіваються, що держава оцінить їхній внесок у цю війну, а також закликають цивільних громадян продовжувати підтримувати Збройні сили України.
***
Екс-командувач морської піхоти та операції на лівому березі, генерал-лейтенант Юрій Содоль, отримав запит від журналістки УП з проханням прокоментувати цю операцію. Проте на його лист він не відреагував. 1 листопада з'явилася інформація про те, що Содоль залишив лави ЗСУ за рішенням військово-лікарської комісії.
На сьогоднішній день Валерій Залужний, який раніше обіймав посаду головнокомандувача, виконує обов'язки посла України у Великій Британії.
На завершення третього року масштабного конфлікту, весь лівий берег Херсонської області опинився під контролем російських військ. Проте, згідно з інформацією від оборонних сил півдня, деякі з островів між берегами залишаються під українським контролем.
"Як кілька місяців тому ми контролювали плацдарм у Кринках, так і ворог продовжує намагатися захопити аналогічний плацдарм на нашому правому березі," - поділився нещодавно в ефірі телемарафону речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин.
Підрозділи Корпусу морської піхоти активно ведуть бойові дії на території, зокрема в Покровському та Курському районах. Конфлікт триває.
