Сергей Грабовский: Как Муссолини случайно помог Сталину — Блоги | OBOZ.UA
Історія - панянка химерна і примхлива. Часом вона втинає такі речі, які не вкладаються в суто раціональні розмірковування. А часом сумирно крокує битим шляхом прорахованих алгоритмів подій. Але в усіх випадках - хоча Гегель колись і зронив, що, мовляв, історія навчає лише того, що вона нічого не навчає, - освоювати й засвоювати історичний досвід потрібно.
Отже: час дії - жовтень 1940 року. Місце дії - Балкани. Учасники дії - спершу Італія та Греція, потім - основні та нові європейські учасники Другої світової війни. Наслідок... Але про наслідок (точніше, наслідки) згодом.
Проте, розповідь про цю подію слід розпочати саме з літа 1940 року.
10 червня 1940 року Італія вирішила використати успіхи Третього Райху на європейських фронтах для власних цілей. Країна оголосила війну Великій Британії та Франції; Муссоліні, здавалося, був упевнений, що його війська швидко захоплять нові території, приєднуючи їх до "великої середземноморської імперії", яка вважалася спадкоємицею Давнього Риму. Однак реальність виявилася далеко не такою простою. І хоча дуче вдалося заволодіти кількома привабливими територіями від Франції в рамках мирних переговорів, ситуація з Британією виявилася набагато складнішою.
Нагадую, що в той час Італія володіла численними колоніями, такими як Лівія, Сомалі та Еритрея в Африці, а також островами Додеканес в Егейському морі. Крім того, вона контролювала окуповані території, зокрема Абіссінію, яку захопила у 1935-1936 роках, та Албанію, завойовану у 1939 році. Лівія на сході межувала з формально незалежним Єгиптом, де дислокувалися британські війська і флот. Вже 11 червня британці розпочали атаки на італійські війська, а 14 червня захопили форти Капуццо і Маддалена. Протягом перших трьох місяців війни італійські збройні сили зазнали втрат у 3500 солдатів, вбитими, пораненими та полоненими, тоді як британці втратили лише 150 осіб. Це стало справжнім приниженням для Італії. Влада країни вирішила значно посилити свої війська в Лівії, командування яких взяв на себе маршал Родольфо Ґраціані. Він 13 вересня направив свої сили на схід, а 16 вересня італійці захопили Сіді-Баррані та закріпилися в обороні. Британські війська відступили до Мерса-Матруха, внаслідок чого між ними та італійцями утворилася дистанція в 80 миль, і активні бойові дії припинилися.
Успішнішими для Італії були бойові дії у Східній Африці. На початку липня 1940 року італійці почали просування з Ефіопії вглиб Судану та Кенії. У Судані вони зайняли місто Кассала, втративши понад 500 "багнетів" і 6 танків. У липні ж удалося захопити частину Кенії, а у серпні - британське Сомалі. На цьому італійці зупинилися та перейшли до оборони: ізольованим військам, які відчували нестачу пального, боєприпасів і запчастин до бойової техніки, генштаб наказав чекати на поразку Британської імперії. Проте та не збиралася здаватися, ба більше: на осінь 1940 року з африканців сформували в Кенії 6 піхотних бригад (2 з них із бронетехнікою), а до Судану перекинули дві індійські піхотні дивізії. На додачу до цього, в Еритреї й Абіссінії почали активно діяти партизани, яких постачали зброєю та боєзапасами британці.
За цих обставин Муссоліні вирішив розв'язати невеличку переможну війну в межах Другої світової, щоб, по-перше, реабілітувати своє військо, по-друге, відволікти британські сили з Африки, по-третє, довести Гітлеру свою геополітичну значущість. Мішенню була обрана Греція. Загарбана Албанія, розташована з іншого боку Іонічного моря неподалік від Італії, мала стати зручною базою для розгортання операції. 15 жовтня 1940 року в Римі на нараді командування війська обговорили план наступу на Грецію. Метою операції був швидкий прорив фронту, розгром грецької армії та захоплення теренів Епіру для подальшого руху на Афіни і Салоніки. Паралельно мусила відбутися висадка морського десанту на острів Корфу, а досить потужна авіація як із самої Італії, так і з Албанії мала підтримати наступ, паралізуючи та деморалізуючи грецький тил. Бойові дії почалися 28 жовтня ("Мій фюрер, ми маршируємо!" - радісно доповів своєму колезі дуче; той, як переказують, тільки виматюкався). Окрім суто воєнного успіху, дуче і його маршали сподівалися на політичну кризу в Греції, де правив авторитарний диктатор Іоанніс Метаксас. В операції були задіяні два армійські корпуси (вісім дивізій), понад 160 танків, майже 700 гармат і 380 літаків. Підтримку з моря мали здійснити 54 великі кораблі і 34 підводні човни.
Грецькі військові сили на кордоні з Албанією мали чисельність, що втричі поступалася італійським. Вони складалися з двох піхотних дивізій, двох піхотних бригад, кількох окремих батальйонів та шести гірських батарей, які мали на озброєнні 20 танків, 36 літаків і 220 артилерійських гармат. У перші дні бойових дій кордон був перетнутий, але греки швидко змогли мобілізувати п'ять піхотних дивізій і кавалерійську дивізію, перенісши конфлікт на територію Албанії. Ці події відбулися 1 листопада. Другий наступ був здійснений 14 листопада. 21 листопада італійські війська почали загальний відступ, намагаючись організувати оборонну лінію, однак їм це не вдалося, і відступ тривав далі.
Натхненні подіями на італійсько-грецькому фронті, британські війська спершу здійснили невелику відволікаючу атаку на лівійському фронті, а згодом 7-а бронетанкова дивізія обійшла італійські позиції та завдала удару з тилу. 16 грудня італійські сили без опору залишили Ес-Саллум, Хальфайю та всі укріплення, зведені на межі Лівійського плато. 22 січня 1941 року британці здобули Тобрук з мінімальними втратами. Таким чином, план наступу військ Граціані на дельту Нілу та Суецький канал зазнав невдачі. На початку 1941 року партизани та африканські підрозділи повністю вивели італійські війська з північно-західної частини Кенії.
На цьому етапі ми завершимо аналіз динаміки ситуації на балканських і африканських фронтах, де діяла фашистська Італія. Головна думка, на мою думку, очевидна: італійська армія значно відставала - не тільки в технічному оснащенні, а й у витривалості та рішучості - як від греків і британців, так і від африканських військ. Проте, як показали подальші події, під керівництвом німців вона здатна була вести досить успішні бойові дії. Окремі підрозділи італійських сил у Східній Африці продовжували боротися до кінця 1943 року! Проте, на базі лише цих частин не збудуєш "нову римську імперію". Поразки італійських військ загрожували не лише втратою Албанії та Лівії, але й могли призвести до падіння дуче та знищення осі Берлін-Рим-Токіо. Тому Третій Райх був вимушений терміново надати військово-політичну підтримку Італії, що виявилося досить складним завданням.
Німеччині та її союзникам (Болгарії, Угорщині, тій же Італії) довелося впродовж квітня 1941 року пройти з боями Югославію та Грецію, а у другій половині травня здійснити десант на острів Крит. Німеччина виставила у цій операції 680 тисяч "багнетів", 1200 танків, 700 літаків; наслідком стало не лише фізична втома вояків, а і значна витрата моторесурсу танків і літаків, призначених для операції "Барбаросса" проти СССР. Африканський корпус генерал-лейтенанта (майбутнього фельдмаршала) Роммеля задіяв значно скромніші сили. Там було 350 танків, але переважно Pz III і Pz IV останніх модифікацій, теж попервах призначених для "Барбаросси". А головне, дата вторгнення до СССР була пересунута з 15 травня на 22 червня.
Це свідчить про те, що період активних бойових дій скоротився на 38 днів завдяки коротким ночам і сприятливій теплій погоді, що призвело до осінніх дощів і раннього снігопаду. Справді, можна було безтурботно вирушати на Москву, Сталінград та Ленінград у літньому обмундируванні.
Перед Вермахтом після розгрому Першого стратегічного ешелону Червоної армії на Дніпрі не постав би Другий стратегічний ешелон. 77 дивізій з тисячами (щонайменше 7-8) танків, які стали його основою, у травні тільки почали висунення з глибинних округів.
Третій Райх завжди мав великі проблеми з пальним. Марші Вермахту Балканами та дії понад тисячі літаків "зжерли" чимало пального. Не було би цих маршів і витрат моторесурсу - вистачило б до Москви без зупинок.
Яка б була ситуація, якби Роммель, використовуючи свої здібності, став командувачем танкового корпусу на Східному фронті, з тих самих дивізій, які здійснювали рейди в Сахарі?
Протягом цих 38 днів було виготовлено більше 350 танків Т-34 і КВ, а також сотні літаків МіГ-3, Як-1 та Пе-2, причому добовий випуск бойових літаків досягав до 40 одиниць. Відомий ас Покришкін згадував, що його полк, який розташовувався на кордоні з Румунією, почав перенавчання на МіГ-3 лише в середині травня. Сам Покришкін до 22 червня успішно освоїв цей літак; деякі пілоти також справилися непогано, хоча більшість не так швидко, але все ж таки навчилися. Інакше їм довелося б вести бої на І-16...
Майбутній маршал Москаленко: на початку травня він лише отримав накази для створення 1-ї протитанкової артилерійської бригади РГК. Одночасно розпочалося формування ще дев'яти таких підрозділів. Москаленко встиг зібрати та більш-менш підготувати свою бригаду, тоді як інші мали значні труднощі. Проте, як мінімум половина з них взяла участь у бойових діях в червні 1941 року.
У травні та червні 1941 року, під маскою "значних навчальних зборів", здійснили таємну мобілізацію 800 тисяч солдатів.
І всього цього позбавив фюрера його італійський колега, розпочавши "грецький похід" замість того, щоб відправити резерви до Північної Африки.
Проте це не єдине, про що варто згадати. Нам ще потрібно торкнутися теми Крітської операції, що відбулася з 20 по 31 травня 1941 року. Вона стала фінальним акордом у розгромі Греції, завдала серйозних втрат британським військам і, водночас, практично "знищила" елітну німецьку дивізію — 7-му авіадивізію, яка насправді виконувала функції авіадесанту. В ході операції загинуло понад 6000 солдатів з 22000 учасників. Люфтваффе зазнало втрат у вигляді 147 збитих літаків та ще 73 (переважно транспортних) літаків, які були втрачені внаслідок аварій під час висадки 5-ї гірськострілецької дивізії на захоплені аеродроми.
У липні 1941 року, під час бесіди з генерал-лейтенантом Куртом Штудентом, командувачем десантників, Гітлер висловив думку, що "період парашутистів завершився". Він категорично заборонив подальше залучення повітрянодесантних підрозділів до масштабних операцій. Це рішення унеможливило як захоплення стратегічно важливого острова Мальта, який був критично важливим для британських комунікацій між Гібралтаром і Александрією, так і висадку одного чи двох парашутних дивізій у тилу Червоної армії в серпні-вересні 1941 року.
Сьогодні важко, а можливо й неможливо, визначити, чи сам Муссоліні прийшов до ідеї "маленької переможної війни", чи це була результатом вмілої маніпуляції його амбіціями. Одне залишається ясним: учасники будь-якої "вісі зла" можуть підставити одне одному капкан, заважаючи реалізації агресивних планів своїх партнерів. Але також можливо, що учасник однієї "вісі" насправді допомагає представникові іншої "вісі". Щодо "нормальних" держав, варто пам'ятати, що навіть у складних геополітичних ситуаціях все ще може залишатися простір для маневру.
