Сергій "Колос" Мартинюк: Російська мова та культура повинні асоціюватися з маргінальністю.

- Ти не раз наголошував, що є тотальна присутність російської мови в Києві. Чому, на твою думку, навіть після стількох років повномасштабної війни українці досі не подолали "мовний бар'єр" у побуті?

Важко за короткий період, навіть за десятиліття чи тридцять років, подолати вплив, що формувався протягом століть. Це не лише зміна в повсякденній мові — це глибока трансформація свідомості та відчуття приналежності до власної культури.

І в той момент, коли здавалося, що ворог з ракетами, дронами та безперервними некрологами в новинах мав би допомогти нам остаточно позбутися комплексу меншовартості, зокрема мовного, ми все ще шукаємо аргументи для багатьох українців, чому зміни є необхідними. Ми продовжуємо пояснювати, що російський контент, сплачуючи податки в РФ, повертається до нас у вигляді обстрілів та терору в цивільних містах. Чому ж говорити українською в публічному просторі, а дітям продовжувати нав'язувати "язик" — це абсолютне безглуздя. Проте я налаштований оптимістично. Бульбашки ростуть.

Як ти вважаєш, як слід відповідати на популярний (хоча й застарілий) аргумент у соціальних мережах про "російськомовних хлопців в окопах", який часто наводять ті, хто ще не перейшов на українську мову?

- Це чистої води емоційна маніпуляція і перекладання відповідальності з себе на інших. Те саме відбувається, коли люди говорять про те, чому маю служити я, а не діти чиновників і депутатів.

Якщо підходити до питання з раціональної точки зору, можна стверджувати, що те, що деякі особи спілкуються російською мовою на фронті, не повинно впливати на мовну політику в мирному (порівняно!) житті країни. Ця політика повинна бути розроблена та реалізована, незалежно від думок окремих маргінальних груп.

Окрім того, військові зайняті захистом країни, саме в цей момент, коли виборюють своє життя і життя держави. І багатьом з них явно не до курсів української мови. А ти можеш. Як мінімум, поки не там.

Чи знайомі тобі українські митці, чиї дії, незважаючи на їхню попередню підтримку України або публічні висловлювання, викликали у тебе глибоке розчарування або, м'яко кажучи, стали прикладом негідної поведінки?

Ні, зовсім не так. Багато людей усвідомили свої помилки та обмеженість мислення. Вони активно служать, волонтерять і збирають фінансову допомогу. Так, деякі вирішили покинути цей шлях і втекти до країн Європи. Але нехай це залишиться на їхній совісті. Тут залишилися справжні герої.

М*даки демонструють своє повне м*дацтво. Наприклад, Іван Дорн. Хоча, напевно, ніхто не сподівався на щось інше від нього. Або ж Сергій Бабкін, який, на мою думку, має найбільшу кількість скандалів на рахунку.

У соціальних мережах періодично виникають обговорення щодо труднощів з постачанням для Збройних Сил України та інших негативних аспектів. Чи можеш ти розвінчати поширені міфи або уточнити, що насправді ситуація не є такою критичною, як це може здаватися?

Існують труднощі, пов'язані з мобілізаційним забезпеченням, наявністю необхідної кількості озброєння, протиповітряною обороною та іншими аспектами. І ці проблеми мають свої об'єктивні підстави. Проте, в соціальних мережах часто висловлюють думки з цього приводу люди, які не мають жодного стосунку до військової сфери.

Вороже ІПСО, яке радо підхоплює і шерить "всепропальські" настрої, користається тим максимально. Показово, як демонізували ТЦК. Ніхто ж не пише, шо на один випадок якогось ситуативного деструктиву відбувається цілком буденні сотні ситуацій, де ТЦК професійно робить свою роботу. Але зради з цього не розженеш.

Вибирайте уважно, що споживаєте в інформаційному просторі. І не забувайте підтримувати – ваш внесок важливий як для армії, так і для вашого душевного стану.

Музикант, автор книг і військовий Сергій Мартинюк (зображення надано самим артистом)

- Як ти оцінюєш поточну державну підтримку культури в Україні? Чи повинна держава підтримувати мистецтво в умовах тотальної війни, і які її пріоритети в цій сфері мають бути першочерговими?

Може скластися враження, що культура втратила свою значущість, але ця війна є не лише фізичною, а й онтологічною — це боротьба між культурами, цінностями та уявленнями про майбутнє. В перспективі переможе той, чия культура виявиться більш адаптивною до сучасних викликів і зможе задовольнити актуальні потреби суспільства, натомість не зациклюючись на застарілому імперському минулому, яке вже себе вичерпало.

Чи достатньо наша культура отримує підтримки від держави? Це питання викликає багато дискусій. Якщо в плейлістах української молоді все ще присутня російська музика, то це свідчить про певні недоліки. Безумовно, держава повинна активно взаємодіяти з митцями та молоддю, створювати умови для їх розвитку – це є незаперечним фактом. Особливо важливо це робити в умовах війни. Завдання захистити українську культуру, підтримати її представників та зробити її стійкою до викликів часу має стати пріоритетом у нашій політиці.

Щиро втішений, що є, до прикладу, Український культурний фонд, який не лише фінансово сприяє реалізації проєктів, а дозволяє митцям бути вільними у формах своєї реалізації.

Чому, на твою думку, УКФ є значущим і корисним засобом для просування української культури?

Оскільки УКФ є справжнім винятком у своєму роді, їх діяльність охоплює не лише фінансову підтримку, а й активний діалог між митцями та державою, яка не залишає їх осторонь. Це також стимулює розвиток художників не лише як креативних особистостей, але й як компетентних менеджерів проєктів. Завдяки цій підтримці гурти мають змогу записувати альбоми, які в інших умовах навряд чи були б реалізовані, а художники організовують концептуальні виставки...

Які з цих проєктів справили на тебе особливе враження, і які ти б рекомендував іншим?

- Я думаю, про багато проєктів ви чули, можливо, навіть не здогадуючись, що це за підтримки УКФ. Подкаст "Українізейшн", Дитячий кінофест, наш "Поетичний проєкт "Відчуй", соціальний проєкт "Вдома" від ТНМК. Це перші, які спали на думку.

Як ти вважаєш, наскільки популярним є хор "Гомін", що виконує кавери на інші пісні? Чи вважаєш ти, що це ефективний метод популяризації, чи, на твій погляд, така діяльність може бути шкідливою для розвитку оригінальної української музики?

Вважаю, що наша культурна маса існує, постійно відновлюється, шукає нові форми та вираження, веде дискусії, породжує суперечки, вирішує конфлікти та аналізує - що гірше: "Смарагдове небо" чи м'яке г*мно...

"Гомін" дуже вайбові, хоча я навряд пішов би на такий концерт. І кавери тут це хороший інструментарій для популяризації, переосмислення того, що могло назавжди лишитися в минулому.

Я думаю, питання остаточного витіснення руснявого контенту досі не закрите, а отже актуальні всі форми і прояви: від "Гомону" до побратима Мирослава Кувалдіна, який робить навколовоєнний шансон.

Яке твоє ставлення до кавер-версій на власні композиції?

Усе визначається каверами. Коли виконання талановите, душа розцвітає, адже музика починає жити власним життям.

Сергій Мартинюк (зображення надане самим артистом)

Чому, незважаючи на всі обставини, чимало українців все ще споживають російський контент, як-от програми Дудя чи Собчак? Це всього лише звичка, чи, можливо, є якісь більш глибокі причини?

Відсутність культурного бар'єру між нами та ними, що стало звичним явищем, виникло внаслідок агресивної денаціоналізації українців. У дитинстві ми часто вживали неприємне слово "наші", щоб позначити знайомі нам мовні продукти, і для багатьох це слово залишається актуальним і досі.

Проте процес не зупиняється - відбувається витіснення та зміна культурних цінностей. Можливо, це відбувається не так швидко, як нам хотілося б. Війна та брак фінансування дають про себе знати. Росія інвестує величезні кошти у свою кінематографію та культуру в цілому, і робила це протягом століть. Ми ж лише починаємо обговорювати необхідність підтримки культури.

Чи вважаєш ти, що після завершення війни може знову з'явитися інтерес до російської музики? Які кроки слід вжити, щоб цього не сталося?

Я вірю в це. Тому тепер все залежить від ринку, держави та митців — досягти такої якості, кількості та універсальності контенту, що пошук мовних аналогів в РФ стане зовсім зайвим.

Також необхідна інформаційна стратегія, яка ефективно формуватиме наративи про ворожість російської культури та непривабливість її споживання. Російська мова та культура повинні асоціюватися з маргінальністю. Кінець.

- Як змінилася публіка гурту Фіолет за час повномасштабної війни? Чи відчуваєш ти, що слухач став більш вимогливим чи ж, навпаки, більш емоційним?

Люди стали зрілішими. Вони частіше плачуть, щиріше усміхаються, довше тримаються в обіймах і відкритіше діляться думками після концертів. Кожен має свою історію, кожен прагне бути почутим. У всіх різні життєві шляхи, але нас об’єднують спільні болі. І, звісно, порожні місця на концертах, де мали б сидіти загиблі герої. Сьогодні наші виступи - це своєрідна терапія, що діє на всіх, хто знаходиться і на сцені, і в залі.

Фіолет нещодавно провів незвичайний концерт, який отримав безліч позитивних відгуків і був охарактеризований як унікальний. Що саме робило його таким особливим і чи відповідав обраний формат благодійній меті?

Унікальність цього проекту полягає в новому звучанні композицій, яке створюється завдяки синтезу різних видів мистецтва, доповненого сучасними технологіями та театральними постановками. Я захоплююсь кросжанровими експериментами. Джазові інтерпретації наших пісень, живопис, що оживає через анімацію, співпраця з чудовими професіоналами, які відповідали за звук і освітлення, підтримка УКФ, а також спілкування з фанами після виступу — все це склалось у гармонійну картину. Військові в залі додали особливого відчуття.

Музиканти щасливі, глядачі теж. Збір поповнено приємною сумою (під час концерту було зібрано понад 150 тис. грн для підрозділу DARKNODE, де служить гітарист гурту Роман Андрухів - Ред.), а я вже міркую над новими експериментами.

Ти молодий татусь. Які YouTube-канали ви переглядаєте разом із донечкою, і які б ти рекомендував іншим батькам для розвитку їхніх дітей?

Я не проводжу з Євою так багато часу, але радуюсь, що зараз в Україні існує чимало контенту для маленьких дітей. З того, що мені запам'яталося, можу згадати "Пані Калина" та "Студію Назара Савка" (це той самий автор, що створив "Бульку"). Також наша малеча дивиться англомовні канали.

Ситуація з україномовним контентом для підлітків залишає бажати кращого. Я змушена стежити за тим, що дивиться моя старша донька Злата, хоч вона і має певну усвідомленість. На жаль, українська ніша підліткового контенту значно відстає від російської.

Поділися своїм списком улюблених фільмів і серіалів, які справили на тебе враження або стали чудовим способом втечі від буденності.

Обирати найкращі фільми непросто – занадто багато варіантів. Проте я щиро захоплююся творчістю Арі Астера та Джордана Піла. Вони стали знаковими режисерами останніх пʼяти років. Їхні роботи завжди проникають у глибину, порушують соціальні теми, викликають страх та досліджують людську сутність. Це і можливість для роздумів, і спосіб втекти від буденності.

З останніх видатних творів слід відзначити фільм Пола Томаса Андерсона "Одна битва за іншою". Нам справді бракує кіно, яке настільки щиро відображало б нашу реальність.

- Які п'ять книг ти б порадив прочитати кожному українцю прямо зараз і чому?

Ознайомтеся з двома останніми творами Артура Дроня. Це і поетичний збірник "Тут були ми", і колекція коротких оповідань "Гемінґвей нічого не знає", в якій автор переосмислює свої переживання війни. Ці роботи вражають глибиною й емоційністю, які одночасно пробивають до глибини душі і затверджують нашу ідентичність як тих, хто боронить свою землю.

Артем Чех у своїх недавніх романах, що досліджують 90-ті роки, особливо вразив читачів своєю останньою роботою "Пісня відкритого шляху". У цій книзі український кріпак середини 19 століття опиняється посеред громадянської війни в США. Це справжня літературна пожежа!

Які улюблені куточки та локації в Києві ти відвідуєш зараз, коли маєш час?

- Люблю гуляти з донечкою берегом Дніпра на рідних Осокорках. Там добре. Відчувається, чому я свого часу переїхав до Києва.

Зараз не відчуваю бажання бути в галасливих місцях. Хочеться більше часу проводити наодинці, в спокої, без зайвих подразників. У натовпі часто виникають тригери — адже у багатьох ситуація залишається незмінною. Хоча це лише поверхневе сприйняття, яке не є остаточним. Ніколи не знаєш, де може бути брат, батько чи сестра конкретної людини. Потрібно вміти контролювати свої емоції, але зараз мені це дається нелегко.

Один з нещодавно відкритих закладів, які мене вразили, - це "Палички", розташовані неподалік станції метро "Олімпійська". Я справжній фанат східної кухні, а особливо обожнюю м'ясо, приготоване в кисло-солодкому соусі.

- Куди б ти порадив поїхати в Україні восени? Які твої улюблені місця для подорожей країною, що допомагають відновити внутрішній ресурс?

Хочеться згадати Київське Полісся... Ліси, що простягаються вище Лютіжа, а також Київське море, де іноді й не видно краю. Тут приємно дихати, особливо в осінній період, коли туристичний ажіотаж вщухає. І, звісно, можна зібрати гриби (хоча мої останні спроби були не надто вдалими). Головне – уважно стежити за тим, куди йдеш, адже сюрпризи від орків все ще трапляються.

Сергій Мартинюк на сцені під час виступу (зображення надано виконавцем)

- Хто з українських музикантів, на твою думку, недооцінений? Кого б порадив послухати всім?

Існує класична група Очеретяний кіт, яка пропонує неймовірно затишну та спокійну музику в стилі фолк-соул. Їхні тексти вражають оригінальністю, а атмосферу їхніх композицій можна охарактеризувати як дуже приємну та розслаблену.

Є гурт Марний, якого майже нема, бо Андрій Дорош в "Азові", а Яків Марний в ДК Енергетику.

Є побратим Олександр Ремез (вокаліст київського гурту RvB - Ред.), який чудово вміє у фірмову американщину, і дуже тонко відчуває як військовий реалії війни.

Є репер на ім'я Рома Майк, який майстерно володіє джазхоповими ритмами та виконує лірику, яка мені дуже близька.

Є проект "Кодло", якого вже нема, але на стрімінгах можна послухати прикольний міні-альбом... Багато чого є. І я радий, що воно існує. Попри все.