Шелтер чи ілюзія? Досліджуємо "Відчуття безпеки", бетонні конструкції "Єрмілова" та культурне життя Харкова під час війни.
До 17 листопада в Центрі сучасного мистецтва ЄрміловЦентр у Харкові працюватиме виставка "Відчуття безпеки" -- центральний складник великого мистецького проєкту, що пов'язує 13 країн та досліджує амбівалентність поняття безпеки. З цією виставкою "Єрмілов" відновлює міжнародну співпрацю.
29 серпня, під час відкриття виставки, що включала інсталяцію турецького художника Ахмета Оґюта, 18-річна харківська артистка Вероніка Кожушко стрибала на батуті. На жаль, наступного дня Ніка загинула внаслідок обстрілу, що завдали російські війська. У ході цієї війни біль і мистецтво часто йдуть рука об руку.
LIGA.net провела бесіду з Наталією Івановою, директоркою ЄрміловЦентру, кураторкою виставки Мариною Конєвою, а також з учасниками Павлом Маковим і Оленою Афанасьєвою. Вони обговорили, як художники реагують на війну, що надає їм відчуття захищеності в часи нестабільності, чи може мистецтво слугувати притулком, а також яким чином війна вплинула на культурне життя Харкова.
У ніч з 3 на 4 квітня 2024 року район, де проживає кураторка виставки "Відчуття безпеки" Марина Конєва, зазнав атаки "шахедів". Почувши гул, Марина інстинктивно накрилася ковдрою. Вона усвідомлювала, що це не захистить від дронів, але ковдра дарувала їй хоч якусь ілюзію безпеки — щось на кшталт дитячої гри "я в будиночку".
Зранку Марина розповіла цю історію своїм колегам із кураторської команди та запропонувала зробити проєкт про відчуття безпеки та те, що його дає.
Виставка "Відчуття безпеки" включає 36 творів від 31 митця з України та інших країн. У колекції представлені різноманітні жанри, такі як відеоарт, інсталяції, живопис, графіка та артбуки.
Команда проєкту одразу ухвалила рішення, що мешканцям Харкова, які вже більше двох років переживають наслідки війни, не потрібно безпосередньо розповідати про її жахіття. Тому для місцевої аудиторії шукали більш чутливий і корисний підхід. Водночас, для міжнародних глядачів було важливо донести саме ті емоції, які відчуває Харків, тому між закордонними локаціями та містом було створено "мости солідарності".
Відчуття безпеки є вразливим і залежним: коли харків'яни відчувають загрозу, європейці також не можуть почуватися у безпеці. Тому ми прагнули показати цю взаємозалежність і двозначність, — підкреслює кураторка. — У виставковій залі встановлені проектори: експозиції, обговорення або інші події в рамках проєкту транслюються у нас і в інших містах.
Цю взаємозалежність прямо демонструє інтерактивна інсталяція "Все тверде тане в повітрі" Юлії Костеревої та Юрія Кручака, що складається з маленьких роторів (вентиляторів. -- LIGA.net) у культурних установах різних країн та центрального в "Єрмілові". Коли хтось дмухає у маленький ротор в одній із закордонних локацій, харківський також рухається.
"Раніше ми розуміли поняття безпеки як щось статичне, а зараз стало зрозуміло, що його забезпечує хтось. Ця дієвість проявляється в русі вентилятора, -- пояснює Конєва та запрошує до іншої інтерактивної інсталяції -- "Агорафобії" нідерландських митців Карен Лансел та Гермена Маата. За м'якими стінами ховається крихітний простір та увімкнений ноутбук.
"Тут треба писати питання -- й художники з іншої країни відповідатимуть, -- каже кураторка. -- З одного боку, в нас ніби має бути клаустрофобія через замкнутий простір. А з іншого, у нас є простір в інші країни, й ми на зв'язку, ми не одні".
Концепція безпеки отримує нові інтерпретації не лише в світі мистецтва. В рамках відкриття виставки "Єрмілов" стартувала ініціатива зі збору коштів, метою якої є модернізація простору для створення безбар'єрного середовища. Зібрані кошти будуть використані для придбання двох універсальних сходових підйомників на гусеничному ходу, а також для будівництва пандусів, вертикальних підйомників і реконструкції санвузлів.
Марина Конєва почала співпрацювати з ЄрміловЦентром ще до його офіційного відкриття у 2012 році: була кураторкою фестивалю молодіжних проєктів Non Stop Media ще у напіввідремонтованій локації. Відтоді реалізувала з "Єрміловим" чимало проєктів. Повномасштабне вторгнення мистецтвознавиця зустріла у рідному Харкові.
"Ми ніколи так ідеально не прибирали вдома, як 24 лютого 2022 року, бо спрацьовував невроз і треба було якусь дію робити, -- згадує вона. -- Моя мама почала дуже багато готувати. Ці рутинні практики, коли ми перемикаємо увагу на щось повсякденне, звичне і знайоме, теж знайшли віддзеркалення в проєкті "Відчуття безпеки".
Перші кілька днів великої війни Марина не розуміла, що робити. Проте 28 лютого 2022-го пішла волонтерити в Харківську обласну адміністрацію, допомагала готувати їжу разом з жінкою старшого віку. Наступного ранку в будівлю прилетіли ракети.
"Ми переносили ящики зі скумбрією, розбирали їх і ділили на порції. Я хотіла залишитися на ніч, але ввечері зрозуміла, що не маю чим вкритися і що виглядаю не найкращим чином. Тому вирішила після комендантської години повернутися додому, щоб переодягнутися, і приїхати зранку, -- говорить Конєва. -- Вранці, після того як потягнула ті ящики, я не могла навіть розігнути спину. Ми виходили з дому разом із родичами, щоб було менш лякаюче, але я всіх затримала: випила якісь ліки і кажу: "Дайте мені хоча б 20 хвилин". Ці 20 хвилин стали для нас порятунком."
Після ракетного обстрілу ХОДА мистецтвознавиця почала активно шукати нові способи бути корисною. Вона почала доставляти продукти, переважно літнім людям. На наступний день, після вибуху біля будівлі "Слово", виникла ненадійна ситуація з Grynyov Art Collection, з якою вона мала співпрацю. Це призвело до необхідності евакуації художніх творів, і питання виїзду з Харкова стало остаточно неактуальним.
Коли я навчалася на факультеті мистецтвознавства, мені розповідали, як у часи Другої світової війни працівники музеїв вживали усіх можливих заходів для порятунку своїх колекцій. Я навіть не могла собі уявити, що колись опинюся в схожій ситуації, – ділиться своїми спогадами кураторка. – У приміщенні, де зберігалася частина експонатів, вибило вікна. Спершу я спробувала закрити їх, але прорвало опалення, і кімната почала заповнюватися водою. Вночі мені на допомогу прийшли художники: вони зламали двері та винесли роботи, які стояли на підлозі, але й вони встигли намокнути".
Кілька днів поспіль Марина півтори години ходила пішки під звуки вибухів, прокладаючи перші кроки по снігу, що намело за ніч, аби врятувати колекцію. Пакувального матеріалу для робіт не було, скотчу -- теж, бо його вже витратили на вікна. Врешті-решт кураторці довелося діставати роботи з підрамників, скручувати та загортати у два радянські килими, які у 2021-му вона купувала для виставки в ЄрміловЦентрі. Для евакуації знайшли мікроавтобус. Волонтери -- зокрема, музикант Василь Рябко із гурту "Папа Карло" -- допомагали транспортувати роботи до Полтави.
"З міста ми вивезли приблизно дві тисячі робіт, а згодом обрали 900, які поїхали до Франції, -- розповідає Конєва. -- На наступний день, після того як завершили транспортування останньої роботи, хлопці вирушили розвозити хліб, і в їхній бус влучила ракета. Водій Антон Хрустальов загинув на місці. Після всього пережитого вже не залишилося страху".
На виставці "Відчуття безпеки" Конєва підкреслює, що представлено багато творів, які відображають концепцію музею та охорони культурної спадщини. Однією з таких робіт є інсталяція турецького художника Ахмета Оґюта під назвою "Стрибай вгору!". Вона складається з трьох батутів і реплік творів, які були евакуйовані з Харкова на початку великої війни. Серед них — колаж Сергія Жадана з фондів Харківського ЛітМузею, а також роботи Алли Горської та Зої Лерман із колекції Гриньових.
"Ці репліки залишаться в місті до повернення оригіналів, -- зазначає Конєва. -- Тут є можливість стрибати на батутах, щоб краще їх розглянути."
Тематичні аспекти музеїв також знаходять своє відображення у відеороботі "У музеї 2", створеній вже покійним членом херсонського мистецького об'єднання "Тотем" Стасом Волязловським у партнерстві з Максом Афанасьєвим. Одного разу вони вирушили до Херсонського художнього музею, де проходила виставка живих мавп, і задокументували цю подію на камеру.
"Твори мистецтва, які були зафіксовані на камеру, були викрадені російськими окупантами під час захоплення Херсона. Тепер ми не маємо жодної інформації про їхню подальшу долю, -- зазначає Конєва. -- Кажуть, що в той час у музеї проводилися ремонтні роботи, і твори були упаковані в коридорі. Таким чином, окупанти не змушені були докладати зусиль для їхнього вилучення."
На виставці також демонструється творчість Макса Афанасьєва та його дружини Олени. У перший день повномасштабного вторгнення вони прокинулися від звуків вибухів біля Антонівського мосту, і всього через кілька годин один із колег допоміг їм покинути Херсон. Протягом трьох тижнів пара мешкала у селі неподалік від міста.
Однак, коли російські війська наблизилися до села, нам довелося від'їхати далі, -- ділиться своїми спогадами Афанасьєва. -- На наступний день жінка, у якій ми тимчасово проживали, зателефонувала і висловила вдячність за те, що ми поїхали, адже до її дому прийшли озброєні російські солдати і запитували, хто там мешкає... Ми були відомими активістами в Херсоні, і не лише в культурному контексті. Найбільше нас турбувало те, що наші близькі залишилися під окупацією.
Подібно до тисяч інших, родина Афанасьєвих вирушила в невідомість і врешті оселилася на заході України. Коли в зимові місяці 2022 року країну охопили блекаути — з електрикою всього три години на шість, а квартира не встигала прогріватися, у них зародилася ідея створити артбук. Олена взяла на себе написання текстів, тоді як Макс відповідав за ілюстрації.
"На блошиному ринку ми побачили раритетний альбом у дерев'яній обкладинці з портретом Шевченка та й купили, -- згадує Олена Афанасьєва. -- Він був порожній, а потім з нього випали дві чорно-білі світлини, мабуть, 70-х. На одній -- весілля, наречений тримає кохану на руках, мить щастя і надії. На іншій -- дві жінки і двоє чоловіків, стоять "в лінійку" як годиться для радянського парадного фото.
Альбом почав заповнюватися репліками цих двох зображень — це стало своєрідною формою арттерапії під час читання вголос творів Марії Матіос. Однак для артбука необхідні тексти, і я вирішила звернутися до друзів з питанням, як вони проводять час під час блекаутів.
Артбук під назвою Blackout містить 14 оповідань відомих культурних діячів, серед яких є й Марина Конєва. Олена зазначає, що її зв'язок із Мариною ґрунтується на любові, а також на спільних коренях з Харковом.
"У цих оповідях колеги ділилися, що для них блекаут став не труднощами, а шансом зайнятися тим, на що раніше не знаходилося часу, -- зауважує Олена. -- Наприклад, збудувати з дитиною шалаш у вітальні, винайти новий стиль малювання, поспілкуватися з сусідами..."
На виставці представлені три артбуки-щоденники "Молескіни" Дмитра Коломойцева, який є уродженцем Донецька та військовослужбовцем. Ці унікальні роботи він створив під час повномасштабного вторгнення, перебуваючи на передовій.
"У цьому тексті викладені ключові моменти, які він спостерігав або дізнавався з новин – це також про повсякденність, коли ти щоденно створюєш, переключаючи увагу на інші речі, – зазначає Конєва. – У своєму останньому артбуці він зобразив перемогу і зауважив: "Можливо, я дещо поспішив, але спробую так передбачити, щоб це здійснилося". Це свого роду спосіб самозаспокоєння та наближення до бажаного."
На виставці також представлені твори закордонних художників, які досліджують тему воєнного досвіду. Серед них — швейцарський митць Томас Гішгорн з його проектом "Енергія = так! Якість = на!", що відомий завдяки своїм вражаючим інсталяціям. У рамках цього проєкту він вперше відвідав Україну, завітав до Харкова та провів серію воркшопів, під час яких зустрічався з місцевими художниками й обговорював концепцію "енергії" в мистецтві. В результаті цих зустрічей виникла його нова робота.
На виставці представлено безліч текстильних робіт, що акцентують увагу на тактильних відчуттях. Особливо варто відзначити "Димчасті орнаменти" Надіри Хусейн, що складаються з п'яти напівпрозорих панелей, виконаних з орнаментами, які черпають натхнення з текстури бетону ЄрміловЦентру.
"Зазвичай бетон з єрміловцентрівського виробництва сприймається як фон для чогось важливішого, -- відзначає Конєва. -- Проте з початком масштабної війни бетон перетворився на центральний елемент -- він надає відчуття захищеності".
ЄрміловЦентр знаходиться у підземному просторі Каразінського університету. У 90-х роках тут функціонував нічний клуб, а в нульових — студентська їдальня. Після її закриття приміщення залишалося без використання. Ідея створення центру сучасного мистецтва зріла протягом кількох років, і нарешті у 2012 році її реалізували.
Через десять років після свого заснування "Єрмілов" несподівано отримав нову місію: з перших днів широкомасштабного вторгнення він перетворився на притулок для харківських художників та їхніх родин. Як розповідає директорка ЄрміловЦентру Наталія Іванова, вже на другий день війни в приміщенні знайшли прихисток близько 50 осіб, серед яких були й сім'ї з дітьми. Пізніше центр планує зібрати фотографії та відеозаписи цього складного часу в рамках онлайн-проєкту "Як ти?".
"Художники здатні перетворити будь-який простір на щось особливе — тут створили зони для сну, відпочинку, праці та куховаріння. Навіть проводили мистецькі заходи. Наприклад, Влад Юдін спільно з дітьми та дорослими працював з глиною, адже це допомагає знизити рівень стресу", — розповідає керівниця ЄрміловЦентру.
На початку березня 2022 року в університеті, а згодом і в ЄрміловЦентрі, сталася аварія з електропостачанням, внаслідок чого зникло світло. Оскільки опалення в закладі було електричним, перебування в приміщенні стало неможливим. 6 березня Наталія Іванова разом із харківським художником Костянтином Зоркіним, його родиною та батьками вирушили до мистецької резиденції "АРТ Куземин", що на Сумщині.
Проте вже на початку травня Наталія повернулася до Харкова, що знаходиться поблизу фронту. Незабаром, 14 травня 2022 року, мистецький центр "Єрмілов" відновив свою діяльність. Першим заходом, що відбувся в стінах центру, став рок-фестиваль під назвою "Музика опору", організований Сергієм Жаданом. У фестивалі, крім самого Жадана та його гурту "Собаки", взяли участь Святослав Вакарчук, ТНМК, Олег Каданов, Стас Кононов та інші відомі артисти.
"Це, напевно, був найпотужніший емоційний сплеск за весь період війни", — зазначає Марина Конєва. "Все культурне середовище зібралося в 'Єрмілові', і в один момент можна було побачити всіх, хто є в місті. Люди обіймалися, цілувалися, ділилися історіями про своє життя та те, чим займалися, поки не зустрічалися. Це була неймовірна енергія, яка вражала. Після цього стало очевидно, що культура жива і нікуди не зникла."
Після цього фестивалю в ЄрміловЦентрі зрозуміли, що під час війни приміщення центру, простір та обладнання можна використовувати, аби робити тут щось надзвичайно важливе. Тривалий час тут працював Kharkiv Media HUB для журналістів, який також організував культурні події: концерти "Схід ОПЕРА", вечори поетки Наталки Маринчак, презентації книжок тощо. А наприкінці 2022-го в центрі вирішили відновити мистецьку і виставкову діяльність -- до того ж з осені харків'яни почали активно повертатися до міста, попит на якісні і змістовні культурні події зростав.
"Ми акцентували саме на тому, що цей простір безпечний, -- наголошує Наталія Іванова. -- Лунає повітряна тривога: люди, які йдуть повз, заходять: "А ми й не знали, що у вас тут виставка". Тобто можна і побути в укритті, і трошки перезавантажитися".
Першою експозицією великої війни в "Єрмілові" стала виставка "Захисний шар", що належить руці Костянтина Зоркіна. Її відкриття відбулося 10 листопада 2022 року, і цей проєкт був реалізований у "АРТ Куземин". Напередодні річниці повномасштабного вторгнення, 9 березня 2023 року, відбулася виставка "Особовий склад". На ній були представлені роботи харківських художників, зокрема тих, хто в перші дні великої війни шукав укриття в ЄрміловЦентрі. Ці митці створювали свої твори в цій резиденції восени 2022 року.
"На момент урочистого відкриття, рано вранці о п'ятій годині, Харків зазнав сильного удару. Мобільний зв'язок зник, електрику не було, а метро не функціонувало, - розповідає директорка ЄрміловЦентру. - Ми активували генератори, увімкнули акумуляторні освітлювальні прилади та попросили відвідувачів взяти з собою ліхтарики, але виставку все ж вдалося відкрити."
У період війни в "Єрмілові" була організована виставка під назвою "Сміливі нести світло", де представлені роботи митців, що зафіксували блекаути найтемнішої зими в Україні 2022-2023 років. Також відбулася виставка Гамлета Зінківського "Незавершений 2023-й", що складається з 365 малюнків, які автор створював щодня протягом року.
"Перед початком повномасштабної агресії Гамлет уже демонстрував подібний проєкт у нас у 2021 році, -- зазначає Наталія Іванова. -- Виставка 2023 року стала зовсім іншим форматом спілкування з аудиторією. Цей рік ми всі пережили по-іншому, і кожен з нас має спільний травматичний досвід. Коли ми знову переглядаємо роботи Гамлета, у кожного виникають спогади про події, що відбувалися щодня протягом цього року."
"Відчуття безпеки" -- перша міжнародна виставка в ЄрміловЦентрі з початку великої війни. Цей проєкт, наголошує Марина Конєва, створювали спеціально для Харкова.
"Цей проєкт не може бути реалізований в іншому місці — він пронизаний духом і концепцією Харкова, — підкреслює куратор. — Багато наших ідей черпали натхнення з унікальних рис харківського менталітету, його історії та культури. Для нас було вкрай важливо здійснювати масштабні ініціативи саме тут і тепер, щоб життя міста в сфері культури, науки та освіти продовжувало розвиватися і набувало нових значень."
Події в рамках "Мостів солідарності" вже активно розгортаються. Як зазначає Наталія Іванова, під час цих заходів "слово 'Харків' звучить безперервно". 1 вересня, коли на фасаді замку в німецькому Карлсруе демонстрували дитячі малюнки з харківської студії Aza Nizi Maza, керівниця ЄрміловЦентру "не могла стримати свого захвату".
Один з напрямків цього проєкту полягає в залученні міжнародної спільноти та відомих художників до усвідомлення того, що Харків є величезним містом з багатою культурною спадщиною, підкреслює директорка ЄрміловЦентру.
Неподалік розташовані залишки палацу "Залізничник" — яскравий приклад конструктивізму, що відзначає важливу епоху не лише в історії Харкова, а й у Європі, яку слід досліджувати та популяризувати. Я можу безкінечно дискутувати про 20-ті і 30-ті роки, про авангард, про Василя Єрмілова, чиє ім'я носить наш центр, про будівлю "Слово" та про численну спільноту людей, які залишили слід в історії світової культури.
Нам би хотілося, щоб всі знали, що Харків -- місто з таким надбанням і його можуть знищити, але, по-перше, треба зробити все, щоб цього не сталося, а по-друге, -- знати про те, що це є".
На початку повномасштабної війни серед художників, які знаходили притулок у ЄрміловЦентрі, опинився також Павло Маков разом із дружиною. У той час, коли Харків зазнавав бомбардувань з повітря, він ділився інформацією про свій проєкт "Фонтан виснаження", який згодом був представлений на Венеційській бієнале.
"Я розповідав про частину своєї творчості, щоб якось відірватися від страшної реальності, -- пояснює він. -- Вона і зараз не менш страшна, але за два з половиною роки ми виробили психологічний захист, звикли до цього".
На виставці "Відчуття безпеки" представлена інсталяція Макова "Ліжко, килим, брошка".
Митець відтворив ліжко, на якому ночував тут із дружиною, а також надав свої роботи кінця 90-х -- зокрема діамантову мішень -- поєднавши в такий спосіб минуле і сьогодення.
Відчуття бути мішенню знайоме багатьом: ти постійно відчуваєш, що за тобою полюють, -- зазначає він. -- Це пов'язано з постійним страхом, невизначеністю та тривогою щодо майбутнього. Порівняно з кінцем 90-х, нинішні відчуття стали простішими, адже ми відчуваємо себе мішенями в буквальному сенсі. Живучи в Харкові, на жаль, ти береш участь у свого роду "російській рулетці".
У ЄрміловЦентрі Маков разом із дружиною залишалися до початку березня. У той час художник отримав телефонний дзвінок від кураторки Марії Ланько, яка привезла з Харкова лійки з "Фонтану виснаження".
"У той час я вже вважав цей проєкт і Венецію втраченими, -- розповідає Маков. -- Але Маша запевнила: 'Приїзди, будемо працювати над цим'. І ось я сів у машину з мамою, дружиною та двома друзями, і ми вирушили до Відня."
Через те, що, крім лійок, нічого не вивезли, проєкт потрібно було відновити на 90%. Маков та кураторська команда -- Лізавета Герман, Борис Філиненко і Марія Ланько -- почали шукали гроші на реалізацію ідеї. І зрештою знайшли. Навесні 2022-го "Фонтан виснаження" представили в українському павільйоні на Венеційській бієнале. Маков згадує, що давав по 10 інтерв'ю на день і дуже втомлювався, але відчував важливість моменту.
"Я ніколи не відчував себе таким справжнім українцем, як у Венеції, адже тоді я займався не лише своїми потребами, а, насамперед, тим, що було важливо для нашої країни, -- зазначає він. -- Я усвідомлював необхідність створення павільйону України, адже наша держава повинна бути представлена. Це надзвичайно важливо, адже з культурною політикою в нас справи погані, її фактично немає. На відміну від нашого ворога, який вже 300 років має і розвиває свою культурну стратегію."
Після Венеційської виставки роботи Макова були представлені у Флоренції та Парижі. На початку 2023 року художник остаточно повернувся до Харкова. Незабаром у ЄрміловЦентрі відбулася його персональна виставка, де харків'яни вперше змогли побачити "Фонтан виснаження".
"У Харкові на виставки або в театр ходять не так багато -- здебільшого це люди креативні, з непересічною громадянською позицією. Але ця частка дуже важлива, -- каже Маков. -- Тому в Харкові я також відчував свій громадянський обов'язок, у цієї виставки, крім культурної, теж була велика соціальна роль".
Врешті-решт, архітектори звернулися до художника з ідеєю встановлення "Фонтану виснаження" в реконструйованому ботанічному саду ХНУ імені В.Н. Каразіна, який є найстарішим академічним ботанічним садом в Україні і цього року відзначає свій 220-річний ювілей. Митець дав свою згоду.
Архітектори планують реконструкцію нашого старого академічного ботанічного саду, і існують наміри розмістити його саме в цьому місці, -- зазначає Маков. -- Це дозволить нам зберегти один з ключових елементів, який важко відтворити на відкритому повітрі, -- звук падаючої води.
Після того, як розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, спостерігалася значна активізація артактивізму, відзначає Олена Афанасьєва: "Навіть ті митці, які раніше займалися створенням складних філософських творів, почали створювати простіші роботи, схожі на постери, присвячені війні".
"На усвідомлення того, що відбувається, просто не було часу, -- пояснює вона. -- Багато митців пробували застосувати своє мистецтво як зброю -- принаймні, в інформаційному просторі це спрацювало. Але були й ті, які сказали: "Мистецтво -- фігня, воно не змогло зупинити війну". Й це один з аргументів про "великую русскую культуру" -- яка вона "велика", якщо на ній виросло бездумне і жорстоке стадо?"
Олена Афанасьєва вважає, що війна стимулює рефлексії. Проте, перебуваючи у стані постійного стресу, сама вона не стала більш продуктивною за ці понад два роки -- "можливо, більш вдумливою".
"Ми повинні переосмислити чимало речей," -- висловлює думку Афанасьєва.
З великою війною, пояснює Павло Маков, в мистецтві змінилися сенси, зокрема "з'явився соціальний складник у відчутті того, що ти робиш".
"Це вже не лише особиста креативність, а також відповідальність, котру потрібно виконувати з соціальною значущістю, -- зазначає Маков. -- І ця потреба є природною — вона становить частину тебе та твого творчого духу."
На питання, що зараз може дати відчуття безпеки, Олена Афанасьєва відповідає, що нічого. Проте військові психологи радять знайти "прихисток" у будь-якій справі, яка заспокоює і стабілізує, тож вона також знайшла таку:
"Мій рецепт -- артбуки, -- наголошує мисткиня. -- Я дуже сумувала за своєю бібліотекою, яка залишилася в Херсоні, але потім друзі мені її вивезли. Від поєднання любові до книг і до мистецтва народжуються такі дивні дітлахи -- артбуки.
З початком війни багато людей почали вести щоденники. Ті, хто намагався документувати своє життя під час окупації, інколи спалюють свої записи, прагнучи забути той жах. Інші ж, навпаки, перетворюють свої щоденникові записи на повноцінні книги, але для мене це важко сприймати. Артбук виступає своєрідним "серединним шляхом": це унікальний примірник, який не зобов'язує нікого до читання. Однак він фіксує реалії життя, а у нинішній час так важливо зберігати пам'ять про те, що відбувається.
Маков вважає, що мистецтво не здатне забезпечити відчуття безпеки та має обмежений вплив на наше життя, описуючи його ефект як "дуже опосередкований і гомеопатичний". Однак, він визнає, що воно може стати підтримкою у складні часи та допомогти "залишитися людьми".
Прочитана книга, прослухана мелодія, побачена картина чи театральна вистава здатні підсвідомо змінювати наш психологічний стан: ми можемо відчути полегшення, -- зазначає він і роз'яснює, у чому полягає різниця між мистецтвом і культурою:
Безумовно, мистецтво не є синонімом культури. Вчора, коли я наближався до Відня, я помітив, що, ймовірно, попереду сталася аварія. В Австрії водії зобов'язані залишати центральну смугу дороги вільною для проїзду "швидкої" або поліції. Тому всі автомобілісти роз'їжджалися праворуч і ліворуч, на відміну від нашої практики, коли іноді водії намагаються слідувати за "швидкою", ігноруючи червоне світло.
Таким чином, культура — це саме те. Віденські театри та музеї відіграють важливу роль у формуванні поваги до один одного та до суспільних потреб, навіть якщо іноді доводиться жертвувати власними бажаннями.
Водночас Наталія Іванова вважає, що в буремні часи мистецтво може бути шелтером для свідомості. Зокрема, й для харків'ян, які живуть у стані постійного стресу. Проєкт "Відчуття безпеки" також ставить за мету надати цей прихисток, нехай і тимчасовий.
"Цим проєктом ми ще намагалися створити в ЄрміловЦентрі осередки, де тебе "в обійми бере" турбота, виникає можливість відпочити. Сів на частину роботи грецького митця Андреаса Ангелідакіса, який нам дав "руїни" у вигляді диванів і пуфів, поспілкувався з кимось, фотки зробив і перезавантажився, -- пояснює керівниця ЄрміловЦентру. -- З кожним обстрілом або загибеллю близьких чи знайомих наші фізичні страхи загострюються, але все одно намагаєшся не плекати їх у собі, бо інакше можна збожеволыти. Й тому намагаєшся відволіктися на роботу, турботу про когось, волонтерську діяльність. А мистецтво дає важливий емоційний складник, коли можеш переключитися, поспілкуватися з іншими й бути в безпеці якийсь час, або просто подумати, що саме може дати тобі відчуття безпеки".
Спільний травматичний досвід, який пережили українці, зокрема автори та глядачі виставок, істотно вплинув на сприйняття сучасного мистецтва. Як зазначає Наталія Іванова, тепер роботи стали більш доступними та зрозумілими для звичайних відвідувачів.
Раніше, коли ми проводили виставки сучасного мистецтва, траплялися ситуації, коли відвідувачі реагували шаблонно, наприклад: "Я теж можу так зробити" або "Це жахливо, як можна це показувати?". Але тепер питання не виникають: всі уважно спостерігають і часом навіть плачуть.
Попри постійні обстріли, мистецький Харків продовжує існувати та розвиватися. ЄрміловЦентр, Харківський ЛітМузей, театр "Нафта", артстудія Aza Nizi Maza та інші культурні інституції працюють, й тим "підтверджують, що життя нікуди не ділося". Відкриваються й нові локації -- такі, як центр сучасної культури Some People.
Протягом великої війни структура населення Харкова зазнала значних змін. Кількість студентів зменшилася, натомість зросла чисельність внутрішньо переміщених осіб з Харківської області, а також з Донеччини та Луганщини. В результаті, цільова аудиторія місцевих культурних заходів також змінилася. Наталія Іванова відзначає, що з новим соціальним прошарком необхідно ще навчитися ефективно взаємодіяти.
Однак, як зазначає Павло Маков, attitude of the authorities towards culture has remained consistent, both at the local and central levels.
Наприклад, коли Aza Nizi Maza організувала виставку своїх творів у метро, це стало значною подією, наповненою емоціями. Однак, коли харківська мерія отримала пропозицію провести цю ж виставку у Франції, вона відмовилася, посилаючись на нестачу фінансування, - зазначає Маков.
Місцева адміністрація дозволила встановлення жахливого пам'ятника на честь загиблих дітей, який нагадує про пам’ятники кримінального минулого на цвинтарях 90-х років. Ця напівтюремна естетика глибоко вкоренилася в образі пам'ятника. Це ж священне місце — його не вдасться зрушити або демонтувати. Люди приносять туди іграшки, показуючи свою повагу, адже це свято для них — пам'ять про загиблих дітей. І в той же час ми встановлюємо цей жахливий монумент.
На всіх рівнях влади ми спостерігаємо вражаючу відсутність естетичного підходу. Міністерство культури, зокрема, виглядає як бездонна прірва. За свої 66 років існування я жодного разу не бачив, щоб воно ініціювало щось справді вагоме для представлення України на міжнародній арені, особливо у сфері візуального мистецтва. У 2022 році вони лише оплатили оренду українського павільйону на Венеційській бієнале, а всі інші зусилля в основному покладалися на волонтерів.
Серед культурних діячів, які знайшли притулок у ЄрміловЦентрі на початку повномасштабної агресії, лише кілька повернулися до Харкова. Багато митців з Харкова зараз продовжують свою діяльність в інших містах України та за межами країни. Наприклад, одна з таких груп зібралася в австрійському Граці.
Замість цього, Павло Маков, який прибув до Харкова для навчання у віці 21 року, зустрів тут свого найважливішого наставника – художника Віталія Куликова. Він вже 36 років постійно мешкає в місті, незважаючи на часті поїздки закордон, і не планує залишати Харків, незважаючи на всі труднощі.
"Харків має свою особливість: він виводить на світ чимало обдарованих людей, а потім, здається, не звертає уваги на їхню долю, - зазначає Маков. - Проте моє обурення щодо влади не пов’язане з моїми почуттями до міста, в якому живу. Це не означає, що, якщо влада встановлює погані пам'ятники, я просто залишу місто. Хто ж тоді дбатиме про нього? Це твоя відповідальність за рідне місто. Твоя активність може справді щось змінити."
Павло Маков переконаний, що в мистецтві ключовим є безперервний розвиток. У свою чергу, Марина Конєва в мистецькому середовищі повоєнного Харкова акцентує увагу на "свіжих обличчях" та нових підходах, які пропонують харківські художники.
"Дехто повернеться, а інші залишаться, прийдуть нові, молоді митці, -- зазначає вона. -- Я впевнена, що культурна сцена Харкова лише зміцниться, адже до нас завітають люди з новим досвідом і свіжими підходами."
