Схилимо голови. Шанувальник Зорі, який мріяв про рідний Луганськ, загинув у Маріуполі.
Ігореві Соловйову було всього 22
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує Ігоря Соловйова, молодого патріота з Луганщини, який підтримував рідну "Зорю", мріяв про те, що його край знову буде синьо-жовтим, за це воював у лавах "Азова" і поліг рівно три роки тому, 11 квітня 2022-го, 22-річним у Маріуполі.
Ігор Соловйов з'явився на світ 23 жовтня 1999 року в місті Довжанськ, яке раніше називалося Свєрдловськ, на території Луганщини. До п'ятого класу він відвідував місцеву школу №6, а після цього продовжив освіту в Кадетському корпусі імені Харитоненка в Сумах, згодом повернувшись до навчання в луганській гімназії №60.
Хлопець дуже любив тварин, тому згодом пішов навчатися до кінологічного коледжу за професією "Кінолог".
Рідні згадують Ігоря як товариську і відкриту особистість. Він вмів зав'язувати дружні стосунки, проявляв увагу до оточуючих і віддавав перевагу активним діям та руху. Його прагнення до самоствердження і незалежності було очевидним, він активно відстоював свої погляди. Ігор мав добре розвинене абстрактне мислення, був кмітливим і швидко приймав рішення. Завжди старався розвивати не лише фізичну форму, а й свій інтелект.
З самого початку навчання в школі Соловйов почав займатися плаванням і футболом. Вже в дитинстві він прагнув тільки до одного — займати найвищу сходинку. Батьки хлопця пам'ятають, як на своїх перших плавальних змаганнях у віці шести років Ігор здобув друге місце, але, вийшовши з басейну, розірвав грамоту.
У Луганську Соловйов займався футболом, граючи у місцевій команді. Він докладав максимум зусиль, щоб проводити час за улюбленим спортом. Грав в усіх можливих місцях. Хоча професійним футболістом йому стати не вдалося, у 2019 році, коли хлопцеві виповнилося 19 років, він переїхав до Києва і став активним фанатом своєї рідної команди "Зоря".
Ігор був небайдужим і соціально активним ще зі шкільної лави. Він через серце пропускав події Революції Гідності, а потім болісно сприйняв подальші події й найперше - окупацію частини рідного краю москалями. Через те ще з 2015-го, 15-річним Соловйов почав замислюватися над тим, щоб вступити до лав "Азову". Врешті, це відбулося в 2020-му, коли хлопець вже мешкав у Києві. Юнак служив на посаді оператора протитанкового відділення взводу вогневої підтримки роти оперативного призначення. Мав позивний "Шкєт".
Початок повномасштабного вторгнення "Шкєт" зустрів у Маріуполі. Останнє повідомлення з оточеного міста Ігореві батьки отримали від сина 20 березня 2022-го. А 11 квітня Ігор Соловйов загинув під час боїв внаслідок уламкового поранення в живіт. Звістку про смерть Ігоря рідні отримали тільки 24 квітня.
У березні 2023 року відбулася презентація книги "Маріуполь. Книга хоробрих", написаної захисником "Азовсталі" Русланом "Давидом". У своїй праці автор згадує про луганського товариша: "У той день, коли Граф зазнав смертельного поранення, серйозні травми отримав також і боєць із позивним "Шкєт". Я спостерігав, як його товариші принесли на нашу позицію тіло, яке не виявляло жодних ознак життя. Це був саме він - завжди усміхнений юнак, якого я зустрів у перший день свого перебування в Маріуполі... Про "Шкєта" в мене залишилися лише теплі спогади. Хоча я знав його недовго, ми швидко знайшли спільну мову. Він був майже наймолодшим серед нас. Все життя було попереду, він мав можливість оволодіти багатьма професіями, але місто смерті назавжди приховало під своїми руїнами цього молодого воїна".
25 квітня 2022-го Ігор Соловйов нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно). Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві.
