Штурм "Маринівки": історія прикордонника про початок військових дій на Донбасі.
11 років тому на українсько-російському кордоні в Донбасі відбувся перший бій за владу над контрольно-пропускним пунктом. Свідок тих подій, офіцер Державної прикордонної служби Станіслав Керод, ділиться своїми спогадами в інтерв'ю з DW.
"У часи Революції гідності ми усвідомлювали, що ситуація лише загостриться, але до кінця не могли уявити, що надійде команда про бойову тривогу", - згадує про події весни 2014 року полковник Державної прикордонної служби України Станіслав Керод.
Тоді, ще майор Керод, старший офіцер Донецького прикордонного загону на власні очі бачив, як проросійські сили за підтримки Москви перехоплюють контроль над регіоном. За вісім років він одним з перших зустрів вже неприхований наступ військ РФ та став одним із захисників маріупольської "Азовсталі".
Конфлікт на сході України розпочався ще з моменту Революції Гідності, зазначає офіцер. Він вважає, що цьому передувало тривале "накручування та нав'язування Росією своїх умов", що було очевидно ще у 2004 році, коли він вперше прибув до цього регіону за призначенням на службу.
"Російське телебачення, радіо, російська мова в побуті, установах, органах місцевого самоврядування - все це формувало більш проросійське середовище, ніж проукраїнське", - каже військовий.
З міркувань принциповості під час Революції він пересувався вулицями Маріуполя у форменому одязі та не раз потрапляв у ситуації, коли на нього чинили тиск "проросійські" активісти. "Нас запитували, з ким ми, яку сторону підтримуємо. Спробували переконати нас перейти на їхній бік, стверджуючи, що наша присяга — не владі, а українському народу", — згадує Керод.
Зміна обстановки відчувалася й на кордоні України з Росією. Після незаконної анексії Криму, як розповідає прикордонник, помітно активізувалася робота російських спецслужб: громадяни РФ ввозили в Україну готівку, часом навіть декларуючи, нелегально завозилася зброя та вибухівка, а через кордон час від часу курсували підозрілі групи людей.
"Які саме дії вони здійснювали в Росії, а також яку підготовку проходили, залишається загадкою. Проте після їхнього повернення до Маріуполя розпочалися акції та мітинги на підтримку "Новоросії", які супроводжувалися підбурюванням натовпу, а згодом і застосуванням сили, включаючи вогнепальну зброю", - повідомляє полковник.
Керод зазначає, що всі ці відомості прикордонники передавали до "відповідних інстанцій", але їхні зусилля виявити такі елементи "зводилися до нуля або відкладалися на невизначений термін". "У 2014 році наші спецслужби були переповнені зрадниками", - стверджує офіцер.
За словами військового, перші спроби прориву колон техніки через кордон розпочались ще навесні 2014 року. Спочатку в'їжджали кілька машин ГАЗель, згодом з'явились КАМАЗи та "Урали", усі без будь-яких розпізнавальних символів. "Наші прикордонники намагалися зупинити їх, стріляючи в повітря та по колесах. Іноді це давало результат - колони розвертались, але не завжди - в деяких випадках спалахували бої", - згадує він.
Ситуація в тилу Донеччини також ускладнювалася. Як зазначає Керод, місцеві угруповання "казаків" перейшли на бік проросійських сил і, оголосивши себе "самообороною", почали самовільно встановлювати блокпости. Виникали випадки, коли "прикордонників зупиняли незнайомі особи з автоматами", додає військовий.
"Ми усвідомлювали, що російські війська підтягують свої сили, але роблять це під маскою місцевих жителів. Адже звідки у простих людей могла з'явитися автоматична зброя та гранатомети?" - зазначає він. Згодом українські прикордонники почали вилучати арсенал - іноді з уже стертіми серійними номерами. "Ця зброя була виготовлена в період сучасної Росії, таких зразків Україна раніше не мала - зокрема, вогнемети "Джміль" та РШГ", - підкреслює прикордонник.
За словами Керода, скупчення військових сил РФ на кордоні з Україною розпочалося ще в червні. З позицій на КПП "Маринівка" чітко спостерігалися колони танків, а гелікоптери літали в повітрі, немов маршрутні таксі, згадує офіцер. Прикордонники документували ці події на відео та повідомляли про накопичення десантників і створення взводних опорних пунктів у прикордонній зоні.
Паралельно, як розповідає офіцер, почастішали випадки заходу російських диверсійних груп, які мінували дороги та, натрапляючи на прикордонні наряди, вступали з ними в бій. Через специфіку місцевості - рівнину та відсутність природних перешкод, пояснює прикордонник, у росіян було чимало варіантів для маневрів.
"Неможливо передбачити, де саме вони проникнуть чи здійснять заміну. Зрада мала місце... Зрадники добре орієнтувалися в місцевості, тому виконували роль провідників. Для того, щоб закрити всю лінію кордону, були потрібні колосальні сили та ресурси, яких на той момент не вистачало. Тому ми поділилися на малі групи та почали патрулювання," - ділиться військовий.
Для зміцнення кордону з усіх куточків країни були зібрані резерви – не лише з підрозділів Державної прикордонної служби, а й з Збройних сил України та Національної гвардії. Як зазначив Керод, ситуація стала настільки напруженою, що приходилося пересувати техніку вночі: "У деяких селах відверто підтримували проросійські настрої... Підбурене населення виступало проти Збройних сил України, намагаючись лягти під гусениці, через що наші підрозділи не могли навіть досягти кордону та розгорнутися. Такі дії вже тоді мали місце на Донбасі – за спинами цивільних людей". Крім того, існувала постійна загроза обстрілу колон.
Незважаючи на те, що атаки з мінометів і артилерії з російської території на позиції та місця розташування українських сил ставали дедалі частішими, Керод зазначає, що прикордонники не відкривали вогонь у відповідь. Офіцер пояснює, що в країні не було введено воєнний стан, і це могло б трактуватися як порушення міжнародних угод. Він також додає, що доводилося організовувати кругову оборону, оскільки, окрім ударів з Росії, загроза також існувала з тилу України - від бойовиків.
Щоб не наражати цивільних на небезпеку, українські підрозділи уникали бойових зіткнень у населених пунктах, тож займали оборону на пунктах пропуску. Найбільш вигідною позицією був КПП "Маринівка", з висоти якого відкривався хороший огляд місцевості.
Перший напад на цей контрольний пункт бойовики здійснили 5 червня. Військові повідомляють, що про пересування колони з приблизно ста бойовиків з Шахтарська, розташованого в Донецькій області, стало відомо заздалегідь. Атака розпочалася одночасно з обох сторін кордону: одна група піхоти здійснила напад з тилу України, в той час як інша, обійшовши контрольний пункт, наступала з території Російської Федерації.
"Техніка - декілька КАМАЗів, обладнаних кулеметами "Утьос", "Урал", БТР заходили чітко з боку РФ", - каже Керод. Для підтримки прикордонників залучили українську військову авіацію, яка "трошки розігнала розрізнені сили противника".
"Наші бійці успішно захопили бронетранспортер під час бою, знищили "Урал" і обстріляли КАМАЗ. Це був перший бій нашої групи, у якому ми отримали кілька поранених", - ділиться прикордонник. Після невдалої атаки частина противників відступила на територію Росії, а інші згодом зайняли позиції на вершині кургану "Савур-Могила", за контроль над яким незабаром почалися запеклі бої.
Під час перевірки з'ясувалося, що захоплений у бойовиків БТР був на обліку в одній з військових частин вже анексованого Криму і став важливим доказом російської агресії для прокуратури, повідомляє прикордонник.
"Коли розпочалися перші зіткнення, я зрозумів, що це справжня війна. Вогонь ведеться по тобі, снаряди падають поруч, і є бажання просто втиснутися в окоп, злившись із землею, щоб уникнути небезпеки. Це був перший бойовий досвід для всіх нас, і ми навчалися воювати прямо на місці - через власні помилки," - розповідає офіцер.
Далі бойові дії лише набирали обертів. Апогей наступу стався під час боїв за Іловайськ, коли "перли" колони російської техніки. Українські сили, як каже Керод, не мали що протиставити тій кількості сил та засобів.
Вже в той час ворог активно застосовував безпілотники, що давало йому значну перевагу. Нам не вистачало навіть елементарних укриттів. Бронежилети, турнікети, каски та техніка - все це було на досить низькому рівні, - розповідає Керод. - По нас вели вогонь з гаубиць і "Градів", а наша найпотужніша зброя - кулемет Калашникова та гранатомет. Як ми могли протистояти цьому?
Наприкінці серпня українські підрозділи відійшли з тієї ділянки кордону, як пояснює Керод - задля збереження життів особового складу. За його словами, ситуація більш-менш стабілізувалася - Росія зупинила наступ, а українські сили перейшли в оборону. Наступні роки Керод продовжив службу на Донеччині. У 2022 році брав участь в обороні маріупольської "Азовсталі", потрапив в полон РФ, з якого повернувся в грудні того ж року в межах обміну. Однак життя до повномасштабного вторгнення РФ назвати мирним в нього, як він каже, "язик не повертається": "Моїх бійців накривала артилерія всі ці роки. Війна в нас триває вже 11 років, а не три. Про це не можна забувати. Скільки людей і територій ми втратили, скільки дітей залишилися сиротами", - каже офіцер.
