Соціолог Любомир Мисів зазначає, що довіра до Збройних сил України залишається стабільною, в той час як ставлення до процесу мобілізації є суперечливим.

В Україні число ветеранів перевищило 1 мільйон 300 тисяч, згідно з даними відповідного міністерства. Кількість сімей, чиї члени служать у Збройних Силах, зростає. Яке ставлення українського суспільства до екс-військових та які виклики можуть виникнути для тих, хто нині служить, після їх повернення з фронту – дізнайтеся більше в нашому матеріалі.

Війна насправді зачіпає майже кожного українця: за даними опитувань, 71% населення стверджують, що їхні родичі або знайомі мають відношення до служби в Збройних Силах, чи то в минулому, чи в теперішньому. Це формує зовсім інше уявлення про ветеранів, яке базується не на образах з соціальних мереж, а на особистих зустрічах і спілкуванні.

Про те, як в країні ставляться до ветеранів на третьому році війни, чи залишається ЗСУ "номер один" в рейтингу довіри українців і що найголовніше має зробити держава для захисників - в інтерв'ю РБК-Україна розповідає заступник директора соціологічної групи "Рейтинг" Любомир Мисів.

Ваше дослідження охоплює широкий спектр питань, пов'язаних із ветеранами: їхнє сприйняття в суспільстві та медіа, потенційні ризики після повернення з військової служби, державні програми та інфраструктура. Які ключові тенденції ви змогли виявити?

Це вже п'ята хвиля дослідження під назвою "Образ ветеранів в українському суспільстві". Ініціатором виступає Український ветеранський фонд при Міністерстві ветеранів, метою якого є вивчення змін у ставленні до ветеранів, а також рівня обізнаності населення щодо державної політики, що стосується цієї категорії громадян. В умовах триваючої війни та складної соціально-економічної ситуації, кількість осіб, які є ветеранами або незабаром ними стануть, продовжуватиме зростати.

Яка головна тенденція? Спостерігається збільшення числа людей, які мають близьких, що є ветеранами або беруть участь у бойових діях в складі Сил Оборони. Відсоток тих, хто зазначає, що їхні родичі є військовими, які нині перебувають на фронті або вже воювали, досяг 71%.

Цього разу ми ухвалили рішення не ставити пряме запитання стосовно довіри до Збройних Сил України. Ми помітили, що мобілізаційні процеси у суспільстві викликають суперечливі реакції. Існують значні розбіжності в ставленні людей до військових, які перебувають на фронті, до тих, хто виконує обов'язки в тилу, а також до службовців територіальних центрів комплектування.

Цікаво, що рівень довіри до Збройних Сил України залишається стабільним. Проте, якщо на початку повномасштабного вторгнення відсоток тих, хто повністю довіряв військовим, становив 90%, то зараз, враховуючи всі події та ситуацію як на фронті, так і в тилу, ставлення населення стало більш стриманим.

Зображення: Люди, які мають близьких серед ветеранів, найкраще усвідомлюють їхні труднощі (Getty Images)

Рівень довіри до військових у суспільстві залишається найвищим. 96% довіряють ветеранам АТО, які зараз знову воюють, 91% - ветеранам нинішньої війни, 88% - ветеранам АТО (ООС) 2014-2021 років. 94% довіряють тим, хто служить на передовій, 76% - тим, хто служить у тилу (крім ТЦК).

До працівників ТЦК рівень недовіри сягає 67%. Їм висловлюють довіру лише 29%. Найвищий рівень недовіри до представників ТЦК зафіксовано серед мешканців західних і прикордонних регіонів, молодого покоління та чоловіків.

Особливо вражає в даному дослідженні те, що респонденти виявляють занепокоєння щодо можливих ризиків, пов’язаних з ветеранами, які повертаються з війни. Спостерігається збільшення побоювань щодо таких проблем, як безробіття, сімейні непорозуміння, залученість у кримінальну діяльність, а також зловживання алкоголем і наркотиками.

Очікування погіршення ситуації пов'язані з невідповідністю військового досвіду цивільному життю, з різними соціальними проблемами, психоемоційною нестабільністю ветераныв. Суспільство розуміє: якщо події підуть по гіршому сценарію, то такі проблеми можуть виникати частіше.

Ми провели опитування серед різних груп респондентів, зокрема, виокремлюючи тих, хто має родичів або близьких, які брали участь у бойових діях в АТО/ООС з 2014 року. Ці люди вже мають досвід повернення з фронту і стикалися з нерозумінням з боку суспільства. Вони виявили, що держава не завжди забезпечує їх соціальними гарантіями. Саме серед цієї категорії населення спостерігається більше негативних очікувань, адже вони вже пережили ці труднощі і усвідомлюють, що подібна ситуація може повторитися.

- Що змінилося з минулого опитування в тому, як українці сприймають ветеранів?

До 2022 року термін "ветеран" в українському суспільстві здебільшого ототожнювався з учасниками Другої світової війни. Це цілком зрозуміло, адже не існувало чіткого медійного образу сучасного ветерана.

З початком повномасштабного вторгнення ситуація швидко змінилася. Бо за останні роки військових стає все більше. Це вже навіть не десятки тисяч. Ми говоримо принаймні про мільйон людей. І очевидно, що слово "ветеран" має вже зовсім інші асоціації. Це переважно молоді люди, немає значення - чоловіки чи жінки.

- Виходить, у українців фактично не було чіткого уявлення про ветеранів до 2022 року, хоча війна триває з 2014-го?

Отже, давайте згадаємо події, пов'язані з ветеранами АТО перед початком повномасштабної агресії.

Судячи з нашого досвіду спілкування з представниками Українського ветеранського фонду і з наших досліджень, дуже часто люди складали образ ветерана на основі тих конфліктів, які виникали на побутовому ґрунті або новини у ЗМІ, що якийсь ветеран вчинив злочин. Це відбувалося не спеціально, але впливало на сприйняття ветеранів.

Зображення: Люди усвідомлюють загрози, пов'язані з певними кризовими ситуаціями, з ветеранами, які повертаються з фронту (Getty Images)

Проте в майбутньому число ветеранів значно зросте. Це означає, що люди будуть частіше поруч із ними та активно взаємодіяти. У багатьох сім'ях з'являться ті, хто проходив службу в Збройних силах України. Відповідно, уявлення про ветеранів зміниться. Це ставить питання перед усіма установами та суспільством в цілому.

Зараз ставлення до ветеранів позитивне, бо війна триває, вони зараз нас обороняють, і фактично на них зараз лежить доля нашої держави.

Але коли вже починаються питання соціальних гарантій і розподілу обмеженого бюджету, очевидно, що будуть виникати проблеми у звичайному побуті, коли ці люди будуть отримувати соціальну допомогу. Бо є ж ще інші категорії населення, яким треба соціальна допомога. Це і одинокі матері, і пенсіонери. І тут питання вже до держави - як вона буде комунікувати, як буде будувати доступ цих людей до соціальних гарантій і послуг.

Частина ветеранів, до речі, не потребує соціальної допомоги. Вони готові повертатися в цивільне життя, готові далі працювати. Але вони дуже бояться того, що їх перестануть розуміти. Бо в кожного є різний досвід спілкування з цивільними, не завжди він позитивний. Вони повинні мати можливості самоорганізації, і їхня інтеграція в суспільство буде мати основне значення і зараз, і після завершення війни.

На тлі зниження загального рівня довіри до державних органів лише 25% опитаних вважають, що держава належно виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни. Приблизно 70% респондентів висловлюють думку, що ці зобов'язання не виконуються. Це особливо стосується тих, хто має родичів серед ветеранів АТО/ООС або тих, хто став ветераном нещодавно.

- Хто на думку людей найперше не виконує ці зобов'язання?

Люди вважають парламент найважливішим інститутом. Проте, варто зазначити, що рівень довіри до парламенту в нашій країні залишається надзвичайно низьким. Громадяни, не зовсім усвідомлюючи, хто насправді відповідає за політику щодо ветеранів, в першу чергу згадують саме парламентарів.

Серед опитаних, які вважають, що держава не справляється зі своїми обов'язками щодо ветеранів, більшість (59%) вказують на Верховну Раду як основного винуватця. 30% респондентів вважають, що Кабінет Міністрів не виконує свої зобов'язання, 28% - звинувачують Президента, 27% - місцеві ради та виконкоми, а 19% - міністерства та інші відомства.

Це, до речі, є закономірним явищем для України. Вже відбулася негативна історія, що свідчить про зниження рівня довіри до парламенту після виборів. Верховна Рада перетворюється на об'єкт звинувачень з боку суспільства. У більшості випадків народні депутати стають мішенню для критики, незалежно від їхніх особистих якостей. Нажаль, Верховна Рада вже давно має подібний імідж у нашій історії, починаючи з моменту здобуття незалежності.

Слід зазначити, що загалом громадяни мають кращу обізнаність щодо регіональних політик та ініціатив, що реалізуються на місцевому рівні. Це цілком зрозуміло, адже вони безпосередньо спостерігають за цими процесами, гуляють по своїх вулицях і взаємодіють із місцевими мешканцями.

Органи місцевого самоврядування мають більш тісний зв'язок з населенням і є зрозумілішими. Коли ми обговорюємо різні політики, включаючи ті, що стосуються ветеранів, мешканці міст і сіл часто діляться своїм позитивним досвідом реалізації певних заходів чи ініціатив, які їх вразили.

Зображення: Ті, хто має особистий досвід спілкування з ветеранами, зазначають, що їхній образ не завжди відображає те, як його представляють у ЗМІ, - Любомир Мисів (надане РБК-Україна).

В загальному, громадськість висловлює думку, що має певну обізнаність про проблеми, з якими стикаються ветерани. Однак, оцінка програм, що спрямовані на створення інклюзивного середовища та адаптації інфраструктури для людей з інвалідністю, є досить негативною. Зокрема, 53% респондентів вважають, що державні ініціативи щодо забезпечення доступності простору для осіб з обмеженими можливостями не є ефективними, у той час як 37% дотримуються протилежної думки.

Загалом, рівень інклюзивності в країні традиційно оцінюється на низькому рівні. Це пов’язано не лише з недостатньою кількістю пандусів. Ситуація є більш комплексною, і вона завжди повинна залишатися в центрі уваги державних органів.

Чи існують регіональні відмінності? Яким чином реагували мешканці різних областей України?

У різних регіонах країни спостерігаються певні відмінності, які зумовлені демографічними змінами, викликаними війною. Внаслідок внутрішньої міграції кількість населення на сході та півдні зменшилася, в той час як проблеми частіше порушують жителі центрально-західних областей. Це пов'язано з тим, що там наразі проживає більше людей, зокрема тих, чиї близькі зараз служать у Збройних Силах.

В образі ветерана, як в суспільстві, так і в медіа, зазвичай домінують позитивні нотки, хоча іноді можна зустріти й перебільшення. Проте реальність часто виявляється іншою. З власного досвіду та глибоких бесід з ветеранами стало зрозуміло, що вони стикаються з численними труднощами, пов'язаними зі здоров'ям, психоемоційним станом та особистими стосунками. Крім того, їм довелося пройти через багато випробувань, щоб отримати належні гарантії від держави.

Серед респондентів, які висловлювали свої думки щодо проблем ветеранів, найбільші знання мають їхні родичі та близькі. Вони щодня спілкуються з ветеранами, бачать їхні переживання та знають про їхні труднощі, тому можуть дати більш детальну інформацію. Це важливий момент, оскільки часто суспільство не усвідомлює всієї складності питання ветеранської політики. Ті, хто не має близьких, пов'язаних із війною, формують свої уявлення, спираючись на інформацію з медіа.

А люди, які кожного дня стикаються з цими питаннями, більш об'єктивно оцінюють реальність. І говорять про ті проблеми, які є зараз і у ветеранів, і з якими вони можуть стикнутися. Досвід цих людей дуже важливий.

Яким чином представлення ветеранів у ЗМІ відрізняється від їх реального життя?

На жаль, ми не зосереджувалися на цьому аспекті у контексті відображення ветеранів у медіа та реальному житті. Проте, для кращого розуміння, варто зазначити, що серед тих, хто не має близьких, що беруть участь у бойових діях, близько двох третин вважають, що реальний образ ветеранів і ветеранк відповідає тому, що показується в засобах масової інформації. Вони отримують цю інформацію з різних джерел, таких як медіа, соціальні мережі та телебачення.

Фото: 71% українців станом на сьогодні вже має робичів або близьких, які були або перебувають в Силах Оборони (Getty Images)

Деякі з тих, хто нині перебуває на фронті, ще не мали досвіду проходження, як зазначають самі ветерани, тих "кругів пекла" органів соціальної підтримки. Це означає, що не всі з них завершили повний цикл вирішення цих питань. Натомість родичі тих, хто брав участь в АТО/ООС і вже пройшов через це, стверджують, що реальний образ ветерана у повсякденному житті суттєво відрізняється від того, як його змальовують у ЗМІ.

Згідно з опитуваннями, близько 66% респондентів вважають, що справжня ситуація не відповідає уявленням суспільства. Крім того, у складі Збройних Сил України наразі переважають чоловіки. Вони також висловлюють думку, що медійне зображення ветеранів не завжди адекватно відображає реальність їхнього життя.

- Чи можливий на вашу думку розкол після війни на фоні того, що хтось воював, а хтось ні?

У повоєнному суспільстві виникне безліч ліній розколу. Та, яку ви згадали, виглядає цілком ймовірною. Визначити, наскільки глибоким буде цей розкол, наразі вельми складно. Ми ще не можемо точно оцінити обставини, в яких опиниться Україна після війни. Проте, ця лінія розколу в державі цілком можлива.

У всіх нас постане важливе завдання: необхідно знайти шляхи для досягнення взаєморозуміння. Провідну роль у цьому процесі мають виконувати державні структури. Саме вони повинні формувати умови, які сприятимуть активній інтеграції цієї категорії людей у суспільство. Це, в свою чергу, може зменшити кількість конфліктів та непорозумінь. Хоча, безсумнівно, деякі з них все ж виникатимуть. Як свідчить досвід інших країн, психоемоційний стан військовослужбовців після завершення конфлікту потребує особливої уваги та реабілітації.

Досить часто цивільні особи не можуть зрозуміти, чому військові не сприймають їх на тому ж рівні. Це не пов'язано з тим, чи брали вони участь у бойових діях, а радше з тим, що їхні світи радикально відрізняються. Військові пережили величезний стрес і тепер очікують зовсім іншого ставлення. Вони не прагнуть співчуття, а бажають визнання свого досвіду. Часто достатньо просто вислухати їх, дати можливість поділитися своїми переживаннями. Немає потреби повертати їх до теми війни; важливо поговорити про звичайні людські аспекти життя.

Цей розкол неминучий. Проте, його можна подолати або швидко, або зануритися в його глибини. Якщо з'являться програми, які навчать людей ефективному спілкуванню, таких ситуацій стане значно менше. Сподіваюся, що все скінчиться добре. Адже вже існують ініціативи, спрямовані на навчання суспільства взаємодії з військовими. Якщо медіа також підтримає ці зусилля, адже їхня роль є надзвичайно важливою, я впевнений, що ми зможемо пройти цей шлях, не розпалюючи конфлікти серед громадян.

Фото: Лише 25% респондентів говорять, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни (Getty Images)

Ці програми повинні виходити за межі локального масштабу і не обмежуватися вузьким колом. Вони мають бути пов'язані з національною політикою. Адже кількість осіб, які отримають статус ветеранів, буде значною. Якщо врахувати також їхні сім'ї, то цифри зростають у 2,5 рази.

Сім'ї військових також пройшли через випробування війни. У цю ветеранську спільноту входять не лише дружини та чоловіки, а й діти, а також інші близькі родичі тих, хто брав участь у бойових діях. Вони переживали тривогу, стрес, постійні переживання та втрати.

На сьогоднішній день 71% опитаних українців мають серед своїх близьких людей, які брали участь у бойових діях або продовжують служити на фронті з 24 лютого 2022 року. Це вражаюча статистика, оскільки на початку 2022 року таких було лише 54%. Таким чином, ми спостерігаємо зростання майже в півтора рази. Це свідчить про те, що більшість українців, коли війна завершиться, неодмінно зустрінуться з реальністю життя ветеранів або близьким спілкуванням з ними.

Тут є можливість запозичити американський досвід. Можна спостерігати, яким чином у США створювалися ветеранські громади, які заходи вживалися для розвитку бізнесу ветеранів. Як держава сприяла їхній участі в різних сферах життя. Вони проявляли активність під час конфлікту, і так само повинні продовжувати активно жити, а не залишатися осторонь суспільних процесів.

Відчуження від суспільства може дуже швидко призвести до серйозних соціальних проблем, таких як алкоголізм, наркоманія, конфлікти в сім'ї та злочинна діяльність. Якщо особа залишається без роботи, вона може шукати вихід у цих негативних явищах. Подібні ситуації вже мали місце в історії, зокрема, під час розпаду Радянського Союзу. Всім нам відомі випадки, пов'язані з ветеранами Афганської війни.

Ми маємо взяти до уваги цю ситуацію, і державі слід оперативно інтегрувати молодих чоловіків і жінок у трудову діяльність та інші сфери. Це стане основою політики щодо ветеранів, яку потрібно реалізувати. У такому разі ми зможемо зменшити кількість конфліктів, змінити сприйняття ветеранів у суспільстві, залучити людей до активної участі. Це також сприятиме зменшенню розриву між ветеранами та цивільними громадянами.

Деколи висловлюють думку, що не ветерани повинні підлаштовуватися під суспільство, а суспільство – під ветеранів. Як ви на це дивитеся?

- Я як дослідник мушу сказати, що це повинен бути рух з обох боків. І представники Українського ветеранського фонду теж кажуть, що повинен бути рух назустріч цих категорій населення. Тому тут я би був би досить обережний.

Коли ми розглядаємо явище байдужості, варто зазначити, що це не лише наслідок російсько-української війни. Подібна ситуація спостерігається в багатьох війнах, коли суспільство швидко намагається забути про конфлікт і залишити позаду цей тяжкий досвід. У повсякденному житті звичайні люди зосереджуються на своїх особистих проблемах та відновленні звичного способу життя, внаслідок чого питання, пов'язані з ветеранами, часто відходять на другий план у їхніх пріоритетах.

Проте це не лише справа звичайних людей. Це завдання для державних установ. Вони повинні використовувати податкові кошти для надання ветеранам соціальних гарантій і пільг, що допоможуть їм адаптуватися до нового етапу життя.

Якщо регулярно інформувати людей про роль ветеранів, вони не забудуть про їх значення. Проте, варто звернути увагу на досвід різних країн після війни: у ситуаціях, коли основні зусилля зосереджуються на виживанні, ветерани часто опиняються на задньому плані.

Зображення: Соціолог вважає, що основним завданням держави є реалізація програм інтеграції ветеранів та допомога у їх працевлаштуванні, що, на його думку, сприятиме зменшенню непорозумінь у суспільстві. (Getty Images)

- Які основні висновки ми можемо зробити на основі вашого дослідження? Чи зберігається довіра українців до Збройних Сил України? Чи мали негативні новини про ТЦК істотний вплив?

Ні, це не змінює сприйняття ветеранів. Основою цього сприйняття є кількість людей, чиї родичі або друзі беруть участь у бойових діях. Вони усвідомлюють їхні труднощі та спілкуються з ними. Військові продовжують викликати більше довіри у людей, ніж засоби масової інформації.

У цьому тексті можна виділити два основні висновки. По-перше, зросте число осіб, які в майбутньому стануть ветеранами, а також тих, хто буде поруч з ними. На жаль, існують песимістичні прогнози щодо дій держави та невіра в те, що вона виконує свої обіцянки перед ветеранами.

Отже, існує певне передбачення стосовно ризиків, які я вже згадував раніше. В деяких випадках очікування цих ризиків майже подвоїлося в порівнянні з 2022 роком. Це зумовлено погіршенням соціально-економічної ситуації в країні. Така ситуація вплине на життя ветеранів у повоєнний період. Хоча ветерани користуються довірою серед людей, їхнє ставлення до ризиків залишається обережним, і наразі не чекають нічого позитивного.

Якщо розглядати результати інших соціологічних досліджень, то Збройні сили України продовжують залишатися на першому місці за рівнем довіри. Це безсумнівний факт. Наразі не існує жодної установи, яка могла б перевершити цей показник довіри серед українців. Хоча громадська думка може змінюватися, ця зміна не є негативною. Довіра до військових в Україні на сьогоднішній день залишається надзвичайно високою, за винятком територіальних центрів комплектування.

В нашому дослідженні ми навмисно розділили ці категорії. Якби ми змішали всі категорії, то отримали б динаміку негативну. Тоді ми б показали, що приблизно 70-75% людей довіряють військовим. Але важливо розділяти, щоб продемонструвати, що є проблема з оцінками саме ТЦК. Але якщо брати інших військових, то до них проблем із довірою людей зараз не спостерігається.