Сьогодні відзначається День пам'яті про примусове виселення українців, яке відбулося в період з 1944 по 1951 роки.

У неділю в Україні відзначають пам'ять депортованих українців з регіонів Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Південне Підляшшя, Любачівщина та Західна Бойківщина, які зазнали примусового переселення в 1944-1951 роках.

Ця пам'ятна дата встановлена відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2018 року і відзначається кожної другої неділі вересня.

Як зазначає Інститут національної пам'яті, одним із результатів Другої світової війни стало формування нових державних кордонів у Європі, зокрема між СРСР і Польщею. Для врегулювання радянсько-польського кордону та вирішення тривалих суперечок щодо спірних територій між українським та польським населенням, 9 вересня 1944 року у Любліні відбулася зустріч, на якій голови Ради народних комісарів УРСР Микита Хрущов і Польського комітету національного визволення Едвард Осубка-Моравський підписали угоду про "взаємний обмін населенням": українці з Польщі переселялися до УРСР, а поляки з України - до Польщі.

Перед переїздом до СРСР підлягали всі особи української національності, що проживали на територіях Холмського, Грубешівського, Томашівського, Красноставського, Володавського та інших районів Люблінського і Ряшівського воєводств, а згодом також Краківського. Хоча переселення мало здійснюватись на добровільних засадах, насправді воно перетворилося на примусову депортацію, що супроводжувалася конфіскацією майна та суттєвими обмеженнями політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей.

Підставою для еміграції слугували списки осіб, які бажали залишити Польщу, відмовитися від її громадянства та отримати паспорт Української РСР. При цьому бажання можна було висловити як письмово, так і усно. Це створювало численні можливості для зловживань. У договорі не були чітко визначені критерії для встановлення національності окремих осіб. Зрештою, головним критерієм для виселення стала ідентифікаційна картка, видана нацистською окупаційною адміністрацією (Kennkarte), яка містила інформацію про релігійні переконання та національність особи.

Згідно з укладеною угодою в період з 1944 по 1946 роки, понад 482 тисячі українців були змушені покинути свої домівки та переселитись до Української РСР. В радянській Україні їх розмістили по 17 областях, охоплюючи регіони від Галичини до Причорномор'я, а також Слобожанщини та Донеччини.

У той же час з західних регіонів Радянської України до Польщі було переселено близько 790 тисяч поляків та єврейської громади.

Продовженням депортації українців стала "акція Вісла", проведена польським комуністичним режимом. У 1947 році тих українців, які відмовилися виїжджати до СРСР, польська влада депортувала на північ і захід Польщі. За кілька місяців примусово переселили майже 150 тис. людей.

Додаткові десятки тисяч українців були переміщені внаслідок обміну прикордонними територіями між Радянським Союзом і Польщею в 1948 та 1951 роках.