Світ без концепцій: оптимістична драма

Великою мірою пошук відповіді на головне питання сучасності - що, чорт забирай, відбувається? - варто було б почати з оцінки масштабу. Йдеться, наприклад, про звичайний грип або нову смертельну пандемію? Раптовий ґул під ногами - це невелика сейсмічна активність чи передвісник виверження?

Це той момент, коли розмір дійсно має значення: у контексті оцінок перспектив і наслідків. Тому важливі події сучасності — війна Росії проти України, зростання авторитаризму, реванш правих сил — можуть бути оцінені з різних точок зору: глобальної або локальної. І від того, наскільки точними будуть висновки, залежатиме правильність прийнятих рішень: чи ризикнути та вийти за межі, здобуваючи нові горизонти, чи залишитися, загинувши в страхітті Голокосту.

Можливо, те, що зараз здається кардинальним переломом, - лише тимчасове відхилення. Або нова норма, яку помилково прийняли за старий рецидив.

За 3,5 року закінчиться термін президентства Трампа, і концепції MAGA розтануть, немов важкий кошмар. Путін залишить сцену, а замість нього з’явиться новий лідер. Без західних інвестицій та технологій "китайське диво" піде в минуле. Америка знову нагадає про свою роль "світового поліцейського". Відновлення Європи дозволить їй повернутися до позицій лідера у сфері демократії та прогресу. Або ж...

Неокони зруйнують основи американського дипстейту. Путін доживе до століття. Китай візьме під контроль Тайвань. У Європі до керма прийдуть націонал-популісти, які ліквідують Євросоюз. Ідея глобальної ліберальної демократії зазнає краху. Світ опиниться під контролем автократів. Наступає ера темряви. Зло тріумфує. Всі стають вільними.

Якщо зважувати на шальках терезів обидва ці сценарії, жоден не здається неймовірним. Залишається дати відповідь: як відрізнити події, які змінюють світ, від подій, які впливають на нього? І тут на допомогу - весь накопичений досвід.

Від Христа до Магомета. Від комуністичних ідей до фашистських режимів. Від епохи Відродження до часу Просвітництва. Від американських до французьких революцій — за кожною значною подією завжди приховані потужні концепції, як світлі, так і темні. Які ж ідеї сучасність може запропонувати як новий інтелектуальний продукт у цьому контексті?

Путінський концепт "русского мира", що базується на агресивному відстоюванні "традиційних цінностей" та ставленні православ'я як "духовної основи", є явищем, що відзначається своєю локальністю та нестерпною архаїчністю.

Китайська ідея "Спільноти єдиної долі" має яскраво виражений меркантильний характер і прямо пов'язана з бізнес-інтересами Китаю, який прагне до безперервного розширення своїх торговельних можливостей.

Трампізм намагається видати за щось нове химерну суміш технофашизму і неомонархізму, "темного просвітництва" і католицького консерватизму. Щось на кшталт американської розетки -- створеної в Америці і для американців.

Чи містить цей тристоронній російсько-китайсько-американський пакет щось, що можна вважати всесвітньо важливим та сутнісно значущим? Чи є в ньому елементи, здатні надихнути нації та уряди?

Схоже, те, що відбувається, не є чимось значним або переломним. Якщо ви не маєте амбіційних концепцій, то й великих подій для вас не буде, а лише наслідки за брак інтелекту. Історія буде штовхати нас вперед під тиском криз, що виникають.

Католицький обскурантизм Середньовіччя породив Реформацію. Кінець віри в божественну сутність монаршої влади поклала Велика французька революція. Розчарування в ідеї комунізму завершилось "геополітичною катастрофою" -- крахом СРСР.

Тому, аналізуючи сучасність, варто визнати, що ми не стикаємося з епохальними змінами, а переживаємо глобальну кризу. Головна мета цієї кризи — знищення. Деструкція всього, що не витримає випробування на стійкість: інститутів, режимів, ідей. Fiat veritas et pereat mundus — "Нехай панує істина, і нехай загинуть всі". Як і COVID, який вражає в найслабших місцях.

Якщо НАТО може скоротитися і саморозпуститися під впливом емоційних бажань одного президента, термін повноважень якого закінчується через 3,5 роки, то навіщо взагалі потрібен такий союз і що він може гарантувати?

Якщо безперервно дискутувати про "велич Росії", то криза виявить справжнє обличчя цієї ідеї. Внаслідок цього ми можемо отримати або відновлення СРСР у новій формі, або ж побачити, як колишні домініони прагнуть знищити свій слід об російський триколор.

Якщо Китай прагне стати новим глобальним центром впливу і ліквідувати світ, що базується на правилах, існує ймовірність потрапити в реальність, де відсутні будь-які норми. У таких умовах великих торгових караванів не буде, а ініціатива "Один пояс – один шлях" може обернутися лише одностороннім маршрутом в одну країну.

Але, мабуть, у Росії вирішили, що вони - над історією та її нікчемними закономірностями. А немає кращого способу демонстрації власної богообраності, ніж ударом ноги знести "Велику шахову дошку". При цьому, за задумом, випущені енергії руйнування оминуть "небесний град Китеж" і вразять вогнем "лібералів з содомітами".

Але в умовах кризи "одна доля для праведників і грішників". Вона не обирає між традиціоналістами та ЛГБТ-активістами, автократами чи республіканцями. Її руйнівна сила універсальна і неупереджена. У її темну безодню потраплять як учасники, так і свідки, винні й ті, хто не має відношення. Лише після завершення етапу руйнування стане зрозуміло, чий основа була більш стійкою. А очищена стихією територія стане ідеальним місцем для виникнення нового або переосмислення вже існуючого.

Зважаючи на те, що протягом тисячоліття не виникло нових глобальних релігій, а в останні сто років не з'явилося нічого привабливішого за концепцію демократії, майбутнє, незважаючи на всю його трагічність, виглядає досить... обнадійливо.

Демократія версії "кінця історії" залишається найбільш стійкою конструкцією, хоч і потребує оновлення. В її фундаменті універсальні цінності, а в каркасі -- об'єднуючі принципи.

Україна, яка обрала для себе складний, але водночас конкурентоспроможний проєкт, як ніколи раніше рухається на потужному історичному етапі. Тепер важливо не піддатися спокусі прийняти лише демократичну оболонку без глибокого змісту. Проте, перемога справедливості ніколи не є самоочевидною — це завжди виклик. А віра — це не просто абстрактна ідея, а чіткий план дій.

P.S. (Postscript)

Щоправда, на підході вже нависає примара нової релігії цифрового безсмертя -- але це зовсім інша історія, яка розгортатиметься в іншому, вже не нашому світі.