Свято Івана Купала в Луганщині: Усі мали пройти очищення за допомогою вогню, води та рослин.

На предковічній українській землі і малі, і великі долучалися до обрядів, пов'язаних із одним із найдавніших свят

У Біловодському районі Луганщини, що у 2020 році став частиною Старобільського, зберігали традиції предків. Тутешнє життя нагадує ту Океанію, де, віддалена від сучасного світу, природа зберегла унікальні види, які на інших територіях вже давно зникли.

Що таке козюба?

Івана Купала — одне з найстаріших свят, пов'язаних із землеробством. За народними віруваннями, в цей день сонце сходить в особливій грайливій манері. Квіти та трави досягають своєї максимальної сили, а в полях зріють хліба... На Купала, напередодні жнив, кожен повинен був насититися життєдайною енергією сонця, рослин, вогню і води, адже їхня сила досягає піку саме в цей час. У цю святкову ніч небесні сили, ніби обмиваючи землю, наділяють її особливою родючістю. Вогонь Купала спалює все погане, тоді як вода цієї ночі надає людині силу та витривалість.

Так починається лист, який кореспондентові Укрінформу надіслала краєзнавиця з Луганщини Віра Аннусова. У листі - щось на кшталт детально розписаного кіносценарію про святкування Івана Купала на її рідній Біловодщині.

"Люди готувалися до цього свята, з нетерпінням чекали його. Бо всім, від малого до великого, хотілося взяти участь у купальських обрядах. За днів два-три ставили в хаті, у святий куток, снопик із лікарськими травами, термін зберігання яких закінчився, та полінце, - саме воно мало увібрати в себе все недобре, що, як непроханий гість, зайшло до хати. Невикористані сухі трави й обереги, що втратили свою цінність, покладуть у козюбу, яка вершитиме вогняний стовп, а полінце візьмуть на свято і спалять його в купальському вогнищі".

Це вже щось нове, принаймні авторові цієї публікації не доводилось чути про таку підготовку до дійства. Ну, склали вогнище, запалили, пострибали через вогонь, пустили за водою віночки... Про козюбу почув уперше. Не слід плутати козюбу з коцюбою, хоча остання має прямий стосунок до вогню. Козюба - плетений із лози кошик. Люди, які з тих чи тих причин не могли прийти на свято, клали до нього лікарські трави, термін зберігання яких (два роки) сплив. Козюбу носили по вулицях дужі хлопці.

- Як говорили наші предки, таку траву не можна викидати на смітник, - відзначає Віра Андріївна. - Її потрібно спалювати або ж на купальському вогнищі, або в день Семена, коли розпалюють піч. Невикористані обереги також складали в козюбу. І саме вона служила основою вогнища. Мала форму ліхтаря. Як же створювалося купальське вогнище? В землю вбивали стовп завтовшки з руку, а зверху розміщували козюбу з сухими травами та обкладали все це дрівцями. Знаєте, коли запалювали вогонь (можливо, це якась містика), здавалося, ніби полум'я побігло по жердинці і дійшло до козюби. Вона спалахувала. Це було дуже красиве видовище. Якось до нас завітали іспанці, і вони були в захваті, запитуючи, які молитви ми читаємо, щоб так вогнище запалювалося.

Заздалегідь готувалися до святкових заходів, створюючи вінок-кошик зі свічкою на честь пам’яті близьких, які покинули цей світ. Люди вірили, що їхні душі святкують разом із ними. З ніжністю та любов’ю жінки й дівчата збирали квіти та прикраси для оформлення купальських атрибутів, таких як козюба, Купала та Морена. Однією з традицій свята було перестрибування через купальські вогнища — як трав’яні, так і вогняні. Навіть маленьких дітей і людей похилого віку переносили через вогонь для очищення. Після злиття вогню та води всім належало умивати руки і ноги в цілющій воді. Також обов'язковим було качання по нічній купальській росі. Особливістю свята Купала було те, що воно об’єднувало усіх мешканців села, від найменших до найстарших. У цю ніч кожен мав очиститися водою, вогнем і рослинами, щоб забезпечити собі здоров’я на цілий рік.

Віра Андріївна ділиться спогадами про те, як з полудня молоді хлопці працювали над підготовкою місця для установки вогняних стовпів: Купала, Морени та Івана-Сонцедара. Увечері до них приєднувалися жінки й дівчата, аби плести вінки і прикрашати Купала. Під час цього процесу звучали традиційні купальські пісні. Як вона згадує, перед заходом сонця до святкового місця прибував купальський вогонь. Четверо молодих чоловіків зі смолоскипами переносили його до вогнища, створюючи "сонячне сплетіння". Усі збиралися навколо і разом голосно співали:

"Вогню, вогню, загорись,

Склонись, темряво ночі,

Щоб зійшло сонечко на горі,

Щоб гулялось весело в гурті".

Святом в селі керував шанований місцевий чоловік, - продовжує свою розповідь краєзнавиця. - Спочатку він запрошував усіх на причащання. Разом зі своїми помічниками він розливав купальський напій, заповнюючи ложки, які приносили учасники свята: "Одна ложка - для окроплення Купала, друга - для пригублення, а третя - на око коню: вилити через ліве плече". Окроплюючи Купала, промовляли: "На хліб, на добро, на багатий врожай". Пригублюючи, казали: "На здоров'я, щоб душа була в радості". Виливаючи через ліве плече, дівчата вигукували: "Гривка шовкова, коник чорний, де ж ти, мій суджений, рідненький?". Хлопці ж відповідали: "Гривка шовкова, кобилка білосніжна, де ж ти, моя люба, дівчино красна?". Вважалося, що чим більше крапель впаде на сорочку, тим більше буде вибір у дівчини чи парубка серед протилежної статі. Дорослі та діти, виливаючи напій через плече, повторювали: "Тобі, конику, - на волю, а мені - на здоров'я і щастя".

Після отримання причастя, господар виголосив: "Тепер пора вшанувати купальське вогнище, Купала та Морену. Давайте зберемося в коло і заспіваємо пісні!"

Ой, на Івана, ой, на Купала

Чарівна дівчина збирала трави.

Квіти збирала, вінки завивала,

"Вона сплітала вінки, прикрашаючи Купалу."

Після цього пролунало запрошення "освітитися" рослинністю. Усі мали тричі стрибнути через вогнище з кропиви. Проте перед цим господар запитував:

"Кропивоньку рвали? (всі) - Рвали!

Чи поливали живою водою? (усі) - Так, поливали!

Чи били по руках і ногах? (всі) - Так, били!

А чому? (всі) - Для того, щоб творили добро.

Щоб здоров'я тіло мало,

"Никогда не испытывала бедствий и страданий..."

НОВІ ТРАДИЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ

Не має сенсу намагатися відтворити повний опис подій, які Віра Андріївна записала на папері, базуючись на розповідях своєї улюбленої бабусі Пелагеї Прокопівни Шевченко.

- Свят було дуже багато, і кожне характеризувалось обрядами. Були вони і в неробочі дні, і в будень. І в Бараниківці, де я вчителювала 25 років, і в Нижньобараниківці, де жила моя бабуся. Якщо день був робочий, вставали, запалювали лампадки, молилися, ставили якийсь оберіг на стіл і йшли працювати. А основні обряди свята проводилися вже в неділю. Йшли до церкви, після вранішньої виходили до річки. У Бараниківці місцевість звалася Ріжок, у Нижньобараниківці - Загороднівка. Сьогодні сперечаються: дохристиянські обряди, християнські... Тоді, як старі люди розказували, такої ворожнечі не було. Люди відбули службу, пішли додому, переодяглися чи перекусили - і виходили на святкування. Проводилися всі обрядові дії, була гуртова їжа: юшка, куліш, - залежно від того, коли це відбувалося.

- То ви особисто були залучені в ці події?

Спочатку, коли я була маленькою, брала участь у різноманітних святкових заходах. Ці події організовували мої бабусині ровесниці. Згодом, коли почала працювати вчителем у Бараниківці (що знаходиться практично поряд з Нижньобараниківкою), я вирішила замість звичайних класних годин організовувати відтворення свят. Діти охоче долучалися до цих заходів, адже тоді ще були живі ті бабусі, яких ми запрошували. Вони ділилися старовинними приказками, піснями та розповідали про традиційні хороводи.

Віра Аннусова ділиться своїм рішенням розпочати діяльність у сфері "зеленого туризму". Вона відвідала музей у Пирогові, де мала можливість поспілкуватися з людьми з Херсону та Києва, і зрозуміла, що Луганщина має багато цікавого для туристів.

- У зеленому туризмі є людина, природа, обрядова їжа і свята. Поверталася з Києва - заїхала до нашої обласної адміністрації. Її тоді очолював Єфремов. Ну, і я сказала: "Започаткуймо зелений туризм на Луганщині". З мене тоді посміялись, відповіли: "Та що ми, Крим?! Чи Карпати?". Уже за Ющенка приїжджає до мене очільник обласного управління культури. Домовились, що я організовуватиму обрядові свята: "Івана Купала", "Цвітуть над шляхом воронці", "Спасову бороду", "Свято Семена". До нас їхали і луганці, і з Донецької області. Справа пішла, але все зіпсувала війна, - пригадує краєзнавиця.

Ділиться, що "Спасову бороду" святкували на Маковія - Перший Спас.

Молодь "розчісувала" бороду Спасителя, яка вражала своєю величезністю. Її створювали з очерету, надаючи їй масивного вигляду. Цю конструкцію розміщували біля річки, прикрашаючи щедрими дарами серпня. Тут можна було знайти все: фрукти, зерно, кавуни та дині... - зауважує.

СВЯТКУВАННЯ ВІД "ЛІСОВОГО ГЕНЕРАЛА"

У нашому краї також відзначали свята в урочищі Юницького. Костянтин Іванович Юницький займався створенням лісосмуг, і коли на них з'являлися метелики чи жуки, які завдавали шкоди, він залучав молодь. Разом вони проводили обрядові свята, запалюючи багаття біля водойм. Усі шкідники збиралися до вогню і гинули у воді. Таким чином, їх знищували без використання хімічних засобів, - ділиться спогадами Віра Аннусова.

До слова, завдяки Юнницькому вдалося висадити п'ять тисяч десятин лісу в посушливому степу Старобільського повіту.

Він вирішив вступити на природничий факультет і поставив перед собою амбітну мету - відновити зелені простори нашого степу. Його рідні, включаючи братів, переїхали до Європи, а він залишився тут, відданий своїй справі. За словами дослідниці, він навіть намагався отримати фінансову допомогу в Петрограді від ленінців, але трагічна доля спіткала його в одну з ночей, коли його вбили за кожух і валянки.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

- Свята я поділила на літній і зимовий цикли. Багато значила для мене моя вчителька української мови й літератури Раїса Сергіївна Шевченко. Вона й сама збирала цей матеріал, і нас направляла.

- І вона в ті часи не боялась такого вас навчати?

Село Нижньобараниківка розташоване всього за 29 кілометрів від Біловодська. Саме туди відправляли всіх вчителів, які не підходили за критеріями. Це були або діти розкуркулених селян, або діти політв'язнів. Нам, дітям, пощастило, адже нас навчали такі видатні та горді педагоги... Наш край має свою унікальну історію.