Танцюючи між червоними межами. Яка віра українців у мирні переговори і тих, хто їх здійснює?

У середині серпня 2025 року американський президент Дональд Трамп зробив першу справді відчутну спробу організувати переговори про завершення російської агресії проти України.

Колись, під час своєї передвиборчої кампанії, він запевняв, що зможе "покласти край війні за добу", але навіть через 24 тижні не зміг досягти цієї обіцянки.

Протягом перших семи місяців свого другого терміну на посаді президента Трамп встиг публічно посваритися з українським лідером Володимиром Зеленським, назвавши його диктатором з підтримкою лише 4%. Він також заблокував доступ Збройних сил України до розвідувальної інформації та постачання озброєння, продовжуючи чинити тиск на жертву агресії замість того, щоб звертати увагу на агресора.

Тож не дивно, що в Україні досить холодно, щоб не говорити з обуренням про пропозицію американського президента прийняти на Алясці ізольованого від світу масового вбивцю та одночасно керівника РФ Владіміра Путіна.

15 серпня, попри скепсис, Трамп прослав перед російським диктатором червону доріжку, яка для українців і європейських лідерів перетворилась на ще одну "червону лінію", за яку американському лідеру не можна дозволити заходити.

Отже, 18 серпня спонтанно сформована коаліція на чолі з Зеленським та європейськими лідерами опинилася у Вашингтоні, намагаючись перешкодити Трампу відступити у темряву.

Після завершення цього саміту Білий дім оголосив про підготовку двосторонньої зустрічі між лідерами України та Росії, яка відбудеться перед тристороннім форумом з участю президента США.

Західні дипломати в медіа почали активно висловлювати думки на кшталт того, що "дипломатичне вирішення питання стало близьким як ніколи". Водночас, американські та європейські ЗМІ намагалися маніпулювати різними даними щодо настроїв українського населення, зокрема темами "прагнення до миру" та "втоми від війни".

Зрештою, саме з подібних маніпуляцій виникає питання, яке журналіст поставив Зеленському під час його візиту в Білий дім. Чи готовий він, Зеленський, ще надовго "відправляти солдатів на загибель", коли, за словами журналіста, народ начебто "прагне переговорів про мир"?

Така кричуща маніпулятивність багатьох заяв при чутливості теми спонукали "Українську правду" розібратися, чи насправді українці підтримують переговори, чи довіряє українське суспільство їхнім учасникам, і чи зберігається у президента Зеленського достатній рівень підтримки, щоб результати перемовин були сприйняті в Україні.

7 серпня, за тиждень до зустрічі Трампа і Путіна на Алясці, впливовий американський Інститут Ґеллапа опублікував досить розлоге соціологічне дослідження щодо настроїв в Україні.

Йшлося серед іншого і про "велику зміну": на початковому етапі російського вторгнення у 2022 році більш ніж 70% українців воліли боротися до повної перемоги, а станом на серпень 2025 року вже майже 70% схиляються до ідеї найшвидшого закінчення війни шляхом перемовин.

Досить схожі результати були озвучені в Україні у червні соціологічним центром SOCIS. В його дослідженні виявилося, що трохи більше 20% респондентів виступають за продовження війни до виконання конкретних цілей (повернення кордонів до 2022 року або 1991 року), тоді як близько 70% опитаних підтримують ідею заморозки конфлікту або початок міжнародних переговорів.

Однак інтерпретація американських соціологів, а ще більшою мірою медіа та політиків, була не дуже коректна. Як пояснює в розмові з УП виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький, відповідь на питання про бажання переговорів не можна сприймати окремо від ще кількох питань.

"Я особисто бачив, коли дані Ґеллапа подавалися нібито як готовність українців до миру на будь-яких умовах. Але ситуація значно складніша. Безумовно, якщо ви запитаєте у будь-якої нормальної людини, як краще завершити війну, то вона скаже, що шляхом переговорів. Це нормально.

"Однак важливо зрозуміти, які компроміси готові прийняти українці. І в цьому контексті обстановка має зовсім інший характер," - зазначає соціолог.

За його словами, із 2023 року, після не дуже успішного закінчення фази українського контрнаступу, відбулася певна зміна суспільних настроїв у бік, умовно кажучи, прийняття нових реалій.

"Однак ми не повинні переходити до думки, що готові прийняти будь-які умови лише для того, щоб покласти край війні. У 2023 році лише 10% населення висловлювали готовність до територіальних компромісів. Нині приблизно 40% українців готові розглянути подібні варіанти. Проте ситуація тут є більш складною", - зазначає Грушецький з КМІС.

Про які саме поступки ми говоримо? Якщо про передачу під контроль Росії територій, які зараз контролюються Україною, або офіційне визнання окупованих територій частиною Росії, то абсолютна більшість - 70-80% українців - виступають проти таких варіантів", - пояснює соціолог.

У згаданому опитуванні SOCIS теж було запитання про можливі поступки, і при відкритому запитанні із можливістю кількох варіантів відповіді, приблизно 30% опитаних були проти будь-яких поступок Росії.

Близько 7% населення висловлюють готовність підтримати зменшення чисельності армії, лише 16,5% готові погодитися на територіальні компроміси, а 21% виступають за відмову від вступу до Європейського Союзу.

Понад 36% респондентів висловили готовність відмовитися від вступу до НАТО.

Але й цю цифру необхідно правильно інтерпретувати: українці "жертвували" тим, у що найменше вірять. Згадане вище опитування Інституту Ґеллапа показало, що в Україні рекордно за останні роки впала кількість тих, хто вірить у можливість вступити у НАТО впродовж наступних 10 років - зараз таких всього 32%. Натомість 33% не вірять у можливість вступу взагалі ніколи.

На відміну від цього, українці вірять у ймовірність швидкого приєднання до ЄС: 52% вважають, що це може статися в найближчі 10 років, а ще 16% вважають, що процес може зайняти від 10 до 20 років.

Питання компромісів тісно переплітаються з ще одним важливим аспектом переговорного процесу - забезпеченням безпеки.

"Якщо хтось має намір підтримати мирний план, що містить різні аспекти, які можуть бути сприйняті як тимчасова окупація територій, це можливо лише за умови наявності надійних гарантій безпеки, які б компенсували такі дії. Лише в такому випадку більше 50% опитуваних можуть погодитися з певним 'мирним планом'. У випадку, якщо в документі відсутні такі гарантії, більшість респондентів відразу відкидає будь-які подібні пропозиції," - зазначає Антон Грушецький в інтерв'ю УП.

Отже, можна зазначити, що західні соціологи вірно виявили готовність українського суспільства до мирного врегулювання конфлікту через дипломатичні канали. Проте, це стане можливим лише за умови, що не буде зроблено необґрунтованих поступок агресору, а також за наявності надійних гарантій безпеки від міжнародних партнерів.

Три з половиною роки масштабного конфлікту остаточно визначили, хто є противником України. Проте питання щодо союзників, чиї безпекові гарантії можуть відіграти важливу роль у завершенні цієї війни та запобіганні новим агресіям, залишається більш складним і неоднозначним.

Дослідження, проведене компанією Ґеллап, яскраво продемонструвало, що ставлення українців до США зазнало найзначніших змін.

Якщо на початку вторгнення в 2022 році рівень схвалення дій Вашинтона в Україні сягав 66%, то за каденції Дональда Трампа він обвалився до 16%. 73% українців зараз не підтримують той напрям діяльності, який обрало нове керівництво США.

В Україні існує певний скептицизм щодо можливостей Трампа досягти стабільного миру через переговори з Путіним, і ця недовіра є однією з причин такої позиції.

Згідно з результатами дослідження, проведеного компанією Gradus напередодні зустрічі на Алясці, лише 25% респондентів були впевнені, що ця зустріч здатна принести тривалий мир. Водночас половина опитаних (50%) вважала, що існує шанс на досягнення хоча б тимчасового припинення вогню.

Проте, незважаючи на значні труднощі у відносинах між Києвом і Вашингтоном, а також після суперечки в Овальному кабінеті, можна помітити поступовий тренд до покращення позитивного сприйняття США.

Згідно з результатами серпневого дослідження, проведеного КМІС, зростає кількість українців, які вважають, що Сполучені Штати докладають зусиль для досягнення завершення війни на вигідних для України умовах.

По-перше, незважаючи на численні скандальні "плітки" в західних медіа та влаштовані червоні доріжки для Путіна, Трамп не відмовив Україні у важливих питаннях.

По-друге, більшість українців свідомі того факту, що саме на Штатах і команді Трампа лежить основна роль у процесі пошуку рішення щодо закінчення війни.

Згідно з інформацією, наданою Інститутом Ґеллапа, попри суттєве незадоволення лідером Сполучених Штатів, 70% українців вважають, що Вашингтон повинен активно брати участь у вирішенні конфлікту.

Окрім цього, українці також висловлюють бажання, щоб у переговорах брали участь країни Європейського Союзу (75%) та Об'єднане Королівство (71%) на їхньому боці.

Саме тому формат вашингтонської зустрічі Трамп - Зеленський - лідери ЄС - Стармер можна вважати найбільш бажаним для українців. Саме такому набору країн і інституцій українці найбільше довіряють, і саме їхніх гарантій безпеки хотіли б.

Останнім неозвученим чинником, який має вирішальне значення для визнання результатів будь-яких переговорів в Україні, є підтримка президента країни на внутрішньому рівні.

На старті року, після серйозної суперечки в Білому домі, популярність Зеленського піднялася. Протягом наступних місяців соціологічні дослідження фіксували поступове і м'яке зниження цього індексу. Це тривало до 22 липня, коли уряд вчинив необачну атаку на антикорупційні інституції.

Після серії протестів та значного міжнародного резонансу внутрішня підтримка Зеленського помітно знизилась. Проте це не повинно перешкоджати його участі у мирних переговорах, якщо такі відбудуться.

Спостерігається чітка тенденція, що оцінка дій президента в рамках міжнародної політики зазвичай є більш позитивною в порівнянні з оцінкою його активності в сфері внутрішньої політики.

Ми бачили в липні, що формальна більшість населення довіряє президенту. І можна сказати, що риторика президента синхронізована з результатами опитувань (щодо "червоних ліній" - УП). І це викликає позитивне сприйняття серед громадськості", - пояснює в розмові з УП Антон Грушецький із КМІС.