Тарас Чмут: За відстоювання правди людей усувають з їхніх посад, а кар'єри зводять нанівець.

Керівник фонду "Повернись живим" Тарас Чмут не боїться озвучувати непопулярні прогнози та робити неприємні висновки щодо російсько-української війни.

Минулого року в інтерв'ю "Українській правді" він висловлював впевненість, що мобілізація має відбуватися вже з 20 років. Пізніше критикував хаос в управлінні військами, через який фронт може посипатися на десятки кілометрів одномоментно.

В нинішній розмові з УП Чмут вдається до метафори, порівнюючи ситуацію в країні та на фронті з кораблем, що тоне. Влада потрошку вичерпує з нього воду, але корабель все одно йде на дно.

"Росіяни швидші на полі бою, аніж ми. Вони швидше трансформують свою систему управління армією, вивчають уроки поля бою сучасної війни", - запевняє Чмут. І на питання, чи сьогодні представники військового та політичного керівництва України адекватно реагують на поточні виклики, заперечно хитає головою.

У свіжому інтерв'ю для "Української правди" Тарас Чмут ділиться своїми думками щодо побоювань командирів вказувати на реальний стан справ та втрати позицій у звітах перед вищим керівництвом.

Глибоко вивчає обставини на найактивніших напрямах фронту. Роз'яснює, чому російські сили почали нас обганяти.

Озвучує власну позицію щодо закликів звільнити Олександра Сирського.

Відповідає на питання щодо складних відносин між "Азовом" та 3-ю окремою штурмовою бригадою.

Робить висновки щодо неготовності Європи до війни з Росією.

Він визнає, що не бачить шансу на тривалий і стабільний мир з Російською Федерацією.

Перед вами - скорочена версія розмови з Чмутом. Якщо вас цікавить повна версія - дивіться інтерв'ю у відеоформаті.

Почну з висловлювання Сергія Рахманіна, члена Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони України: "2022 рік став для нас найстрашнішим, а 2025 рік — найскладнішим". Маю до тебе запитання: чи дійсно ми зараз переживаємо найтяжчі часи з початку повномасштабної агресії?

- Справді, 2022 рік був страшним роком невизначеності, оскільки ніхто не знав, що реально буде.

У 2023 році стартувала війна на виснаження. Чи наближаємося ми до її завершення? Важко сказати. Проте, можна з упевненістю стверджувати, що ця війна поступово втрачає свою силу. І це факт.

Чи можливо стверджувати, що нинішнє військове та політичне керівництво адекватно реагує на сучасні виклики та потенційні загрози з боку Російської Федерації?

На жаль, я вважаю, що це малоймовірно. Я не спостерігаю в політичному середовищі усвідомлення ризику можливого програшу в цій війні. Дозвольте пояснити, чому я так вважаю.

Люди, які відповідають за складні рішення, чомусь думають, що ті проблеми, які накопичуються, або не мають значення, або не стосуються їх, або мають бути вирішені кимось, або кудись зникнути. Мовляв, "проблема пройде сама собою".

Приблизно два роки тому я відвідав Давос, де брав участь у панельній дискусії. Це місце збирає численних представників урядів, політиків і дипломатів з усього світу. Усі висловлювали впевненість: "Україна неодмінно здобуде перемогу, ми з вами, ми вас підтримуємо".

Ось просте запитання: чи може хтось вказати на причини та наслідки, які призведуть до успіху України? Яким чином ми можемо досягти перемоги? Чи потрібно знищити всіх росіян на фронті? Чи варто усунути Путіна та розпасти Росію? Які конкретні дії повинні відбутися, а не просто абстрактні міркування? Відповіді поки що немає.

І тоді виникає наступне запитання: можливо, ми не просуваємося до перемоги, а навпаки, наближаємося до невдачі? І в такому разі, що ж насправді означає поразка?

Я не помічаю, щоб у нашій країні багато людей на рівні вищих політиків, державних службовців або чиновників середньої ланки дійсно турбувалися про ці проблеми та вживали заходів для їх усунення.

У нашій владі є чимало гідних людей, які наполегливо працюють і досягають результатів. Проте, коли поглянути на проблеми через призму часу та загальний стан країни і фронту, стає очевидним, що ми повільно витягуємо воду з корабля, який продовжує тонути.

Давайте уважно проаналізуємо, що відбувається в найбільш напружених зонах фронтових дій.

Довжина лінії конфлікту становить приблизно 1400 кілометрів, не враховуючи Сумську область, яка стала новою зоною активних бойових дій. Важливо усвідомлювати, що на цих 1400 кілометрах активні наступальні дії ворога відбуваються приблизно на 20% від загальної протяжності, тобто не на всій території.

Ключовою метою російських сил минулого року та в першій половині цього року було усунення українських підрозділів з Курської області. На жаль, їм вдалося досягти цього, завдавши нам значних втрат. Після успішного завершення цього етапу вони перейшли до наступного - створення так званої буферної зони, що передбачає фактичну окупацію певних територій Сумської області, з наміром у подальшому використовувати ці землі для переговорів або обмінів.

Ще однією метою росіян є витягування великих ресурсів з наших Сил оборони. Якщо ми не будемо вжити заходів, вони продовжать свій наступ.

А якщо наступати виходить, то вони будуть пробувати взяти під вогневий контроль обласний центр.

У Харківській області спостерігається терор місцевого населення, випадкові напади, які іноді спрямовані на військові цілі, а також розширення окупованих територій на північному сході регіону.

Задача та сама, що на Сумщині - спробувати захопити якомога більше, відтягувати ресурси і, можливо, потім поміняти або мати якісь більші території.

На жаль, Луганська область майже повністю під контролем окупантів. Основний напрямок атаки зосереджений на Лимані та спробі вийти на великі міста-агломерації: Слов'янськ, Краматорськ і Дружківка. Часів Яр і Торецьк також постраждали від агресії російських військ і, хоча вони ще не повністю захоплені, залишаються незавершеною метою.

Зараз росіяни там, де можуть, рухаються до адмінкордону Донецької області. Стратегічна задача - захопити Донецьку область усю.

Які події відбуваються на межі Донецької та Дніпропетровської областей?

Це вже напрямок Покровського, який наразі є найбільш активним.

Там задача була взяти Покровськ. Вона не реалізована, противник почав спроби просування з Півночі й Півдня, такого охоплення.

З одного боку є напрямок на Мирноград, з іншого боку є напрямок до Дніпропетровської області із заходом у неї, що фактично вже відбулося. Поки що на рівні непевному, назвемо це так.

Однак це є одним з ключових напрямків російської пропаганди, оскільки перенесення бойових дій на територію Дніпропетровської області свідчить про наявність окупованих територій ще в одній адміністративній одиниці. Навіть якщо йдеться лише про невелику ділянку, це дає можливість створити там свою військову адміністрацію та заявляти, що "Дніпропетровщина є частиною Російської Федерації" тощо. Це питання має велике значення в геополітичному контексті.

Вони продовжать намагатися розширити свої позиції в цьому районі.

Якщо говорити далі до Запоріжжя, то це відносно спокійна ділянка фронту за це півріччя - з точки зору кількості втрачених територій, не так і багато на фоні інших напрямків. І поки що вона не є пріоритетною в росіян.

Якщо розглядати ситуацію в Херсонській області, то основним їхнім завданням є повне захоплення декількох островів на Дніпрі. Частково вони досягли успіху, а частково - ні. Ця територія залишається відносно спокійною, в першу чергу завдяки Дніпру, який виступає як значна водна перешкода, що ускладнює проведення наступальних операцій на суші.

У нас також є Чернігівський напрямок, де не ведуться активні бойові дії, але спостерігається інтенсивна діяльність розвідувально-диверсійних груп. Тут відбуваються акти терору проти цивільного населення: FPV-дрони атакують поштарів, а "Мавіки" скидають вантажі на автобуси та маршрутки. Це є складовою стратегії тестування наших позицій і відволікання сил.

У Чорному морі ситуація виглядає відносно позитивно: зерновий коридор функціонує, а військово-морські сили утримують контроль над усією північно-західною частиною акваторії. Спільно із Силами оборони проводяться численні операції на території Криму та в російських зонах, спрямовані на завдання ударів з використанням крилатих ракет, дронів та інших доступних засобів.

Яким чином ти характеризуєш рівень підготовки та забезпечення збройних сил Росії на липень 2025 року?

Російські збройні сили мають потужні можливості в різних аспектах. Проте армія слугує лише засобом для досягнення цілей.

Тут важливо розглядати ситуацію з більш широкої перспективи, враховуючи Росію як державу.

Передусім, це держава з величезними природними ресурсами та стабільним фінансовим потоком. По-друге, це країна, що має надійних авторитарних партнерів, які в більшості випадків не залишають її в біді на цьому етапі конфлікту.

З одного боку, є Китай, який займає обережну позицію. Водночас, ми усвідомлюємо, що навіть така обережність суттєво зміцнює позиції Російської Федерації.

Один із партнерів, Північна Корея, фактично відправив десятки тисяч своїх військовослужбовців, з яких кілька тисяч загинуло, щоб підтримати Росію. Україна не має подібної підтримки. Наші союзники значно менш потужні, часто коливаються у своїх рішеннях, проявляють нерішучість і несумлінність в багатьох аспектах.

В Росії наразі немає труднощів з усвідомленням цієї війни в суспільстві. Ситуація виглядає зрозумілою: більшість людей готові до війни. Країна повністю авторитарна, і це, здається, неминуче. На жаль, населення підтримує цю війну.

Наступним етапом є їхній оборонний промисловий комплекс, який наразі функціонує на максимальних потужностях. Він демонструє свою силу, незалежно від думок інших. Цей комплекс є великим, здатним до самозабезпечення в багатьох аспектах і добре розвивається. Російський оборонний сектор виробляє якісну продукцію.

Ось альтернативний варіант вашого тексту: "Далі варто зазначити, що чисельність російських збройних сил залишається стабільною, незважаючи на великі втрати. Завдяки виплатам, бонусам і компенсаціям для малозабезпеченого та обмеженого населення, армія поповнюється трохи більше, ніж втрачає, без необхідності в додатковій мобілізації. Це є важливим аспектом."

Бо у нас статистика від'ємна: ми втрачаємо більше, ніж залучаємо. Під втрачаємо не маємо на увазі безповоротні втрати. Це і звільнення, це і поранення, хвороби і ряд інших причин, які є, де люди не вмирають, але звільняються з армії.

Наступне - це швидкість навчання. Росіяни швидші на полі бою, аніж ми. Вони швидше трансформують свою систему управління армією, вивчають уроки поля бою сучасної війни.

Наступне - це масштабування технологій і тих рішень, які з'являються. Наприклад, FPV як явище винайшли ми, але страждаємо тепер від цього теж ми. І росіяни швидше дійшли до оптоволокна, яке зараз є доволі сильним викликом з точки зору логістики забезпечення поля бою, якому немає простої протидії.

Наприклад, у цій ситуації РЕБ не буде ефективним. Можна використовувати напівавтоматичні гладкоствольні рушниці або спеціальні сітки. Існують й інші технічні методи для їх фізичного знищення – вони діють, але, скоріше, це випадкові й несистемні рішення, а не стратегія для комплексного вирішення проблеми.

На жаль, ми залишаємося позаду в цьому аспекті.

В одному з попередніх інтерв'ю ти згадував про безлад у керуванні нашими військовими. Чи проводиться зараз аналіз помилок?

- Тут мало що змінилося, на жаль. Проблема приданих підрозділів - це коли у вас, наприклад, є бригада - це 2-5 тисяч людей. Але при цьому у смугу вашої бригади придані ще 20 різних підрозділів: Нацгвардії, Нацполу, прикордонників, ДССТ, ССО, ТрО, окремих стрілецьких батальйонів, Повітряних сил, і ще когось. Різні підрозділи - від великого взводу до батальйону на 100 людей, якими затикають дірки. І при всьому бажанні адекватних командирів якось навести з цим лад, настільки всеохопна і швидка війна, що неможливо це зробити навіть за декілька місяців.

Додамо до цього невпинні втрати, постійні зміни в розташуванні, а також безглузді накази про відновлення втрачених позицій до певного часу. Це призводить до того, що ми втрачаємо людей не стільки через стратегічні дії противника, скільки через некомпетентність власного командування.

І це залишаються незмінним з року в рік. Хоча прізвища можуть змінюватися, сама система залишається стабільною. І ця ситуація стосується не лише окремих осіб.

Причина проблеми має набагато більш глибоке підґрунтя.

Як виявити цей корінь?

Спочатку необхідно усвідомити та визнати наявність проблеми. Схоже, що наразі ніхто не займається її розв'язанням.

Так, ми формуємо корпуси, їх багато, більше 20. Корпуси мають замінити тимчасові органи оперативно-тактичного рівня ОТУ, ТГР - тактичні групи, і стати постійними органами управління. Це правильно.

Вже більше півроку ми займаємось формуванням корпусів, але лише небагато з них змогли отримати певні ділянки та виконувати поставлені завдання. Чому так відбувається? Причини криються у відсутності кваліфікованих кадрів, нестачі старших офіцерів, високій плинності персоналу, надмірно роздутому штатному розпису, браку військової техніки та ресурсів для забезпечення всіх цих потреб.

Замість того, щоб розширювати успішні військові підрозділи, перетворюючи батальйони на полки, полки на дивізії, а бригади на дивізії, та об'єднувати сильні підрозділи із середніми для посилення їх можливостей, ми створюємо безліч нових частин.

Кількість людей не зростає, ресурси не поповнюються, а війна переходить в стадію виснаження. Це рішення викликає безліч запитань. Їх важко пояснити з логічної точки зору, а не з емоційної: "Я генерал, я ухвалив це рішення, я відповідаю за війну, отже, так і буде".

Чи є непорядність найсерйознішою проблемою в українських збройних силах?

- Я не знаю, яка найбільша, але однією з ключових. Не так брехня, а страх сказати правду. Чому? Бо за правду не хвалять, за правду знімають з посад, переводять у резервні батальйони, обнуляють кар'єру, відправляють штурмувати посадку, відкривають кримінальні справи і так далі.

Через це іноді командирам легше протягом тривалого часу стверджувати, що території все ще під нашим контролем, хоча насправді це вже не так. На позиції заходять нові підрозділи, які вважають, що повертаються на свої території, а виявляються вже в тилу ворога. В результаті їх знищують, і ми зазнаємо невиправданих втрат. Це страх відвертості.

- І, відповідно, в Генштаба необ'єктивна інформація може бути, що відбувається на полі бою.

- (Зробити перерву) На мою думку, у кожного є певна упередженість в інформації.

Богдан Кротевич, колишній керівник штабу "Азов", не раз висловлював думку про те, що головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського слід звільнити з посади. Яке у тебе ставлення до таких публічних вимог щодо відставки Сирського?

Не дуже добре. Яку мету ми ставимо перед собою з цією зміною? Яку саме проблему прагнемо вирішити? І ще одне питання: кого ми обираємо на заміну і чи покращиться ситуація з наявними ресурсами в умовах, що склалися в країні?

Це питання набагато глибше, ніж просто імена, адже воно стосується інституцій. У нас їх ніколи не існувало, і наразі ми не робимо кроків до їх створення.

Окремою проблемою є зростання конфліктності між військовими підрозділами низького та середнього рівня, такими як рота, батальйон і бригада, та Генеральним штабом. Які ж причини цього явища?

Тому що на низах купа проблем, які не вирішуються роками. І таке враження, що їх ніхто і не помічає. З одного боку, це про комунікацію, про безтолкові спроби повернення позицій, про утримання непотрібних одиночних будинків десь далеко.

З іншого боку, варто зазначити, що розрив між елітами і простими громадянами в деяких аспектах лише зростає, що призводить до спотвореного сприйняття реальності на фронті. У Києві багато хто не вважає, що ми можемо зазнати поразки у війні вже завтра. Вони вірять, що все якось владнається. Але це не відповідає дійсності. На нижчих щаблях суспільства люди відчувають значне виснаження.

Три роки закликають нас припинити використовувати допоміжні підрозділи у бойових діях, а ми продовжуємо їх застосовувати. Необхідно зупинити формування нових бригад, адже є безліч старих, які не мають достатнього комплектування, але ми все ще продовжуємо створювати нові.

Ми далі розпорошуємо людей. Це переходить у публічну критику. А як це сприймається суспільством? Це герой з окопу, а це якийсь генерал. Емоційно люди вірять солдату з окопу. І це призводить до сумнівів у єдності армії.

А це впливає і на мобілізацію, на віру в перемогу, на єдність у суспільстві.

Чому це відбувається? Справа в тому, що ніхто не намагається вирішити саму проблему. Замість цього ведеться боротьба з її медійним відображенням. Якщо комбат висловлюється, то пропонують заборонити їм говорити. Якщо хтось залишає пост у Facebook, то закликають заборонити використання цієї платформи. Якщо дають інтерв'ю, то ініціюють заборону на їх проведення.

Проте це не усуває проблему, оскільки навіть не піднімають питання про неї.

- Історія із заочним конфліктом комбата 47-ої бригади Олександра Ширшина із Сирським. Як ти ставишся до такого протистояння?

- Це ж один із численних прикладів. Напевно, що людина втомилася від хаосу. Це реальні проблеми, про які в кожній бригаді будь-який офіцер знає десятки історій. І вони не зникають. І коли це не один раз, а вже третій рік, то що людям лишається робити? Вони йдуть у паблік. Що їм втрачати? Куди їх, на фронт пошлють? І це призводить до конфліктів. Знову ж, проблема в тому, що ніхто не хоче розбиратися в суті і щось із цим робити.

Це вказує на ширшу тенденцію, коли молоді офіцери не бажають приймати методи, що їх пропонує Генштаб.

- Вони не бажають (задумується). Це не стосується Генерального штабу, а є питанням завдань.

Якщо задача дебільна, то неважливо, хто її ставить. Люди кажуть, що вона призведе до безтолкових втрат людей і не буде виконана. А вам кажуть: "Ви отримали задачу - виконуйте".

Згодом троє осіб загинули, і жоден з них не зміг дійти до позицій. Інформують, що загиблі не досягли своїх цілей. Що ж, ми хоч і спробували. І вище повідомили, що намагаємося. Це стосується системної архітектурної помилки. Щоб її виправити, потрібно спершу визнати її існування.

В даний час активно обговорюється напруженість між підрозділом "Азов" і Третьою штурмовою бригадою. Бійці "Азову" звинуватили представників "Третьої штурмової" у нападі на їхнього офіцера в Івано-Франківську. Як ти вважаєш, до чого можуть призвести такі ескалації конфліктів, і чи можуть подібні суперечки між різними військовими формуваннями стати звичним явищем у майбутньому?

Це надзвичайно делікатна тема. Ми активно співпрацюємо як з "Азовом", так і з Третьою штурмовою. Особисто я не заглиблювався і не маю інформації про специфіку цієї ситуації.

Але це дійсно величезний джерело небезпеки, яке може призвести до вибуху. Це безсумнівно є критично важливою точкою впливу для росіян, і вони вже активно використовують її зараз, а в майбутньому продовжать робити те ж саме.

У таких випадках якісь дуже поважні шановані люди для обох сторін мають бути медіаторами. Такі проблеми не можна пускати на самоплив.

Адже можливо, що в певний момент хтось може завдати шкоди іншій особі, і це може призвести до серйозних наслідків. Без уточнення, хто саме і без зазначення позицій сторін, ця тема є вкрай делікатною в контексті протидії зовнішнім загрозам, оскільки особисті конфлікти можуть загострюватися у воєнні дії.

- Як Росія може цією ситуацією скористатися?

- Допомогти комусь, щоб інша особа вчинила вбивство.

У нас же є історії, коли росіяни представляються українськими спецслужбами, коли вербують ніби з патріотичних цілей. Молодь, підлітків, прихильників якихось середовищ натравлюють на інших. Десь хтось когось убиває, це переростає в конфронтацію.

Додаткова інформаційна сфера. Ми усвідомлюємо, що росіяни активно впливають на неї через Telegram та TikTok. Інформаційний простір переповнений і токсичний.

У суспільстві, що перебуває в стані виснаження — як емоційного, так і фізичного та морального — в умовах держави, яка занурюється у кризу, існує безліч викликів.

Ми спостерігаємо, як Росія веде війну за підтримки таких країн, як Китай, Іран і Північна Корея. У той же час, реакція Заходу виглядає млявою. Яка твоя думка щодо висловлення, що в умовах таких дій демократія вже відступає перед автократією?

В даний час світова ситуація виглядає ось так.

Європа дуже не готова до війни. Вони і не хочуть готуватися до війни і думають, що та війна, яку веде Україна, це війна для бідних.

Вони вважають, що мають надсучасні війська, найсучаснішу техніку і зможуть знищити всіх з високою точністю. Але це не так. Їхні 20-30 танків та 50 найкращих літаків не витримають тієї ж операції, що й "Павутина".

Вони не розуміють того, наскільки сучасна війна змінюється і наскільки поле бою інше. Не треба мати найкращу техніку. Треба мати достатню техніку в достатній кількості.

- Якщо раптом Росія нападе на країни НАТО, наприклад, на країни Балтії, чи НАТО реально, а не декларативно, піде на захист країн Балтії?

- Чи має потенціал? Має. І фінансовий, і воєнний. Але чи піде на це як блок, не знаю і дуже сумніваюся.

Деякі нації можуть долучитися до процесу. Проте я вважаю, що як інституція НАТО може бути заблоковане певними країнами-членами, які відверто підтримують проросійську позицію. Вони можуть висловлювати думки на кшталт: "Спочатку давайте обговоримо ситуацію, а вже потім вирішимо, чи потрібно когось захищати".

Тут важлива швидкість і динаміка. Є думка, що якщо росіяни зараз підуть на Київ, то вони десь знову застрягнуть під Черніговом, і на цьому все закінчиться для них.

Проте, якщо Росія вирішить атакувати країни Балтії, це може призвести до остаточного розпаду НАТО.

Чи потрібно світу створювати нові, дієві альянси, які б дозволили Україні знайти своє нове місце в глобальному контексті?

Україна повинна поступово переходити до сили та самодостатності в усіх можливих сферах, і робити це якомога швидше. Це не просто розмова про НАТО чи інші військові союзи. Важливо усвідомити, що світ належить сильним. Нам необхідно або зміцнити свої позиції, або ризикувати зникненням.

- У лютому цього року голова ГУР Кирило Буданов заявив, що стратегічна мета Росії - це відновлення імперії, яке не може відбутися без повного поглинання України. Але РФ розуміє, що воєнним шляхом швидко досягти цього нереально, тому їм потрібна пауза. Які твої оцінки стосовно можливого припинення бойових дій?

Цілком погоджуюся з усіма висловленими думками. Це справді можливо. І не знаю, чи це добре, чи погано. З одного боку, ми, як нація, відчуваємо велику втому. З кожним днем стає все важче і важче. Але з іншого боку, як зазначив Буданов, це абсолютно вірно: Росія не зупиниться. Вони можуть взяти паузу, але їх оборонно-промисловий комплекс активно функціонує і готовий до дій. Вони підготуються, проаналізують ситуацію і знову піднімуться. І в цей час ми не будемо готові до нових викликів.

- Чи будемо сваритися?

- Точно. Ми ще не підпишемо якоїсь домовленості, а вже почнуться виборчі процеси. І це дуже страшно.

Мені важко визначити, яке рішення буде найвірнішим, і що слід зробити в цій ситуації. Я не можу не відчути співчуття до тих, хто має ухвалити це рішення.

- Володимир Зеленський нещодавно заявляв, що в Росії рішення ухвалює лише Путін, тому для досягнення миру потрібна зустріч на рівні лідерів. Якщо зустріч відбудеться, на твою думку, які козирі можуть бути на руках у Зеленського?

Ця підтримка європейських союзників є надзвичайно важливою. Ми продовжуємо вести боротьбу і відстоювати свої інтереси, і, незважаючи на внутрішні виклики, перед зовнішніми загрозами ми стоїмо разом.

Ми також маємо досвід у веденні гібридних конфліктів і знищили кілька десятків російських літаків, серед яких понад 10 були стратегічними.

Ми не зазнаємо поразок у всіх напрямках. Наприклад, на Чорному морі ми зуміли витиснути ворога, і йому там значно ускладнено обстановку. Ситуація в Криму також непроста для них. Росіянам важко вести бойові дії на фронті.

І в цій ситуації важко передбачити, хто зможе впасти першим.

Можливо, і вони зазнають невдачі. Хоча наші переговорні позиції не такі потужні, як у них, у нас також є чим похвалитися. Давайте проаналізуємо, що ми змогли досягти за останні півроку, які пройшли після Трампа, під час усіх цих подій. Ми добилися значних успіхів.

- Чи можливо обійтися без американської допомоги?

- З відчутно суттєво меншою підтримкою США, але й суттєво більшою підтримкою Європи. І як військова сила Європа абсолютно не слабка з точки зору кількостей і можливостей.

- Проте вона не підлягає мобілізації...

- І ми до кінця не мобілізовані. Але в них є гроші. Ми ж не просимо: "Зайдіть вашими арміями і воюйте за нас". Ми просимо: "Дайте нам техніку, зброю й боєприпаси, розвіддані і те, що нам треба. І ми готові далі воювати".

Ми не лише налаштовані на боротьбу, а маємо намір досягти перемоги. Як тільки ми отримали ATACMS, на які так довго сподівалися, ми змогли вирішити чимало проблем. Із надходженням F-16 та їх використанням наші можливості змінилися кардинально. Це стосується й багатьох інших видів озброєння.

Європа володіє фінансовими ресурсами та потужним промисловим сектором, здатним замінити американські постачання. Крім того, в світі існує безліч інших товарів, які можуть задовольнити наші потреби.

- Але ж в Європи інші інтереси.

Безумовно, збільшення кількості країн призводить до появи нових викликів і посилення російського впливу. Кожна з цих країн має свою унікальну історію. Візьмемо, наприклад, Норвегію, Швецію, Данію та Німеччину – ці держави володіють значними ресурсами та можуть стати нам на допомогу.

Коли мова заходить про переговори, варто зазначити, що вони, на жаль, завжди вимагають певних компромісів. Ми вже ознайомлені з вимогами Росії, які є абсолютно нереалістичними, і немає сенсу навіть їх обговорювати. Як ти вважаєш, на які реалістичні поступки Росія могла б погодитися, а які умови Україна ніколи не повинна приймати?

Росія повинна зникнути з географічної мапи — це оптимальне рішення. Якщо відбудуться переговори і ми досягнемо певної паузи, жодна зі сторін не отримає всього. Істина розташовується десь посередині.

Ми точно не маємо погоджуватися на те, що ми маємо стати слабкими. Ми точно не маємо юридично визнавати втрату територій, навіть якщо ми зараз їх не контролюємо. Пройде 10 років, пройде 20 років, імперія колись упаде, а ми маємо бути готові включитися і повернути своє.

Я не вірю, що Росія може існувати ще якісь сотні років. Імперії падають, Росія впаде. Там багато факторів, які можуть на це вплинути, і ми маємо цьому підігрувати. Але ще раз: ми маємо залишатися сильними.