ТЦК залучає фахівців з дронобудування безпосередньо на території заводу - Мартін Брест.

Олег Болдирєв - ветеран російсько-українського конфлікту, який здобув популярність серед широкої аудиторії під псевдонімом блогера та автора Мартін Брест.

В даний час він займається виготовленням безпілотників, що націлюються на російські нафтопереробні заводи та інші ключові об'єкти оборонно-промислового комплексу Російської Федерації.

"Колись я натрапив на інформацію в мережі, що група людей так ефективно відстрілялася по території РФ, що протягом 13 днів жодна керована авіаційна бомба не приземлилася в Харкові," - зацікавлено ділиться Брест, розповідаючи про вражаючі результати далекобійних ударів.

Він також зазначає, що розвиток цього сегмента оборонної промисловості в Україні ускладнюється з кожним роком.

"Усі з ентузіазмом звітують про "враження, які створюють наші дрони", проте ті, хто насправді виготовляє "ваші дрони", у мене на виробництві постійно перебувають під прицілом ТЦК. Нещодавно районний ТЦК затримав двох наших працівників, яких ми просто не встигли забронювати. Коли я сказав: "Ми оборонне підприємство", мені відповіли: "А ти хто? Замдиректор? Залишайся при своїх справах, вони йдуть служити!". Декілька інших наших співробітників наразі їздять на роботу, ризикуючи своїм життям", - ділиться своїми переживаннями Брест.

Чому мобілізують працівників українських підприємств оборонно-промислового комплексу, незважаючи на наявність бронювання? Які інші виклики переживають українські виробники безпілотних літальних апаратів і яким чином це позначається на ефективності глибоких ударів? Які уроки повинна винести Україна на третьому році повномасштабного конфлікту?

Про це "Українська правда" поговорила з Мартіном Брестом. Нижче - основні тези розмови.

Перегляньте повну версію інтерв'ю на YouTube каналі УП.

На даний момент швидкість просування складає одну посадку щодня, але за півроку це може перетворитися на одне місто щодня.

Війна складається з кількох етапів. Перший етап - це об'єднання сил і відбиття атаки ворога. Другий етап - період очікування. Наразі ми перебуваємо в третьому, тривалому етапі - етапі, коли отримуємо значні удари.

Поки конфлікт просувається на захід, ми зазнаємо поразки. Наразі швидкість просування становить лише одну позицію на день, але через півроку це може перетворитися на захоплення одного міста щодня.

На кожному кілометрі, де відступають наші Збройні сили, ми залишаємо за собою людей. Однак і під час наступу люди також зникають. Ми на межі завершення.

Водночас я не зовсім усвідомлюю логіку мобілізаційного процесу. Іноді створюється враження, що він охоплює лише обмежене коло осіб, тоді як деякі соціальні групи залишаються абсолютно непомітними для ТЦК, ніби їх просто не існує.

З іншого боку, ми стикаємося з серйозними викликами в мобілізації, але населення у нас все ще є. Проте, на жаль, запаси зброї та військової техніки залишаються обмеженими. Більшість нашого озброєння походить з-за кордону, і його потрібно буде десь отримати, буквально випрошуючи. Адже таку серйозну техніку, як Patriot чи якісні гаубиці, просто так не знайдеш на ринку.

Можливо, існує альтернативний, хоча й малопоширений, варіант: мобілізувати кілька мільйонів осіб і використовувати їх як живу силу для атак. Це може дозволити нам зберегти територію, але безсумнівно знизить наш потенціал.

"Чудові моменти, коли ми мали можливість вибрати будь-який російський аеродром чи НПЗ, вже залишилися в минулому."

Ми з вами свідки крутого злету української інженерії. От прям, чесно, крутого! Іноді я бачу рішення і думаю: "Блін, це ж божественно!". Ми мало того, що видумуємо, ще й тестуємо те, що виробляємо. Тобто два в одному. У світі таких фірм мало.

Одночасно, розвиток сфери deep strike в Україні стикається з значними викликами. І з кожним місяцем ці труднощі стають все більш відчутними.

Чудові часи, коли ми могли вільно обирати будь-який російський аеродром або нафтовий завод для своїх цілей, залишилися в минулому. Тепер ми опинилися в ситуації: "Він би хотів діяти, але хто ж йому це дозволить?"

Зараз складно виконати задачу. Дуже складно. Сам дрон теж стає складнішим, м'яко кажучи, а його один удар - все дорожчим і дорожчим, і дорожчим...

На жаль, не всі в нашій країні усвідомлюють це. Я спостерігаю, як деякі люди, які навіть не здатні побудувати просту собачу будку, як казав наш класик, дають поради інженерам, що їм слід робити. Проте розробка озброєння та військової техніки є справжнім творчим процесом. Тут потрібно не лише дотримуватись технічних стандартів, а й враховувати численні компроміси і непередбачувані ситуації.

Розробка HIMARS тривала 14 років, а для створення БМП Bradley знадобилося понад 10. Натомість український проект deep strike реалізували менш ніж за два роки. Безумовно, це вражаючі, але все ще недопрацьовані концепції, які потребують подальшого вдосконалення.

Противник розвивається - ми наздоганяємо. Ми щось придумуємо - він біжить за нами. Це складна і комплексна історія, але це точно не супермаркет, куди приходить замовник і каже: "Я це буду, а це - ні".

Наразі замовник змусив нас опинитися в складному становищі, заявивши: "Ваша дохідність може бути тільки такою і не більше". Проте насправді вона є майже вдвічі нижчою!

А якщо я не отримую дохід, що далі? Люди звільняються або ж розбігаються по інших фірмах, тому що Захід зараз пропонує дуже цікаві вакансії для українських конструкторів БПЛА. Причому цінник більший від нашого удвічі, а то й утричі. Це дуже цікава історія для багатьох людей.

"ТЦК виводить моїх працівників прямо з території заводу."

Ніхто так не дбає про своїх працівників, як виробники безпілотних літальних апаратів. Це просто неймовірно! Коли ми нарешті знаходимо підходящу людину, з'являється бажання брати її за руку і гуляти з нею містом, як з близьким другом.

Чому так відбувається? У нашій країні існує надмірна кількість менеджерів, а от інженерів – катастрофічно мало. Конструкторів взагалі обмаль. Ми постійно в русі, намагаючись знайти спеціалістів, які відповідатимуть нашим вимогам.

І от я серед усіх них наколупую нарешті для себе якусь зірочку, яка мені дуже потрібна, пропоную їй роботу, вона проходить співбесіди, спецперевірки, поліграф, її плюсують. Я видихаю, бо ж знайшов класного фахівця. А що далі? А далі те, що його мобілізують прямо в мене під заводом!

Чому це відбувається? Ми наймаємо нового працівника, його ПІБ з'являється в системі "Дія", і ми відправляємо запит на бронювання. Іноді таке бронювання можуть надати, але зазвичай це займає три дні. А буває, як зараз, що з 17 осіб, яких ми намагалися затвердити, по трьох отримали відмову. І ось сюрприз: ніхто не може пояснити причину цієї відмови! Жодних роз'яснень!

Мене це злить. І я не знаю, як із цим працювати. Хоч бери людину на роботу і на тиждень залишай її вдома, поки їй не дадуть бронювання. Бо виглядає так, що ТЦК свідомо намагається мобілізувати тих, хто йде працювати на оборонне підприємство. Інакше я не можу це пояснити.

Я не маю наміру вішати всі проблеми на ТЦК, адже там працює багато людей, які виконують свої обов'язки відповідально і злагоджено. Проте, на жаль, саме так сьогодні виглядає мобілізація в нашій країні.

"Я бігаю і не можу закрити 16 вакансій. І я дупля не ріжу, де брати цих людей!"

Багато моментів deep strike є складовою частиною загальної стратегії, і без взаємодії вони втрачають свою ефективність. Іноді ми думаємо: "Навіщо це робити?", а згодом розуміємо: "А, ось у чому була суть".

Основна цінність deep strike полягає в інженерах, технічних спеціалістах та конструкторах... Мене дивує, як ці особистості змогли витримати всі випробування, адже їх країна тривалий час пригнічувала.

Коли ми здобули Незалежність, наша країна мала значний оборонний потенціал та потужну інженерну школу. Але тепер я стикаюся з труднощами: не можу знайти фахівців для 16 відкритих позицій у своїй сфері. І чесно кажучи, не уявляю, де шукати цих людей!

Іноді трапляється так, що отримую повідомлення від людини: "Вибач, друже, я зараз у Польщі. Можу працювати дистанційно". Я відповідаю: "Перекидайся сюди, ми тебе зарезервуємо". А вона мені: "Спочатку зроби бронювання, а потім, можливо, я й приїду".

Якщо ми візьмемо тисячу молодих людей і запитаємо їх про бажання стати інженерами, розібратися в принципах, які дозволяють літакам підніматися в повітря, і зануритися в цю професію, навряд чи багато з них виявлять бажання. Плюс до всього, у нас триває війна, і мені хотілося б мати готового фахівця вже сьогодні.

Тим часом на Заході мені повідомлять: "Слухай, ми тут відкрили перспективний напрямок у сфері безпілотних літальних апаратів (UAV). Чи можемо покластися на ваших фахівців?". Заробітна плата - це наш тариф, помножений на три. І мені потрібно буде підійти до наших конструкторів та інженерів і спитати: "Сашо, ти в курсі, скільки платять за твою роботу в умовній Франції?". Він підніме погляд і запитає: "Скільки?". Я відповім: "12 тисяч євро на місяць за конструктора твого рівня".

На щастя, мій Саша скаже: "Ну і що", - і піде далі крутити всю цю історію.

"Без розумних людей ми не втягнемо ОПК. А не втягнемо ОПК, нам просто глина"

У нас, українців, є своя особлива магія: протягом останніх 600-700 років ми невпинно прагнемо втратити нашу країну. І дивним чином, нам завжди вдається уникнути остаточної поразки. Я не можу пояснити, як це стається.

Ми здобули перемогу в усіх битвах, але поступово зазнали поразок у кожній війні. І ми все ще тут! Наша мова, яка, здавалося б, мала зникнути, продовжує жити! Як таке можливо? Відповідь залишається загадкою. Це просто магія!

Наразі я займаюся діяльністю в оборонній промисловості, і тому мені доводиться вникати в особливості функціонування російського ОПК. Росія значно інвестувала у цей сектор і активно випускає мільйони снарядів та дронів. Їхні оборонні компанії працюють на повну потужність. Вони безперервно виконують замовлення... Крім того, у них є партнер – Північна Корея.

Я абсолютно не маю наміру експериментувати з холодними душами або вражати когось. Я впевнений, що наша країна є надзвичайно сильною, з видатним інженерним потенціалом і справді найкращими збройними силами у світі.

Я б хотів порадити нашим співвітчизникам звернути увагу на чудову та змістовну книгу про війну - "Бойовий статут ЗСУ. Сухопутні війська". Це дійсно вражаюче видання, яке відкриває нові горизонти знань.

Наші люди переживають велике виснаження, багато хто відчуває погіршення самопочуття та страх. Я також відчуваю цей страх.

Прошу вас, хлопці, якщо є така можливість, утримайтеся від виїзду. Нам потрібно зосередитися на роботі.

Мене не турбує, хто з вас займатиметься відновленням країни, адже важко передбачити, як все складеться. Проте зараз мені вкрай потрібні люди з високим рівнем інтелекту, бажано з IQ вище 120. Це надзвичайно важливо.

Без розумних і глибоких особистостей ми не зможемо інтегрувати ОПК. А якщо не вдасться це зробити, нам залишиться лише глина.