Трамп вчинив серйозну помилку, виправлення якої наразі є доволі складним, і саме цим скористався Путін. Інтерв'ю з Веселовським.

Президент США Дональд Трампа та представники його адміністрації продовжують робити заяви щодо процесу мирного врегулювання в Україні. Напередодні одразу кілька гравці його команди відзначилися щодо цього питання. Так, спецпредставник Трампа Кіт Келлог вважає, що "єдиною перешкодою до припинення вогню є російський диктатор Володимир Путін", а міністр фінансів США Скотт Бессент взагалі назвав його військовим злочинцем, чого раніше представники нової адміністрації собі не дозволяли. Правда, зазначивши, що "із Путіними все рівно необхідно вести переговори". Віцепрезидент США Венс звинуватив росіян в тому, що "вони вимагають забагато", а також те, що "США відходять від ідеї 30-денного перемир'я, тому що вона не подобається Росії, і мають намір сконцентруватись на питаннях довгострокового врегулювання українського "конфлікту". Зі свого боку Трамп підтримав ці слова Венса, зазначивши, що "настав час ухвалювати рішення щодо Росії для врегулювання війни в Україні".

Своїми думками щодо цих та інших актуальних питань світової політики в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України, представник України при ЄС у 2008-2010 роках Андрій Веселовський.

Нещодавні коментарі офіційних осіб адміністрації президента США демонструють певний зсув у риториці. Спеціальний представник Трампа Келлог підкреслив, що "єдиною перешкодою для припинення вогню є Путін", в той час як міністр фінансів США Скотт Бессент прямо охарактеризував Путіна як військового злочинця. Віцепрезидент Венс також висловив думку, що "США вважають вимоги Росії надмірними", додавши, що Штати відмовляються від концепції 30-денного перемир'я і зосереджуються на питаннях тривалої стабілізації українського конфлікту. Ймовірно, всі ці заяви, особливо слова Венса, були узгоджені з Трампом, який зазначив, що настав час приймати рішення стосовно Росії для завершення війни. Це свідчить про те, що терпіння США вичерпалося, і Трамп готовий до рішучіших дій щодо Росії, чи це лише риторика, яку він не має наміру втілювати в життя?

- Нинішня адміністрація президента США - складне питання. Я до сьогодні погано розумію, хто там чим керує, хто чим займається. Поки що це джерело хаосу, безладу, безвідповідальності в надзвичайних масштабах. Це повна катастрофа. Тому ми бачимо кожного разу відмінні відповіді президента Трампа або його близького оточення на однакові питання. То Путін хороший, то Путін поганий, то Путін не вчасно бомбардував Київ та інші міста України, то він прагне миру і так далі. Тому всі ці нові заяви сьогодні не поле для відгадування чи аналізу, це поле для спостереження. Тобто, далі слідкуємо за діями. Наприклад, Бессент казав чудову річь - Путін військовий злочинець. Він фактично повторив висловлювання президента Байдена. Далі слідкуємо за діями Трампа - чи це коштуватиме міністру фінансів США крісла. Адже у найближчі 2-3 дні безперечно ці слова люди типу Віткоффа донесуть до президента, мовляв, дивись, що у тебе говорять. Після реакція американського лідера на цю ситуацію і можна буде зробити якісь попередні висновки.

Ще один приклад негативних наслідків дій Дональда Трампа та його команди. Скотт Бессент вирушає до Швейцарії для зустрічі з китайськими представниками, що має стати першим кроком до припинення торговельної війни та укладення угоди. Таким чином, всі гучні заяви Трампа про підвищення тарифів на китайські товари, які нібито мали змусити Пекін погодитися на всі американські умови, призводять до того, з чого варто було почати — рівноправних переговорів. Я вважаю, що якби Трамп не залякував Китай цими тарифами, то Сі Цзіньпін, можливо, не відвідав би Москву на святкування 9 травня і не позував би на Мавзолеї разом з Путіним. Отже, ми спостерігаємо серйозні наслідки дій нинішньої адміністрації Сполучених Штатів, і маю побоювання, що це ще не найгірше, з чим ми можемо стикнутися.

Риторика США щодо Європи зазнала певних змін. Джей Ді Венс раптово висловив думку, що "вони все ще є однією командою завдяки своїм культурним і цивілізаційним зв'язкам". Це контрастує з його попередніми висловлюваннями на Мюнхенській конференції з безпеки, де він звернувся до європейських лідерів з критикою щодо розвитку демократії в їхніх країнах та інших питань. Схоже, американська сторона починає усвідомлювати, що їхня політика стосовно ключових союзників може призвести до ізоляції.

На мою думку, віцепрезидент Венс не виступає як незалежна особистість і не є генератором ідей — ця роль належить Трампу. Наразі Венс висловлює більш-менш компромісні заяви. На конференції в Мюнхені його завдання полягало в тому, щоб продемонструвати силу Америки, її здатність ігнорувати інших і приймати рішення самостійно. Важливо зазначити, що під впливом спільної позиції в Європі та, хоча й не завжди професійного, але впевненого підходу до війни, у США поступово стримуються ті небезпечні імпульси, які існували з перших днів президентства Трампа. Колись існувала думка, що можна легко змінити ситуацію, просто клацнувши пальцями. Вважалося, що Росія отримає те, що хоче, українці можуть і посумувати, але врешті-решт погодяться, а Європа спостерігатиме за цим спокійно. Проте, з часом стало зрозуміло, що цей підхід більше не працює, і Трамп нарешті це усвідомив.

- Дональд Трамп заявив, що має намір спільно з турецьким президентом Реджепом Тайіпом Ердоганом домагатися якнайшвидшого завершення війни в Україні. Президент США наголосив на здатності турецького лідера вести діалог як з Володимиром Путіним, так і з Володимиром Зеленським.

Президент Туреччини планує візит до Вашингтона. На сьогодні Сполучені Штати не мають суттєвих важелів впливу на Туреччину. Торгівельні зв'язки між країнами не є значними, а Туреччина все більше покладається на власні сили в забезпеченні безпеки. Вона вже розробляє літаки та оголосила про намір створити ядерні підводні човни, хоча мета цього кроку залишається невідомою. Крім того, Туреччина виробляє танки, артилерію та іншу військову техніку, а її армія є найбільшою в Європі. Це означає, що Туреччина зменшує свою залежність від США, тоді як США, в свою чергу, все більше залежать від Туреччини, оскільки саме вона здатна серйозно вплинути на Ізраїль. У той же час Ізраїль не має можливості завдати шкоди Туреччині, і це усвідомлюють усі: Ізраїль, Трамп і Туреччина. Отже, для того щоб отримати щось корисне від Туреччини, Трампу потрібно щось позитивне запропонувати Ердогану перед його візитом. Чи погодиться турецький лідер на цю гру американського президента — це велике питання.

Фрідріх Мерц не без труднощів досяг посади канцлера Німеччини. Політик запевнив, що готовий взяти на себе більш активну роль на європейській арені. Щодо підтримки України, то відразу після свого обрання він зазначив, що "президент Зеленський може розраховувати на мою підтримку і на підтримку Федеративної Республіки Німеччина". Які конкретні кроки можна очікувати від Мерца в контексті Європи та України?

Ще зарано робити висновки про те, чого можна очікувати від нового канцлера Німеччини, адже він поки що не продемонстрував свій повний потенціал на цій посаді. Його політична кар'єра не відзначається стабільністю: він неодноразово змінював свої погляди та позиції. Мерц не виглядає як політик, який прагне досягти конкретних цілей, натомість він виглядає як людина, яка прагне піднятися на політичний олімп. Можливо, мої слова звучать жорстко, але подібні думки висловлюють і німецькі аналітики, звертаючи увагу на його дії за останні шість місяців. Його часті заяви про підтримку України, на мою думку, більше свідчать про дотримання курсу його партії, яка вже займає таку позицію, а також про узгодженість із його головними політичними партнерами, такими як президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. Відповідно до цих ключових союзників, він формує свою політичну стратегію.

Стосовно його зв'язків із ключовим союзником України, яким нині є президент Франції Макрон, слід зазначити, що Франція та Німеччина, хоч і є партнерами, водночас виступають один для одного конкурентами в багатьох аспектах. У них існують значні розбіжності в економічних інтересах, як у відносинах із європейськими країнами, так і на глобальній арені. Під час недавньої офіційної зустрічі в Парижі обидва лідери підкреслили наявність цих розбіжностей. Вони висловили намір працювати над узгодженням позицій, хоча це завдання видається непростим. Таким чином, існує безліч питань, і ми будемо стежити за тим, як проявить себе Мерц у цій сфері зовнішньої політики, враховуючи його декларативну підтримку України. Однак він вже зазначив, що, ставши канцлером, не очікує присутності німецьких військ на українській території.

Франція та Польща готуються укласти новий Договір про дружбу, який сприятиме розширенню співпраці між країнами, зокрема в оборонній сфері. Церемонія підписання відбудеться за участю президента Франції Емманюеля Макрона та прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска. Однією з основних цілей цього договору є надсилання чіткого сигналу Росії в умовах війни в Україні. Інша мета полягає в тому, щоб продемонструвати новій адміністрації США, що європейські держави здатні самостійно дбати про свою безпеку, без повної залежності від американських гарантій. У своєму візиті до Варшави та Парижа Мерц прагнув відновити так званий Веймарський трикутник, що об'єднує Польщу, Німеччину та Францію – неформальний альянс, який він вважає критично важливим для реалізації більш активної європейської оборонної політики. Чи знайде Європа нові рішення для забезпечення своєї безпеки?

- На мій погляд, єдиний дієвий безпековий формат у Європі називається НАТО. Іншого дієвого безпекового формату в найближчому майбутньому не передбачається. Хіба що Трамп розкаже, що я виходжу з НАТО, але тут треба дивитися не на слова, а на дії. Поки що жодна структура НАТО не змінилася, як і плани не помінялися. В тому числі і по відношенню до України. Як співробітництво з НАТО в Україні йшло по кількох лініях, як були заплановані якісь зустрічі, нові документи, так воно і триває. Отже, риторика риторикою, а справи йдуть. Але про такий оборонний формат, який пропонують Франція, Польща та Німеччина, також може йти мова. Усі домовленості між цими трьома державами у рамках Веймарського трикутника, вони важливі лише як каталізатори. Але це не є основа. Основа стане тільки тоді, коли до цього приєднається Велика Британія, Італія, Нідерланди і можливо Іспанія. І тоді ми побачимо, який буде розподіл обов'язків, як цей оборонний комплекс європейський зможе вийти на світовий ринок значно потужніше, ніж це він робить зараз окремими країнами. Адже, наприклад, Франція продає бойові літаки Rafale одиницями, в кращому випадку десятками. А американці продають свої бойові літаки сотні. Тому що Франція маленька держава в цьому сенсі. Коли це буде європейський консорціум з кількох країн, то це буде значно більше, це буде серйозніше.

Візит голови КНР Сі Цзіньпіна до Москви проходить з 7 по 10 травня. Як ви вважаєте, яка основна мета цього візиту Сі до Путіна?

На мою думку, візит Сі до Москви сьогодні є потужною реакцією на дії Трампа, спрямовані проти Китаю з самого початку його президентства. Не так важливі самі тарифи, як те, з якою зухвалістю, впевненістю та безапеляційністю вони були введені США. Китай не готовий терпіти подібне ставлення і не забуде кривди. Це вже не той Китай, яким він був десять років тому, коли Трамп почав з ним економічну війну і мав певні успіхи. Сьогодні Китай став значно сильнішим, тоді як Америка ослабла, дозволивши Росії впливати на себе, роз'єднуючи Європу, замість того, щоб об'єднувати її, та ображаючи інші країни, які могли б стати її потенційними союзниками. Наприклад, В'єтнам та Індонезія, під тиском високих тарифів, які запровадив Трамп, все більше зближаються з Китаєм.

Сьогодні позиція Сі Цзіньпіна виглядає досить зрозумілою: він не бажає, щоб ми, як дві найбільші та найпотужніші країни світу, продовжували змагатися в економічній сфері, а натомість прагне співпрацювати для забезпечення мирного і стабільного розвитку людства. І якщо це так, то можна очікувати відповідь. Саме тому його візит до Москви. Це, однак, не означає, що Китай остаточно обрав Росію як свого головного партнера, адже китайці часто ставляться до росіян з певною зверхністю. Тому, можливо, не варто говорити про союз у традиційному сенсі, але демонстрація сили та реакція на дії Вашингтона є важливими. І, повторюю, якби політика Трампа на початку його presidencies була інша, ми б сьогодні не бачили Сі на Червоній площі з Путіним.

Тоді Трампу слід було зосередитися на тому, щоб відокремити Китай від Росії, а не робити навпаки?

Так, це правда. І не лише Китай, але й Іран. Трампу радили, що не варто було звертатися до Росії з проханням про підтримку в переговорах щодо іранської ядерної програми. Набагато доцільніше було б залучити Китай до вирішення цієї проблеми.

- Власне, Іран був не проти перемовин зі Сполученими Штатами і Європою за столом, і без РФ...

Безумовно, адже Іран не має наміру продавати свою нафту Росії. Він скоріш за все реалізує її на західних ринках або в Китаї.

Чому Трамп обирає таку стратегію і чому вважає, що співпраця з Путіним може бути корисною для вирішення багатьох питань?

- Тому що в нього є радники на зразок Беннона і Віткоффа, яких він обрав, і які і сформували саме такі думки та нинішню зовнішню політику, що стало великою помилкою американського президента, яку тепер складно виправити.