"Необхідно боротися за свою країну - з Трампом чи без нього", - заявив 26-річний Герой України Іван Чорний.
14 березня 2022-го полтавець Іван Чорний мав летіти з Вроцлава, де мешкав три роки, до Парижа. Він планував освідчитися коханій дівчині в найромантичнішому місті світу.
Доля виявилася іншою. 14 березня 2022 року Чорний склав присягу на вірність українському народові в Полтаві.
Хепі-енду в стосунках з дівчиною не сталося, але з'явилася ідея для позивного. В березні 2022 року Іван дивився серіал "Паперовий будинок", одного з героїв якого називали Берліном. "В нас із ним схожі історії кохання. Тому вибрав собі позивний "Берлін"", - розповідає УП Чорний.
Протягом трьох років масштабного конфлікту він проходив службу в різних бойових підрозділах та освоїв багато військових спеціальностей. Берлін брав активну участь у найбільш запеклих боях на фронті. У жовтні 2023 року, під час стрілецької сутички в Авдіївці, 25-річний старший солдат Чорний знищив дев'ять російських солдатів і взяв п'ятьох у полон. За свої героїчні дії він був удостоєний звання Героя України.
Ми зустрілися з Іваном у центрі Києва. Нещодавно він долучився до 412-го полку безпілотних систем "NEMESIS". Нині навчається в столиці перед виїздом на бойові завдання.
Іван Чорний поділився з "Українською правдою" історією свого вступу до армії в березні 2022 року. Він розповів, чому на передовій йому доводилося виконувати обов'язки аеророзвідника, сапера та штурмовика одночасно, за яку спецоперацію здобув звання Героя України, що його найбільше дратує в українських військах, а також висловив свою думку щодо "мотиваційних" контрактів для молодого покоління.
Ранком 24 лютого 2022 року Іван Чорний упакував свої речі, обміняв злоті на гривні та вирушив до України разом із своїм 22-річним другом Максимом. Вечір вони зустріли вже у Львові.
- Як добратися до Полтави? - поцікавився Іван у касирки на вокзалі у Львові.
- Хлопці, ви хоч раз заглядали в новини? Через Київ не проїдете, росіяни там все захоплюють, - сказала вона.
Друзі вирішили вирушити до столиці, а далі вже вирішать, що робити. На наступний день, під час комендантської години, вони досягли Києва.
На початку хлопці, здавалося, потрапили в зовсім інший світ. Іван, набравшись сміливості, підійшов до поліцейського та запитав: "Чи можу я сходити в Макдональдс, щоб купити щось поїсти?". Поліцейський глянув на нього з подивом і відповів: "Ти що, зовсім не в собі? Який Макдональдс? Тут все зачинено".
Невдовзі після прибуття до Полтави, де мешкають його близькі, Чорний вирушив до ТЦК, щоб стати частиною ЗСУ. Його внесли до списку та порадили дочекатися дзвінка. Він чекав на звістку протягом двох тижнів.
- Ми з Максом навіть хотіли комусь заплатити, щоб нас у армію взяли. Було обідно: приїхали воювати, а нас нікуди не хочуть брати. Всередині березня нам все-таки вдалося потрапити в 116-ту бригаду тероборони. Безкоштовно, - сміється хлопець.
Перед початком масштабного конфлікту Іван рішуче відмовлявся пов'язувати своє життя з військовою справою, адже не міг прийняти "армійські" цінності.
- Я - воїн на фронті, а не просто солдат у "радянській армії". Завжди наголошую на це перед старшими за званням: бойові звання - це добре, але все, що стосується армійських формальностей, таких як марширування чи шикування, - вибачте, можете виписувати догану, але я відмовляюся брати в цьому участь, - пояснює він.
Ознайомтеся також: Я був готовий внести кошти до ВЛК, щоб отримати статус придатного. Історія "кіборга" Молота, який боровся за ДАП, а нині продовжує службу на протезі.
Десь із рік Берлін служив у тилу - охороняв військові частини, чергував на блокпостах. Вперше його підвищили у військовому званні ще до участі в бойових діях.
Мені присвоїли звання "старшого солдата" в Полтаві. Якщо чесно, не можу зрозуміти, чому так сталося. Можливо, це через те, що я вважаю себе хорошим хлопцем, - сміється Берлін.
Паралельно військові готувалися до роботи "в полях": вчилися стріляти, розбирати і збирати автомати, бігати довгі дистанції.
— Ми навіть стали переможцями одного з конкурсів у нашій команді. Отримали "нагороду" — "подорож" до Бахмуту, — усміхається Чорний.
Перед початком великої війни Іван активно мандрував по Європі. У період 2023-2024 років його "подорожі" переважно були зосереджені на територіях Донеччини.
Перші стрілецькі зіткнення Берлін відчув у січні 2023 року в селі Парасковіївка. Невеликий загін українських військових увійшов до населеного пункту під вогнем танків і мінометів. Для багатьох з них це була перша реальна битва. Тоді вдалося утримати контроль над селом.
Протягом 12 днів у нас, здається, було лише 15 поранених і троє загиблих. Це враховуючи, що в селі відбувалися надзвичайно запеклі вуличні бої — не з кимось, а з бійцями "Вагнера", — згадує військовий.
Згідно з штатним розписом, Іван займав посаду сапера в бригаді, однак йому часто доводилося братися за різноманітні завдання.
Незалежно від займаної посади, коли виникає завдання, його необхідно реалізувати. А якщо хтось допустив помилку, потрібно терміново взятися за виправлення ситуації.
13 жовтня 2023-го я був аеророзвідником, 15-го - сапером, а 19-го - штурмовиком. За тиждень змінив купу спеціальностей, - розповідає старший солдат.
19 жовтня 2023 року в районі "Коксохіму" в Авдіївці відбувся один з численних російських атак. Стрілкові сутички тривали без перерви.
Щоби зупинити просування росіян, сапери 116-ої бригади ТрО мали замінувати проїзну смугу в полі в напрямку Красногорівки. Вранці 20 жовтня Іван Чорний разом із двома побратимами вирушили виконувати завдання.
Після атаки на полі залишилось багато російських солдатів. Вони шукали притулку за знищеною технікою та у вибоїнах, що залишили снаряди. Спершу завдання штурмової групи ЗСУ полягало у виштовхуванні російських військ, а потім Берлін із товаришами планував закласти міни на цю ділянку.
Однак Чорний не став зволікати і вирішив не чекати на штурмову групу. Приблизно за 20 метрів від нього в засідці залишалися четверо російських солдатів. Спочатку Берлін усунув трьох з них. Потім його товариш допоміг Івану впоратися з останнім.
Чорний продовжив рух у напрямку смуги, куди треба було покласти міни.
Я просувався вперед, розкидаючи міни перед собою, немов у кіно про Другу світову. Це було своєрідне задоволення: над головою свистять кулі, навколо валяються росіяни. На своєму шляху я знищив ще трьох, - ділиться спогадами старший солдат.
Тоді він вперше зловив ворога, який запевняв: "Я свій!".
- Я примусив його зняти все до трусів, оскільки він всюди ховав ножі та заточки. Навіть у підошвах у нього виявилися загострені цвяхи. Ми переодягли його в форму комунальника, яка була у нас на базі, - розповідає Чорний.
Неподалік від інциденту розташовувався російський бронетранспортер. Полонений зазначив, що всередині машини перебуває "його товариш Ромка", котрий бажає здаватися.
Коли настає темрява, Чорний разом із товаришем та захопленим росіянином вирушили за цим БТР. Біля техніки не було жодної душі. Чорний сподівався, що всередині бронетранспортера перебуває лише "Ромка". Він наблизився, стукнув автоматом і закликав його вийти. Берлін уловив звуки голосів.
Я не мав уявлення про їхню кількість. Проте усвідомлював, що нас лише двоє: я та росіянин у спідній білизні і кофті комунального працівника. Ми перебували приблизно за двісті метрів від своїх позицій, просто на відкритому полі.
Він одразу ж почав імпровізувати, вигадуючи різні імена та віддаючи команди, щоб створити враження, ніби нас багато. Потім він наказав викинути зброю і виходити на поверхню. Спочатку вони не хотіли це робити, але він додав: "Або ж кидаєте гранату всередину, і ви всі "двісті", або ж виходите", - розповідає Чорний.
Російські військові залишили свою зброю і вийшли з бронетранспортера.
– Вы нас вдвоем окружили, и этот в трусах? – с недоумением спрашивает один из захваченных россиян.
20 жовтня було захоплено п'ять російських солдатів. Всі вони належать до 15-ої мотострілкової бригади "Чорні гусари", яка вважається "елітною" в Росії.
- Только не отрезайте пальцы и руки, - благав один із російських окупантів на підході до українських позицій.
- Ти що, взагалі кончений? Які пальці? Які руки? - здивувався Чорний.
- Разве вы не нацисты или бандеровцы? - спросил пленник.
- Ти серйозно? Я ж у ТрО, - зауважив Іван.
- А что именно подразумевается под ТрО? - осторожно поинтересовался захватчик.
- Якщо б нам не надали зброю, ми б зараз з вилами ганяли вас по полю, - засміявся Чорний.
Українські воїни сиділи з полоненими росіянами на позиціях до ранку, поки їх не забрали. Дехто з них розповідав, що приїхав воювати в Україну, щоб грошей заробити, дехто - щоб із тюрми вийти. До ранку вони показали українським воїнам на карті, де саме за Красногорівкою стоїть їхня техніка. Згодом ці локації підтвердилися - ЗСУ по них відпрацювали.
Командир 116-ої бригади з’явився вранці, зайшовши до нашого підвалу. Четверо російських військових сиділи у формі, а один — в костюмі комунальника. Комбриг зауважив: "Ну, з цими все зрозуміло, 'шторм Z'. А це хто, росіянин, чи ви когось з люка в Покровську витягли, щоб заповнити ряди?" (сміється).
Яка їхня судьба – мене це не турбує. Але щиро сподіваюся, що вони не в Україні і ми зараз не забезпечуємо їх своїми податковими внесками, - ділиться думками Чорний.
Менш ніж за тиждень Берлін отримав відеозвернення від Валерія Залужного, який на той час обіймав посаду головнокомандувача Збройних сил України. Він повідомив, що місто "заслужить зірочку" за успішний штурм в Авдіївці. Однак спочатку ця новина викликала сумніви.
- Я замислився: який я насправді герой? Це стало для мене великим сюрпризом, - згадує він про свої почуття в той момент.
28 червня 2024 року Президент підписав указ, яким Берліну було присвоєно звання Героя України.
В січні 2024 року Іван Чорний перевівся в 10-ту гірсько-штурмову бригаду "Едельвейс", бо хотів навчатися працювати з дронами. Але одразу після переведення опинився в лікарні з тиском 190/110. Після обстеження лікар направив військового на психологічну реабілітацію в Полтаву.
- В майбутньому психологічні проблеми будуть багато в кого з військових, зокрема через відчуття несправедливості. Ще й знайдеться багато дурачків, які ходитимуть і говоритимуть: "Ми вас на війну не посилали". Так не має бути, - вважає Чорний.
Після лікування, що тривало більше двох місяців, Військово-лікарська комісія ухвалила рішення визнати Берліна придатним для служби тільки в тилових підрозділах. Однак він навіть не подумував про цю можливість.
- Це мене зовсім не хвилює. Я прагну боротися на фронті, - підкреслює військовий.
В "десятці" він майже рік працював оператором дронів на фронті.
Але в лютому 2025-го Іван перевівся в 412-ий полк безпілотних систем "NEMESIS", бо не знайшов спільну мову з новим командуванням своєї роти розвідувально-ударних БПЛА.
Кожного місяця ми з "бойових" відраховували по 10% на "ротну касу", що використовувалася для закупівлі комплектуючих для дронів та інших потреб нашого підрозділу. Це було звичайним явищем. Фінанси завжди йшли на справу. Але після зміни керівництва роти ці кошти почали використовуватися на створення комфортних умов для нової команди.
Ми, по суті, скинулися на якісне житло для людини, яка навіть не брала участі в бойових діях. Це нормально? Це абсолютно неадекватно. Якщо хлопці висловлювали своє невдоволення, їх миттєво переводили в піхоту, - ділиться своїми переживаннями Чорний.
Берліну виповнилося 26 років. Коли він вступив до Збройних сил України, йому було 23 роки.
- Яка ваша думка щодо ініціативи заохочення молоді фінансовими бонусами? - питаю Івана.
Чому багато людей вважають мільйон неймовірною сумою? Безумовно, це позитивний аспект. Було б чудово, якби кожен мав можливість отримати таку мотивацію. Проте, повірте, все, що відбувається на стартовому рівні, не варте й десяти мільйонів. Ви просто ризикуєте своїм життям.
Дехто стверджує, що солдати на лінії фронту отримують великі заробітки. Проте реальність виявляється далеко не такою простою. Значна частина їхньої зарплати йде на витрати на транспорт, спорядження, дрони тощо, - зазначає він.
З виплатами, пов'язаними з бойовими діями, ситуація також не така проста, зазначає Чорний.
- За власним досвідом, коли я проходив ротацію на нульовій позиції, отримував менше "бойових" нагород, ніж ті, хто перебував на командному пункті, розташованому за 20 кілометрів від Слов'янська, - згадує Іван.
Він вважає, що основна проблема полягає в тому, що керівники часто призначають на важливі посади своїх родичів, приятелів та знайомих, які в свою чергу самостійно визначають розмір своїх премій.
- Я впевнений, що до кінця війни на кітелях цих командирів медальки нікуди буде вішати. Бо як усе відбувається? Вражається якась техніка - хто молодець? Командир! - вважає Берлін. - А треба навпаки: оберігати і забезпечувати всім необхідним простих солдатів, які тижнями виконують бойові завдання на "нулі", сидять в окопах, де ні поїсти, ні покупатися, ні чорта".
Ознайомтеся також: Договір на мільйон. Чи зможуть фінансові вливання зміцнити військові сили, і які питання виникають щодо мотиваційної програми для молоді?
Поки Вашингтон занурений у роздуми про те, що Україна "не має козирів у рукаві", спостерігаючи за війною лише через соціальні мережі та обмежуючи військову підтримку, бої на фронті тривають без упину.
Я не звертаюся до того, що пропагує Трамп; моє завдання — боротися. Незалежно від його присутності чи відсутності, ми повинні захищати свою країну. У 2014-му і 2022-му роках ми не зламалися, тож у 2025-му точно не варто опускати руки.
Без підтримки з США буде надзвичайно важко. Проте, на дванадцятому році конфлікту ми вже мали б усвідомити, що необхідно покладатися на власні ресурси та технології, - підкреслює Герой України з позивним "Берлін".
