У Білорусі було оголошено про проведення виборів за участю Лукашенка. Які події можуть відбутися в цьому контексті?
23 жовтня Палата представників білоруського парламенту (серед тамтешніх законодавців нема жодного хоча б реєстрового опозиціонера) призначила дату проведення президентських виборів на 26 січня 2025 року. Формальні вимоги законодавства дотримано, проте у цьому рішенні є низка цікавих аспектів.
Встигнути до кризи
Протягом кількох місяців на підставі інформації організації колишніх білоруських силовиків BELPOL у інформаційному просторі домінувало припущення, що голосування на президентських виборах відбудеться 23 лютого 2025 року. Причини - не лише використання інерції "чоловічого свята" пострадянського простору, але і усвідомлення того факту, що організовувати протести взимку набагато складніше, ніж влітку. Спогади про неспокійне літо 2020 року досі впливають на формування політики Лукашенка, і це очевидно. Як і те, що у його опонентів практично немає шансів
Самопроголошений президент Білорусі, якого часто називають "останням диктатором Європи", час від часу дозволяє собі грайливо натякати на можливу участь у майбутніх президентських виборах. Це породжує в Білорусі та серед емігрантів чутки про можливий пошук його наступника, хоча ця ідея поки що не отримала реальних підстав. Слід зазначити, що останніми роками Лукашенко виглядає не найкращим чином, і його публічна фізична активність значно зменшилася, залишившись лише на рівні "паркетних" заходів. Проте, зважаючи на події в Казахстані та "кульбіт" Токаєва, навряд чи він наважиться шукати наступника і стати "східноєвропейським єлбаси".
Експерти зазначають, що до Мінська повернулися на важливі позиції в адміністрації Лукашенка Дмітрій Крутий, який раніше обіймав посаду посла в Росії, та Наталія Петкевич, відома ще два десятиліття тому як "залізна леді білоруської політики". Серед нових призначень також міністр закордонних справ Максим Риженков. Ці особи вважаються ключовими гравцями у підготовці до наступних президентських виборів, які Лукашенко сприймає як можливість "перезапустити" ситуацію після подій 2020 року.
Однією з характерних рис оновленого процесу оточення Лукашенка є те, що його представники не прагнуть до інтеграції з Росією. Білоруський соціолог Андрій Вардамацький зазначає, що лише близько 5% населення Білорусі підтримують ідею приєднання до Росії, але це не свідчить про те, що інші громадяни мають ворожі настрої щодо РФ. Лукашенко, здається, вправно використовує цю ситуацію, позиціонуючи себе як вірного союзника Кремля, але при цьому не дозволяє Росії повністю поглинути Білорусь.
На сьогоднішній день економічна ситуація в Білорусі сприяє диктаторському режиму, оскільки багато місцевих підприємств виконують контракти для російського оборонного сектору. Деякі приватні компанії також залучені у схеми, які дозволяють обійти західні санкції. В рівні добробуту білорусів спостерігається зростання, що стало найвищим з 1991 року, що, в свою чергу, зміцнює позиції влади. Проте поспішність Лукашенка в організації виборів викликана занепокоєнням щодо можливого перегріву економіки, що може призвести до зниження курсу білоруського рубля і погіршення життєвих умов населення.
Нагадаю, що лідери білоруських демократичних сил (противники Лукашенка не хочуть називатися опозицією) перебувають або в еміграції (Світлана Тихановська, Павел Латушко, Зенон Позняк) або за гратами на Батьківщині (Віктор Бабарико, Марія Колесникова). В ув'язненні перебуває і Алесь Беляцький, організатор правозахисного руху "Вясна", який минулого року став лауреатом Нобелівської премії миру разом з українкою Олександрою Матвійчук та росіянином Олегом Орловим. Орлова обміняли під час великого обміну між Росією та Заходом, Беляцький залишився за гратами. Останнім часом питанням звільнення в'язнів почали опікуватися колишні члени Об'єднаного перехідного кабінету Ольга Горбунова та Валерій Ковалевський, на цьому напрямі активно діє і сестра Марії Колесникової Тетяна Хомич.
На конференції "Нова Білорусь", що відбулася на початку серпня у Вільнюсі, представники білоруської демократичної опозиції досягли угоди щодо координації дій своїх організацій, наділивши Світлану Тихановську повноваженнями, що нагадують лукашенківські. Виявилося, що модель суперпрезидентської республіки привертає увагу політиків, які мають різні ідеологічні погляди. Однак варто зазначити, що білоруські демократичні сили функціонують завдяки фінансовій підтримці з боку Західних країн, у той час як Лукашенко змушений просити допомоги у Кремля. Проте він має можливість використовувати фінансові ресурси для маніпуляцій на майбутніх виборах. Тим часом, з метою зміцнити свій вплив на події в Білорусі, Німеччина провела "Форум майбутньої Білорусі" 14-15 жовтня в Берліні, що був організований чотирма фондами, які працюють з системними політичними партіями країни, і на який були запрошені представники білоруської демократичної спільноти.
За останні кілька місяців у Білорусі було помилувано понад сто політичних в'язнів, які отримали можливість повернутися до свободи. Однак стверджувати, що режим став м'якшим, не зовсім коректно. Наприклад, нещодавно затримали журналіста Ігора Ілляша, який є співавтором книги "Білоруський Донбас". Його дружина, журналістка Belsat Катерина Андреєва, уже третій рік перебуває у в'язниці.
Потрібно розуміти, що "відлига по-лукашенківськи" може торкнутися хіба що тих в'язнів, які не становлять для його режиму серйозної загрози, для топів білоруських демократичних сил у в'язницях створено режим інкомунікадо - їх позбавляють права на листування та отримання передач від рідних та близьких, утримують в одиночних камерах. Подібний психологічний тиск серйозно деморалізує. Досвід показує, що боротися за їхнє звільнення з Лукашенком складно, той наче перевіряє, якої кількості звільнених політичних в'язнів достатньо для діалогу з Заходом. Наприклад, у частині повернення послів країн ЄС, Британії та США до Мінська та послаблення, а то і зняття санкцій, накладених на Білорусь.
Зовнішній вплив
В останній день вересня уряд Литви подав заяву до Міжнародного кримінального суду з проханням про розслідування злочинів проти людяності, вчинених Лукашенком щодо білоруського народу. Хоча цей крок виглядає значущим на перший погляд, він навряд чи призведе до швидких результатів через складний процес розгляду позову. Литовській владі матеріали для цього звернення надала команда Павла Латушка, який є заступником Світлани Тихановської в Об'єднаному перехідному кабінеті. Латушко, колишній дипломат і міністр культури Білорусі, на сьогоднішній день став однією з ключових фігур у білоруському демократичному русі.
Підтримка Варшавою ініціативи Вільнюса, очевидно, є одним з досягнень Латушка, який має зміцнені зв'язки з польським політичним істеблішментом. Однак для Польщі важливими залишаються інші питання — звільнення журналіста та лідера Союзу поляків Білорусі Анджея Почебута, якого утримує Лукашенко, а також екстрадиція мігранта, що влітку застрелив польського солдата під час спроби нелегального перетину кордону між Білоруссю та Польщею.
У середині жовтня у Мінську побували двоє представників Державного департаменту США, один з яких очолює відділ у справах Білорусі у посольстві США у Вільнюсі. Їх прийняв Лукашенко, за його словами розмова тривала 4 години. Є підстави припускати, що однією з тем було подальше звільнення політичних в'язнів, щонайменше один з них, Юрій Зенькович не лише має американське громадянство, але і підірване перебуванням у в'язниці здоров'я. Любителі конспірології пов'язали перенесення дати президентських виборів на січень 2025 року з майбутньою інавгурацією президента США, запланованою на 20 січня наступного року.
Однак значно більше причин для занепокоєння Лукашенку викликають візити російського міністра оборони Андрія Білоусова до Мінська. Після його участі в урочистостях на честь Дня визволення Білорусі від нацистських загарбників, який Лукашенко проголосив днем незалежності, над територією країни почали активно літати російські "шахеди". Кількість безпілотників, що перевищує два десятки, свідчить про те, що вони не випадково опинилися в цьому районі. Більше того, нещодавно група "шахедів" літала в одному і тому ж повітряному просторі з гелікоптером, на якому перебував Лукашенко. Кожен російський безпілотник, що перетинає повітряний простір Білорусі, підриває імідж Лукашенка як лідера, що захищає своє населення від жахів війни, що триває поруч, в Україні.
Без України не обійтися
Представник парламентської фракції "Слуга народу" Олег Дунда під час "Форума свободной России", який на початку жовтня проходив у Вільнюсі, запропонував перенести бойові дії на територію Білорусі. Мовляв, достатньо буде невеликих підрозділів ЗСУ, щоб забезпечити швидке просування. Натяк на Полк Кастуся Калиновського - найбільший підрозділ з білоруських добровольців у лавах Сил Оборони України - зрозумілий, проте ПКК активно демонізує білоруська пропаганда. Цей факт не варто ігнорувати. До речі, хоча Олег Дунда неодноразово брав участь у конференціях з питань деколонізації та демонтажу Росії, проте з білоруської тематики публічно висловився вперше, він навіть не входить до міжфракційного об'єднання "За демократичну Білорусь".
Варто підкреслити, що, незважаючи на великий резонанс, який викликала заява парламентаря в обмежених колах, українські Сили оборони не мають реальної можливості вторгнутися до Білорусі. Є кілька причин для цього. Найбільш очевидні з них — це нестача людських ресурсів, ризики, пов'язані зі значним подовженням фронту (Білорусь сприймається Кремлем як "балкон", що загрожує кільком країнам НАТО та ЄС), а також, хоч це може здаватися дивним, збереження дипломатичних зв'язків. Хоча теплі контакти між Києвом і Мінськом давно згасли, збройне вторгнення з України до Білорусі навряд чи буде сприйнято позитивно на Заході. Це, в свою чергу, може призвести до ускладнень у постачанні зброї та боєприпасів.
БРІКС: у світі теорій змови
Лукашенко, який постійно використовує можливості "підкрутити" власний рівень легітимності, побував у Казані на саміті БРІКС. Там він доволі активно та показово спілкувався з представниками медіа та кремлівськими пропагандистами. Саме Ользі Скабеєвій Лукашенко розповів, що балотуватиметься у президенти Білорусі, приправивши свої одкровення маячнею про зацікавленість українського керівництва в ядерному конфлікті з Росією. Телезірці російської пропаганди білоруський диктатор не забув розповісти про доцільність російсько-українських переговорів на базі Стамбульських домовленостей, які дуже любить Путін.
Розмова з журналістом Бі-Бі-Сі Стівом Розенбергом виявилася значно більш захопливою, оскільки Лукашенко стверджував, що не надавав Росії дозволу використовувати територію Білорусі для вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Також він з упевненістю запевнив, що російська тактична ядерна зброя, яка знаходиться на білоруській землі, не буде застосована без його відома. Проте, за півтора року не вдалося отримати об'єктивних підтверджень щодо розміщення цієї зброї в Білорусі. Лукашенко також підкреслив, що Путін стурбований можливістю переозброєння України західними країнами, якщо буде досягнуто перемир'я, і не забув зауважити, що у випадку розміщення військ НАТО в Україні "Кремль активізує свою найнебезпечнішу зброю".
Інформаційна шизофренія Лукашенка свідчить про те, що він отримує інформацію з різних джерел, і вона не завжди коректно сприймається його свідомістю. Спотворена мішанина повідомлень, якими білоруський диктатор намагається одночасно задовольнити Кремль і продемонструвати Заходу готовність до співпраці, викликає лише відразу. Не стала винятком і його заява про можливе звільнення Марії Колесникової – однієї з трьох жінок-лідерок протестів 2020 року. Ще однією тривожною ознакою стало те, що під час візиту Лукашенка до Казані в Мінськ прибув Білоусов, який зустрічався з білоруськими генералами. Варто також згадати нещодавню заяву російського посла в Білорусі Бориса Гризлова, який висловив готовність надати підтримку білоруським силовикам у разі необхідності.
З очікуваним наслідком
Групи, що займаються збором підписів на підтримку кандидатів у президенти Білорусі, мають отримати реєстрацію в Центрвиборчкомі до 1 листопада 2024 року. Ясно, що президентська виборча кампанія обіцяє бути не лише короткою, але й фактично безальтернативною. У Білорусі склалася зразкова поліцейська система, тому не варто очікувати повторення подій 2020 року. Більшість тих, хто брав участь у протестах тоді, навряд чи залишили країну, адже учасників було чимало. Однак сподіватися на resurgence опозиційних настроїв у поліцейській державі не слід.
Лукашенко має реальні шанси на перемогу вже в сьомий раз на президентських виборах, і є ймовірність, що ця перемога буде виглядати більш легітимною в порівнянні з 2020 роком. Чи зможе він встояти перед спокусою оголосити понад 90 відсотків підтримки? Скоріше за все, ні. Проте така перемога може виявитися пірровою, оскільки Росія продовжує чинити тиск на свого геополітичного васала. Чи готовий Захід частково реабілітувати Лукашенка, керуючись принципом "непривабливий, але корисний"? Відповіді на це питання ми отримаємо в результаті президентських виборів у США. Наразі важливо працювати над елементами спільної політики щодо Білорусі, принаймні в рамках Люблінського трикутника, створеного у 2020 році Литвою, Польщею та Україною.
