"У Конституції чітко зазначено, що батьки відповідають за освіту своїх дітей. І це беззаперечно". Освітянка про актуальні проблеми в школах.

"Ми опираємось на основи старої, на жаль, радянської системи освіти, в якій досі панують принципи 'вивчи формулу, поясни термінологію'. Проте, настав час перейти до практичних застосувань," - наголошує Людмила Булигіна, інженерка Фізико-технічного інституту КПІ ім. Сікорського та керівниця секції "Кібербезпека" Київської МАН. До вересня 2024 року вона також обіймала посаду викладачки інформатики в Політехнічному ліцеї.

Вона не має формальної педагогічної освіти, але закінчила КПІ і протягом десяти років займалася розробкою програмного забезпечення. Проте, справжнє покликання вона виявила у викладанні та спілкуванні з дітьми. Крім того, вона є лауреаткою відомої премії Global Teacher Prize Ukraine у категорії "вчителі-волонтери", оскільки з 2022 року активно підтримує колег-педагогів, які стали на захист України.

Сучасних українських учнів вона вважає цікавими і просунутими насамперед особистостями. Натомість в інтерв'ю для "Української правди. Життя" Людмила Булигіна озвучила кілька нагальних запитань стосовно відповідальності дорослих, системи освіти в цілому, держави та її спроможності вивести професію вчителя на новий рівень.

Людмила Булигіна: "Найважливіше, щоб діти усвідомлювали,

як вони можуть ці знання застосувати у своєму житті"

Изображение: Людмила Булигина

Чимало людей висловлюють незадоволення дистанційним навчанням, вказуючи на освітні втрати серед учнів. Наприклад, дослідження PISA 2022 ставить це питання на порядок денний. Яка ж ситуація з інформатикою та програмуванням у цьому контексті? -- Важливо зазначити, що не можна однозначно стверджувати, що дистанційне навчання стало причиною освітніх втрат, оскільки раніше подібні дослідження не проводилися. Це питання потребує комплексного підходу – адже якщо в Україні не оцінювали освітні результати протягом останніх десяти років, робити прості висновки було б неправильно.

ПРОМОЦИЯ:

Стосовно PISA: а що ми побачили у попередніх результатах (у 2018 році - ред.)? Теж усе було не так добре, як хотілося б.

У сфері інформатики: розумію, що моя точка зору може не знайти підтримки, але, на мою думку, інформатику слід викладати виключно в онлайн-форматі. Ця дисципліна ідеально підходить для дистанційного навчання. Чим більше ми будемо переходити на онлайн-освіту в галузі інформатики, тим більшу користь вона принесе іншим предметам, які також викладаються в дистанційному форматі.

-- Чи покращилися результати учнів у зв'язку з тим, що останні кілька років ви в основному викладали інформатику дистанційно? -- Ні. Наразі вчителі часто стикаються з мінімальними (внутрішніми) труднощами.

ресурси, а ще треба навчати дітей. Тому і результати останніх глобально не можуть покращитися, поки війна не закінчиться.

Наше існування не поліпшується в умовах війни, тож чому ж освіта повинна залишатись незмінною? Вона набуває нових форм адаптації. В той же час, ці труднощі в певній мірі підвищують якість освіти, проте акцент слід робити не на результатах, а на трансформації процесу та методів навчання.

А що щодо результатів... як ми їх взагалі визначаємо? За допомогою оцінок? Але оцінки насправді мало що показують.

Также ознакомьтесь с:

Протягом трьох років ситуація може залишитися незмінною, і ось чому. Тетяна Вакуленко розглядає освітні втрати України, які викликані не лише війною.

-- Ви викладали у ліцеї КПІ лише дистанційно? -- Я виходила в офлайн минулого (навчального) року, у мене були 11 класи. У ліцеї старші класи самі вибирають форму навчання з неосновних предметів - дистанційну або змішану.

У дітей, звісно, ще є інші уроки - математика, фізика, хімія, де треба показувати досліди, робити експерименти, готуватися до НМТ. Це все про базові предмети. Інформатика не є базовою, її взагалі можна вивести за межі розкладу. Проте у нас для цього не вистачає технічних можливостей.

Якщо б усі навчальні заклади мали в своєму розпорядженні все необхідне обладнання,

Інформатика могла б бути поєднана з іншими дисциплінами, і на цьому все.

-- Здається, що зараз мало - просто прийти і викласти дітям теорію, сподіваючись, що після цього вони все запам'ятають. І це стосується абсолютно будь-якого предмета. Розкажіть, які нестандартні методи ви використовуєте під час викладання? -- Я використовую дуже стандартні методи багато років. Жодних "заманушечок", щоб всім було весело. Головне, щоб діти розуміли, як вони можуть ці знання застосувати у своєму житті.

Наприклад, програмування — це аспект інформатики, який викликає неприязнь. Вчителі його не схвалюють, адже далеко не кожен з них має досвід у програмуванні; учні також не в захваті, адже вважають його складним. І це не дивно, адже методи викладання залишилися на рівні 1980-х років, коли програмування викладали математики. Математичний підхід зазвичай ускладнює все, оскільки це наука. Проте інформатика і програмування насправді не є науковими дисциплінами в класичному розумінні.

Чим займаються діти на сьогодні? Веб-сайти та ігри. Вони не прагнуть вирішувати дискримінант квадратного рівняння. В основному, така мета їм навіть не спадає на думку і навряд чи колись з'явиться. Хіба що, можливо, у одного з тисячі. Теорія, безумовно, залишається в навчальному процесі, але дітям варто усвідомлювати,

як застосувати отримані знання в даний момент, а не очікувати, поки виявляться потрібні ті синуси.

Ми повинні продемонструвати: пам'ятаєш, ти бачив банківський термінал? Так, бачив. А батьки коли-небудь переказували гроші чи оплачували щось через мобільний телефон? Так. І хто ж створив цю програму? Як її можна розробити? Давайте спробуємо створити модель такої програми і розглянемо приклад. І так далі.

Діти беруть інструменти до рук і активно їх використовують. Це означає, що акцент робиться на мінімальному теоретичному навчанні та максимальному залученні до практичних занять.

Компетентнісний підхід не слід вважати універсальним розв'язанням освітніх проблем. Проте, з огляду на те, що ми залишаємося під впливом традиційної, на жаль, радянської системи освіти, де все ще панують принципи "запам'ятай формулу, відтворюй терміни", необхідно переходити до практичних методів навчання.

-- Чи використовуєте ви штучний інтелект під час навчання/викладання і як саме? -- Один із розробників ChatGPT з компанії OpenAI якось заявив, що не буде активно заохочувати людей використовувати штучний інтелект, натомість показав картину, на якій зображено процес лікування зубів у XVI столітті. На ній четверо людей утримують пацієнта, а лікар без наркозу вириває йому зуб. Сцена виглядає страхітливо.

Він зазначив: "Звичайно, ви можете залишитися у минулому, якщо це вам комфортно", - і продемонстрував інше зображення, де штучний інтелект забезпечує сучасні медичні процедури, включаючи роботизовані системи, які виконують свої завдання з надзвичайною точністю і без болю, діючи з мікронною акуратністю.

"Просто вирішуйте, що вам потрібно," - зауважив він. Це також слугує стимулом для педагогів і школярів. Штучний інтелект - це цінний інструмент, який варто застосовувати, проте важливо зрозуміти, яким чином це реалізувати.

Людмила Бултгіна: "Якщо неможливо зупинити технологічну революцію, то треба її очолити"

Изображение: Людмила Булигина

Наприклад, нещодавно на одному з заходів, в якому я брала участь, піднімалося питання про те, що три держави світу заборонили використання штучного інтелекту. Ми не прагнемо приєднатися до тих, хто остерігається інновацій. Кожній країні слід оновити свою регуляторну базу, аби ресурси штучного інтелекту стали доступними, зокрема для вирішення складних викликів.

Існує два підходи для цього: перший - використовувати штучний інтелект для вирішення стандартних задач, другий - трансформувати завдання в більш практичні та дослідницькі. Наприклад, замість того, щоб просто написати код на Python (мова програмування - ред.),

Рекомендується запропонувати учням створити текстову гру або проект, який вимагатиме оптимізації. Штучний інтелект може бути корисним у розробці та налаштуванні коду, однак важливо, щоб учень оволодів основами його функціонування.

Штучний інтелект може стати ментором. Вчителі, маючи класи з 30 учнів, не можуть приділити однаково багато уваги кожному. Тому їхнє завдання - бути натхненником, експертом.

Кожна дитина може мати свого "асистента", наприклад, Chat GPT, який сприяє у вирішенні завдань. Ці завдання можуть вимагати застосування різних інструментів штучного інтелекту, що дозволить учням розвивати навички аналітики та дослідницької діяльності.

Якщо зупинити технологічну революцію неможливо, то найкраще – стати її лідером.

У 2027 році в Україні планується реалізація реформи профільної старшої школи. Які фактори, на вашу думку, можуть спонукати учнів обирати фізико-математичні класи та продовжувати навчання у сфері технічної освіти? Згідно з даними Міністерства освіти і науки, наразі 70% з усіх профільних класів є гуманітарними. Важливо усвідомлювати, що ця ситуація стосується не лише України, а є частиною глобальної тенденції.

Важко визначити, що саме спонукає людей вибирати ці сфери.

Що може мотивувати людину взагалі? Це особистий інтерес і перспектива.

На сьогоднішній день інтерес до вищої освіти, відверто кажучи, виглядає більше як ілюзія, ніж дійсність. Якщо провести порівняння між кількістю університетів в Україні та в Європі, ми дійсно займаємо лідируючі позиції за цією ознакою, проте, на нашу думку, слід було б прагнути до більшої елітарності в освіті.

Вступ до університету повинен мати відбірковий характер, щоб забезпечити можливість навчання лише для тих, хто дійсно має потенціал і бажання навчатися. Створивши обмежену кількість університетів, ми зможемо залучити більш мотивованих студентів.

Водночас існує дефіцит педагогічних кадрів. Хоча представники старшого покоління вчителів ще підтримують традиційну систему освіти, їм часто важко повністю адаптуватися до нових вимог сучасної школи. Коли настане реформа 2027 року, ми можемо стикнутися з подібними труднощами, як і під час впровадження НУШ у початкових класах. Тоді чимало педагогів вирішили залишити свої посади. Така ж ситуація може виникнути і в старших класах, і залишається питання, хто візьме на себе відповідальність за це в майбутньому.

Ви зазначили, що вища освіта повинна бути елітарною, але чи може це призвести до посилення нерівності в суспільстві? Наприклад, у Швейцарії кількість університетів є обмеженою.

Тільки найактивніші студенти, яких небагато, вирішують обрати тривале навчання.

Після закінчення дев'ятого класу багато учнів віддають перевагу професійно-технічним напрямкам, а не вступу до університетів. Це дає їм можливість швидше здобути професію і почати заробляти гроші.

Натомість, ми часто спостерігаємо, як батьки наполегливо переконують своїх дітей вступати до вишів, попри те, що це може не відповідати їхнім можливостям чи інтересам.

Критично важливо, щоб діти усвідомлювали свій вибір професії та розуміли причини, що спонукали їх обрати ту чи іншу спеціальність, замість того, щоб вступати до університету лише через його престиж або звучання програми. Наприклад, випадок з кібербезпекою: абітурієнт, який отримав високі бали і зарахований на цю спеціальність, може не змогти пояснити, чому зробив саме цей вибір.

Діти, які мали досвід навчання у польських чи німецьких школах, часто зазначають, що, хоча їм подобається українська система освіти, їм не вистачає практичних занять. Вони запитують: "Чому у нас немає екскурсій? Чому ми не можемо провести день, скажімо, у кафе, щоб навчитися готувати піцу?"

В Німеччині, наприклад, дітей водять у пожежну частину. Хоч і нечасто,

Для них це не просто захід, а справжнє свято, коли збираються всі діти з околиць. І згодом один із малюків вигукує: "Я хочу стати пожежником", адже вже має уявлення про цю професію. На жаль, у нас відсутня профорієнтація.

Потрібно переосмислити підхід до освіти і адаптувати його до сучасних вимог, щоб діти бачили в ньому користь і перспективи для свого майбутнього.

Наші випускники часто стикаються з труднощами у виборі професії відразу після закінчення школи. У багатьох інших країнах існує традиція "року на роздуми", тоді як нашому суспільству притаманно відразу спонукати молодих людей вступати до університетів.

Хороший студент - це той, якому хоча б роки 22. Він вже попрацював кур'єром і зрозумів, що хоче йти далі. Він вже побачив поганий чи хороший менеджмент і розуміє, куди рухатись. Зараз часто діти обирають "кота в мішку" не усвідомлюючи, що вони будуть робити у тій чи іншій професії.

Также ознакомьтесь с:

Юлія Безвершенко: "В Україні не існує поняття кар'єри науковця"

На основі вашого досвіду, яку роль відіграють батьки під час шкільного навчання дитини та при виборі професії? Яка, на вашу думку, повинна бути ця роль в ідеальному варіанті? У нашій школі акцент зроблений на дитину, світ і країна... поступово змінюються. Однак деякі батьки вважають,

що їхню дитину слід постійно тримати на руках, але насправді це не відповідає дійсності.

Хто несе відповідальність за освіту дітей? Це питання я задаю вчителям, батькам та самим дітям. Відповіді на нього значно варіюються, особливо коли починаєш просити пояснити свою думку.

У нас існує Конституція, в якій недвозначно зазначено, що відповідальність за навчання дітей лежить на батьках. І це остаточне твердження. Не вчителі, не керівники навчальних закладів і не держава.

Вчителі, школа та адміністрація несуть відповідальність за забезпечення доступу до освіти. Якщо педагог вигнав учня з класу, це створює проблему, оскільки порушується його право на навчання. Аналогічно, якщо урок проводиться в онлайн-форматі, а учень не зміг приєднатися, і вчитель не записав заняття та не надав матеріали, це також є порушенням. Проте, якщо урок записаний у вигляді відео або текстового матеріалу, який вчитель передав учню, а той ним не скористався - ми виконали свою частину роботи. У такому випадку відповідальність переходить до учнів і їх батьків.

Важливо чітко визначити зони відповідальності. Це дозволить батькам усвідомити, що їм потрібно взяти час, аби обдумати, яким чином забезпечити своїй дитині якісну освіту. Якщо державна школа не відповідає їхнім очікуванням, вони можуть розглянути можливість найму репетиторів або ж знайти додаткову роботу, щоб фінансувати навчання в приватному навчальному закладі.

Але якщо дитина пішла у звичайну державну школу, їй там мають дати можливість навчатися, якщо вона цього хоче. Якщо вона не хоче, повертаємось в сім'ю, сідаємо і з'ясовуємо, чому.

З'являється ще одне запитання до батьків: коли ви в останній раз тримали в руках книгу замість телефону? Я знаю родини, які відмовляються від гаджетів, беруть до рук книги, і їхня дитина наслідує цей приклад. Ось так виглядає справжня освіта.

Людмила Булигіна зазначила: "В нашій Конституції однозначно вказано, що батьки несуть відповідальність за освіту своїх дітей. І ця думка завершена крапкою."

Изображение: Людмила Булигина

На своїй сторінці ви колись зазначили: "Важливо чітко окреслити основну частину кожного предмета, створивши єдину програму, а календарне планування систематизувати згідно з тижнями". Можете, будь ласка, роз’яснити, що саме ви мали на увазі? Яким чином це може позитивно вплинути на учнів? Важливо підкреслити, що ми говоримо не лише про освітні прогалини, а й про більш серйозну проблему: наші діти переміщуються між школами, містами та областями.

Чому численні діти не бажають переходити до традиційних шкіл?

Вони, наприклад, проживають у Києві вже два роки, проте зізнаються, що їм страшно змінити школу на цю.

Зізнаються: пішли, глянули, що вони чогось не вчили у своїй школі, тому бояться. Зокрема, зазнати булінгу.

Дехто відчуває незручність через своє теперішнє житлове становище, адже раніше в Харкові мав простору квартиру площею 150 квадратних метрів, а тепер змушений жити в одній кімнаті.

Іншою причиною є освітні програми. Коли дитина не засвоїла певні знання в попередній школі, переходячи до нової, вона усвідомлює, що має недоліки у своїх знаннях.

Якщо у нас з'явиться більш якісний базовий компонент в освіті і умовно на 10-му навчальному тижні року всі знатимуть, що по всій країні з математики у певному класі вивчають певну тему, і всі ці матеріали є на сайті Всеукраїнської школи онлайн, то наші діти змогли б спокійно змінювати школи і регіони.

Также ознакомьтесь с:

Чого чекати учням і вчителям на тлі останніх нововведень МОН? Інтерв'ю із заступником міністра

Як ви думаєте, чи втрачає Україна свою молодь у даний момент? Враховуючи, що випускники з відмінними результатами прагнуть навчатися за кордоном. -- Так, це правда. Достатньо лише звернути увагу на статистику. Наразі багато учнів 11-х класів мають можливість виїхати за межі країни. Більш того, вже сьогодні батьки почали забирати своїх дітей з 10-х класів, щоб виїхати раніше.

Люди не розуміють, що буде далі на тлі розмов про можливий призов у 18 років і як зміняться настрої уряду щодо мобілізації і призову.

-- Що робити з тим, що успішні учні та учениці виїжджають навчатися за кордон, а не залишаються в Україні? Згадаймо хоча б дівчину з Житомирщини, яка склала НМТ на 800 балів, але захотіла вступати до Польщі. -- Підвищувати якість вищої освіти, яка не покращується уже багато років. Та сама дистанційка: викладачі вищих навчальних закладів досі відкривають Zoom, беруть методичку і читають її півтори години. Студенти у цей час слідкують за документом і викладач час від часу каже "це виділіть жовтим".

Так не можна. Потрібні реальні зміни у вищій школі, щоб студенти не просто підключались у Zoom і досипали на парі, а щоб вони горіли цим, ставили питання, розуміли, чому їм це потрібно.

В даний час багато речей виглядають досить віддаленими, навіть у контексті професії.

На даний момент найбільш ефективно адаптована система - це Нова українська школа. Початкові вчителі стикнулися з багатьма труднощами, але завдяки якісному навчальному процесу змогли пройти всі п'ять етапів горя. Тепер їхній досвід і знання повинні стати прикладом для всіх.

Я б запропонувала викладачам університетів пройти навчання у вчителів Нової української школи.

-- Що саме вони можуть взяти на замітку? -- Важливо навчитися ефективно взаємодіяти з учнями та усвідомити, що світ навколо нас зазнав змін. Інформацію, яку вони прагнуть передати, можна донести різними методами. Немає сенсу просто переглядати свої старі матеріали.

Це ж студенти, які вже є дорослими людьми. Можна привернути їхню увагу, запровадивши цікаве завдання: підготувати методичку з п’ятьма навмисно допущеними помилками і запропонувати знайти їх. Той, хто впорається з цим першим, отримає бонусні бали.

Цікаво. Ви також практикуєте подібне? -- Наразі я не веду заняття для студентів, але як викладач можу стверджувати, що вчителі повинні наглядати за навчальним процесом.

Є хороша фраза: ніколи не робіть за учня чи студента те, що вони можуть зробити самі. Не перечитувати їм підручники. Не треба їм 20 разів показувати, як щось зроблено - навчіть їх це робити самостійно. За таким принципом викладають більшість європейських вчителів.

Необхідно займатися дослідженнями, практичними завданнями, самоаналізом і взаємооцінюванням. Важливо отримувати зворотний зв'язок від дитини, але це стає майже неможливим без чіткої мотивації, наприклад, у вигляді оцінки за виконану роботу.

Я прошу учнів оцінити урок за користю від нуля до десяти і себе - наскільки було зрозуміло.

Якщо оцінка становить 7-8 балів, вони усвідомлюють, що варто переглянути презентацію або повторно прочитати матеріал. Якщо ж балів менше семи, то вони розуміють, що потрібно знайти певне відео та переглянути його.

Ви помітили, як викладання зводиться до читання методичних матеріалів? Це викликане відсутністю мотивації у самих викладачів? -- Який сенс університетським викладачам докладати зусиль для створення інтерактивних завдань? Часто вони не мають ані фінансової, ані ідеологічної підтримки. Є також опір змінам, адже протягом 20-30 років все залишалося так, як є, і "все ж працювало нормально".

І тоді ми чуємо, що "ось, студенти 1970-х були зовсім іншими, а ці сучасні нічого не вміють". Насправді, вони просто мають інші можливості.

У мене ніколи не виникає запитань до дітей, адже вони чудові. Всі запитання в основному адресую дорослим. А сьогодні діти надзвичайно цікаві!

Наш семикласник уважно слухає вчителя, одночасно лівою рукою записуючи відповідь, а правою граючи на телефоні. Це трохи незручно, адже ліва рука у нього основна. Він також періодично переглядає TikTok і веде розмову з товаришем позаду, навіть не обертаючи голову. Він встигає виконувати чотири справи одночасно.

Я закінчила радянську школу і нічого хорошого про неї сказати не хочу і не можу, якщо порівнювати з сучасною.

Также ознакомьтесь с:

Про експерименти з вишами, НУШ і відмову від ступеня. Інтерв'ю з Оксеном Лісовим

-- Якось міністр освіти і науки заявив, що зарплата - не те, що зараз мотивує молодих людей йти в педагогіку. Як ви вважаєте, що їх наразі може чи має мотивувати? -- Мені здається, їх мотивує наявність педуніверситету у своєму місті. Можливо, він через дорогу розташований. Або, наприклад, в області, де вибір ЗВО не такий вже і великий - і йдуть або в педагогічний, або в технічний.

Якщо не маєш знань у фізиці та математиці, то які варіанти залишаються? Саме так і відбувається вибір університетів.

Зарплата у 7 тисяч гривень не те, що не може мотивувати - її не можна називати. Як Волдеморта (негативний персонаж фільмів і книг про Гаррі Поттера - ред.). Її треба приховувати, щоб діти не дізнались.

Діти можуть запитати: "Чи так сильно ви нас любите, що обрали життя в школі без фінансових засобів?" І вчителю буде потрібно дати відповідь: або у нього є інші джерела доходу, або... я знаю вчителів, для яких перебування в школі дійсно приносить задоволення.

Заробітна плата повинна бути на належному рівні, адже лише тоді можна підвищити престиж професії. В іншому випадку, жодні зусилля не змінять ситуацію. Наразі вчитель відчуває себе, немов мішень для критики.

А в журналістиці це інакше? А що стосується інших професій? Можливо, вчителі — найбільш витривалі серед усіх.

Матеріальні ресурси є необхідними, і їхнє забезпечення повинно здійснюватися державою. Після цього з'явиться і мотивація. Кінець.

-- Чи виникало у вас бажання змінити професію? -- Я не маю педагогічної освіти і, скоріш за все, вже не матиму. Закінчила КПІ, здобувши спеціальність інженера-енергетика. Протягом десяти років працювала в сфері розробки програмного забезпечення. Це були 1990-ті, і в той час трапилося два важливі моменти: по-перше, на моєму місці роботи мені запропонували вести комп'ютерні курси для дорослих. І я виявила, що це мені дуже подобається.

У 1994 році ситуація стала складною: зарплата почала затримуватись. Через шість місяців я залишила державне підприємство і відкрила свій комп'ютерний центр, де навчалися як діти, так і дорослі. Повернення до розробки вже не було в планах, оскільки я знайшла свій шлях у сфері освіти та почала заробляти на цьому.

-- Які ще проблеми сучасних українських вчителів, крім фінансового забезпечення, ви можете підсвітити в контексті соціальної несправедливості? -- Вчителі дуже перевантажені, але, знову ж таки, це питання вирішується оплатою праці.

Якщо вчитель працюватиме 18 годин на тиждень замість 30 (особисто я б рекомендувала 12-14 годин),

Він організовуватиме захопливі заняття, активно розвиватиметься та дійсно вдосконалюватиме свої навички, а не просто здобуватиме сертифікат на курсах. В будь-якому випадку, все зводиться до фінансових аспектів.

Сьогодні існує безліч можливостей для професійного розвитку вчителів. Головне – мати бажання і енергію. Людина, яка страждає від перевтоми, не здатна проявляти креативність. Вона намагається, але в результаті втрачає сили.

Также ознакомьтесь с:

"Це не просто школи, а різноманітні культурні установи. Коли ж тоді вчителі мають час навчати дітей?" - освітня омбудсменка висловлює своє занепокоєння щодо проблем української освітньої системи.

-- Наостанок: ви лауреатка премії Global Teacher Prize 2022 року у номінації вчитель-волонтер. Як змінилася ваша діяльність у цьому напрямку? -- Змінилися хіба що результати. Коли ми починали у 2022 році, ми нічого не вміли, дуже багато стресували. Якщо раніше я хапалася за серце і думала "Де ж я візьму ту каску? 12 тисяч гривень - як ми це зробимо?", то зараз я просто пишу: "Котики, машина 250 тисяч і в нас є 3 дні". І ми працюємо.

Починаючи з 2022 року, ми жодного разу не відхилили запит жодного вчителя. Наша фінансова ситуація скромніша, ніж у великих благодійних організацій, адже у нас обмежений фонд для підтримки педагогів.

Здається, фінансів стало обмаль, але я не можу нарікати, адже нещодавно ми успішно завершили три збори, тому все гаразд.

У нас завжди є попит.

Людмила Булигіна щодо ініціативи "Учитель іде в ЗСУ": "Від 2022 року ми не відхилили жодного звернення від вчителів".

Изображение: Людмила Булигина

-- Чи може будь-який вчитель зв'язатися з вами? -- Так, у нас існує спільнота під назвою "Вчитель на службі ЗСУ", тож ви можете написати мені в особисті повідомлення на Facebook. Ми також закликаємо робити донати через різні платформи. Є люди, які не є членами групи, але регулярно підтримують нас фінансово. Деякі вже визначили певний відсоток своєї зарплати для цих цілей.

Будь-який педагог може звернутися до нас, і ми намагатимемося надати необхідну підтримку.

Діана Кречетова, видання "Українська правда". Життя

Также ознакомьтесь с: