"Женщина из Украины". Кто же она?
Українська жінка – це справжня волонтерка, яка віддає всі свої сили, аби підтримати підрозділ друга, брата, батька, коханого або навіть незнайомця. Вона віддає все, щоб зібрати кошти на той необхідний дрон, щоб у бійців були «очі» і вони могли швидше виявити ворога, ніж він встигне їх помітити.
Українська жінка - це жінка у війську, котра доєдналась до ЗСУ за власним бажанням. Доклала максимум зусиль аби бути на рівні з побратимами. Жінка, яка займає бойову посаду, командує взводом чи ротою із 100+ військовослужбовців. Жінка, котра кожного дня знаходиться із підрозділом, від її вказівок залежить не тільки виконання бойових завдань, але й збереження життя бійців та ситуація на ЛБЗ в зоні виконання завдань.
Українська жінка - це жінка, яка віддає молодість і здоровʼя задля захисту власної країни. Жінка, яка втрачає найближчих людей: побратимів, друзів, рідних. Жінка, яка віддає своє життя.
Українська жінка — це жінка, що в очікуванні свого воїна проводить ночі в сльозах, поки він бореться за спокій їхньої родини на передовій. Вона засинає, постійно думаючи про нього, здригається від кожного повідомлення, дзвінка чи зустрічі з людьми, схожими на нього. Хоча їй нелегко самостійно справлятися з дітьми вдома, вона знаходить в собі сили, адже їй потрібно це робити...
Українська жінка - це жінка, яка чекає на повернення сина, брата, батька або коханого з полону. Вона уважно слідкує за ворожими пабліками в надії впізнати його обличчя, відвідує акції, що підтримують полонених та зниклих безвісти. Це жінка, яка живе з болем, що ніколи не загоїться, рана, яка наповнюється надією під час чергового обміну наших захисників, і знову наповнюється стражданням, коли серед військових немає її "сенсу".
Українська жінка - це матір, яка втратила доньку чи єдиного сина на війні. Поховала його в рідному місті та щодня відвідує могилу, приносячи щоразу свіжі квіти.
Українська жінка — це жінка, яка пережила втрату свого коханого, чоловіка, що був для неї всім. Вона, дізнавшись про його загибель, вирушає на фронт у пошуках, знаходить його тіло, яке ще зберігає тепло. Вона обережно тримає його за руку, ніжно гладить щоку і цілунком торкається губ, які ще не охололи.
Українка — це жінка, яка переживає любов і втрату на тлі війни. У неї забирають всі надії, розбиваючи всі плани і мрії на друзки. Вона востаннє торкається холодних губ свого коханого, і цей мороз залишиться з нею назавжди. Цей холод не можна сплутати з нічим іншим. Вона разом із коханим похована в одному гробі: він — фізично, а вона — душею.
Українська жінка - це жінка, що перебуває в безодні, але щоранку знову підноситься на поверхню. Хоча вночі їй часто хочеться заснути назавжди, вона знаходить в собі сили піднятися, адже в її душі лунає голос коханого, який завжди повторював: "Ти сильна", "Ти впораєшся", "Головне, що ми разом, решту вирішимо". Вони дійсно разом. Вона це відчуває, вона це знає.
Українська жінка — це особа, яка спочатку вимовляє "я не в змозі", проте врешті-решт відкриває в собі резерви сили, щоб продовжувати боротися з цим відчуттям ще один день, потім ще один, і так, місяць за місяцем, рік за роком. Вона черпає натхнення з оточення та від тих, хто надсилає їй підтримку з небес.
Українська жінка - жінка, котра щоночі зустрічається у снах із коханим, проживає щасливі моменти, наче у паралельному вимірі, де у них все добре, де вони живі, де вони разом.
Українська жінка - це та, яка не ставить запитань на кшталт "чому?" чи "за що?". Вона просто вирішує зробити татуювання Зіроньки на запʼясті, щоб цей знак, що символізує їхнє кохання, яке її наречений обіцяв їй, надавав сили йти далі. Жінка, яку він ласкаво називав своєю Зіронькою, котра завжди вказувала вірний шлях, тепер, залишившись без нього, відчуває, як її зірка втратила сяйво, а компас збився з курсу. Вона стала вразливою.
Українська жінка - це та, яка невтомно продовжує справи свого коханого. Навіть коли сили вичерпані, мотивація відсутня, а бажання зникає, ця місія залишається єдиною, що має справжнє значення. Так само, як і їхня майбутня зустріч, яка немов світло в кінці тунелю.
Українська жінка - це жінка, яка не каже "я не можу", "я не спралюсь", вона витирає сльози, керує підрозділом, продовжує боротьбу за двох, одіває його речі, носить подарований ним оберіг на шиї та заручальну обручку на руці. Вона пише цей текст, щоб розказати хто така "українська жінка". Щоб показати коханому, що він був правий, коли казав "ти сильна кохана", "ти сильна і мудра, ти справишся".
У кожного з нас свій біль, своя рана завдана противником. У кожного з нас противник забрав друзів, родичів, побратимів, коханих. Забрав народжених і вже ніколи не народжених.
Для деяких з нас перемога залишиться недосяжною, адже наша справжня перемога, подібно до всіх життєвих значень, спочиває в могилі разом із тими, хто покоїться поряд з нами.
Але це не означає, що боротьба закінчена. Ні, ми боремося за себе та тих, для кого ця боротьба закінчилася на полі бою. Ми повинні памʼятати про них, згадувати, нести памʼять. Бо герой живе доти, доки його шанують, поважають, памʼятають.
Мій наречений, Максим Ємець, відомий під псевдонімом "Єнот", є українським військовим, що займає посаду підполковника та старшого офіцера в спецпідрозділі ГУР.
Крила дає мені пам'ять про тих, хто не скорився в бою,
Про тих, хто залишився вірним військовій родині.
Крила дає надія, що пройшовши серед хрестів
Ми знайдемо дорогу до нових світів
Сум охоплює, але не здобуде.
Гасити вогонь, коли навколо все охоплене полум'ям.
На честь тих, хто в боротьбі жертвував найціннішим – своїм життям.
За тих вже не пригорне ненароджене дитя.
Не раз покладемо на могили ми квіти
Схоже, що чужі діти стали для нас майже як рідні.
Коли опиняєшся серед військових стягів, охоплює глибока смуток.
Де слово втрачає свою силу, там вступає в бій загартована сталь.
Слава Максиму Ємцю "Єноту"! Слава Героям України! Слава Україні!
Для всіх жінок України!
