Вибори в Україні та США
Наступного тижня багато українців змушені будуть залишатися вночі на зв'язку. Цього разу причини не обмежуються лише ворожими авіаударами, адже також вплине різниця в часі між Києвом і Вашингтоном. Наші співвітчизники уважно слідкуватимуть за процесом президентських виборів у США — події, яка може суттєво вплинути на розвиток російсько-української війни і, відповідно, на майбутнє України.
Поки Америка стоїть перед вибором між Камалою Гарріс і Дональдом Трампом, настав момент озирнутися на наш спільний історичний шлях, що привів нас до цієї важливої миті.
У 1990-х роках у Вашингтоні навряд чи хтось міг спрогнозувати, що колись віддалена пострадянська країна стане важливим фактором у внутрішній політиці США. Як республіканці, так і демократи демонстрували майже повну байдужість до України. Президент Буш старший прославився невдалою спробою відрадити українців від оголошення незалежності всього за 23 дні до цього історичного моменту. А президент Клінтон вважав успіхом передачу українського ядерного арсеналу до рук росіян.
Однак і молода українська держава відповідала на дії Америки своєю байдужістю до внутрішньої політики цієї країни. У 1992 році звичайному українцю навіть не приходило в голову підтримувати ні Джорджа Буша-старшого, ні Білла Клінтона, а також третього кандидата Росса Перо, який отримав 19% голосів. А в 1996 році наших співгромадян більше цікавила боротьба між Борисом Єльциним і Геннадієм Зюгановим у "братній", як тоді вважали, Росії, ніж протистояння між демократом Клінтоном і республіканцем Доулом.
Першими президентськими виборами в США, які викликали значний інтерес у пострадянській Україні, стали вибори 2000 року. Ці вибори привернули увагу через свою скандальну природу: надзвичайно близькі результати між двома кандидатами, перерахунок голосів у Флориді та перемога Джорджа Буша-молодшого, який отримав менше голосів виборців, ніж його опонент Альберт Гор. Тоді багато хто з нас вперше дізнався, що американська виборча система суттєво відрізняється від української.
У XXI столітті, після Помаранчевої революції, Україна здобула велику популярність та привернула увагу західних країн, зокрема Сполучених Штатів. Водночас українське суспільство почало активно інтегруватися в глобальний контекст, виявляючи підвищений інтерес до міжнародних подій, включаючи вибори президента США.
А втім, практично ніхто не вважав, що результат заокеанських виборів може мати якесь значення для Києва.
Висловлюючи підтримку певному американському кандидату, українці не завжди враховували інтереси своєї країни. Ми часто прагнули слідувати світовим трендам, піддаючись впливу чужих концепцій прогресу.
Якщо на початку нульових республіканець Джордж Буш-молодший був надзвичайно непопулярним у світі через війни в Афганістані та Іраку, до того ж вважався недостатньо інтелектуальним політиком; то під час президентської кампанії 2004-го просунутим українцям потрібно було вболівати за його суперника - інтелігентного демократа Джона Керрі.
У 2008 та 2012 роках світові тренди змусили наших співгромадян схилитися на бік Барака Обами. Він став першим афроамериканцем, який отримав номінацію на посаду президента США від однієї з двох провідних політичних партій, а також першим темношкірим президентом в історії країни. Обама, лауреат Нобелівської премії миру, втілював образ нової Америки — більш справедливої та прогресивної в порівнянні зі своїми опонентами-республіканцями.
Зла іронія долі полягає в тому, що в 2014-му захоплення Обамою вийшло нам боком. Під час анексії Криму і на початку війни на Донбасі 44-ий президент США діяв вкрай нерішуче: всупереч знаменитому передвиборному слогану "Yes We Can". Озираючись назад, ми розуміємо, що слабкість тодішньої американської адміністрації фактично підбадьорила Путіна, не дозволила зупинити російську агресію на ранній стадії та відіграла фатальну роль в історії України.
Натомість опоненти Обами на президентських виборах 2008 і 2012 років – Джон Маккейн та Мітт Ромні – згодом продемонстрували високі моральні якості. Під час гібридної війни з Москвою сенатор Маккейн став справжнім союзником Києва і посмертно отримав вулицю в Печерському районі столиці. У свою чергу, сенатор Ромні став одним із ключових критиків трампізму в Республіканській партії і неодноразово висловлював підтримку Україні після початку повномасштабного вторгнення Росії.
Президентська кампанія 2016 року, яка розгорталася в розпал гібридного протистояння з РФ, стала для нас переломною віхою. Це були перші вибори в США, які Україна розглядала на власні очі, а не чужі. Перші американські вибори, за якими Україна стежила з усвідомленням власного стратегічного інтересу. Але, на жаль, цей перший млинець вийшов нанівець.
У Києві не просто зробили ставку на Гілларі Клінтон - на противагу ексцентричному Дональду Трампу, якого відкрито вподобала Москва. В Києві спробували підіграти кандидатці від демократів, оприлюднивши компромат на політтехнолога Пола Манафорта, який в 2016-му очолював виборчий штаб Трампа, а раніше встиг попрацювати на Януковича та потрапити до "амбарної книги" Партії регіонів.
Хоча Манафорт був змушений залишити свою посаду через скандал, Дональд Трамп, всупереч усім прогнозам експертів, все ж отримав перемогу. Це призвело до того, що 45-й президент зберіг образу на українців і не раз згадував про "втручання України" в американські вибори.
В Україні з цієї суперечливої ситуації дійшли до однозначного висновку: не варто покладатися лише на один варіант. Проте й у Вашингтоні також зробили певні висновки: стало очевидно, що український аспект може суттєво вплинути на внутрішньополітичні процеси в США.
Напередодні чергових виборів 2020 року Дональд Трамп спробував натиснути на нового українського президента Володимира Зеленського, щоб отримати компромат проти Хантера Байдена - сина свого майбутнього суперника, причетного до справи української газодобувної компанії Burisma. Як важіль тиску використовувалося призупинення американської допомоги Києву. Як відомо, все це закінчилося "Українагейтом" і третім за рахунком імпічментом в історії Сполучених Штатів. А прізвище "Zelenskyy" американські виборці вивчили ще до великої війни, яка прославила українського лідера на весь світ.
З таким досвідом ми вступили у виборчу кампанію президента США 2024 року.
Сьогодні Київ і Вашингтон ніколи не були так близькі. Питання російсько-української війни активно використовується як демократами, так і республіканцями. Хоча для України ідеальним сценарієм вважається перемога Камали Гарріс, українці, які набули досвіду, докладають всіх зусиль, щоб зберегти добрі стосунки з непередбачуваним Дональдом Трампом.
Схоже, що політичні інтереси обох народів стали єдиним цілим. Проте існує один важливий аспект.
Американському виборцю Україну подають як джерело потенційних проблем, які можуть виникнути в майбутньому. Гарріс лякає співвітчизників можливою перемогою Путіна; Трамп - гіпотетичним втягуванням США в Третю світову війну.
Однак для України суттєва залежність від військової та фінансової допомоги з боку Вашингтона не є лише потенційною проблемою. Це вже актуальна реальність, з якою країна стикається сьогодні.
З точки зору американських виборців, конфлікт в Україні не можна порівняти з війнами в Кореї чи В'єтнамі, де загинули тисячі американських солдатів. Проте, для Києва чергові президентські вибори в США стають не менш важливими, ніж для Сеула в 1950-х або для Сайгона в 1960-х.
5 листопада 2024 року може стати однією з ключових дат в історії сучасної України.
