"Всі мої учні говорять російською мовою." Вчителька з Харкова ділиться своїм досвідом щодо викликів Нової української школи, дистанційного навчання та умов праці для педагогів.

Вчителька початкових класів однієї з харківських шкіл Ольга Федотова постійно ділиться у мережі цікавими лайфхаками, які допомагають учням краще зрозуміти математику та українську мову. Педагогиня намагається просто та доступно давати дітям матеріал, щоб вони отримали якомога кращі знання. Шкільна викладачка проводить дистанційні уроки і зауважує, що онлайн-навчання негативно впливає на всіх учасників освітнього процесу.

В інтервʼю OBOZ.UA Ольга Федотова розповіла, як прищеплює любов до української мови дітям, більшість із яких зростають у російськомовному середовищі. Педагогиня додає у програму цікаві тексти та вірші, проте, ділиться, що іноді доводиться пояснювати щось російською, бо учні не розуміють це державною. Ми розпитали вчительку початкових класів про проблеми реформи Нової української школи, навички сучасних школярів, чи варто залишати учнів на другий рік та кому потрібні олімпіади.

Пані Ольго, ви дійсно вражаєте своїми корисними порадами! Звідки ви черпаєте таку кількість знань? Чи впроваджуєте ви ці методи під час занять? Яка реакція учнів на ваші підходи?

Напевно, кожен вчитель початкових класів володіє певним набором знань, які накопичуються з роками. Кожен з них має свої перевірені методи та хитрощі, що вироблені в процесі роботи. Початковий вчитель - це справжній універсал, адже він проводить заняття з мови та математики, розповідає про навколишній світ, навчає малювання та фізичних вправ. Окрім того, я маю музичну освіту, тому також займаюся з дітьми співом і допомагаю їм розрізняти скрипку та цимбали.

Усі матеріали, які я публікую в соціальних мережах, - це складові частини наших уроків із учнями. Всі пояснення базуються на методах навчання, притаманних початковій школі. Я не вигадую нічого нового, хіба що варіюю спосіб подачі інформації: детально, доступно, зрозуміло і з невеликою часткою гумору. Коли учні разом із батьками переглядають мої пояснення в соцмережах, це стає можливістю ще раз прослухати матеріал, який вони вже засвоювали на уроці.

- Останнім часом у мережі багато зауважень щодо почерку сучасних школярів. Ви викладаєте в початкових класах. Яку маєте думку з цього приводу?

Так, учні почали писати значно гірше, у деяких почерк зовсім нечитабельний, а їхнє письмо виглядає неохайно. Незважаючи на всі мої зауваження, ані діти, ані їхні батьки не вважають нерозбірливість письма за проблему. Додатково, у рамках Нової української школи за виправлення таких недоліків не можна накладати штрафи або знижувати оцінки, що також вплинуло на цю ситуацію.

Що ж призводить до низької якості почерку у сучасних учнів та їхньої неспроможності виконувати завдання без помилок? По-перше, відсутність звички спочатку писати в чернетці, а потім переписувати в зошит, негативно впливає на їхні навички. По-друге, на мою думку, деяка недооцінка вчителя призводить до того, що учні не прагнуть виконувати роботи належним чином. Адже перевіряти безладно написані роботи — це справжнє випробування. І, нарешті, найважливіше: у дітей недостатньо розвинуті м'язи рук, відповідальні за письмо. Багато з них не вміють зав'язувати шнурки, лазити по деревах чи акуратно розфарбовувати малюнки. Саме ці заняття сприяють розвитку їхніх зап'ясть і пальців.

Чи застосовуєте ви принцип "відступати два пальці" або підраховувати осередки між цифрами? Які ваші причини для цього?

- Правила відступати є, але я ніколи не прискіпуюсь, якщо учень відступив не ту кількість клітинок або почав писати не з того рядка. Для мене це не принципово. Правильно оформлювати роботу в зошиті треба вчити обов'язково. Хоча б тому, що діти запитують: "А скільки клітинок відступати?", "а де писати?", "а з якого рядка починати?".

З часом учні починають інстинктивно відступати необхідну кількість клітинок, стають більш впевненими у навігації по сторінках зошита. Це все формуються ще в початкових класах.

Які навички сучасним дітям необхідні для успішного навчання?

Ось кілька прикладів. Найголовніше, що дітям бракує, - це терпіння. Сучасні малюки прагнуть до швидкого результату і не завжди готові вкладатися у тривалі проекти.

Інша важлива навичка, без якої важко обійтися у повсякденному житті, пов'язана з умінням читати. Вчителі постійно занепокоєні тим, що сучасні діти читають надто мало. Це призводить до низької швидкості читання та нерозуміння текстів, що, у свою чергу, впливає на успішність у всіх предметах. Наприклад, на уроках математики потрібно не лише прочитати задачу, а й зрозуміти її суть. У предметах, таких як біологія, географія та історія, також важливо вміти читати та осмислювати отриману інформацію, щоб потім проводити аналіз і робити висновки. Ще однією проблемою, з якою стикаються сучасні діти, є відсутність навички самостійного розваги та пошуку занять. Вони звикли до аніматорів на заходах, очікують мотивації від вчителів і великої уваги з боку батьків.

Ви реалізуєте концепцію НУШ. Які у вас є коментарі щодо цієї програми? Що б ви хотіли змінити або доповнити? Чи вважаєте ви, що учні, які переходять до середньої школи, мають достатній рівень підготовки?

Багато з принципів Нової української школи мені дуже близькі: толерантність, відсутність страху перед помилками та лояльний підхід до оцінювання. Однак стосовно навчальних програм, мені хотілося б сповільнити темп, а не квапитися вперед. Важливо мати більше часу для освоєння тем і виконання завдань, зменшити кількість складних пояснень, а також більше зосередитися на повторенні матеріалу. Підручники часто переповнені завданнями на логічне мислення і задачами, які потрібно вирішувати різними способами. Проте бракує чітких інструкцій, і учням доводиться самим "думати" та "припускати". В цьому контексті багато залежить від майстерності вчителя, який повинен донести матеріал так, щоб він був зрозумілий і доступний для кожного учня в класі.

Протягом багатьох років моєї професійної діяльності я помічаю, що зв'язок між початковою та середньою ланками освіти є досить розмитим. Вчителі п'ятого класу часто висловлюють занепокоєння стосовно того, що учні не мають достатніх знань і навичок. Вчителі початкових класів, у свою чергу, відчувають образу, адже вони викладають матеріал максимально ефективно. Я також звертаю увагу на складність навчального матеріалу в п'ятому класі. Коли я переглядаю підручники з математики, в мене просто руки опускаються! Програми та теми розроблені так, наче діти можуть займатися лише навчанням. Але ж школа не є єдиним аспектом життя дітей.

Я усвідомлюю, що дитячий мозок має велику здатність до змін. Проте навантажувати його "все відразу" – це, безумовно, занадто.

Чи маєте ви уявлення про освітні системи в інших країнах? Якщо б вам надали можливість запровадити одну з них у нашій школі, яку б ви обрали?

- Мені подобається, що в старших класах діти можуть обирати самостійно предмети для вивчення. Це ж як круто вивчати те, що знадобиться тобі у подальшому житті! Значить, і навчання буде в задоволення.

Що я б неодмінно запровадила у всіх навчальних закладах - це більше уваги до людяності в стосунках з учнями, щоб жодна дитина не відчувала страху перед вчителями чи навчальним процесом. Це, безумовно, питання людських взаємин, яке не підлягає географічним чи культурним межам.

- Як змінила дистанційка рівень знань учнів? Наскільки важко утримати увагу дітей під час онлайн-уроків?

- Змінила, і не в кращий бік. Якщо в школі можна поспілкуватися з учнями і на перерві, є час відповісти на додаткові запитання, діти можуть на перерві пограти в навчальні ігри, разом щось намалювати та й навіть потренуватись розв'язувати вирази біля дошки, то на дистанційному навчанні ми маємо лише 90 хвилин на день (у 3 класі) спілкування загалом. І цього мало для всіх учасників освітнього процесу.

У класі по очах видно, хто як розуміє вчителя, хто як виконує завдання. На "дистанційці" немає такої віддачі, важко відстежувати емоції кожного, чи достатньо впевнено всі оволоділи матеріалом, чи всім все зрозуміло.

Утримувати увагу аудиторії для мене не є складним завданням. Я здатен "помічати" всіх учнів, підбираю захоплюючі матеріали для занять, варіюю способи подачі та види діяльності, експериментую з різними платформами. Вважаю, що така навичка є необхідною для кожного педагога. Урок не повинен перетворюватися на звичайну лекцію; він має бути динамічним та емоційно насиченим.

- Чи підтримуєте ви ідею залишати школярів на другий рік для подолання освітніх втрат? Чому?

Ні, я не згоден. Якщо людина не змогла освоїти програму хоча б на середньому рівні, навряд чи вона зможе зробити це наступного року. Чи багато було тих, хто в 70-80-х роках, залишаючи на другий рік, раптом ставали відмінниками? На мою думку, ця концепція не повинна бути предметом обговорення в освіті.

- Окрім дискусій навколо зарплат вчителів, багато говорять про перевантаженість і вигорання педагогів. Це одна з причин, чому вчителі йдуть з професії. Як ви вважаєте, чи не стикнеться освіта з браком шкільних викладачів?

Вже відчувається нестача молодих фахівців. Серед моїх колег лише кілька молодших за мене. Багато молодих вчителів, що працюють у державних навчальних закладах, змушені шукати додаткові джерела доходу, займаючись репетиторством або створенням навчальних матеріалів для продажу. Це також стає однією з причин емоційного вигорання. Адже прагнучи забезпечити собі гідне життя, вони втрачають можливість насолоджуватись звичайним особистим життям.

Я зробила підрахунок, скільки разів у поточному році я відвідувала різні "тренінги" та "майстер-класи", які повинні були бути для мене обов'язковими. Також я оцінювала, чого саме я навчилася на цих заходах. Результати вражають: різниця в отриманих знаннях є суттєвою. Підходи, які зводяться до "галочки", зайві документи та дивні, не зовсім об'єктивні звіти мають залишитися в минулому.

Моя порада: якщо є змога - спиши звіт у колеги, не здай, зроби за шаблоном. Захворів - іди на лікарняний. Втомився - візьми декілька днів відпустки і відпочинь. Не бери участь у всіх можливих конкурсах. Бери участь у тих, які тобі до душі, але й викладись там сповна. Обов'язково май своє особисте життя і пам'ятай, що найбільшої уваги і віддачі потребує тільки твоя родина і власні діти.

- Одна з українських вчительок запитала ChatGPT, як педагогу прожити на свою зарплату 10 тисяч гривень. Найголовнішою порадою ШІ стала економія. А ви багато можете дозволити собі на заплату? Скільки, на вашу думку, має отримувати вчитель за свою працю?

- Зарплата вчителя має бути не менш ніж 25 тисяч гривень. І крапка.

На чому ж економити? На харчуванні? На вбранні? На косметичних засобах? На дозвіллі? У таких питаннях штучний інтелект не найкращий помічник.

Я здатна дозволити собі більше, ніж молоді колеги-педагоги. Я - спеціаліст вищої категорії та сертифікований вчитель, що дає мені право на 20% надбавки до зарплатні. Проте найважливішим є моя підтримка з боку сім'ї: чоловіка та дорослих дітей. Всі ми працюємо, і разом вирішуємо фінансові питання. Не можу не згадати, що маю також додатковий дохід, а не лише зарплату вчителя, з якої третину витрачаю на комунальні послуги.

- Серед освітян останнім часом виникають дискусії щодо системи оцінювання. Яка ваша думка з цього приводу? Як ви оцінюєте дітей?

- Оцінювання більше потрібне батькам учнів. Для того, щоб впевнитися, що "моя дитина вчиться не гірше за інших". Мені подобається, що в початковій школі існує вербальне (словесне) оцінювання, а не бальне. Немає додаткових стресів для дітей, вдома не сварять за погані оцінки, учні не отримують статусів "відмінників" чи "той, хто відстає".

При оцінюванні я використовую як стандартні вирази, так і свої власні, що підкреслюють підтримку. Наприклад, кажу: "Ти справжня молодець", "Мені дуже імпонують твої думки", "Твій твір мене зворушив". Крім того, у зошитах моїх учнів часто можна побачити малюнки сердечок, квіточок та сонечок. Вони не наклеєні, а намальовані яскравими ручками.

Яке ваше ставлення до процесу атестації вчителів? Чи вважаєте ви, що така система оцінювання є об'єктивною? Ігор Лікарчук підкреслив, що в деяких випадках це може нагадувати панщину в Україні.

- Атестація повинна бути, бо тримати в тонусі вчителя, як будь-якого працівника, потрібно. Найбільше, що мені подобається і я вважаю це обов'язковою процедурою, - створення презентації про себе. Це підсумок своїх досягнень за певний проміжок часу, рефлексія - що вдалось, а що ні, розуміння - куди рухатись далі, чи все влаштовує тебе в своїй діяльності. І коли вчитель бачить, скільки всього він зробив, чого навчився - впевнена, він відчує гордість за самого себе.

Мені часто колеги з інших областей скаржаться в повідомленнях, що атестація - то жах! Я дивуюсь, бо багато залежить від адміністрації школи. У нашому ліцеї - максимальна підтримка під час проходження атестації, максимальне розуміння і толерантність. Так, проходження атестації - це додаткова робота, хвилювання. Але якщо вчитель впевнений у своїх силах, знаннях і зростанні - це має бути відзначено і матеріально нагороджено. Кожна наступна категорія чи звання - плюс у розрахунковому листі вчителя.

Я пройшла кілька атестацій поза планом, оскільки адміністрація ліцею вважає, що у мене є великий потенціал. Моя заступниця директора знає, як найкраще надихнути та мотивувати мене на додаткові виклики.

Серед української громади активно обговорюється питання організації олімпіад. Хто повинен їх організовувати і чи справді вони необхідні? Це ж створює додатковий тягар не лише для учнів, але й для педагогів, які готують дітей до цих інтелектуальних змагань. Яка ваша думка: чи дійсно олімпіади важливі для учнів, і хто має займатися їх проведенням – школи чи університети, щоб відбирати найкращих абітурієнтів?

- Олімпіади - це біль багатьох вчителів. Вважаю, що олімпіади потрібні лише в старших класах. Вони не мають бути примусовими. Для учнів перемога повинна визначатись у грошовому еквіваленті.

Оцінка повинна проводитися незалежними фахівцями. Необхідно повністю усунути ризик фальсифікації результатів. Максимальна академічна чесність.

Цікава пропозиція - організація олімпіад на території вищих навчальних закладів. Це дасть можливість учням випробувати свої здібності в інтелектуальних конкурсах, при цьому невдача не призведе до негативних наслідків, а успіх може стати перевагою при вступі до університету.

Нещодавно в медіа активно обговорюється питання використання російської мови під час уроків і на перерві. Зокрема, йдеться про те, що заборонити її законодавчо, на жаль, неможливо. Водночас, один із найвідоміших педагогів України, Артур Пройдаков, зазначає, що діти дедалі частіше спілкуються російською, оскільки саме так вони спілкуються у своїх родинах. Як у вас складається ситуація з цим? Як ви реагуєте, якщо учні переходять на російську мову з державної?

Зараз на мене викидають капці, але я звикла бути відвертою, тому... Усі мої учні спілкуються російською. Всі. Адже вони виховуються в російськомовних сім'ях. Що я роблю? На уроках і під час перерв - лише українська! Але коли потрібно пояснити нові слова, я роблю це російською. Ми запам'ятовуємо, повторюємо, обговорюємо, і більше не повертаємося до іншої мови, окрім державної. Я прищеплюю любов до української мови через цікаві тексти, вірші та пісні. Також виправляю мовні помилки своїх учнів.

Я навчаюся самостійно, оскільки не підростала і не живу в україномовному середовищі. Моя постійна порада батькам — спілкуватися з дітьми вдома українською, але я не можу нав'язувати це дорослим. Я намагаюся знайти для своїх учнів третього класу слова й аргументи, щоб вони виростали поколінням, яке свідомо вибирає українську мову, а не робить це під тиском.

Чи коли-небудь ви стикалися з критикою з боку батьків або колег? Одна з учительок поділилася в інтерв'ю для OBOZ.UA, що не завжди знаходила підтримку серед своїх колег. Вона прагнула створити в класі захоплюючу атмосферу для учнів, активно залучаючи їх до різноманітних активностей.

Не сприймайте це як комплімент, але я маю не лише відмінну адміністрацію, а й чудових співробітників! Хоча наш колектив не можна назвати надто дружнім, і у мене немає близьких подруг у ліцеї, проте з усіма я підтримую гарні робочі стосунки. Чи чую я критику від колег? Ні, і це ще не все: моя директорка та колеги активно слідкують за моєю сторінкою, а Наталя Миколаївна завжди залишає позитивні коментарі щодо моїх публікацій.

Чи може урок бути сповненим захоплення? Саме це постійно підкреслює наша заступниця директора на нарадах, адже вона сама вміло веде свої онлайн-уроки. Ми регулярно обмінюємося з колегами різноманітними активностями та новими ідеями для ефективного дистанційного навчання.

Ситуація з батьками має свої особливості. Не всі з них підтримують мої підходи до дисципліни та строгість у певних питаннях. Якщо ж я не планую змінювати місце роботи через конфлікти з батьками, то вони завжди можуть знайти іншого вчителя для своєї дитини. З більшістю з батьків, як теперішніх учнів, так і тих, хто вже закінчив навчання, у мене склалися теплі та дружні стосунки. Ми активно спілкуємося у соцмережах та вітаємо один одного зі святами. Я впевнений, що моя праця цінується.

Яким чином ви залучаєте учнів до навчання та які додаткові елементи, окрім програмних уроків, ви впроваджуєте в освітній процес?

Вчитель – це як диригент, а учні – це музиканти великого оркестру. Якість виконання залежить від майстерності диригента. Я прагну бути професійним, енергійним та харизматичним керівником свого "оркестру" дітей. Зацікавлюю їх тим, що не боюся помилок – адже діти завжди готові допомогти виправити їх. Я відкрито визнаю, коли щось не знаю, і пропоную шукати відповіді разом. Постійно читаю, подорожую та навчаюся, тому можу ділитися новими знаннями з власного досвіду та показувати свої фотографії, а не лише ті, що знайдені в інтернеті. Мабуть, учні цінують мене за те, що я – звичайна, але цікава особистість. Я завжди чесно відповідаю на всі їхні запитання, навіть на найскладніші.

- Чи вважаєте ви вчителів-блогерів своїми конкурентами? Такі відкриті комунікабельні педагоги, на вашу думку, це плюс чи мінус для дітей? Чи не заважає це навчальному процесу?

- Не може бути конкурентів серед учителів-блогерів. Ми всі різні. Контент у всіх різний. За правилами соцмереж кожен з нас цікавий передусім як особистість, як людина. А потім вже як вчитель. Тому підписник обирає того, хто споріднений духом.

Відкритість тільки в плюс для дітей, батьків і колег. Бачу, що батьки моїх учнів передивляються мої відео: і навчальні, і гумористичні. Діти пишаються вчителькою-блогером, батьки підтримують. Навчальні відео переглядають, щоб побачити і повторити пройдений матеріал.

Вчитель насамперед - це відкрита людина. Для дітей, для дорослих. Коли мені пишуть: "Ви ж учитель! Не можна в джинсах. Не можна танцювати!", я відповідаю, що прикладом я маю бути в знаннях, у бажанні навчатися нового, у своїх поглядах, у патріотизмі, у любові до України, до Харкова, до людей. У житті я не ідеальна людина і не можу бути прикладом в усьому. Хоча мої маленькі учениці завжди звертають увагу на новий манікюр і на мою нову зачіску.

Також на OBOZ.UA ви зможете ознайомитися з інтерв'ю вчительки-блогерки Наталії Трепак, де вона ділиться своїми думками щодо значення математики у повсякденному житті, викликами НУШ та труднощами у взаємодії з деякими батьками.