В очікуванні Аляски: три можливі варіанти розвитку подій для України після зустрічі Трампа з Путіним.
Дослідження можливих позитивних, нейтральних і негативних сценаріїв для України після зустрічі Дональда Трампа та Володимира Путіна на Алясці представлене в колонці журналіста РБК-Україна Мілана Лєліча.
З Дональдом Трампом завжди є елемент непередбачуваності - це вислів, який часто використовують у прогнози щодо президента США. Ця невизначеність стосується різних аспектів, від призначення ключових посадових осіб до питань митних тарифів.
Напередодні зустрічі на Алясці її використовують особливо часто - як західні медіа та експерти, так і співрозмовники РБК-Україна в українській владі і серед західних дипломатів.
Хоча українські посадовці та їх європейські партнери за останні кілька днів вклали чимало зусиль у те, щоб донести до Трампа всі ключові принципи, потенційні труднощі та критично важливі межі в процесі переговорів, результати цих зусиль залишаються невідомими станом на суботу вранці за київським часом.
Але виходячи з публічних заяв Трампа, Зеленського та європейських лідерів, повідомлень у західних ЗМІ та кулуарної інформації можна хоча б у загальних рисах описати можливі сценарії.
Трамп протискає перемир'я
З численних висловлювань Трампа перед самітом важко сформувати чітке уявлення про його плани на Алясці, а також про те, з ким він має намір або не має наміру укладати свої "угоди".
Однак можна помітити одну спільну думку: Трамп, здається, має намір добитися повного завершення бойових дій. Принаймні, саме цього він обіцяв європейським партнерам на минулому тижні.
Безумовний всеохоплюючий мир - це тема, про яку Україна та її європейські партнери активно говорять вже кілька місяців. Натомість Путін ухиляється від цієї ідеї, то оголошуючи одностороннє припинення вогню на кілька днів, то наполягаючи на обговоренні певних "умов".
Як зазначало РБК-Україна, сізфаєр є одним із ключових інструментів Путіна, який він може застосувати лише раз, тому навряд чи ризикне знизити його цінність.
Під час спілкування з журналістами цього тижня Зеленський постійно підкреслював, що в американського президента насправді є всі важелі, щоб змусити Путіна піти на поступки навіть всупереч його волі. Зокрема, пригрозивши тими найжорсткішими санкціями, які передбачалося ввести тиждень тому. Або зовсім "ядерний варіант" - уже ввести ці санкції, пообіцявши їх моментальне зняття, якщо РФ припинить стріляти.
Тим самим нарешті вдасться нарешті зруйнувати просту, але ефективну схему Путіна - під будь-якими приводами відмовлятися від сізфаєра і водночас продовжувати наступ на Сході України та удари по тилових об'єктах.
Звісно, навіть за цього, найсприятливішого для України сценарію, саміт на Алясці стане лише початком тривалого процесу.
По-перше, жодна угода про припинення вогню не буде ефективною без належних механізмів для моніторингу її виконання. Враховуючи велику протяжність лінії фронту, для цього знадобляться значні людські та технічні ресурси. І, звичайно, без активної участі американських представників у ролі умовних "арбітрів" навряд чи можна сподіватися на успішну реалізацію.
Крім того, як багаторазово заявляла українська влада, у разі стійкого сізфаєра ми будемо готові обговорювати будь-які питання, пов'язані з мирним врегулюванням. Зокрема, очевидно, і болючі компроміси.
Проте, якщо Трамп дійсно привезе з Аляски не лише сізфаєр, а й хоча б часткову згоду Путіна на зустріч із Зеленським (що наразі виглядає досить малоймовірно, навіть у форматі Трамп-Зеленський-Путін), тоді можна буде з упевненістю стверджувати, що мирний процес нарешті почав рухатися з місця. Це, по суті, вперше за більш ніж три роки.
Путін перевершить Трампа.
Цікаво, що всі сторони, які представляють "наш" фронт – це США, ЄС разом з Британією та Україною – перед зустріччю закликають не підвищувати очікування. У Європі існує думка, що саміт може виявитися безрезультатним, і до цього сценарію веде безліч шляхів.
Наприклад, Путін може представити бажаний прогрес для Трампа як якесь "повітряне перемир'я", особливо враховуючи, що перед візитом Стіва Віткоффа до Москви подібні ідеї вже обговорювалися в західних медіа. Або ж переконати Трампа, що досягнення прогресу неможливе без створення кількох "робочих груп" у Стамбулі — класичний прийом агресорів, відомий ще з часів конфлікту на Донбасі. Тим більше, що з Трампом Путін вже застосовував цю стратегію: у травні, реагуючи на вимоги Києва та інших європейських столиць, Кремль запропонував провести "переговори делегацій у Стамбулі", і Трамп охоче підхопив цю ідею.
Або ж Путін може переконати Трампа в тому, що Україна нібито зазнає поразки у війні, підкріпивши свої слова новими статтями західних ЗМІ з надзвичайно драматичними заголовками, які висвітлюють ситуацію під Добропіллям.
РБК-Україна раніше вже чуло, що американці свого часу були дуже здивовані тим, що Україна не погоджується на чергові умови, висунуті агресорами: мовляв, ви ж програєте війну, це ваш останній шанс, далі буде пізно, чому не погоджуєтеся?! І українським переговірникам коштувало чималих зусиль пояснити співрозмовникам реальний стан справ.
Віртуальна зустріч "коаліції рішучих" відбулася 13 серпня (джерело: president.gov.ua)
Нарешті, на саміті обговорення охопить не лише питання України. Москві особливо подобається акцентувати на цьому: хоча війна є важливим аспектом, лідери "великих держав" мають чимало інших тем для дискусії, таких як Арктика, співпраця в космічній сфері тощо. Таким чином, Путін може відвернути увагу Трампа від його головної мети.
Напевно, відвести ненадовго - якщо Трамп побачить, що у головному питанні -російської агресії проти України - так і немає ніякого прогресу, варто очікувати нового сплеску активності з його боку. Але Путін у будь-якому разі виграє собі трохи часу.
Знову Україна опинилася під обвинуваченням.
Безумовно, на відміну від Трампа, який спиратиметься на своє вміння відчувати співрозмовника та влаштовувати угоди (про які, варто зазначити, більше відомо з його власних висловлювань), кремлівський лідер приїде на зустріч з чималим багажем підготовлених матеріалів. Від оповідей про "російську Арктику" до вигаданих історій про "неіснуючу Україну".
"Розм'якшивши" співрозмовника, Путін може перейти до головного завдання: довести Трампу, що від Нобелівської премії миру його відокремлює не сам Путін -а Зеленський, який "хоче воювати далі". Тут знову-таки знадобляться заголовки про "масштабні прориви росіян" в останні дні. З аргументацією, що Путін давно готовий до такого бажаного для Трампа миру, але це Зеленський упирається і не хоче віддавати, скажімо, якийсь "шматочок" Донбасу, який він і так незабаром "неминуче втратить".
Без сумніву, вся дипломатична активність останніх днів була зосереджена, зокрема, на тому, щоб запобігти реалізації найгіршого сценарію. Принаймні, Трамп неодноразово підкреслював, що він не має наміру вирішувати територіальні питання України; це повинні робити Зеленський і Путін.
Проте, виходячи з досвіду останніх шести місяців, варто врахувати можливість того, що Путін знову зуміє "продати" Трампу певні символічні поступки, тоді як від України вимагатимуться конкретні кроки. У такому випадку Україна фактично опиниться в ситуації, схожій на березень цього року, але вже без несподіванок, адже подібний розвиток подій стає цілком ймовірним.
Як допускаються і будь-які інші варіанти. Аж до того, що Трамп влаштує Путіну "Овальний кабінет №2" і саміт дуже швидко закінчиться, якщо американський президент, всупереч очікуванням, відразу зрозуміє, що Путін намагається обвести його навколо пальця. Адже з Трампом ти ніколи не вгадаєш.
