Вашингтон "дає зелене світло": які наслідки можна очікувати після скасування зустрічі Трампа і Путіна. Розмова з Безсмертним.

Запланований саміт у Будапешті між Трампом і Путіним, який ще кілька днів тому у Вашингтоні охарактеризували як "переломний момент", завершився ще до свого початку. Американський президент, який прагнув перетворити особисті дипломатичні зусилля на глобальний механізм для досягнення миру, зіткнувся з традиційною російською "логікою" – не відступати, не визнавати помилок та не йти на компроміси. Скасування зустрічі стало не лише дипломатичним сигналом, а й символом: навіть у ситуації, де Трамп намагався виступити "посередником в значній угоді", Москва залишилася в рамках своєї стратегії шантажу. У Кремлі продовжують сподіватися на можливість "виснаження Західних держав", в той час як Путін "очікує вигіднішої ситуації на фронті".

В цілому, російський лідер знову продемонстрував, що для Кремля поняття "мир" є лише альтернативною формою війни, що супроводжується періодами для перегрупування військ. Відмова Росії від припинення вогню на нинішній лінії фронту та її вимога контролю над усім Донбасом фактично зруйнували американський план "заморожування конфлікту". Вашингтон зрозумів, що на зустрічі в Будапешті Трамп не може розраховувати на жодну угоду, а лише на політичну пастку, в яку він ризикує потрапити, намагаючись зіграти роль "великого миротворця". Будапештський саміт мав стати політичним експериментом Трампа, але тепер він перетворився на тест його реалістичності. І хоча президент США ще не завершив свою "угоду століття", світ уже усвідомлює, що з Кремлем неможливо домовитися про мир, його можна лише нав'язати.

У Європі тим часом розробляють новий план із дванадцяти пунктів, мета якого – зупинити війну на нинішній лінії фронту. Цей документ, в якому бере участь і Київ, передбачає повернення депортованих дітей, обмін полоненими, надання гарантій безпеки для України, а також поступове зняття санкцій з Москви тільки після її активного залучення до відновлення зруйнованих територій. Цей європейський проект, що його презентує генеральний секретар НАТО Марк Рютте, є спробою створити "реалістичну архітектуру миру", в якій ключову роль відіграватиме американський лідер. На цьому фоні Конгрес США готує новий пакет законодавчих ініціатив проти Росії – від надання їй статусу держави-спонсора тероризму до передачі заморожених російських активів Україні. Чи нарешті у Вашингтоні з’явиться чітка логіка: відмовитись від компромісів з Москвою – покаже час.

В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA український дипломат і політик Роман Безсмертний висловив свої погляди щодо цих та інших важливих питань.

Зовсім нещодавно світ обговорював можливість нової особистої зустрічі Трампа з Путіним. І ось ситуація ускладнилася: зустріч була скасована. Проте угорський міністр закордонних справ Петер Сіярто зазначає, що "процеси тривають", а представники Кремля також стверджують, що підготовка продовжується. Що ж насправді сталося із запланованою зустріччю в Будапешті?

Можна було б пожартувати, що вашингтонські дами надто примхливі: зранку одне, в обід зовсім інше, а ввечері – щось третє. Проте, якщо підійти до питання серйозно, то все почалося минулого тижня, коли відбулася розмова між Путіним і Трампом. Цей дзвінок мав чітку мету – зірвати зустріч Зеленського з Трампом. Але, незважаючи на всі зусилля, цього досягти не вдалося. Наприклад, із 25 питань, що обговорювалися, 22 вже активно просуваються до підписання угоди про постачання Україні 25 систем Patriot в рамках відповідної програми. Це свідчить про реальний прогрес, а не просто інформаційний шум. І, найважливіше, відносини між Зеленським і Трампом, а також між Україною та США, перейшли в практичну площину. Без зайвого театру. Адже всі ці емоційні сцени з голосами та картами – не більше ніж декорації. Цікаво, що Трамп найбільше говорив не про Україну, а про Мадуро та членство Іспанії в НАТО.

Якби ще забрали з переговорів такого "таланта", як Віткофф, було б узагалі ідеально. Бо ця людина абсолютно безграмотна в міжнародній політиці. Але його тримають, бо він близький друг Трампа. От і сидить на приставному стільчику, киває та щось белькоче. Тож підсумок такий: після тієї розмови й операції з дзвінком інформаційне поле просто вибухнуло - і почало формувати політику. Це саме той випадок, коли медійний ефект став самостійним фактором впливу.

- Що все ж таки трапилося за ці дні, крім того, що Москва як не погоджувалася на припинення вогню, так продовжує дотримуватися цієї позиції?

Якщо проаналізувати публікації, від перших емоцій до детальної аналітики, можна натрапити на різноманітні думки: від "це кінець для Путіна" до "все втрачене, адже Трамп замість України передає ракети Путіну". Це весь спектр абсурдності. І все це має вплив на поведінку Трампа, на реакції європейських країн та їхнє сприйняття ситуації. Але найважливіше - зустріч у Будапешті не виглядала гарантованою. Сам факт проведення саміту в цьому місті вже свідчив про те, що все може піти не так.

Я весь час чекаю, коли Трамп озвучить одну з трьох сакраментальних фраз: або "першопричини конфлікту", або "неділимий характер глобальної безпеки", або "законні територіальні інтереси Росії". Як тільки він це скаже - значить, він зрозумів, про що "мурчить" Путін. Але поки що - ні. А це означає, що Путін просто грається з Трампом. Грошима. Тими самими 67 мільярдами на тунель під Беринговою протокою. Трамп, коли почув цифру, загорівся, як дитина.

Ось і контраст: напередодні європейці заявляли: "який репараційний кредит, нічого не буде". Водночас Росія, немов у відповідь, оголошує - "ось вам 67 мільярдів". І тут Європа швидко реагує. Франція заявляє: "ми готові підтримати". Бельгія знімала обмеження. У п’ятницю планується ухвалення рішення про надання Україні репараційного кредиту. Це означає, що з’являться кошти для закупівлі зброї. А ці 67 мільярдів - це ще тільки початок. Тоді вже можна буде спостерігати, як все змінюється. І вже після зустрічі Рубіо з Лавровим, останній відразу заговорив про "первинні причини" - і це сталося на публіці.

Чому ж Будапешт "збили"? Це сталося 20 жовтня, коли з'явилася інформація з російських джерел про можливий замах на Путіна з боку британців. Однак Будапешт не є центром британської розвідки. Історично тут домінували німецькі служби. Ті, хто має відношення до справи, знають, що нинішня німецька резидентура в Будапешті активно працює. Тому цей сигнал не можна сприймати як просто медійний феномен. Це стало підставою для того, щоб відмовитися від зустрічі, перенести її на іншу дату або знайти іншу локацію. Це свідчить про те, що сигнал був надісланий, і Європа швидко його усвідомила. Саме тому виникла пропозиція провести зустріч в Дубаї чи в Об'єднаних Арабських Еміратах.

Там прозвучав цілий ряд звуків, які, здається, Трамп просто не здатен усвідомити.

Так, саме так. І тому я постійно звертаюся до цих трьох аспектів: "первинні причини", "неделимість глобальної безпеки" та "легітимні територіальні інтереси Росії". Це стосується не лише капітуляції України, а й загального краху системи безпеки, яка була збудована після розпаду Радянського Союзу. Йдеться про повернення НАТО до кордонів 1991 року, включаючи східну частину Німеччини, а також про виведення американських військових з Польщі, Румунії та балтійських країн. Таким чином, це фактично означає відновлення контролю Росії над Центральною Європою в якості пострадянського "центру впливу". Тому ця ситуація має значення не лише для України, але й впливає на Сполучені Штати та Європу. Але, здається, у Вашингтоні поки що не усвідомлюють усієї серйозності цієї проблеми. Ось чому наша "пані" така примхлива.

- Це саме про ті "гарантії безпеки для Росії ", про які Трамп натякав під час останньої зустрічі з Володимиром Зеленським?

Це саме те. Те саме "проєкт угоди", який Москва відправила у грудні 2021 року — точніше, 21 або 22 числа. Один варіант був надісланий до Вашингтона, а інший — до Брюсселя. Обидва документи носили назву "Договір про гарантії безпеки для Російської Федерації". Один адресувався США, а інший — НАТО. Нагадаю, тоді відбулися два раунди переговорів: між делегаціями США та Росії, а також між керівництвом НАТО і Росією, а згодом і зустріч в ОБСЄ. Ці документи були опубліковані і не зникли — їх можна знайти та прочитати. Чому Трамп або Рубіо не посилаються на них сьогодні і не використовують у своїй роботі — важко зрозуміти. Можливо, вони просто не усвідомлюють, що всі нинішні сигнали від Кремля є натяками саме на ці документи. Мовляв, "все у вас на столі, ви ж самі це обговорювали".

Будапешт, якщо б він відбувся, мав би явно виражений не лише антиукраїнський, а й антиєвропейський зміст...

Отже, це чіткий сигнал про те, що Путін і Трамп створюють не лише тимчасове партнерство, а справжній альянс, націлений проти об'єднаної Європи. Європейські країни швидко усвідомили цю загрозу. Саме тому ми спостерігаємо насторожену реакцію голови зовнішньої політики ЄС Каї Каллас та спільну заяву лідерів європейських держав – вони зрозуміли, що Будапешт стає центром формування союзу між Трампом і Путіним, який має на меті протистояти ЄС.

Британські журналісти, звісно, не могли залишитися осторонь і висловили думку, що це є "ляпасом для Європи", "нагадуванням про Будапештський меморандум" та "приниженням для України". Проте, якщо чесно, якщо б ми підняли питання про "Будапешт-2" – новий формат, в якому б зібралися ті ж країни-гаранти, такі як США, Велика Британія, Франція та Китай – то, можливо, саме тоді ми змогли б дійсно зрозуміти, ким вони є в цій ситуації.

Чи можемо ми вже відкласти думки про "Будапешт-2"? Або ж це просто тимчасова пауза, а не остаточне скасування?

- На сьогодні - можна, як кажуть, "запивати його чаєм". Але не забувати. Бо зустріч Трампа й Путіна все одно висітиме над нами, як темна хмара.

Отже, зустріч залишиться у підвішеному стані. Але чи дійсно вона зараз важлива для Трампа?

Ні, він вже досяг свого — телефонна розмова дозволила йому уникнути відкритого конфлікту з Україною. Путіну це також не потрібно. Він зняв тягар з плечей на кілька місяців і тепер може дихати легше. Однак для нього важливо, щоб відбулася зустріч з Трампом, прогулянка червоною доріжкою та отримання політичної "реанімації" у прямому ефірі — це те, чого він ще не відкинув. Саме так варто це розуміти.

- Ви сказали, що Путін "зняв проблему" на кілька місяців. Але чи справді зняв? Бо ж у п'ятницю очікується рішення про репараційний кредит Україні. Тобто гроші на зброю таки будуть. Інше питання - чи продаватиме Америка цю зброю у достатніх обсягах? І друге: санкції. Їх же теж мали "почекати" до зустрічі Трампа й Путіна, але тепер Сенат, здається, рухає самостійно три законопроєкти: визнання Росії державою-спонсором тероризму, санкції проти Китаю за підтримку РФ і використання заморожених російських активів для фінансування України. Кожні 90 днів - транш. Що далі, як ви гадаєте?

Щодо активів у Сполучених Штатах, різні оцінки вказують на суму від 56 до 60 мільярдів доларів. Раніше ця сума була ще більшою, але варто зазначити, що після того, як ця інформація стала публічною, частина коштів "перемістилася". Серед ключових гравців - чотири європейські банки, два з яких розташовані в Бельгії. Саме тому бельгійські фінансові установи так довго опиралися змінам. Наразі погоджений механізм передбачає надійні гарантії, які забезпечать відшкодування цих коштів. Іншими словами, юридично США не несуть ризику. Це, в свою чергу, стало каталізатором для просування процесу вперед.

Рішення Сенату формально надає Трампу можливість діяти, однак не зобов'язує його до цього. І саме в цьому криється основна проблема: ухвалюються рішення, але остаточне слово залишається за президентом. Як ми можемо спостерігати, Трамп уникає будь-якої відповідальності, постійно маневруючи, перекладаючи обов'язки і відстрочуючи дії. Тому навіть прийняття законів не гарантує їх реального впровадження. Ще один цікавий момент: у весняній версії законопроєкту змінено ключовий аспект – тепер президент визначає момент введення санкцій. У часи Обами та Байдена ситуація була іншою: Сенат ухвалював санкції, а адміністрація лише їх реалізовувала. Наразі ж все змінилося, і це яскравий прояв трампізму.

Таким чином, різких змін не передбачається?

- Ні, саме різких не буде поки. Але певні кроки все ж є. Ця зустріч 24 жовтня показова. Усі, хто стежить уважно, побачили: в атаках на об'єкти на території Російської Федерації використовувалися європейські крилаті ракети. Це не дрібниця. Це сигнал, що Вашингтон дав "добро" на використання певних технологій і координацію. Тобто - перехід від розмов до дії. І це лише один із проявів процесу, який зараз іде.

Те саме можна сказати і про зустрічі президента Зеленського з керівництвом Lockheed Martin та Raytheon. Це не просто протокольні усмішки - це робота над спільними проєктами, які змінюють співвідношення сил. А ще присутність нашої міністерки енергетики у Вашингтоні, пані Гринчук. Її контакти з міністром енергетики США Райтом - пряме свідчення, що готується комплексна стратегія: енергетика, оборона, технології. І Райт, між іншим, один із тих, хто послідовно тисне на Трампа, вимагаючи позбавити Росію доступу до глобального ринку сирої нафти й нафтопродуктів.

Стосовно 12 пунктів, які обговорюються між Україною та Європою для завершення конфлікту, центральним аспектом є оголошення режиму припинення вогню. Проте, далі мова йде про поступове послаблення санкцій проти Росії. Наводиться навіть цифра в 300 мільярдів: якщо Росія інвестує частину цих коштів у відновлення України, їх можуть розморозити. Зараз прем'єр Рютте перебуває у Вашингтоні на переговорах з Трампом. Чи має цей план шанси на успіх? І чи зможе він переконати Трампа?

У цій ситуації Рютте скоріше виступає в ролі психотерапевта, ніж дипломата. Він прямує до Вашингтона, щоб навести порядок у надмірно емоційній та непередбачуваній "пацієнтці" - американській адміністрації. Його головне завдання полягає в тому, щоб донести до Трампа, що 140 мільярдів доларів, які заплановані на п’ятницю, – це не жарт. Європа серйозно налаштована, НАТО вже готове до дій, а фінансова підтримка - це не просто цифри, а свідчення рішучості. Крім того, він повинен продемонструвати, що у Європи є свій план, який готовий до реалізації.

Звичайно, Кремль швидко відкине цей план. Москва не прийме жодних формулювань, які можуть вказувати на відхід чи контроль. Однак те, що Європа почала діяти в унісон з Україною, вже є значним досягненням. Це також є вдалим тактичним кроком: створити видимість процесу, щоб продемонструвати, що саме Москва порушує можливість мирних переговорів.

- Там є пункт щодо припинення вогню й поступового зняття санкцій. Очевидно, це зроблено, щоб створити видимість компромісу.

Так, абсолютно вірно. Це гра в дипломатії. Трамп, починаючи з часів Анкориджа, постійно обертається навколо однієї і тієї ж концепції: "перемир'я в обмін на зняття санкцій". Але коли ця стратегія зазнала невдачі, він просто змінив формулювання. Тепер він говорить про "зупинку на лінії фронту". Це звучить інакше, проте суть залишається такою ж: замороження конфлікту. І, звичайно, Кремль відмовиться. Але для Трампа це все ще приємна ілюзія контролю. Він вважає, що ситуація стабілізується, і що він "керує процесом". Тим часом, Вашингтон готує інше — системну поставку ракет дальньої дії: Taurus, Storm Shadow, модернізовані Scalp, а питання Tomahawk уже в черзі на розгляд.

Отже, чи буде продовжуватися цей маятниковий рух? Сьогодні Трамп подасть знак Україні, а вже завтра Путін зателефонує – і знову відновиться "тунель дружби"? І так триватиме протягом наступних місяців, а можливо, навіть протягом всієї каденції Трампа?

- Так. Цей маятник коливатиметься стільки, скільки Трамп сидітиме в Білому домі. Він принципово не розуміє логіки цієї війни. Він бачить її як бізнес-конфлікт, який треба "розрулити угодою". А війна - не біржовий контракт. Тому поки американська система тримає баланс в Ізраїлі, вона ще працює. А ось щодо України - там хаос. Бо Трамп не розуміє органіки нашого спротиву, не сприймає Україну як самостійний суб'єкт. І через це середній рівень у Держдепі чи Пентагоні, який розуміє ситуацію, не має впливу - це республіканська адміністрація, і все концентрується в руках однієї людини. Тому маятник буде. І єдиний спосіб його врівноважити - це Європа. Україна-Європа - ось формула виживання. Бо доля України - це доля Європи. І Європа мусить прокинутися.

- А Росія? Вона далі намагатиметься "пом'якшувати" Трампа й тягнути його в новий "Будапешт"? І чи може Європа реально допомогти Україні завдати ударів по Росії - не символічних, а болючих?

- На самоті - ні. Європа не в змозі надати Україні весь необхідний арсенал. Частково - так. Але справжня підтримка можлива лише в партнерстві зі Сполученими Штатами. Адже обсяги виробництва, логістичні рішення, стандарти - усе це можливо узгодити тільки через Вашингтон. І діяти потрібно вже зараз.

- Тобто знову все впирається у Трампа. А він навряд чи дасть Україні все, щоб Путіну справді стало боляче?

- Не зовсім. Згадайте, я казав про "ракетну чергу". "Томагавк" уже стоїть у ній. Як колись Abrams і F-16. Це не означає, що завтра, але це означає, що рішення "дозріває". І підштовхують його не стільки політики, скільки сама реальність.

Розгляньте нещодавні інциденти - пожежі на підприємствах російського "Лукойлу" в Румунії та Угорщині. Це не просто випадковість; це відповідь. Після введення санкцій проти "Лукойлу" з боку Великої Британії, російська сторона обрала свій традиційний спосіб реагування: "Не хочеш співпрацювати - не отримуй нічого". В результаті, ми стали свідками пожеж, які стали попередженням для Орбана: якщо підтримаєш 19-й пакет санкцій, отримаєш удари по своїй інфраструктурі. Хоча в Румунії збитки незначні, в Угорщині ситуація серйозніша. Тепер країнам доведеться активувати свої резерви. Це також є сигналом для тих, хто намагається грати на обидва фронти. Отже, вогонь палає не лише на заводах, а й під ногами тих, хто досі вірить у "дружбу" з Москвою.