Величезний арктичний ініціативи Трампа: чому після Венесуели США звернули увагу на Гренландію
Отже, питання щодо Венесуели залишається відкритим (арешт Мадуро є лише частиною проблеми контролю), тоді як Трамп уже окреслює новий напрямок експансії — Гренландію. Це не перший випадок, коли Дональд згадує про цей найбільший острів, відомий своїми льодовиками, скелями та важливими мінеральними ресурсами. І ось знову: "Гренландія справді необхідна нам. [Вона] оточена кораблями Росії та Китаю. Вона критично важлива для нашої оборони", — зазначив президент США.
Варто відзначити, що Гренландія вже давно є важливим компонентом оборонної системи США — з 1951 року, коли була підписана угода з Данією. Спочатку тут функціонувала стратегічна авіабаза "Thule Air Base", а в кінці 60-х років вона була перетворена на частину системи раннього попередження про можливі ракетні атаки. Наразі на базі "Pituffik Space Base", яка стала відома під цією назвою у 2023 році, розміщена радаційна система раннього попередження. Ця система відстежує запуски міжконтинентальних балістичних ракет з арктичного регіону, тобто з Росії, і є складовою частиною системи протиракетної оборони США та НАТО. База є елементом арктичного "поясу сенсорів", що охоплює також Аляску та Північну Канаду. Вона виконує роль моніторингу найкоротшого маршруту для ракет і авіації між Росією і США.
Цікаво, що в об'ємному передвиборчому документі "Проєкт-2025. Мандат на лідерство", що налічує 920 сторінок, Гренландія згадується лише одного разу, але в позитивному ключі: "...з огляду на географічну близькість Гренландії та її зростаючий потенціал як торгового та туристичного центру, наступна адміністрація повинна реалізувати політику, яка зміцнить економічні зв'язки між США та Гренландією". Хоча в тексті не згадується Данія, яка є сувереном Гренландії, проте не можна говорити про якісь приховані наміри щодо анексії.
У Стратегії національної безпеки США, затвердженій у грудні минулого року, не міститься жодних прямих посилань на Гренландію або, в загальному, на Арктичний регіон. Основна увага приділяється Західній півкулі, що охоплює Латинську Америку, Карибський басейн, а також Тихоокеанську частину й Канаду. Для Сполучених Штатів Західна півкуля стала пріоритетом номер один, що є значною зміною в порівнянні з попередніми стратегіями. У документі 2017 року, що був створений під час першого президентського терміну Трампа, цей регіон займав п’яте місце у списку пріоритетів, а в редакції стратегії 2022 року він піднявся на третю позицію.
Експансіоністські наміри США в Арктиці позначились чітко вже в грудні минулого року після оприлюднення Стратегії національної безпеки. Це вже не просто слова, але й дії. 22 грудня 2025 року Трамп оголосив у своїй соціальній мережі про призначення губернатора штату Луїзіана Джеффа Лендрі спеціальним посланцем США у Гренландії.
Що б не робив Трамп, він, як правило, це мотивує необхідністю протидії китайському експансіонізму. Хоча у випадку Гренландії це притягнуто за вуха. Так, Пекін мав амбітні плани щодо Гренландії -- і по інфраструктурі, і по вивченню та розробленню мінерально-сировинних ресурсів. Відомо, що Китай позиціонує себе як "колоарктичну країну" (near-Arctic) і розвиває стратегії, пов'язані з Полярним Шовковим Шляхом, що потенційно може сприяти ролі Гренландії як логістичного хабу на стику Арктики та Північної Атлантики. Однак китайська експансія на острів була зупинена урядом Данії ще в минулі роки, і водночас данці брали до уваги негативну позицію США щодо можливих китайських стратегічних інвестицій на острові. Тому "китайська загроза" є явно перебільшеною.
Що це означає? Це свідчить про розподіл світу на сфери впливу. Мова йде не лише про наміри, а про реальні дії. Китай виступає тут як каталізатор подій. Безумовно, контроль над Гренландією дозволить США домінувати в Північній Атлантиці та створювати тиск на Канаду, яку Трамп уже охарактеризував як 51-й штат Америки.
Однак контроль над Гренландією не забезпечує автоматично контролю над західним сектором Арктики. Тут контрольна позиція -- за норвезьким архіпелагом Свальбард, у нас більш відомим як Шпіцберген. Я не раз звертався до теми цього арктичного архіпелагу, тому не буду повторюватися, лише зазначу, що хто контролює Шпіцберген, той контролює вхід-вихід на стику західного сектору Арктики з Північною Атлантикою. Як це робиться практично, Крігсмаріне Третього Рейху показали під час ІІ Світової.
У цій ситуації Трамп стикається з непростим вибором: або продовжити спроби відібрати у Норвегії архіпелаг Свальбард, де розташована стратегічна космічна станція SvalSat, або ж, в іншому випадку, змиритися з його анексією Росією, залишивши певні "подарунки" для задоволення амбіцій свого кумира Владіміра, що може стати стимулом для віддалення Росії від Китаю. Росія вже давно проявляє інтерес до цього архіпелагу, звинувачуючи Норвегію в порушенні демілітаризованого статусу, закріпленого Шпіцбергенським трактатом 1920 року, і активно стверджуючи, що архіпелаг Грумант, насправді, є російським, оскільки його відкрили помори ще до епохи Вітуса Берінга.
Повертаючись до Гренландії, Данія висловлює свою позицію через три ключові пункти:
Це дипломатія в сфері оборони, яка націлена на закріплення правового статусу та запобігання виникненню прецедентів, що могли б бути використані іншими країнами в Арктичному регіоні. Очевидно, що під "іншими країнами" мається на увазі Російська Федерація.
У цій ситуації Москва не виступає на стороні Данії і не підтримує США, оскільки стратегічно вважає цю ситуацію можливістю для відновлення ідеї перегляду статусів певних територій у північних широтах.
Ні НАТО, ні ЄС не схвалюють спроби США захопити Гренландію, але ситуація в Арктиці вже стала непередбачуваною. Які наслідки можуть бути? Якщо агресивні наміри Трампа залишаться без реагування, існує ризик, що Арктика буде поділена між двома жадібними сторонами.
