Виклик не лише для України: чому необхідно реформувати політику розширення Європейського Союзу.

Реформа політики розширення має стати логічною складовою ширшої внутрішньої реформи ЄС

Протягом багатьох років політика розширення Європейського Союзу зарекомендувала себе як один із найпотужніших геополітичних механізмів впливу. Завдяки цій стратегії ЄС вдалося стабільно підвищувати свою глобальну значущість, одночасно розширюючи свої економічні та політичні горизонти.

Однак з початку 2000-х років ця політика почала поступово переживати стагнацію. З моменту вступу Хорватії в 2013 році жодна країна, що офіційно висловила бажання стати членом ЄС, не змогла досягти успіху в цьому процесі.

З 2022 року, коли Україна подала заявку на вступ до ЄС, політика розширення перетворилася на наш виклик.

Причин, чому політика розширення пробуксовує, є кілька. По-перше,

З технічної перспективи, процес інтеграції до ЄС став значно більш складним викликом.

Наприклад, країни-сусіди, які приєдналися до Європейського Союзу в період з 2004 по 2007 роки, не були зобов'язані проводити реформи у галузі верховенства права, антикорупційних заходів та інших елементів функціонування правової системи.

На момент, коли проходили переговори, глави 23 і 24, на які нині зосереджена увага сучасної методики розширення, ще не були створені.

По-друге, збільшення кількості учасників, при збереженні принципу одностайності під час голосування, суттєво ускладнило процес ухвалення рішень у ЄС.

Оскільки під час процесу переговорів щодо вступу до Європейського Союзу всі держави-члени повинні голосувати одностайно на кожному етапі (наприклад, під час відкриття кластерів, закриття розділів або встановлення цільових індикаторів для вступу, проміжного і фінального етапів, а також з інших питань), кількість таких голосувань може перевищувати 70, перш ніж країну остаточно приймуть до ЄС.

І під час кожного такого голосування необхідно заручитися підтримкою всіх 27 країн-членів. Небажання хоч однієї країни підтримати рішення ЄС може зупиняти процес перемовин про вступ на будь-якому етапі.

По-третє, держави-члени Європейського Союзу почали застосовувати політику розширення для просування власних політичних інтересів щодо кандидатів-сусідів, часто з питань, які не мають жодного відношення до процесу вступу в ЄС. Ця обставина є особливо засмучуючою, оскільки сусідні країни найбільше економічно виграють від інтеграції сусідньої держави в Європейський Союз.

Складна технічна складова процесу приєднання разом із вимогою досягнення стабільного політичного консенсусу перетворює шлях до вступу на практично непереборний.

Україна це відчуває на обох рівнях. З технічної точки зору Україні необхідно провести неймовірну кількість реформ за короткий час, перебудувавши життя країни в усіх його аспектах буквально за кілька років. І це в умовах війни!

З політичної перспективи ми постійно зустрічаємося з опором з боку Угорщини. Ситуація Північної Македонії, яка з 2005 року залишається у статусі кандидата через блокування зі сторони сусідів, на жаль, не вселяє оптимізму щодо швидкого вступу до ЄС.

ЄС наразі шукає варіанти, як обійти вето Угорщини.

Зокрема, шляхом використання статті 7 Договору про Європейський Союз. Однак, цей підхід не забезпечує стабільність, оскільки інші сусіди України також можуть застосувати методи блокування...

Нещодавно обраний президент Польщі Кароль Навроцький висловив думку, що Україна може стати членом лише після того, як будуть врегульовані питання, пов'язані з історичною пам'яттю. Крім того, політичні обставини в Словаччині також не сприяють позитивному настрою.

Таким чином, блокування з боку сусідів нашої інтеграції, на жаль, може стати звичним епізодом в історії конфліктів між сусідніми країнами. І неформальні альтернативні рішення, на жаль, не можуть бути надійним виходом для України.

Якщо Європейський Союз і надалі хоче використовувати політику розширення як ефективний геополітичний інструмент, він має реформувати підходи до її реалізації.

Насамперед - скоротити кількість етапів, які потребують одностайного голосування, залишивши його лише для вирішальних моментів, як-от остаточне рішення про вступ нової країни.

Це не суперечить чинному праву ЄС: стаття 49 Договору не встановлює фіксованої кількості обов'язкових голосувань. Зміни можна внести шляхом рішень Європейської комісії, Ради ЄС або через перегляд переговорних рамок. Або комбінації цих заходів.

Тема внутрішньої реформи Європейського Союзу не раз виникала у фахових дискусіях з моменту, коли Україна подала заявку на приєднання.

У червні 2024 року у своїй промові перед Європарламентом про це згадала і Урсула фон дер Ляєн, підкресливши, що ЄС не витримає нової хвилі розширення без реформи, яка включала б в себе зміну Договору про ЄС.

Оптимальною метою реформування Європейського Союзу повинно бути:

Інституційну реформу. Нинішня модель, коли кожна країна-член висуває свого єврокомісара вже виглядає надто бюрократизованою, якщо ж членів стане 30+, то бюрократично-управлінська модель стане зовсім непропорційною та неефективною.

Реформа механізму ухвалення рішень. Угорщина блокує 50% усіх вето, накладених на рішення Європейського Союзу. Це свідчить про те, що надання одній країні — фактично, одному політику — можливості зупиняти прийняття рішень на рівні всього Союзу становить серйозну загрозу не лише для політики розширення, але й для спільних ініціатив у сферах оборони, економіки та правової інтеграції.

Тому важливо, щоб в ЄС все частіше застосовувався принцип кваліфікованої більшості при прийнятті рішень, а принцип одностайності - тільки для принципових питань.

Реформа бюджету Європейського Союзу. Приєднання нових держав вимагатиме істотних фінансових вкладів для досягнення рівноваги в соціально-економічному розвитку. Це передбачає необхідність переосмислення джерел фінансування бюджету ЄС та принципів розподілу ресурсів.

Окрім того, безпекові та екологічні загрози, які стоять перед ЄС, потребують більш серйозної фінансової спроможності.

Реформа Спільної аграрної політики є невід'ємною частиною кожного етапу розширення. Враховуючи занепокоєння, що виникають щодо українського аграрного сектору в межах Євросоюзу, ця реформа стане важливим кроком для того, щоб Україна могла стати повноправним членом.

Реформа політики розширення повинна стати невід’ємною частиною більш масштабної внутрішньої трансформації Європейського Союзу.

Якщо ці зміни є невідворотними, то важливо вже на цьому етапі підтримувати впровадження нових стратегій в рамках розширення пакета інституційних реформ Євросоюзу.

Україна наразі стикається з численними викликами в сфері технічного забезпечення реформ та приведення свого законодавства у відповідність до норм Європейського Союзу.

Однак політично зараз м'яч на боці ЄС. Саме зараз Україна дуже потребує адвокації своїх інтересів в ЄС, і ми закликаємо представників громадянського, експертного та наукового середовища використовувати всі доступні можливості для цього.

Для того щоб Україна змогла вступити до Європейського Союзу, необхідно, щоб ЄС здійснив суттєві зміни у своїй структурі та політиці розширення. Наразі чинні норми фактично перешкоджають прийому нових держав-членів, і жодна країна ще не стала частиною спільноти.