Війна - це як лотерея. Ми на власному досвіді розуміємо, наскільки складно робити прогнози, - зазначає історик Сокирко, розмірковуючи про перемоги та поразки Мазепи.

На землі Курщини, де ЗСУ продовжує тримати фронт, на стику 17-18-го століть прийшла цивілізація. Очільник козацької держави гетьман Іван Мазепа скуповував там угіддя, на яких розбудовував слобідки та села.

Занедбану землю він перетворював на продовження свого Гетьманату, який тоді переживав момент свого розквіту. Колишні московитські землевласники дивувались новим млинам, церквам, зораним полям. Та селянам, які працювали в умовах, далеких від російського кріпацтва.

Декілька років по тому казка закінчиться: Мазепа помре на чужині, втративши все.

"В історії європейських визвольних рухів важко знайти постаті, що мали б таку вагу, як Іван Мазепа, Ференц Ракоці в Угорщині чи Тадеуш Костюшко в Польщі. Усі вони зазнали поразки. Проте, чи зменшила це повагу поляків до Костюшка або угорців до Ракоці?" – зазначає історик Олексій Сокирко.

Сокирко - один із тих, хто разом із командою Ukraine WOW доклався до ефектної презентації світові постаті Мазепи за допомогою його шаблі після перемоги Усика над Ф'юрі.

У розмові з УП Олексій Сокирко ділиться думками про те, як Іван Мазепа створював власну державність і чому його можна вважати ідеальним учнем Макіавеллі. Він також аналізує, які фактори перешкодили йому зберегти автономію Гетьманщини, а також обговорює, що може стати запорукою суверенітету сучасної України.

Цієї весни відзначимо 330-річчя з початку Азовсько-дніпровських кампаній, що перетворили Московію на морську державу. Чи можна стверджувати, що без козацького війська Мазепи Російська імперія не досягла б своїх цілей?

Ці експедиції для Гетьманату, в першу чергу, мали відношення до Дніпра і відповідали геополітичним інтересам Гетьманщини. Питання про бажання Кремля я б розглядав як другорядне.

У першій частині 17-го століття османські сили перекрили гирло Дніпра, створивши оборонний вузол навколо Кизикермена. П'ять фортець контролювали вихід у Чорне море, що суттєво обмежувало торгівлю через складні відносини з Османською імперією.

Коли наприкінці 17-го століття Гетьманат увійшов у смугу стабілізації та економічного розквіту, його еліти були дуже зацікавлені в коридорі до Чорного моря. Політика послаблення мілітарної присутності османів у пониззі Дніпра стартувала ще за часів Самойловича. Відбувалися рейди на турецькі фортеці в північно-західному Причорномор'ї, на Очаків, наприклад. І на дніпровські бастіони.

Чи йдеться тут про ту саму відкритість мислення, яку Донцов зазначав у своєму есе "За землю і море", згадуючи Мазепу? Чи справді лише ті нації, що освоїли морські простори, можуть вважатися справжньо величними?

- Про це крім Донцова писали ще, наприклад, Оглоблін і Субтельний.

Інтереси Батурина, гетьманської столиці, та Москви щодо південних територій почали збігатися. Кремль протягом тривалого часу здійснював атаки на Крим. Після другого походу на півострів стало очевидно, що зламати його оборонні укріплення не вдасться. Мазепа, ймовірно, зумів переконати Москву в доцільності зменшення османської присутності в районі гирла Дніпра, що могло бути вигідним для обох сторін.

Навіть у ті часи, коли Кремль зміщував свої атаки на Азов, Мазепа, безумовно, спонукав Петра I застосовувати стратегію багатофронтових нападів. Ймовірно, він орієнтувався на успіхи Яна Собеського, який не лише здобув вирішальну перемогу над османами під Віднем, але й систематично завдавав ударів по Криму та їхнім васалам на Дунаї. Цю кампанію він також підтримував за допомогою правобережних козаків.

На відміну від Кизикермена та дніпровських укріплень, Азов не володів значною геополітичною важливістю для Мазепи. Гетьманат навряд чи зміг би самостійно здійснити таку масштабну військову кампанію, оскільки московські війська мали на своєму боці іноземних інженерів-фортифікаторів та потужнішу артилерію.

Після укладення Вічного миру фортеці були знищені, а їх околиці перетворилися на нейтральну зону. Це стало важливим геополітичним досягненням Гетьманату. Наприклад, листування російських резидентів у Константинополі, зокрема Толстого, свідчить про те, що з початку 18 століття товарообіг у напрямку Османської імперії значно активізувався.

Досліджуйте також: Печерні житла. Які таємниці приховують кар'єри нащадків справжніх архітекторів Одеси?

Мазепа усвідомив, що Кремлю байдуже до українських інтересів під час Північної війни, коли Петро I віддав наказ застосовувати тактику випаленої землі. Чому ж він не зрозумів московську логіку раніше?

По-перше, українські еліти добре усвідомлювали, що Москва має своє уявлення про статус Гетьманату, і сподіватися на позитивні зміни не варто. Ілюзій не існувало. Серед козацької старшини були ті, хто симпатизував Москві, проте вони не були наївними. Вони пам'ятали, як у середині XVII століття московські влади намагалися встановити пряме воєводське управління, збирати податки і фактично знищити політичну структуру Гетьманату.

По-друге, станом принаймні на останню чверть 17-го століття Московське царство виглядало доволі слабким, нестабільним через серію дворцових переворотів, довгу династичну кризу. У Гетьманаті відчули, що Кремлю не до України. Цим моментом можна скористатися, розширюючи свої права.

У 1689 році, на другий рік свого гетьманства, Мазепа фактично добився перегляду пакету угод із Москвою. Отримав картбланш для себе і старшини на управління Гетьманатом по суті як суверенною державою під протекторатом царя.

Подібно до Самойловича, Мазепа не надавав значення обмеженням у зовнішній політиці. Він спілкувався з тими, кого вважав за доцільне. Хоча офіційних і пишних посольств не існувало, листування активно велося. Насправді відбувалися таємні переговори, включаючи контакти з противниками Московської держави.

Отже, українські еліти були переконані, що обрали вірний курс. Вони вважали, що така ситуація збережеться практично назавжди.

- Хто знав, що вектор інтересів Московії розвернеться на 180 градусів? Ніхто не знав, навіть Петро I. Окрилений взяттям Азову, він поїхав у так зване "велике посольство", шукати в Європі союзників для нової антиосманської коаліції. Але побачив, що турецька сторінка в Європі перегорнута.

Іспанія, Франція та Британія готуються до війни за іспанську спадщину, і в цьому контексті немає про що говорити. Тим часом, у німецьких державах та Речі Посполитій існував ворог, на якого Петро I звертав увагу, але не надавав великого значення — це Швеція. Саме тому він вирішив вступити в коаліцію в рамках Північної війни з центральноєвропейськими країнами, щоб запобігти перетворенню Швеції на балтійську імперію.

Насправді, це був досить несподіваний хід, імпровізація з боку Кремля. Петро сам не уявляв, до чого це призведе. Війна - це як азартна гра. Ми нині на власному досвіді відчуваємо, як складно робити прогнози в умовах конфлікту.

Чи була Північна війна зайвою для Мазепи?

Це справді необхідно. Проте спочатку варто зазначити, що після культурного шоку, який Петро I пережив у Європі, в ньому зародилася впевненість, що морські сили зможуть підняти Московію на новий цивілізаційний щабель. Ви вдало процитували Донцова. Петро I усвідомлював, наскільки важливим є море для держави, яка прагне досягти більшого, ніж просто регіональне панування.

Проте події розвинулися зовсім не так, як передбачалося. За перший рік шведи здобули вражаючі перемоги над трьома ключовими союзниками: швидко вивели Данію з конфлікту, завдали серйозних втрат Речі Посполитій та без особливих зусиль розгромили московську армію під Нарвою. Московія потрапила в складну ситуацію. Петру були необхідні реформи, щоб продовжити військові дії. Для максимальної мобілізації ресурсів і створення нового війська він вирішив повністю перезавантажити всі системи: адміністративну, податкову та фінансову.

Тут розпочинається історія, яка стосується Гетьманату. Ніхто не міг уявити, що події 18-го століття розвиватимуться саме таким чином. На початку Північної війни Мазепа та його старшина проявили відсутність зацікавленості.

У 1704 році, коли ситуація для Північної Ліги знову стала критичною, шведські війська захопили значну частину Речі Посполитої, у тому числі Львів, і почали наступ на Волинь. У цей складний момент Петро I віддав наказ Мазепі перейти на правий берег Дніпра, щоб зупинити просування ворога на схід. Цей розвиток подій відкрив нові горизонти для геополітичних інтересів Гетьманщини, адже з'явилася можливість об'єднати обидва береги ріки.

Що ж бажав здійснити Мазепа, будучи колишнім підданим гетьмана Дорошенка?

- Про це мріяв майже кожний козацький гетьман, відтоді як Гетьманат розпався на Правобережну та Лівобережну частину після Чорної Ради 1663 року. В голові практично кожного була ідея про відновлення соборності. Під своєю владою, звісно. Певною мірою успішними в цьому були Дорошенко, Самойлович і Мазепа.

У Мазепи з'явився власний інтерес у Північній війні. Але була проблема: Річ Посполита, яка є союзником Москви, не віддасть свої території. Кремль теж не підтримає Мазепу, щоб не втратити польського союзника. Мазепа знайшов третю силу, яка виступить гарантом Гетьманату. Звичайно, це були шведи. Вони на той момент мали фактично найсильнішу, найдосвідченішу армію в контенинтальній Європі. Ніхто всерйоз не вірив, що московити зможуть утриматися.

Проте війна залишається війною. Перемогу здобуває той, хто виявляється потужнішим і більш винахідливим. Мазепі не вистачало не стільки дипломатичних навичок, скільки військових ресурсів.

Ознайомтеся також: Якщо за нас ухвалюють рішення, ми опиняємося в тому ж становищі, що й до 1991 року - Сергій Плохій.

Відомо, що Іван Мазепа був зацікавлений у трактаті "Державець" Нікколо Макіавеллі. Якщо розглядати його як учня цього мислителя, чи можна вважати його відмінником, чи, можливо, просто хорошистом?

- "Хитрим Махіавеллієм" Мазепу назвав у своєму літописі Самійло Величко. Але те, що гетьман захоплювався Макіавеллі, ще є питанням для досліджень.

Коли мова заходить про наукове дослідження, ми не маємо чіткої інформації щодо впливу текстів Макіавеллі в Гетьманщині та рівня обізнаності козацької еліти з ними. Історики, які спеціалізуються на цій тематиці, не можуть надати так звані hard evidence (вагомі, незаперечні докази - УП). Проте, ми маємо в розпорядженні чимало soft evidence (м'які, непрямі докази - УП).

Безумовно, є всі підстави говорити, що Мазепа - макіавелліст. Ми бачимо співпадіння, резонування ідей і конкретні кроки. Вочевидь, Мазепа знав твори Макіавеллі. Питання тільки, які саме, та які більше читав.

Якщо Величко, будучи неординарним інтелектуалом, охарактеризував Мазепу як "нашого Макіавеллі", ця метафора, безумовно, була зрозуміла сучасникам. Вона не виникла випадково, а чітко посилалася на контекст та знання, хто такий Макіавеллі. Існує підстави вважати, що його праці були відомі в Гетьманщині.

Мазепа майстерно використовував дипломатичні маневри та інтриги, сприймаючи військову силу як додатковий засіб для досягнення своїх цілей. Цілком можливо, що Макіавеллі вважав би його ідеальним учнем. Він умів з легкістю обходити політичні труднощі як у зовнішніх, так і в внутрішніх справах Гетьманщини, де існувала природна аристократична опозиція.

Проте роботи та ідеї таких філософів, як Макіавеллі, не пропонують універсальних рішень. Політика і війна залишаються непередбачуваними, навіть якщо певні теоретичні рекомендації виглядають привабливо і гармонійно поєднуються з реальними обставинами.

Які ключові досягнення Мазепи можна виділити, якщо не враховувати його внесок в "мазепинське бароко"?

Мазепа - політик із широким кругозором, на рівні таких постатей, як Хмельницький, Виговський та Дорошенко. Вони не лише прагнули здобути та утримати владу, але й мріяли про майбутнє, намагаючись заглянути за межі свого часу.

Мазепа створив автономію, котра нагадувала напівсуверенну державу. Історики часто класифікують такі утворення як "трибутивні", оскільки вони мають сплачувати данину або виступати васалами більш потужного правителя. Проте цей статус не слугував знаком меншовартості чи аутсайдерства в контексті міжнародних відносин.

В Європі того часу повністю суверенні держави можна порахувати на пальцях двох рук, хоча державних утворень було набагато більше. Тогочасні суверенні правителі - як правило, держави топліги: Французьке королівство, Англія, Швеція, Священна Римська імперія, Річ Посполита, Османська імперія, Московська держава.

Відповідаючи на ваше запитання: якщо розглядати Мазепу серед гетьманів, він безумовно є безперечним лідером у сфері політичного візіонерства. Саме в його епоху виникають ключові політичні міфи Гетьманщини.

Інтелектуальна еліта того часу має глибоке самосвідомлення, чітко усвідомлюючи свою національність, державу та її територіальні обмеження. Вона усвідомлює свої корені, історичну спадщину та амбіції. Ці відомості фіксуються в хроніках, літописах, гравюрах та різноманітних висновках.

Що таке Конституція Орлика, якою ми всі горді? Це перший у своєму роді політичний документ, що яскраво відображає уявлення політичної еліти того часу про себе, суспільство та своє місце в контексті європейських країн. Іван Мазепа не лише особа, в епоху якої це відбувалося, але й активний учасник, який сприяв розвитку інтелектуальної думки, надихаючи таких видатних діячів, як Варлаам Ясинський та сам Орлик.

- Що для сучасної оцінки Мазепи важливіше - те, що він встиг зробити, чи поразка його державницького проєкту?

Те, що він встиг реалізувати, безперечно, має велике значення. Він та його попередники змогли закласти міцний фундамент, який Москві було вкрай важко зруйнувати. Імперія стикалася з величезними труднощами в цьому процесі. Розглядати Гетьманат слід не лише як політичну одиницю, але й як суспільство, що складається з соціальних спільнот, які мали свою суб'єктність: церква, політична еліта, старшина та козацтво, яке виконувало роль провідної воєнної верстви, аналогічної шляхті.

Мазепа не єдиний, хто зазнав невдачі. Прикладом може слугувати повстання Ференца Ракоці в Австрійській імперії, яке також закінчилося поразкою. У 1711 році Ракоці був змушений емігрувати і помер у вигнанні. Проте на початку XX століття угорські патріоти перевезли його останки до Будапешта, де їх урочисто поховали. Для угорців Ракоці став національним героєм, символом незламної волі та непереможності. Йому встановлено безліч пам'ятників, а також існує салямі під маркою "Ракоці".

Слід зазначити, що Мазепа, подібно до Ракоці та Костюшка, мав в своєму розпорядженні практично все. Ці постаті могли б змиритися з поступовим зменшенням суверенітету своїх країн, однак вони обрали шлях протистояння імперським силам. І хоч їхня боротьба закінчилася поразкою, саме ця поразка стала початковим етапом у боротьбі за нашу ідентичність, що триває й досі. Завдяки Мазепі ми можемо відстежити цю червону нитку, що з'єднує нас з історичними моментами, в яких ми знаходимо коріння власної сутності.

Читайте також: Всім втекти з України не вдасться - історик Ігор Гирич про уроки революції 1917-1921, олігархів і метаморфози Скоропадського

- В Україні десь 130 пам'ятників Богданові Хмельницькому і лише шість Мазепі. Чому склалася така гігантська диспропорція?

По-перше, Богдан Хмельницький є подібним до батьків-засновників Сполучених Штатів. Він став на чолі повстання, що перетворилося на політичну революцію. Саме завдяки цьому він заслужено займає своє місце серед видатних лідерів, без яких історія України не може бути уявлена.

По-друге, Богдан Хмельницький відігравав важливу роль в ідеологіях усіх політичних режимів, які панували в Україні протягом останніх двох століть, включаючи й ті, що не мали українського походження. Проте, варто зазначити, що трактування його постаті суттєво різнилися.

Після Другої світової війни в СРСР Хмельницький зайняв почесне місце серед видатних полководців та історичних особистостей, які викликали захоплення. Він став одним з тих, кого порівнювали з такими постатями, як Невський, Грозний, Кутузов та Суворов. Для російських і радянських імперій Хмельницький уособлював людину, яка з юних років прагнула "возз'єднання" з Росією. Його вважали канонічним і найбільш "правильним" серед усіх гетьманів.

Мазепу масова культура і пропаганда використовувала в імперських обставинах як антитезу. Як зрадника, героя-злодія в пушкінський інтерпретації. Його меморіалізація була можлива тільки в середовищі діаспор, насамперед у Канаді та США.

В Україні ситуація почала змінюватися з 1991 року, хоча не відразу. Якщо говорити про ініціативи, спрямовані на популяризацію науково-історичних проектів, які висвітлюють постать Мазепи як політичного діяча та культурного героя, то цей процес активізувався приблизно з початку 2000-х років.

- Чи має антимазепинська пропаганда, закладена Петром I, вплив на українське суспільство сьогодні?

Міфи про Мазепу все ще живуть, хоча й не на всіх фронтах. Це не стільки через їхню силу, скільки завдяки підтримці, яку вони отримують. Відлуння цих уявлень продовжують існувати в поколіннях, вихованих у радянських школах. Водночас, на старих позиціях залишаються ті, хто насправді не бажає Україні незалежності. Їм хочеться чути "Путін, введи війська". Проте такі особи поступово відходять на другий план.

Ця напружена фаза війни Росії проти України глибоко розкриває усвідомлення того, за що боролися попередні герої незалежності. Ставки залишаються незмінними: людські життя, наша ідентичність, наше право на існування. Коли людина це усвідомлює, образ Мазепи перестає бути чимось абстрактним, міфологізованим чи віддаленим.

Мазепа прагнув досягнути стабільного розвитку та зміцнення економічних і політичних основ держави. Чи реально це здійснити без "союзів" з Росією, яка завжди завдавала шкоди нашій країні?

- Можливий. Але навіть якщо б ми були острівною державою, все одно знайшлися б сили, які прагнули б забрати наш життєвий простір. Проблема поганих сусідів - проблема не лише України.

Досить фантазувати про те, щоб нас залишили наодинці, згідно з тією не зовсім пристойною формулою, яку колись запропонував Подерв’янський. Ніхто не відступить від нас без причини.

Мрія про абсолютну самодостатність здається мені, як історикові, дещо наївною. Навіть у разі володіння ядерною зброєю. Навіть найпотужніші світові держави залишаються під впливом численних факторів: економічних, соціальних, ідеологічних. Вони неминуче змушені взаємодіяти з іншими.

Щоб забезпечити своє виживання, наші лідери та суспільство повинні адекватно реагувати на всі виклики, що постають перед нами. Я повністю поділяю думку Ярослава Грицака, що, незважаючи на втрати, війна відкриває нові можливості. Вона стимулює багато внутрішніх ресурсів, які залишалися заблокованими та неактивними в часи миру.

Через нашу історію та сучасність ми показуємо здатність до мобілізації і вирішення складних викликів. Українці виявляють неймовірну героїчність і силу, об'єднуючи зусилля як суспільство, яке добре розуміє, що стимулює наш прогрес.

Але наша глобальна задача - всю цю енергію оформити інституційно. Для того сталого розвитку, про який ви згадали, потрібні сталі армія, освіта, конкурентна економічна модель, правова держава. З цим у нас історично не складалося, бо останні двісті років українці провели в чужих державах, до інституційного будівництва яких були залучені. Але це не були політичні проєкти українців. Українці ситуативно інвестували себе в будівництво імперій.

Коли ми зможемо перетворити наші сильні сторони на основі для розвитку інституцій, цей процес стане стабільним. І в результаті, все буде гаразд.