Війна, що розпочалася не 24 лютого 2022 року.
Фото: Генштаб Український захисник, ілюстративне фото
Однак для нас ця історія почалася значно раніше. І навіть не в 2014 році, коли Росія захопила Крим і розв'язала війну на Донбасі. Тоді сталося інше: агресор, який завжди продовжував тиснути на нас, змінюючи лише форми цього тиску, дочекався свого часу і перейшов до відкритих дій. Ворог, який ніколи не зник, просто перестав маскувати своє існування.
Адже насправді ця війна розпочалася вже дуже давно. Як співає Тарас Компаніченко: "Тисячі років триває війна". Напевно, вона почалася тоді, власне, коли поруч із нами постала московія -- політична конструкція, що від самого початку формувалася через експансію, через привласнення чужого, через системне стирання тих, хто відмовлявся бути її продовженням. Йдеться не лише про території, натомість про послідовні спроби позбавити нас голосу, пам'яті, суб'єктності, самого права на окреме існування.
Коли ми сьогодні говоримо про травму війни, ми говоримо не лише про долі окремих людей, зламаних конкретними подіями, а про травму, що переходить від покоління до покоління, про тривалу загрозу, яка повільно, але невідворотно вбудовується в психіку, змінюючи спосіб мислення, спосіб відчування і сам спосіб перебування людини у світі, допоки напруга, що колись була винятком, не стає її постійним станом.
Блекаут: поради психологів щодо збереження психічного здоров'я під час темряви та холоду для вас і ваших дітей.
І як початок цієї війни губиться десь у минулих століттях, так і її завершення не видно на горизонті. Важливо чесно визнати: ця реальність з нами надовго.
Ми будемо перебувати в умовах війни ще протягом багатьох років, і це означає, що поряд із військовою підготовкою держави необхідно реалізувати ще один, не менш важливий стратегічний процес: зміцнення психічної стійкості суспільства. Тому важливо зосередитися не лише на наданні допомоги тим, хто вже постраждав від травматичних переживань (хоча це безумовно є критично важливим), але й на створенні системи, яка здатна підтримувати внутрішню стабільність людей у умовах тривалої загрози.
Це питання стосується не лише процесу відновлення, а й формування здатності до резильєнтності — уміння зберігати ясність думок, довіру та відчуття майбутнього, навіть коли реальність ставить цьому перешкоди. У цьому контексті психічне здоров'я перестає бути особистою справою індивіда і перетворюється на важливий компонент національної стійкості.
Я є частиною міжнародної команди Heal Ukraine Trauma, і наша діяльність безпосередньо пов'язана з цим важливим викликом. Ми займаємося навчанням українських психотерапевтів методам роботи з травмами, спричиненими війною, підтримуємо програми для ветеранів і розробляємо масштабовані підходи, які можуть стати основою нової системи підтримки. Ми вже докладаємо значних зусиль для вирішення існуючих проблем, проте не менш важливим є створення середовища, яке забезпечить психічну стабільність і допоможе людям витримувати тривалі стреси, пов'язані з війною.
Оскільки війна є невід'ємною складовою нашої історії, психічна витривалість повинна стати важливим елементом нашої свідомої стратегії.
Кейс Раміни і Розового: як зношуються "стоп-крани" психіки через стрес і травми
