Як (не) варто вести переговори з Росією? Досвід тристоронніх зустрічей у Мінську.
Вадим Черніш, який обіймав посаду міністра з питань тимчасово окупованих територій у період з 2016 по 2019 рік, також брав участь у переговорах з російською стороною в рамках Тристоронньої контактної групи в Мінську. Він виконував функції представника української делегації в економічній та гуманітарній підгрупах.
"Щодня доводилося боротися навіть за найдрібніші деталі. Російський підхід до переговорів полягає в організації кількох майданчиків з різними підходами до дискусії, різними темами та швидкістю ухвалення рішень. Якщо ти не в змозі ефективно контролювати інформаційні потоки та свої команди, це може призвести до справжнього хаосу, і ситуація стає дуже ускладненою", - ділиться своїм досвідом Черниш.
На даний момент він є керівником дослідницького центру CENSS, який зосереджується на аспектах міжнародної та національної безпеки, а також на створенні і аналізі стратегій і заходів, спрямованих на запобігання конфліктам та їх ефективне управління.
"У світі не існує жодного конфлікту, чий досвід ми могли б цілком пристосувати до своїх потреб. Крім того, досвід України є настільки унікальним, що ми могли б ділитися ним з іншими", - зазначає Черниш.
Які уроки повинна винести Україна з переговорів з російською стороною в рамках ТКГ у Мінську? Яка стратегія та тактика використовується Росією, щоб чинити тиск на українську сторону й досягти найбільш вигідних умов для себе? Чи може залучення США до переговорного процесу між Україною та Росією стати ключем до успішного завершення цього діалогу?
З цього приводу "Українська правда" провела бесіду з Вадимом Чернишем. У наступному тексті представлені ключові моменти з інтерв'ю.
Повну версію інтерв'ю дивіться на YouTube "УП".
В даний момент закулісна частина перемовин є більш значущою, ніж публічна.
Ми - на порозі реальних переговорів. Ба більше, вони вже відбуваються по лінії США - Росія та США - Україна. Безпосередньо між Росією і Україною переговори на низькому, не політичному рівні, наприклад, щодо обміну полонених.
Багато людей вважають, що переговори – це просто процес, коли всі зібрані за столом і ведуть бесіду. Але насправді все може бути зовсім інакше. Наприклад, існують телефонні розмови між командами Трампа і Путіна. Навіть до того, як Трамп став президентом, Маск регулярно контактував з Кремлем. І це також є важливою частиною переговорного процесу.
Покладатися на людей, які мають можливість неофіційно вести переговори, є характерним для стилю Трампа. Проте це не є чимось новим для інших президентів США. Наприклад, у випадку Річарда Ніксона радник з національної безпеки часто брав на себе обов'язки, які зазвичай покладалися на держсекретаря. У часи президентства Джо Байдена Джек Салліван також відігравав важливу роль, хоча Ентоні Блінкен залишався впливовою фігурою в адміністрації.
В українській стороні також спостерігається прагнення до неформальної дипломатії. Наприклад, Андрій Єрмак, керівник Офісу президента, регулярно виїжджає за межі країни для ведення переговорів.
Отже, ця непублічна частина перемовин виявиться значно важливішою, ніж офіційні візити чи різного роду формальні угоди. Більше того, важливість неформального діалогу була продемонстрована особисто Трампом і Зеленським під час їхньої зустрічі в Парижі у грудні 2024 року. На той час Трамп, хоча й став новообраним президентом США, ще не офіційно приступив до виконання своїх обов'язків.
У чому перевага неофіційного треку? Простіше змінювати фігури перемовників: не зійшлися, не підійшли, не сподобались - без проблем можна зробити заміну. Із офіційними особами так не вийде. Тому непублічний трек - гнучкіший і швидший. Гадаю, саме через нього зараз буде народжуватись 80% ідей, як, на думку адміністрації Трампа, закінчити війну в Україні.
"Бажання порішати на особистому рівні - звичайна російська тактика"
Перед початком переговорів з російською стороною необхідно ретельно підготуватися: заздалегідь розробити різноманітні варіанти рішень та підготувати різні аргументи. Це надзвичайно делікатний процес.
Росію на переговорах роками представляють одні й ті самі люди. Це перевага, яка дає їй можливість триматись однієї лінії і знати все наперед. Часто росіяни так і кажуть: "Зараз у вас прийде нова влада, і ми по колу дійдемо в переговорах до того, що вже проходили".
В загальному, російські делегати виглядають впевнено, добре орієнтуючись у нюансах ситуації на місцях. Вони проявляють високу координацію та значну увагу до формальних аспектів. Часто можна почути їхні прохання: "Будь ласка, підпишіть тут", "Схвалте, будь ласка, це".
І, до речі, кожну твою публічну заяву, кожну заяву публічно важливої особи в Україні вони приносять на переговори і кажуть: "А ось такий от про це написав у Facebook. Як це розуміти?".
Іноді можна почути: "Цей неймовірний варіант доступний лише тут. Усі інші пропозиції - це просто димова завіса. Тому наш трек є найважливішим. Вам слід звернути на нього увагу". Це спосіб тиску на клієнта. А обмеження в часі часто примушує приймати рішення, які через кілька днів можуть виявитися менш вигідними, ніж здавалося спочатку.
Прагнення вирішити питання в особистих стосунках є типовою стратегією для російської сторони.
Вони спеціально створюють тиск на тебе під час розмови. Кажуть: "Підемо до курилки, поговоримо. Ми можемо зробити для тебе особливу послугу. Ти ж нормальний хлопець". Або ж пропонують: "Давай, я тобі зателефоную. Ось мій особистий номер, набирай". Можу уявити, що людина без досвіду, отримавши таку пропозицію, може відчути гордість і дійсно зателефонувати. Але це вже будуть приватні, неофіційні домовленості, які дадуть можливість росіянам стверджувати: "Нічого подібного не було".
Тобто навколо процесу переговорів відбувається стільки подій, що якщо ти їх не можеш розпізнати, то можеш дуже легко потрапити на гачок.
"У Мінську відбувалися не лише політичні маніпуляції, а справжні spectacle."
У своїх публікаціях, промовах та листуванні Росія регулярно вживає термін "Мінська контактна група" замість "Тристороння", намагаючись уникнути акценту на тому, що в переговорах задіяні три учасники.
Вона розповідала, що представники так званих "ДНР" та "ЛНР" — це ж "ваші співвітчизники, українці". Але на всі зустрічі ці "українці" прибували на автомобілях посольства РФ, а делегати з Німеччини та Франції лише коментували: "А що тут дивного?".
Постійно прагнула заохотити Україну та міжнародних представників до визнання так званих "ДНР" і "ЛНР". Наприклад, вона відправляла листи, які на перший погляд виглядали як важливі ініціативи, але внизу могла бути підпис "міністр ДНР" або іншого "чиновника". І ти формально не міг навіть розглянути цей документ, не кажучи вже про те, щоб відповісти на нього.
Наприклад, питання доставки гуманітарної допомоги на окуповані росіянами території. Так звані "ЛНР" - "ДНР" ухвалюють рішення про порядок її реєстрації, а в цьому порядку - зразок заяви, де має бути написано слово "председателю" і назва їхнього "органу". Цей папірець має написати представник ООН, який приходить до нас і наполягає: "Треба писати, бо ж там люди вмирають з голоду".
Або ж розглянемо ситуацію з водопостачанням, коли джерела залишилися на території, контрольованій Україною, а споживачі опинилися на окупованих землях. Представники ЮНІСЕФ, які співпрацювали з окупаційними "адміністраціями", створили образ "українського нациста", який нібито "намагається позбавити людей води", і запропонували зібрати 800 мільйонів доларів для реконструкції водопостачання в Донецькій та Луганській областях. Таким чином, ці донорські кошти могли б фактично підтримувати окупаційний режим. Вам слід заблокувати цю ініціативу, але водночас знайти шляхи для збереження водопостачання для споживачів.
Ситуація з енергетичним забезпеченням не менш складна. Наприклад, ми обговорювали Луганську теплову електростанцію, яка розташована безпосередньо на лінії фронту. Один мінометний снаряд може залишити всю Луганську область без електрики. Тому було необхідно розробити систему альтернативного енергопостачання. Спочатку потрібно визначити, які потужності знадобляться, як здійснити переключення, і постійно консультуватися з експертами. А потім на переговорах російська сторона заявляє: "Ми чули, що ви щось плануєте? Не переживайте, вам не вистачить ресурсів". Вони мають детальну інформацію про всю енергетичну інфраструктуру України.
Вести переговори з росіянами в рамках Тристоронньої контактної групи в Мінську було нелегко. Це були не просто політичні ігри, а ігрища.
Після 2019 року Тристоронні переговори в Мінську фактично стали лише формальністю. Виглядає на те, що існувало певне мовчазне згодження щодо виконання деяких аспектів, наприклад, гуманітарних питань, проте в політичному контексті жодна зі сторін не була готова до компромісів — ситуація залишалася безвихідною.
"У Мінську іноземці часто були підібрані "дуже цікаво": хтось робив проросійські заяви, хтось мав зв'язки із РФ"
У межах Тристоронньої контактної групи в Мінську функціонували чотири підгрупи. Німеччина та Франція взяли під контроль дві з них: перша займалася економічними питаннями, а друга - політичними. За безпекову підгрупу відповідав представник Туреччини, тоді як гуманітарні аспекти курував представник Швейцарії.
На засіданнях цих груп з одного боку сиділи українці, з іншого - росіяни, а модерував це обговорення іноземний представник, поруч із яким сидів дипломат, який записував та передавав інформацію до відповідного МЗС.
Ці іноземні учасники часто обиралися, на мій погляд, "досить оригінально": деякі з них висловлювали проросійські погляди, інші ж мали різноманітні зв'язки з Росією.
Наприклад, французький дипломат П'єр Морель виконував роль співголови організації, що активно впроваджувала проекти для розвитку культурного обміну між Росією та Францією. Представник Німеччини одночасно обіймав посади в наглядових радах двох комерційних банків — білоруського та російського. А один із представників ОБСЄ, який очолював процес діалогу, раніше отримував освіту в Москві.
Існує Моніторингова місія ООН з прав людини, яка систематично документує події на окупованих територіях. Це відбувається і зараз. Багато людей ігнорують її звіти, однак у них йдеться, зокрема, про "порушення норм гуманітарного права з боку України та українських військових". Усі ці "документи" накопичуються, і з часом їх можуть запросити, наприклад, у суді...
Я отримував інформацію від міжнародних спеціалістів та представників ООН, які висловлювали аналогічні думки, що й російські джерела: "Коли ж ви припините мучити людей на захоплених територіях голодом і спрагою?". Переконати в іншому досить складно. Це вимагає серйозних зусиль і боротьби. Для багатьох ця діяльність залишається непомітною і важко зрозумілою.
"Україна повинна забезпечити представництво своїх інтересів у міжнародних організаціях."
Підготовка до зустрічей з представниками Росії має включати не лише аналіз переговорних позицій, а й глибоке розуміння особистостей, з якими ви будете спілкуватися. Важливо знати їхні інтереси, досвід, створити їхній портрет та спрогнозувати можливу реакцію в процесі обговорення.
Наприклад, під час переговорів у Мінську іноземці могли представити когось як "нашого експерта з банківським досвідом". Проте пізніше ви могли дізнатися, що ця особа є близьким знайомим певних проросійських політиків з Кіпру і має досвід у сумнівних фінансових операціях. Саме тому надзвичайно важливо заздалегідь отримувати всю необхідну інформацію від розвідувальних служб, щоб запобігти участі таких осіб у переговорах.
Якщо у вас немає конкретних ідей щодо того, кого б ви хотіли бачити на перемовинах, росіяни неодмінно скористаються цим для своєї вигоди. У них є безліч дипломатів — сотні, а може й тисячі. Вони займають різноманітні позиції, зокрема й ті, на які ми зазвичай не звертаємо уваги.
На мою думку, одним із найбільших прорахунків української дипломатії на всіх етапах є недостатня підтримка своїх представників в структурах ООН. Жоден українець не займав керівні посади в жодній з агенцій ООН, таких як ЮНІСЕФ, ПРООН або ВКБ. Україна ніколи не мала свого комісара у справах біженців, не кажучи вже про генерального секретаря ООН...
Необхідно розробити державну політику, яка забезпечить участь українців у міжнародних організаціях, при цьому не обов'язково залучаючи лише дипломатичних представників.
У нашій команді є фахівці з потрібним досвідом, проте вони часто залишаються без справи, оскільки не отримують належного залучення і можливостей для реалізації своїх навичок. Я добре знайомий з багатьма особами, які раніше активно брали участь у переговорах, але тепер їх переваги використовують іноземні партнери, тоді як в Україні їх потенціал ігнорується.
Зі мною безпосередньо контактували дипломати з інших країн, з проханням, щоб моя організація спільно з ними підготувала аналітичні матеріали про переговори, що мали місце в минулі роки. Мета цього - щоб вони могли використовувати отриману інформацію у своїй діяльності. Інша іноземна держава також звернулася до нас з проханням організувати воркшоп на тему "Як вести діалог з Росією?".
"Ми ще не вступили в переговори зі спецпредставником Трампа, а вже його образили"
На жаль, в Україні інституційна пам'ять не функціонує належним чином: багато фахівців, які брали участь у переговорах у минулі роки та володіють цінними знаннями, були переведені на інші посади або звільнені. Крім того, деякі з них самостійно вирішили покинути свої місця роботи.
Деякі з них реагують спокійно, заявляючи: "Пропонуйте наступника, я йому все передам". Інші ж, навпаки, висловлюють думку: "Якщо так, то все, що я зробив, піде разом зі мною". А деяким взагалі не знайшли жодної альтернативи. І це ще не рахуючи того, скільки разів у нас змінюються самі міністерства: їх постійно об'єднують або розділяють.
Ці хаотичні управлінські рішення помітні не лише в межах країни, але й ззовні.
Прикладом може слугувати нещодавня заява спецпредставника президента США Дональда Трампа, Кіта Келлога, щодо ситуації в Україні та Росії, а також відповідь України на цю позицію.
Хто відкоментував Келлога? Радник президента Зеленського Дмитро Литвин - людина без бекграунду, без досвіду, без розуміння геополітики, яка нічого не важить в системі навіть неофіційної дипломатії.
Отже, ми ще не почали діалоги з Кітом Келлогом, але вже встигли його образити. Чи принесе це вам якусь користь? Звичайно, ні. Мені здається, це зроблено з певною метою. Наче кажуть: "Зрозумій своє місце".
Коментувати слова спецпредставника Трампа, навіть якщо ми не погоджуємось із ним, мала рівна за статусом особа. Про Келлога ми вже знаємо три місяці. Невже ви не змогли знайти фігуру, яка буде з ним на одному рівні комунікувати?..
Це не зовсім відповідає професійному стандарту. На жаль, подібних випадків існує чимало...
"Ми допустили стратегічну помилку в виборі союзників."
На мою думку, ми витратили два роки на переговори, які, в принципі, були приречені на невдачу. Вся наша дипломатична діяльність, всі ресурси та години роботи пішли на що? На те, щоб здійснити лише два чи три марних кроки? Вважаю, ми допустили стратегічну помилку в виборі союзників.
Позиція: "Уся надія - на Трампа", - стратегічно неправильний підхід. Бо приклад багатьох конфліктів показує: автоматична участь США у переговорах не обов'язково вирішує проблеми.
Не лише Сполучені Штати можуть бути тим, хто змінює баланс сил. Це можуть бути інші країни - меншого рівня. Наприклад, Великобританія і Франція. Якщо вони будуть залучені на бік України, це може теж принести результат.
На даний момент важливо усвідомити, що переговори тривають без нашої участі, і в певних аспектах наша точка зору вже не є релевантною.
