Як це було століття тому: на Хортиці зводять моноксил для плавання.

Співробітники Національного заповідника "Хортиця" взялися за відтворення традиційного способу виготовлення човна-довбанки, який використовували в давнину.

"Майстерня" була створена під відкритим небом на острові, в балці, відомій як Велика Молодняга. Існує ймовірність, що кілька століть тому тут виготовляли справжні моноксили. Дослідники прагнуть дотримуватися давніх традицій і переважно використовують старовинні інструменти, зокрема сокири, що датуються XVI століттям.

Цей процес спостерігали журналісти Укрінформу.

ПРИРОДНІЙ КАТАСТРОФІ ДЕРЕВО "ПОДАРУВАЛО" МАТЕРІАЛ ДЛЯ ЧОВНА

Ще до початку російського повномасштабного вторгнення запорізькі науковці хотіли провести історико-археологічний експеримент - власноруч зробити, як то кажуть, "з нуля" човен-довбанку, або ж моноксил. Такі човни вони знаходили під водами Дніпра та на узбережжі Хортиці. Найдавніший зі знайдених датується ІІІ ст. до нашої ери - мовою істориків, це доба скіфів. Тепер він зберігається під водою. Також є більш новітні човни - V, IX, XV століть, а також креслення та чимало інформації про використання цих плавзасобів. Залишалось знайти "правильне" дерево і розпочати роботи.

Рік тому на острові Хортиця потужний буревій зламав кілька дерев, які були близько ста років старими.

- Ми давно бажали здійснити цю задумку. Проте постала проблема з отриманням стовбура, адже не можемо просто так вирушити на Хортицю, зрубати дерево і почати виготовляти човен. Коли ж впали тополі, перед нами з’явилося два шляхи: або вони згниють, або ми збережемо їх у формі хортицького човна, - ділиться Андрій Денисенко, реставратор Національного заповідника "Хортиця".

Негайно запитую його, чи дійсно цей човен мав назву "хортицький".

На острові ми натрапляли на довбанки з подібним кормом і формою "носика" тричі, і всі вони мали датування V, IX та XV століттями. В інших місцях не зустрічається така геометрія човнів. Жартома ми називаємо цей тип моноксилів "хортицьким", зважаючи на його унікальні пропорції. Наш човен має на меті продовжити цю традицію і буде належати до ХХ-ХХІ століття, - ділиться Андрій.

У проекті реставрації задіяно трьох майстрів. Хоча роботи розпочалися в квітні, різке похолодання та сніг змусили їх на деякий час призупинити процес.

З-під сокири струмує вода.

На думку реставраторів, перші удари сокири давалися вкрай важко. Це стосувалося як фізичних зусиль, так і емоційного тиску.

Люди, які виготовляли човни в ті часи, володіли значно більшими навичками. Вони працювали з деревом, майстерно його обробляли і були глибоко віддані своєму ремеслу. Ми намагаємося відтворити їхні методи, але, зізнаємося, частково спираємося на сучасні технології. Наприклад, для розпилювання дерев’яних стовбурів використовуємо електропили, - розповідає Валерій Нефедов, гідроархеолог та керівник відділу реставрації Національного заповідника "Хортиця".

Андрій підтверджує, що спочатку справді було дуже важко.

У перший день було справжнє випробування. Я не брався за сокиру вже років десять, і рубка дров не вважається серйозною роботою. Після кількох хвилин праці мої руки почали боліти, з'явилися мозолі, а результату зовсім не було. Тепер руки звикли, навіть рукавички стали зайвими. Мені це подобається. Проте я працюю 5-10 хвилин, і вже потрібно відпочити — сил катастрофічно не вистачає. Але, незважаючи на це, навички повертаються, - ділиться він.

Первісна маса тополі, з якої виготовляють човен, на старті процесу становила 2,5 тонни. Реставратори жартують, що не знали, з якого боку підійти до справи і як взагалі почати працювати з цим важким деревом.

У перший день ми обирали стовбур, обрізали його, крутити та розглядали, як має виглядати кінцевий результат. Форму також визначали. Вирішили, де розташувати кіль, знімали кору, аби уникнути появи шкідників. Тепер перед нами стоїть дуже складний етап - необхідно видовбати середину. Якщо випадково зайве відріжемо, це буде вже непоправно, - розповідає реставратор на ім'я Дмитро.

Чоловік має надзвичайну сором'язливість, хоча вже багато років трудиться в заповіднику і, здається, володіє величезними знаннями про човни, якщо не все, то принаймні дуже багато.

- Коли ми працюємо, вода злітає з сокири. Дерево повинно висохнути. Процес висихання відбувається в ході роботи, - зауважує він.

Довжина моноксила буде майже 7 метрів. Такими човни робили і кілька століть тому.

Їх створювали для походів. Вони могли вмістити двох осіб разом з вантажем або чотирьох без нього. Тепер потрібно вирізати середину, зменшити борти до менше ніж 5 см, і тоді човен важитиме приблизно 300 кг. Коли ми почали працювати, помітили гниль у деяких частинах, тому обробимо їх смолою або дьогтем, як це робили в давнину. Проте у нас немає вибору: ми використали деревину, яка впала. Раніше тут були ліси, і можна було вибирати те, що подобається, - підкреслює Нефедов.

Він зазначає, що ті тополі, які впали минулого року і з яких, власне, виготовляють човен, можна вважати легендарними. Багато відвідувачів, які приходять спостерігати за ходом робіт, згадують їх ще з дитинства.

- Ми хочемо підрахувати кільця, щоб точніше визначити вік. Хоча вони не дуже помітні, ми маємо намір це здійснити, - зазначає він.

Вирізання човна виглядає як досить складний і важкий процес. Особливо, коли стінки човна стають дедалі тоншими, кожен наступний удар сокирою викликає все більше побоювань.

- Головне - не перестаратися і не прорубати наскрізь. Кожен удар сокирою вганяє нас у піт, - сміється Андрій.

Співробітники заповідника відзначають, що не вдається виявити стародавні човни, виготовлені з м'яких порід деревини. Однак це не свідчить про їхню відсутність — просто такі матеріали мають менший термін служби.

- Вони не зберігаються, бо нестійка деревина. Але із мʼяких порід дерев човнів було набагато більше, ніж, наприклад, дубових. Водночас дуб дуже важко обробляти, він має схильність до тріскання, - пояснює Валерій Нефедов.

Після того, як човен буде вирізьблений, його спустять на воду, і річкою транспортують до реставраційного ангару, де здійснюватимуть обробку та виготовлення весел.

ВІДТВОРЕННЯ ПОДОРОЖІ ЧЕРЕЗ ВЕЛИКИЙ ЛУГ

- Валерій дуже давно хотів зробити човен. Нещодавно він повернувся з фронту, і ми вирішили, що відкладати цей проєкт не будемо. Ми можемо виділити 2-3 тижні для цього. До того ж поки тут працюємо, до нас більш ніж сто людей приходили, розпитували, хтось фізично допомагав. Ми для чого працюємо? Щоб зберігати культуру і популяризувати. От тепер це на 100% робимо, - говорить Андрій Денисенко.

Сам Валерій Нефедов зазначає, що, займаючись створенням човна, отримує велике задоволення, адже цей проєкт поєднує в собі дослідження як сучасних технологій, так і традицій річкового суднобудування.

Коли вчені натрапили на стародавні човни, у них виникла ідея створити їх аналог своїми руками. Цього року ми плануємо спустити їх на воду. Окрім цього, у мене є мрія - відтворити маршрут по Великому Лугу, - ділиться своїми думками гідроархеолог.

Після того, як російські війська зруйнували Каховську ГЕС, Великий Луг почав процес відновлення. Проте значна частина його території залишається під окупацією та замінована. Тому можливість відвідати цей регіон стане реальністю лише після закінчення війни.

- Ні, це не кінець, а саме початок після нашої перемоги, - пояснює Валерій. - Проте нинішня ситуація на фронті така, що мені важко уявити, як надалі розвиватимуться події.