Їх життя обірвалося через дії Росії: українські сім’ї, які стали жертвами ворожого обстрілу.
Ворог не перестає атакувати мирне населення України.
Ракети з Росії вражають житлові будинки, торгові комплекси, дитячі установи та кав'ярні.
ТСН.ua підготував історії родин, чиї долі були знищені внаслідок ворожого обстрілу.
Тіла 40-річної Зоряни та її дітей — 10-річного Максима і 8-річної Насті Симанюків були виявлені під завалами п'ятиповерхового будинку через кілька годин після ракетного удару, який стався 8 липня. Сім'я проживала на другому поверсі і в момент обстрілу перебувала вдома. Батько в цей час знаходився в селі Вінницької області.
Внаслідок нападу один з під'їздів зазнав повного руйнування, повідомив міський голова Києва Віталій Кличко.
"Подзвонив Вася, шо йому сказали, шо у них впав під'їзд. Вдома Зоряна і малі. Кілька годин поки працювали рятувальники, я думала, що їх знайдуть. Можливо, пораненими, але шо їх знайдуть", - розповіла Ольга Падей, тітка загиблих Максима та Анастасії.
На думку тітки, Симанюки, ймовірно, прагнули сховатися, але не встигли це зробити, можливо, не відреагувавши вчасно.
Сім'я переїхала до Києва з Тернопільської області кілька років тому. Вони знімали квартиру та записали дітей до шкіл і різноманітних секцій.
"Ми мріяли про більше для наших дітей. Бажали, щоб вони мали можливість здобути якіснішу освіту, більше шансів, нових знайомств та можливостей для розвитку," - ділиться Ольга Падей.
Десятирічний Максим з ранніх років присвячував себе карате, тренуючись у клубі "Чемпіон". Він завжди мріяв про участь в Олімпійських іграх, згадує його наставник.
"Ми навіть уклали угоду, що до 14 років - на його перший відбір на Чемпіонат України, він зобов'язаний стати медалістом," - поділився Володимир Боєв, тренер спортивної школи CHAMPION.
Максим збирався на літні тренувальні збори, з командою в гори.
Спортом захоплювалася й восьмирічна Настя, яка відвідувала заняття з гімнастики. Крім того, вона із задоволенням грала в м'яч з Максимом та його товаришами.
Операції з пошуку та порятунку в житловому будинку Шевченківського району тривали понад добу. З часом кількість постраждалих і загиблих зростала. Під час розбирання руїн рятувальники натрапили на фотографії родини хлопчика, якого разом із матір'ю виявили під завалами цього будинку.
Василь Симанюк поховав всіх своїх близьких у рідному селі на Вінниччині.
Того дня агресор обстріляв не лише будинок у Шевченківському районі Києва, а й дитячу лікарню "Охматдит".
Уранці 4 вересня з території Росії була запущена гіперзвукова балістична ракета повітряного базування "Кинджал". Внаслідок російського удару, в якому постраждала домівка сім'ї Базилевичів, Ярослав за лічені секунди втратив свою дружину та трьох дочок. Він зміг залишитися в живих, оскільки на момент атаки знаходився у квартирі.
У матеріалі The Washington Post описуються обставини того трагічного дня. У оселі родини Базилевич панувала тиша. Вечір напередодні Євгенія вивела Емілію на прогулянку, в той час як Ярослав намагався заспокоїти Дар'ю, яка переживала через свій другий курс університету. Коли Емілія повернулася, він допомагав молодшій сестрі з домашніми завданнями з математики та української мови. Вона тільки-но розпочала навчання у другому класі. Ярина ж не поверталася додому до пізньої ночі.
По вівторках вона зазвичай дивилася фільми вдома у подруги. А на світанку завила сирена. Дружина Ярослава - Євгенія вхопила їхню тривожну валізку із документами з гардеробу. Журналісти зазначають, що зазвичай родина ховалася в коридорі за вхідними дверима. Цього разу дружина з дітьми вийшли.
Вибух пролунав з оглушливим гуркотом. Євгенія поспішала провести дівчат вниз, на нижній поверх будівлі, коли в цей момент ракета влучила в будівлю. Сходи зруйнувалися, і під їх вагою загинули семеро людей. Під час цієї паніки Євгенія спілкувалася з Ярославом телефоном. Пізніше він згадував, що після вибуху відчував сильну дезорієнтацію – уламки застрягли в його оці, а він безуспішно намагався знайти свій телефон, який вислизнув з руки. Він був босоніж, навколо панувала темрява, повітря було насичене густим пилом, а кров залила його обличчя.
Йому терміново потрібно було зателефонувати Євгенії. Він пройшов до передньої частини квартири, поглядаючи на мансардне вікно їхньої спальні. У ту ж мить на місце прибули пожежники та поліція. Родичі, які проживали всього за чотири хвилини пішки, також зібралися на місці події. Ярослав в голосі кричав, що його діти залишилися під завалами. Рятувальники підняли гідравлічний підйомник і обережно спустили Ярослава на тротуар. Тим часом навколо вже зібрався натовп людей. Рятувальники почали розбирати зруйновані сходи.
"Спочатку ми знайшли одну дівчину. Тільки по пасмам її волосся я зрозумів, що це моя хрещена Дар'я. І тоді ми почали витягувати ці більші кам'яні плити, і вони були вимазані кров'ю", - розповів журналістам кум Базилевича Ярослав Філевич про мить, коли вперше зрозумів, що загинула його похресниця.
Протягом усього цього періоду Ярослав Базилевич був переконаний, що його близькі залишилися живими. Тим часом сусіди згадували, як він, незважаючи на власні травми, розбирав руїни в пошуках своїх донечок.
Євгенія Базилевич займалася цифровим маркетингом, але у вільні години викладала йогу, вивчала французьку мову, розробляла ювелірні прикраси та створювала парфуми. Її старші дочки, Ярина та Дарія, також мали свої мрії та захоплення. Ярина захоплювалася скелелазінням, тоді як Дарія присвячувала час дослідженню родинного дерева.
Наймолодша з усіх, Емілія, була веселою дівчиною, яка обожнювала виконувати пісні.
"Одного ранку, коли ракета вдарила по їхньому будинку, в родині панувала ілюзія спокою. Ярослав вірив, що його рідні в безпеці, але виявився єдиним, хто залишився живим," - йдеться в повідомленні.
Згодом Ярослав Базилевич звернувся до українців, підкресливши, що раніше він був найбагатшою людиною, а тепер залишилися лише спогади. Щоб вшанувати пам'ять своїх дочок, Ярослав ухвалив рішення заснувати Сталий стипендіальний фонд на ім'я Євгенії, Ярини, Дарії та Емілії Базилевич. Ця ініціатива має на меті підтримати дітей, які не можуть дозволити собі отримання освіти.
Внаслідок ворожої атаки на Суми 22 жовтня загинули дві жінки, віком 62 та 54 роки, а також 14-річна дівчинка.
Анна, Ірина та Людмила Кушнарьови стали жертвами насильства з боку країни-агресора.
Як пізніше з'ясувалося, один із "Шахедів" влучив безпосередньо в приватний будинок у житловому районі, де жила сім'я з чотирьох осіб. Внаслідок вибуху будівля спалахнула, і у мешканців не залишилося шансів на порятунок.
У четвер, 24 жовтня, у Сумах відбулося прощання з трьома членами родини Кушнарьових, які загинули внаслідок атаки російського дрону "Шахед" на їхній дім 22 жовтня. У момент трагедії в квартирі перебувала вся родина з чотирьох осіб. Після влучання ракети будинок спалахнув, і його мешканці не мали жодних шансів на порятунок. В результаті цього нещасного випадку загинули 14-річна Ганна Кушнарьова, її 42-річна мати та 54-річна тітка.
Згідно з інформацією від поліції Сумщини, єдиним, хто вижив в цій трагедії, виявився батько дівчинки. Правоохоронці повідомили, що удар був настільки сильним, що від будинку залишилися тільки кілька стін. Також постраждали сусідні житлові будівлі та автомобілі.
У школі №27 в Сумах, де навчалася Ганна Кушнарьова, видання ТСН.ua повідомило, що вона вважалася однією з найталановитіших учениць.
"Ганна була розумничкою, переживала через усе, дуже любила тварин, брала участь у виставках. Вона була життєрадісною дитиною. Було пряме влучання "Шахеда", пожежа була страшною. Дитина з матір'ю згоріли..." - розповіла ТСН.ua Ольга Плотницька.
Ті, хто був знайомий з цією родиною, розповідають, що у загиблої дівчини було безліч мрій і прагнень. У листопаді вона збиралася взяти участь у змаганнях разом зі своїм собакою Юмою.
Зранку 11 листопада російські війська завдали ракетного удару по місту Кривий Ріг. Окупанти прицільно вгатили балістикою по житловій п'ятиповерхівці. Внаслідок удару зруйновані квартири від першого до п'ятого поверхів одного з під'їздів. Виникла пожежа.
Місцева жителька Ірина поділилася з "Суспільним" біля зруйнованого житла, що під час вибуху її троє онуків та невістка могли загинути, а син, на щастя, залишився живим.
Дітям десять років, два з половиною роки та два місяці. Вони перебували вдома, син вирушив на кухню, щоб приготувати сніданок, і залишився в живих. Він впав з другого поверху, а жінку разом з дітьми намагаються знайти під уламками.
Ранком 12 листопада Сергій Лисак, голова Дніпропетровської обласної військової адміністрації, повідомив, що з-під руїн будинку в Кривому Розі були вилучені тіла двох дітей. Незабаром Олександр Вілкул, очільник військової адміністрації Кривого Рогу, доповнив інформацію, зазначивши, що також вдалося знайти тіло третьої дитини — немовляти, якому було лише два місяці.
Олена Кулик, мати багатьох дітей, разом із трьома своїми малюками стала жертвою ракетної атаки з боку росіян. Її старший син Кирило мав десять років, Демидові було всього два, а найменша Уляна з'явилася на світ лише два місяці тому.
З усієї родини в живих залишився лише батько Максим. Коли пролунали постріли росіян, він вирушив на кухню, щоб приготувати сніданок. Вибухова хвиля відкинула його на нижній поверх.
Помститися за рідних та ще більше допомагати українським захисникам - така мета у родини загиблих Тарасевичів у Запоріжжі. Російська бомба поцілила в їхній будинок 7 жовтня. 42 людини поранено. 10 загинули. Зокрема і 27-річна Софія, її маленький син і бабуся, йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН.ua Кіри Овес.
Адам з мамою і дідусем жили на третьому поверсі. Сергій, чоловік Софії, у момент атаки працював, на останнє його повідомлення: "У вас усе гаразд?". Донька вже не відповіла. Коли він прибіг додому - довго не міг впізнати будинок.
"Я провів тут цілу годину. І лише потім усвідомив, що нічого немає," - ділиться батько загиблої Сергій Лущай.
Поки він трудився, Софії в догляді за дитиною підтримувала її бабуся Тетяна, повідомила мати загиблої.
"Дізнавшись про обстріли міста з КАБів, я одразу зателефонувала мамі та Соні, але зв'язок з ними зник. Тоді я зрозуміла, що все закінчилося," - розповідає мати загиблої Юлія Тарасевич.
Коли жінка говорить про свою родину, її емоції беруть верх, і вона не може стримати сліз. Її донька працювала перекладачем англійської мови. На початку повномасштабного вторгнення вона разом із своїм 15-річним братом вирушила до Великої Британії.
"Малий вирушив до школи, в той час як Соня отримала роботу на військовій базі, де навчали наших солдатів. Вона зайняла посаду перекладача. Незабаром у неї з'явився син Адам, і він став найулюбленішою дитиною у моєму житті. Це був надзвичайний хлопчик, неймовірно розумний," - ділиться своїми спогадами Юлія Тарасевич.
Вона повернулася додому, адже відчувала тугу за близькими та мріяла стати психологом. Її метою було допомагати людям, як це робила її бабуся Тетяна Тарасевич, яка вже 68 років дарує підтримку іншим.
"Усе своє життя вона присвятила роботі лікаря-педіатра, рятуючи дітей та виховуючи студентів. Кращої матері не існувало, - говорить Юлія Тарасевич, яка пережила втрату матері, доньки та онука."
Усе, що залишилося від їхнього житла, — це знімок, який сестра Софії натрапила на під час розчищення руїн рятувальниками.
"У той момент з того ковша вийшла лише ця єдина фотографія," - пригадує Ганна Павлишина.
Фотографія злегка зім'ята і має подряпини, проте близькі не можуть надивитися на свого Адамчика. Вони зберегли в пам'яті кожен момент: його перші рухи, перші кроки та перший удар по м'ячу.
"В останній вечір я помітив, що він вже його буц, думаю, ще трошечки і заговорить. Московиться бомба не дала йому навчитись розмовляти", -каже Сергій Лущай.
"Спочатку вивели Соню, і її спочатку не впізнали, адже вона була сильно травмована. Згодом, пізніше, знайшли бабусю та Адама під тим горіхом, де він зазвичай відпочивав," - розповідає Ганна Павлишина.
Того дня загинуло десять осіб, серед яких були й сусіди Софії та Адама — молода пара та їхній дідусь. Єдиним, хто вижив, виявився п'ятирічний хлопчик, що наразі перебуває в лікарні.
"Я буду жити помстою заради пам'яті своїх рідних мамочки, дочечки і онука. Щоб ця русня припинила своє існування. Дуже багато лікарів, друзів, які зараз на війні і кожен з них мене туди чекає", - каже Юлія Тарасевич.
Я житиму з думкою про помсту в пам'ять про своїх близьких: маму, донечку та онука. Моя мета — щоб ця Росія перестала існувати. Багато моїх друзів і лікарів зараз на фронті, і кожен з них чекає на мене там.
Будівля була повністю руйнована, а її мешканці опинилися без даху над головою та особистих речей. Родичі взяли на себе турботу про пана Сергія. Щодня він разом із мамою Софії відвідує ці могили, які прикрашені квітами та дитячими іграшками.
Нагадаємо, що в Харкові в результаті атаки російських дронів постраждали чотири особи. Згідно з інформацією вибухотехнічної служби, 13 листопада ворог використав безпілотники "Молния-1", націлені на цивільні цілі.
