Юлія Жовтяк, представниця Служби зайнятості, повідомила: "Для тих, хто виконує фізичну працю, ми готові запропонувати зарплату від 100 тисяч гривень і вище".
У інтерв'ю для РБК-Україна директорка Державної служби зайнятості Юлія Жовтяк обговорила суттєві перекоси на ринку праці під час війни, питання неформальної зайнятості, стрімкі підвищення зарплат і нестачу кадрів. Вона також торкнулася теми працевлаштування ветеранів, осіб з інвалідністю та пенсіонерів, а також висвітлила жіночий аспект у традиційно чоловічих професіях і умови повернення біженців.
Зміст може бути переформульовано як "Суть" або "Змістовна частина". Якщо ви маєте на увазі щось конкретне, будь ласка, уточніть, і я допоможу знайти інший варіант!
Ринок праці в умовах війни чітко виявив структурні дисбаланси в українській економіці. З одного боку, країна зіткнулася з наслідками багаторічної недалекоглядної кадрової політики, які були посилені викликами воєнних часів. З іншого боку, в суспільстві та державних структурах нарешті виникло усвідомлення необхідності суттєвих змін у сфері праці, без яких українська економіка ризикує залишитися на задньому плані.
Юлія Жовтяк, керівниця Державної служби зайнятості, поділилася своїми думками щодо стану українського ринку праці в умовах війни. Вона розповіла про зміни в кадровій політиці держави, заходи, що вживаються для виправлення попередніх помилок, а також про те, на що можна очікувати в майбутньому.
- За даними Міністерства соціальної політики України, до грудня 2024 року з близько 5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб повернулися до попереднього місця проживання 29 тисяч осіб. З цих 29 тисяч: одна тисяча - повернулись на тимчасово окуповані території; 18,9 тисячі - на умовно безпечні території; 9 тисяч - на території можливих бойових дій. Одна з причин повернення - труднощі з оплатою житла на підконтрольних Україні територіях. Зрозуміло, що ці труднощі є похідними, зокрема, від відсутності роботи для ВПО. Чому так відбувається? Що в цій ситуації робить Служба зайнятості? І що буде далі?
Вторгнення Росії в України стало серйозним випробуванням для кожного громадянина, а також для державних установ. Виникла необхідність швидко ухвалювати безліч критично важливих рішень. Подібний досвід в умовах масштабної військової агресії не мав аналогів ані в Україні, ані в інших куточках світу. Коли мільйони людей почали реєструватись як внутрішньо переміщені особи, вони зазначали, чи потребують роботи. В реальності серед ВПО є багато осіб пенсійного віку, деякі з них займаються дистанційною працею, а інші переїхали разом з перенесеними підприємствами.
На початку 2023 року ми зв'язалися з усіма внутрішньо переміщеними особами, які шукали роботу, і запропонували їм нашу підтримку. Не можу стверджувати, що до нас звернулася величезна кількість людей. Після цього були внесені зміни до законодавства щодо порядку отримання допомоги по безробіттю. Зокрема, після трьох місяців отримання соціальних виплат особа повинна або знайти роботу, або активно її шукати, або, наприклад, скористатися ваучером на навчання, що дозволяє їй підвищити свої шанси на ринку праці. Я сподівалася, що до Служби зайнятості прийде багато нових клієнтів, але виявилося, що я помилялася. В результаті до нас звернулося не більше 100 тисяч осіб. Проте серед тих, хто звернувся, кожен третій зміг знайти роботу.
- Якій кількості людей ви зателефонували?
Ми провели дзвінки до 68 тисяч осіб.
- А прийшли 100 тисяч людей?
- Так. 100 тисяч - це загальна кількість осіб, які зареєструвалися в Службі зайнятості як ВПО. Загалом у 2024 році в Службі зайнятості були зареєстровані як безробітні майже 400 тисяч осіб. Через центри зайнятості по всій Україні 250 тисяч були працевлаштовані. Загалом зайнятістю були забезпечені 330 тисяч наших громадян. Що я маю на увазі? Є пряме працевлаштування, коли людина звернулась до Служби зайнятості і ми їй знайшли роботу. А є працевлаштування через активні програми зайнятості. Наразі ми працевлаштовуємо на тимчасові, суспільно корисні роботи на кшталт будівництва укріплень та фортифікацій, ремонту, пошиття амуніції тощо. Також працевлаштовуємо через видачу грантів, навчаємо, перенавчаємо, перекваліфіковуємо, і це теж сприяє зайнятості. Люди знаходять роботу після навчання, або ж завдяки компенсаціям від Служби зайнятості для роботодавців. Загальна кількість людей, працевлаштованих безпосередньо, а також через різноманітні програми, і складає 330 тисяч осіб.
З моменту початку повномасштабної війни спостерігається значне зменшення кількості безробітних, зареєстрованих в Службі зайнятості. Чи можна вважати, що це явище частково зумовлене тим, що чоловіки не бажають реєструватися через побоювання бути мобілізованими?
Перевірити цю версію досить складно, і це не входить до обов'язків Служби зайнятості. До початку повномасштабного вторгнення Служба надавала послуги приблизно одному мільйону осіб щорічно. Відповідно, більшість з них отримували статус безробітного. А вже у 2024 році в Службі було зареєстровано 400 тисяч безробітних. Які ж причини цього явища? Їх декілька.
По-перше, значна частина працездатних осіб покинула країну. Однак ті, хто перебуває за межами держави і має можливість зареєструватися як безробітний, зокрема через платформу "Дія", не можуть отримувати фінансову підтримку.
Отже, для людей немає жодного сенсу ставати на облік як безробітні?
Звісно. На мою думку, основною причиною зниження числа зареєстрованих безробітних є те, що значна кількість чоловіків і жінок зараз захищає Україну. Ця група українців могла б стати нашою потенційною цільовою аудиторією.
Окрім цього, значна кількість українців була змушена покинути країну.
Ще одна причина полягає в тому, що всі військовозобов'язані при реєстрації в Службі зайнятості зобов'язані надавати військово-облікові документи. Такий підхід відповідає принципу "Працюй або воюй!". Це дійсно призвело до зменшення кількості зареєстрованих безробітних чоловіків. Якщо до початку повномасштабного вторгнення пропорція безробітних чоловіків і жінок традиційно складала приблизно 50 на 50, то на сьогодні 80% з них - жінки, а 20% - чоловіки.
Цікаво, чому жінки частіше отримують гранти на започаткування власного бізнесу від Служби зайнятості? Можливо, це пов'язано з тим, що кількість зареєстрованих безробітних жінок значно перевищує кількість чоловіків?
У контексті грантових програм різниця між статями не є надто значною — жінки отримують приблизно 52% від усіх грантів. Я вважаю це позитивним розвитком подій. Це свідчить про те, що жінки все більше адаптуються до нових викликів, особливо в умовах, коли багато чоловіків залучені до оборони країни. У важкі часи жінки демонструють лідерські якості. Сьогодні жінка — це не лише мати, але й військовослужбовець, політикиня, волонтерка, а також успішна бізнесменка. Ці зміни та прояви лідерства руйнують усталені гендерні стереотипи, які існували роками. Тому активна участь жінок у всіх сферах життя є не лише питанням рівності, а й стратегічним інструментом, що позитивно впливає на економічний розвиток.
Ще одним ймовірним чинником, який вплинув на активність людей у реєстрації в Службі зайнятості, є скорочення термінів виплат допомоги по безробіттю у період воєнного стану. Раніше ці виплати тривали до року, а для певних верств населення (зокрема, громадян передпенсійного віку) – до двох років. Наразі ж термін скорочено до трьох місяців, а для осіб передпенсійного віку – до року. Звільнені ресурси ми спрямували на розвиток нових можливостей, надання грантів для започаткування або розширення власного бізнесу, а також на навчання людей. Ми також розширили компенсації для роботодавців, що сприяє працевлаштуванню та створенню нових робочих місць.
Яка нині ситуація з реальним рівнем безробіття в державі?
Це дійсно актуальне питання. Неформальна зайнятість була поширена в Україні і до початку повномасштабного вторгнення. Війна лише загострила вже наявні негативні тенденції.
Я завжди наполягала на тому, що працівники мають бути офіційно оформлені на роботі. Не завжди люди розуміють, навіщо це потрібно, особливо молодь. Часто вони недооцінюють важливість страхового стажу, вважаючи, що достатньо заробити багато грошей до пенсії. Але неможливо прогнозувати, що буде через 20 - 25 років.
Що дає офіційне працевлаштування? По-перше, це страховий стаж, від якого залежать майбутні пенсійні виплати. По-друге, це гарантії державних виплат при нещасних випадках на виробництві. Про це ніхто ніколи не думає, поки не настає цей випадок на виробництві. Я вже не кажу про оплату лікарняних.
Окрім того, наші податкові надходження та збори сприяють фінансуванню армії, освітніх закладів, медичних установ, пенсійних виплат та інших важливих соціальних потреб.
Боротьба з неофіційним працевлаштуванням є складним викликом. Країни Європейського Союзу також стикалися з цією проблемою, адже в минулому у них існував значний неформальний ринок праці.
- Як, на вашу думку, можна примусити бізнес офіційно оформлювати працівників на роботу?
Недавно я запитала своїх колег з Європи, якими методами вони борються з неформальним працевлаштуванням. Вони перш за все зазначили важливість превентивних заходів. Їхня податкова служба, користуючись відповідними реєстрами, може відстежувати фінансові показники підприємств та кількість їхніх працівників. Якщо кількість співробітників не відповідає обсягам бізнесу, керівникам таких компаній надсилається "мотиваційний" лист. Суть цього листа полягає в тому, що під час аналізу діяльності підприємства виявлені ознаки потенційного неформального працевлаштування, тому керівництву рекомендується серйозно підійти до оформлення працівників. Через певний проміжок часу відбудеться наступний контрольний захід. Якщо ситуація з оформленням працівників не покращиться, компанію очікує перевірка.
За свідченням європейських колег, такий підхід працює. Він не виключає контрольні заходи щодо бізнесу. Іншого шляху я не бачу. Але перед проведенням перевірок варто було би проводити згадані превентивні заходи. Умовно: спочатку - "лист доброзичливості". Якщо ж цей захід не спрацював, то далі - попереджувальний лист, а вже далі - перевірка.
- На жаль, навіть повномасштабна війна наразі не стимулювала значну частину вітчизняного бізнесу змінити підходи до працевлаштування співробітників. Бізнес продовжує оптимізувати податки за рахунок найманих працівників. Що робити далі?
На мій погляд, у період повномасштабної війни важливо заохочувати бізнес до зменшення неформальної зайнятості та проводити активну інформаційну кампанію як серед зареєстрованих безробітних, так і серед роботодавців.
- Ви думаєте, що роботодавці не в курсі?
Додам, що не всі підприємці знають, за що саме вони сплачують єдиний соціальний внесок (ЄСВ) і куди фактично йдуть ці кошти.
- Яка наразі ситуація на ринку праці в Україні? Що відбувається з попитом і пропозицією робочих місць? В яких галузях найбільший незадоволений попит роботодавців на спеціалістів? На яких спеціалістів найбільший і найменший попит серед роботодавців? На які вакансії найбільше бажаючих, а на які - найменше? Кому знайти роботу найважче?
- Сьогодні ситуація на ринку праці залишається складною. До повномасштабного вторгнення на ринку була нестача вакансій, наразі - проблема дефіциту кадрів. Тобто зараз час працівника.
Практично в усіх видах економічної діяльності є дефіцит кадрів і ми очікуємо подальший ріст конкуренції за працівників: збереження кадрів, пошук нових. Найбільші складності з укомплектуванням вакансій виникають у сфері транспорту, на будівництві, переробній промисловості.
Вочевидь, у період післявоєнного відновлення ситуація загостриться. Вже зараз Міністерство економіки оцінює дефіцит робочої сили у найближчі десять років на рівні 4,5 млн людей.
Сьогодні найбільший дефіцит кадрів серед кваліфікованих робітників, наприклад, швачка, електромонтер з ремонту електроустаткування, сантехнік, електрик, монтер колії, слюсар аварійно-відновлювальних робіт, зварник, електрогазозварник, автослюсар тощо.
- Це не проблема війни?
Схожа ситуація спостерігалася і до початку повномасштабного вторгнення. Це явище відоме як структурне безробіття, яке, проте, значно ускладнилося з настанням війни. Після тимчасової окупації Росією частин Донецької та Луганської областей багато місцевих мешканців, зокрема шахтарі, були змушені покинути свої домівки та шукати роботу в інших регіонах країни, де їхні професійні навички стали непотрібними. У цій ситуації важливу роль відіграє Служба зайнятості, яка займається перенавчанням таких людей та надає їм допомогу в пошуку нової роботи.
Структурне безробіття в Україні виникає через відсутність популяризації робітничих професій протягом тривалого часу. Ці професії тривалий час сприймалися як малопрестижні та погано оплачувані.
Нещодавно спілкувалась зі спільнотою дизайнерів. І вони говорять, що українці не хочуть працювати, наприклад, швачками. Це відбувається через упевненість, що в цій сфері платять дуже невеликі гроші. Насправді реальні зарплати швачок набагато вищі. А, наприклад, електрозварникам пропонують зарплату до 100 тисяч гривень, а операторам верстатів з числовим програмним управлінням - до 120 тисяч гривень на місяць.
Після війни буде відновлення економіки та відбудова територій, зокрема після деокупації. Отже ми потребуватимемо людей насамперед у сфері будівництва та відновлення житла, відновлення енергетичної інфраструктури, водопостачання, газопостачання. Також потребуватиме розвитку сфера охорони здоров'я. Зростатиме потреба у молодшому медичному персоналі, а також працівниках соціальної сфери.
На сьогоднішній день найактуальнішою темою є підвищення престижу робітничих спеціальностей.
Моя задача як керівника і всієї команди Служби - змінити стереотип сприйняття профтехосвіти. Це виклик не лише для служби, а й бізнесу, центральних та регіональних органів влади. Я завжди і всюди говорю що, зокрема, зі школи потрібно починати профорієнтацію.
Поступово відбуваються трансформації. Хоча шлях не з легких, у нас є чітка мета та завдання від роботодавців — підвищити статус робітничих професій та забезпечити бізнесу кваліфікованими кадрами.
Завдяки Службі зайнятості, громадяни, які шукають роботу, мають можливість освоїти ці професії.
Отже, існує два можливих рішення. Перший - якщо ви безробітний, ви можете зареєструватися в Службі зайнятості та отримати сертифікат для навчання. Другий варіант - це ваучер на навчання, який доступний також для працюючих осіб. У майбутньому вони матимуть можливість змінити свою професію. Так, навіть якщо ви журналіст, ми з радістю запрошуємо вас на безкоштовні курси, наприклад, на спеціальності слюсаря, електрогазозварника чи оператора верстата з ЧПУ.
- Наскільки це реально?
Це цілком можливе, якщо вам понад 45 років. Також це стосується захисників та захисниць, внутрішньо переміщених осіб або людей з інвалідністю, незалежно від віку.
А що, якщо особа не є захисником або їй менше 45 років?
У такому випадку особа має можливість оплатити своє навчання самостійно.
- А чому обрано вік саме 45 років?
У глобальному контексті вважається, що вік 45+ є моментом, коли індивіди можуть почати втрачати свою економічну активність і конкурентоспроможність на ринку праці. Це стереотип. Проте цей вік не був визначений випадково – він базується на міжнародному досвіді. Саме тому в Україні була запроваджена відповідна програма. Багато людей висловлюють думку, що віковий поріг для участі в програмі професійного перепідготовки слід знизити до 35 років.
Яким чином проходить ця процедура?
Необхідно зареєструватися на вебпорталі Державної служби зайнятості.
Високий інтерес до програми перепідготовки?
У попередньому році ми підготували 23 тисячі осіб за цією програмою, тоді як у 2023 році число зменшилося до 18 тисяч. У період з 2019 по 2021 рік ми видавали не більше тисячі ваучерів на рік для всієї країни.
У нашому спектрі послуг виділяються три ключові напрямки навчальних програм. Перший напрямок - це освіта для зареєстрованих безробітних. Ми проводимо навчання або за запитом роботодавців, або для тих, хто має намір розпочати власну справу. Витрати на таке перенавчання покриває Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Наступний вектор - отримання додаткової освіти за рахунок ваучера на навчання. Як я вже сказала, торік ми навчили 23 тисячі осіб. Це люди старші 45 років. Середній вік слухачів, до речі, 51 рік. Також ВПО - їх 2,3 тисячі; люди з інвалідністю, ветерани та ветеранки - їх 2 тисячі осіб.
До речі, для ветеранської спільноти є спеціальна експериментальна програма. В рамках програми можна обрати будь-який навчальний заклад з переліку Служби зайнятості. У нас наразі діє 8 центрів професійно-технічної освіти з 11, які навчають, перенавчають та підвищують кваліфікацію за 98 ліцензованими професіями та понад 400 освітніми програмами. Навчання оплачує Служба зайнятості.
Протягом минулого року завдяки Службі зайнятості було підготовлено 66 тисяч осіб.
Яка інформація про подальше працевлаштування?
- Після навчання працевлаштовуються до 95% зареєстрованих безробітних. Серед тих, хто отримав ваучер і не мав до того роботу, 28% знайшли роботу після навчання. Серед тих, хто був працевлаштований, 11% змінили роботу, у 10% слухачів - відбулося кар'єрне зростання, у 8% - підвищення зарплати. Близько 1% відкрили власний бізнес. Загалом у понад 40% тих, хто пройшов навчання, підвищилася самооцінка та емоційний стан.
Чи зобов'язує держава тих, хто не знайшов роботу після завершення навчання, відшкодувати витрати на освіту?
- Ні, це не так. Ми маємо можливість контролювати навчальний процес. У разі, якщо студент не проходить навчання, навчальний заклад зобов'язаний повернути нам кошти.
Ваучер - це не тільки можливість змінити роботу чи отримати підвищення зарплати. Це фактор, який утримує людину в Україні.
- Які чоловічі спеціальності вже стали жіночими?
- Тракторист, оператор крана, водій вилочного навантажувача, спеціаліст з програмованих верстатів та фрезерувальник. Відзначається зростаюча присутність жінок у сфері будівництва.
Ми дійсно спостерігаємо, що жінки частіше стали йти на "традиційно чоловічі" професії. Наприклад, у 2024 році вже близько 300 жінок працевлаштовані верстатницями, 128 -- машиністками крана, майже 200 жінок отримали ваучери на навчання за професією трактористки.
У рамках програми безкоштовної освіти для жінок у "чоловічих" професіях, держава забезпечує фінансування навчання до 30 тисяч гривень. Українки матимуть змогу здобути знання більш ніж у 30 спеціальностях та знайти роботу в сферах, де їхній представництво було обмеженим. Зокрема, це стосується найпопулярніших професій на ринку праці. Бізнес, у свою чергу, отримає шанс підготувати кадри, яких йому наразі не вистачає.
Я мала можливість спробувати керувати трактором John Deere в одному з наших навчальних центрів. Варто зазначити, що гідропідсилювач керма в цьому тракторі має набагато вищу потужність, ніж у звичайних автомобілях. Панель керування нагадує комп'ютер, що робить управління ще більш інтуїтивним. Якщо у людини є водійські права на автомобіль, то за два-три місяці цілком реально навчитися керувати цією технікою.
До речі, у наших навчальних центрах застосовуються технології віртуальної реальності. Це означає, що перед тим як перейти до практичних занять, учні мають змогу освоїти навички, наприклад, керування екскаватором або електрозварювання, у VR-середовищі.
- Чи правильно я розумію, що якраз на згадані 30 професій найбільший попит з боку роботодавців і найбільший дефіцит працівників?
Точно так.
З ким українці не бажають співпрацювати?
Українці прагнуть працювати, проте не завжди їхні професійні вміння відповідають вимогам роботодавців. Слід зазначити, що існує значний брак кваліфікованих кадрів.
Хто стикається з найбільшими труднощами у пошуку роботи? Серед них можуть бути економісти, юристи, працівники державних установ, оператори комп'ютерного набору, бібліотекарі та листоноші. Відсутність попиту з боку роботодавців призводить до великої кількості кандидатів на ці посади.
- На що готові йти роботодавці заради дефіцитних спеціалістів?
- У сфері працевлаштування традиційні методи більше не дають результатів. Сьогодні, щоб привабити співробітника, особливо на виробництво, недостатньо пропонувати лише зарплату.
Роботодавець готовий покривати витрати на оренду житла для своїх співробітників, а також забезпечити первісний внесок за програмою "єОселя". Додатково пропонуються соціальні пакети, конкурентна заробітна плата та можливість бронювання.
Все більше компаній починають пропонувати своїм співробітникам медичне страхування. У багатьох організаціях захистом охоплюються не лише самі працівники, а й їхні сім'ї. Майже всі роботодавці також забезпечують транспорт для своїх співробітників до місця праці.
Все частіше роботодавці організовують безплатне харчування для працівників.
Ось кілька нових прикладів. Нещодавно ми з колегами відвідали Закарпатську область, де знаходиться індустріальний парк, в якому працюють підприємства, що переїхали з Краматорська. Ці компанії не лише пропонують конкурентоспроможні зарплати, а й займаються будівництвом житла для своїх працівників, адже більшість з них є внутрішньо переміщеними особами. Минулого тижня ми також відвідали Сумщину, де заїхали на хлібозавод, що шукає технолога. Ви будете здивовані: зарплата там дуже висока, навіть у порівнянні з Києвом, плюс надається житло і автомобіль.
Чи є це ознакою воєнного часу, чи, можливо, такі явища спостерігалися й раніше?
Такого раніше не спостерігалося. І причина не лише в умовах воєнного часу. Український бізнес стає дедалі сучаснішим. Останніми роками я помічаю, як компанії поступово покращують умови праці для своїх співробітників. Це абсолютно вірний підхід. Адже важливо не тільки залучити людей, а й зберегти їх у команді.
Яка частка прогресивних роботодавців серед українських компаній є дійсно значущою?
Не можу точно визначити у відсотках, але помічаю, що виробничі процеси стають дедалі більш інноваційними.
Що зазвичай привертає увагу осіб, які подаються на роботу: рівень заробітної плати, варіанти бронювання, соціальні пільги та інші аспекти? Які саме фактори грають важливу роль?
- В першу чергу, люди потребують більшої зарплати.
У яких галузях економіки сьогодні спостерігаються найвищі зарплати?
Безсумнівно, на сьогоднішній день найбільші доходи отримують військовослужбовці, і це абсолютно обґрунтовано. Серед компаній, що не належать до військового сектору, лідирує IT-індустрія за рівнем заробітків. Також значні доходи спостерігаються у сферах нерухомості, транспорту, логістики та управління персоналом. Фахівці, які займаються наладкою різноманітного обладнання, а також оператори верстатів з ЧПУ, мають зарплати в діапазоні 80-100 тисяч гривень. Інженерні професії забезпечують доходи не менше 100 тисяч гривень. Гідні зарплати також присутні в аграрному секторі.
- Це тенденція останнього часу? І чого чекати далі?
- Так, це тенденція останнього часу, бо спеціалістів стає менше. Бізнес вимушений піднімати зарплати.
Після завершення війни українські військові повернуться до цивільного життя та ринку праці. Яким чином це вплине на загальні тенденції на ринку праці, а також на рівень конкуренції та зарплат?
- Зарплати не будуть падати, бо завжди діють закони демографії та конкуренції. Ми нікуди не дінемось від конкуренції з нашими європейськими сусідами.
Чи слід сподіватися, що в Україні, скажімо, протягом наступного десятиліття, поточна система оплати праці залишиться незмінною?
Протягом наступного десятиліття в Україні очікується підвищення заробітних плат, якщо зберігатиметься існуюча структура оплати праці. У випадку з дефіцитними професіями, заробітки продовжать збільшуватися.
Що стосується працевлаштування учасників бойових дій після повернення з війни - як свідчить опитування Українського ветеранського фонду, 68% нинішніх військовослужбовців і військовослужбовиць після демобілізації хочуть бути підприємцями.
Чи дійсно Україні знадобиться така кількість підприємців? Яким чином вирішити питання з трактористами, комбайнерами та операторами верстатів з числовим програмним керуванням?
Існують різні підходи, які дозволяють виявити, чи має людина потенціал стати підприємцем.
До речі, минулого року ми на базі наших районних центрів зайнятості відкрили 80 офісів "Зроблено в Україні", де консультуємо громадян і бізнес стосовно всіх можливостей, які на сьогодні є по кредитуванню, грантах, різноманітних компенсаціях, пошуку персоналу. Допомагаємо скласти бізнес-план, виправляємо помилки, супроводжуємо після гранту, надаємо рекомендації на різних етапах підготовки та запуску франшизи. Перший офіс "Зроблено в Україні" був відкритий у Сумах в березні 2024 року. А сьогодні вони вже працюють майже в усіх обласних та районних центрах і в Києві.
Протягом цього періоду до нас звернулися понад 22 тисячі осіб, з яких приблизно половина — фізичні особи-підприємці. Було надано близько 27 тисяч консультацій. Переважна більшість з них стосувалася питань отримання грантів в рамках державної програми "єРобота", а 30% — підбору кадрів та інших ініціатив зайнятості. Зокрема, ми реалізуємо програму, яка передбачає компенсацію витрат роботодавцям за працевлаштування людей з інвалідністю. Якщо роботодавець приймає на роботу особу з інвалідністю першої групи, ми можемо компенсувати йому 120 тисяч гривень; для другої групи — 80 тисяч гривень. Завдяки цій ініціативі вже створено 2 тисячі робочих місць для людей з інвалідністю, і з початку цього року відкрито 30 нових таких вакансій.
Повертаючись до теми підприємництва, ви згадали, що існують певні процедури, що дозволяють визначити, чи має людина навички для успішного ведення бізнесу.
Отже, мова йде про процес професійного орієнтування. Якщо людина має бажання, ми проводимо відповідне тестування. У 2025 році ми плануємо розширити наші послуги, пропонуючи більш детальні та комплексні консультації, які включатимуть аналіз ринкової ситуації, дослідження бізнес-середовища, постачальників та конкурентів. Таким чином, ми забезпечимо майбутніх підприємців всім необхідним спектром послуг.
- А є у вас достатня кількість відповідних спеціалістів?
У нас є команда викладачів, які працюють у наших навчальних центрах і мають сертифікати від міжнародних організацій. Однак ми також плануємо залучити зовнішніх тренерів, менторів та відомих бізнесменів, щоб підвищити кваліфікацію наших тренерів.
- Чи є фінансування для цього?
- Зараз ми працюємо з багатьма міжнародними донорами, і вони нам радо допомагають. Ми працюємо з ПРООН, USAID, GIZ та іншими організаціями.
- Як вплинула релокація бізнесу на зайнятість в регіонах? Наприклад, якщо фірма переїжджає із Харкова до Львова - вона на новому місці створює нові робочі місця чи перевозить своїх працівників? Як це частіше відбувається?
- За даними на 1 січня свій бізнес перемістили 1 тисяча роботодавців. Як правило, якщо це специфічне виробництво, то вони намагаються перевезти своїх працівників. Якщо мова йде про невеличкий бізнес, наприклад, кав'ярню, то найчастіше роботодавець шукає персонал серед місцевих спеціалістів або ВПО.
Що робимо ми? Інтегруємо в регіональні ринки праці, готуємо кваліфіковані кадри під потреби релокованого бізнесу, про вакансії у таких роботодавців в першу чергу інформуємо ВПО, проводимо ярмарки вакансій.
Всього за сприяння Держслужби зайнятості на релоковані підприємства працевлаштовано 2,2 тисячі осіб, з них 430 осіб - ВПО.
Знову повертаюся до прикладу Закарпаття. Цей індустріальний парк є не тільки найбільшим осередком релокованих підприємств у регіоні, але й прикладом соціально відповідального бізнесу, який активно сприяє розвитку соціальної інфраструктури містечка та підвищує його економічну потенцію. У результаті, сума сплачених податків тут зросла вдвічі.
- Існує регіональна статистика, що показує, в яких місцях легше знайти роботу, а де це зробити складніше, а також яка ситуація зі зарплатами.
- Набагато легше знайти роботу у великих містах - Львові, Києві. У столиці - третина всіх вакансій. Також багато вакансій у Дніпропетровській та Одеській областях. Найважче, безумовно, на прифронтових територіях. В Сумах важко знайти роботу, в Чернігівській області.
До речі, в Чернівцях важко знайти роботу. Чому? В регіоні багато приватних підприємців. Разом з тим, там мало великих підприємств, де працюють по декілька тисяч людей.
Держава виявляє прагнення активно повернути українських біженців, що залишили країну, пропонуючи їм житло та працевлаштування. Але як це можна реалізувати в умовах війни? Яка ситуація з можливостями праці для біженців в Україні? Які перспективи з зайнятістю та безробіттям після завершення конфлікту? Чи має намір держава залучати іноземних працівників на український ринок?
- За рахунок демобілізації та повернення частини громадян України з-за кордону, а за оцінками експертів, це може бути близько половини, суттєво зросте пропозиція робочої сили. Але значна кількість шукачів роботи буде мати тривалу професійну перерву і потребуватиме відновлення професійних вмінь та навичок. Тому проблема безробіття залишиться актуальною і після війни. Але Служба зайнятості все це розуміє і аналізує, тому і реагуємо, не стоїмо на місці, змінюємо підходи та стратегію.
Ми вступаємо в еру цифрових технологій, і цей процес відбувається активно та динамічно. Наше головне завдання – це зосередження на людині, її потребах, запитах та можливостях роботодавців. Ми реалізуємо нову модель підбору кадрів, яка полягає в тому, що ми вийшли на вільний ринок праці, залучаючи до процесу всі зацікавлені сторони: як шукачів роботи, так і роботодавців. Все це базується на індивідуальних потребах і запитах кожного учасника.
Запущено новий інформаційний ресурс під назвою "Єдине вікно послуг". Ця платформа об'єднує партнерів Служби зайнятості, які працюють з внутрішньо переміщеними особами, ветеранами та жінками-ветеранами, а також людьми з інвалідністю. Наразі до її складу входять майже 600 неурядових організацій, що мають більше 500 угод про співпрацю.
Є й інші можливості, про які вже з вами говорили: гранти, навчання, компенсації роботодавцям. Це все, що дає можливість повертатися на ринок праці, бути економічно активними, створювати нові робочі місця або розвивати вже діючий бізнес, залучати і повертати до ринку праці ветеранів і ветеранок, осіб з інвалідністю, ВПО. Ми працюємо для всіх, хто хоче працювати і шукає роботу.
Державна служба зайнятості вже зараз може організовувати для українців за кордоном онлайн консультації, онлайн співбесіди щодо працевлаштування в Україні, щодо можливостей на ринку праці.
Проте, наскільки мені відомо, українські біженці, які перебувають за межами країни, мають можливість самостійно шукати роботу. Вони також можуть користуватися інформацією, доступною в Інтернеті, щодо вакансій на ринку праці.
Так, безумовно, люди мають можливість самостійно шукати роботу. Проте ми прагнемо надати українцям ще більш досконалий сервіс.
- Так, Служба надає гарний сервіс, але якою мірою це вплине на готовність людей повертатися в Україну?
- Повернення людей, безумовно, залежить не лише від сервісів Служби зайнятості. Але ми якраз одна з тих інституцій, яка має сприяти поверненню. Ми всі маємо робити все від нас залежне для повернення громадян. І люди повертатимуться з різних причин. Зокрема, багато українців не можуть повноцінно розвиватися професійно за кордоном.
Існує безліч причин, чому варто повернутися: в Україні сприятливий клімат, смачна кухня та високоякісні послуги. Тут запроваджені сучасні банківські рішення, а всі державні послуги доступні через смартфон. Можна записатися до лікаря в той же день. В Україні є якісні стоматологічні послуги та загалом доступна медична допомога. Також варто згадати про гарну освіту та численні можливості для розвитку. Звичайно, є й виклики, але переваг для життя і роботи в Україні чимало.
Без сумніву, знайдуться особи, які вирішать продовжити своє життя за межами країни.
Після завершення конфлікту значна кількість людей, безумовно, повернеться в Україну. Якими ж будуть наслідки для ринку праці в такій ситуації?
Ми ще більше відповідатимемо вимогам працедавців. Рівень безробіття буде знижуватись.
Яким чином ви оцінюєте перспективи залучення іноземних працівників на ринок праці в Україні?
- Відповідні дискусії на всіх рівнях активно ведуться. Зі слів роботодавців, вони теж займаються цим питанням. Думаю, ця тема активно розвиватиметься в 2025 році. І ми як державні структури маємо знайти шляхи вирішення проблеми дефіциту кадрів, зокрема, вирішити, громадян яких країн ми готові залучати на український ринок праці.
- Поки що немає остаточного бачення?
Отже, остаточне бачення ще не сформовано. Проте, варто врахувати суттєвий неформальний сектор трудового ринку в Україні. Перед тим як почати залучення іноземних спеціалістів, необхідно спершу детінізувати внутрішній ринок праці.
- Як наразі виглядає ситуація з перенавчанням і працевлаштуванням пенсіонерів?
- За офіційною статистикою, в минулому році ми працевлаштували 20 тисяч людей пенсійного віку, які звернулись до Служби зайнятості. Як правило, пенсіонери рідше звертаються до Служби, оскільки не мають права на отримання допомоги по безробіттю через те, що вже мають пенсійні виплати.
Окрім цього, у нас існує програма, яка заохочує роботодавців брати на роботу осіб, які наближаються до пенсійного віку. Зокрема, Служба надає фінансову підтримку компаніям у вигляді виплат, що дорівнюють мінімальній заробітній платі, протягом шести місяців за працевлаштування таких працівників.
На сьогоднішній день ми не маємо можливості фінансувати навчання осіб пенсійного віку за рахунок Служби зайнятості. Це пов’язано з тим, що вони вже отримують пенсійні виплати. Проте ми вважаємо, що ситуацію слід переглянути – варто надати пенсіонерам, можливо, до певного віку, можливість безкоштовно проходити навчання за бюджетні кошти Служби зайнятості. Наразі така ініціатива ще не реалізована, але ми активно працюємо над її впровадженням. Зокрема, ми проводимо опитування серед роботодавців. Якщо значна кількість з них висловить бажання наймати людей пенсійного віку, це стане підставою для звернення до уряду з відповідними ініціативами.
Я вважаю, що пенсіонерам потрібно надати право навчатись в центрах профтехосвіти на базі Служби зайнятості за державний кошт, з гарантією їх працевлаштування. До речі, повернення пенсіонерів на ринок праці - це європейська тенденція. Адже в ЄС також не вистачає робочих рук. Проблеми ті ж самі. Але у нас ще й глобальна - повномасштабна війна.
- Мені здається, буде вал людей.
Це одне з важливих завдань, яке потрібно вирішити у цьому році.
Крім того, хочемо вже зараз налагодити комунікацію з Пенсійним фондом, щоб стимулювати людей звертатися до Служби зайнятості з можливістю, за їхнього бажання, подальшого працевлаштування.
Скільки коштує державі інвестування в освіту, працевлаштування та фінансову підтримку українців для розвитку їхнього бізнесу? Які показники визначають успішність цих заходів? Які вигоди отримує суспільство, держава, економіка та бюджет у підсумку?
Наразі ми аналізуємо результати минулого року. Це є відкритою інформацією, яка показує, яке місце займають активні програми зайнятості в нашому бюджеті. Наприклад, у 2024 році фінансування програми "Ваучер на навчання" становитиме приблизно 330 мільйонів гривень, а у 2025 році ця сума залишиться не меншою. Загалом, бюджет Служби на програми перепідготовки може досягти близько 500 мільйонів гривень.
Щодо фінансування бізнес-розвитку, у минулому році програми отримали підтримку в розмірі 4,2 мільярда гривень.
Різноманітні компенсації роботодавцям коштують понад 450 млн гривень.
У минулому році Служба інвестувала близько 7 мільярдів гривень у всі діючі програми зайнятості.
- Серйозні суми.
Безумовно. Мова йде про освіту та працевлаштування приблизно 330 тисяч осіб. За попередніми оцінками Служби зайнятості, у 2024 році держава отримала з податків від працевлаштованих через цю службу більше фінансових ресурсів, ніж витратила на їх перенавчання та працевлаштування.
У бюджеті Фонду соціального страхування на випадок безробіття, який забезпечує фінансування як програм, так і виплат по безробіттю, а також діяльності самої Служби зайнятості, до початку повномасштабного вторгнення близько 80% коштів йшло на виплату допомоги по безробіттю; 4-5% - на активні програми зайнятості; а 17-18% - на утримання Служби.
В даний час активні програми зайнятості складають близько 60% загального бюджету. Ці програми не лише спрямовані на подолання безробіття, але й на інвестування в людський капітал. Розумніше і вигідніше використовувати фінансові ресурси для розвитку людей, а не просто на виплату допомоги безробітним.
- Відомо, що Держслужба зайнятості розробляє стратегію розвитку на 2025-2030 роки, яка враховує той факт, що після завершення війни на ринок праці повернуться сотні тисяч захисників і захисниць. Зокрема, мова йде про посилення інфраструктури центрів зайнятості, розвиток цифрових рішень та навчання кар'єрних радників. Розкажіть, будь-ласка, що передбачатиме ця стратегія і яких результатів ви хочете досягти?
По-перше, наше бажання полягає в тому, щоб перетворитися на цифрову сервісну агенцію з високою інституційною здатністю та різноманітним набором послуг, орієнтованих на потреби різних груп населення.
У зв'язку зі структурним безробіттям та зростаючим дефіцитом кадрів в економіці, ми повинні швидко реагувати на потреби роботодавців у кваліфікованих спеціалістах. Наразі ми функціонуємо як великий державний рекрутер, проте необхідно вдосконалити наші підходи та механізми.
Одним із ключових напрямків Стратегії є покращення процесів навчання та розвиток центрів професійно-технічної освіти. На даний момент ми активно співпрацюємо з Міністерством економіки для реалізації цих ініціатив.
Основним пріоритетом як для сьогоднішньої, так і для майбутньої Стратегії є готовність до співпраці з демобілізованими військовими. Ми повинні мати ефективний набір інструментів, щоб комплексно вирішити це непросте завдання. У цьому контексті міжвідомча співпраця на всіх рівнях є надзвичайно важливою.
Це питання також залишається важливим і ключовим у взаємодії з особами з інвалідністю, зокрема серед ветеранів та ветеранок.
Здійснити це неможливо без сильної команди. Одним із ключових елементів нашої стратегії є розвиток кадрового потенціалу Служби до нових висот. Ми вже маємо безліч напрацювань і планів, серед яких — потужний Центр підвищення кваліфікації. Ми ставимо перед собою амбітні, але досяжні цілі та прагнемо досягти максимальної ефективності, яку відчує кожен громадянин України.
