На межі небезпеки: репортаж із Сумської області, де місцеві жителі борються за виживання під обстрілами.

Що коїться в Сумах та на прикордонних територіях з Росією? Як мешканці регіону захищаються від ворожих дронів і ракет? Чи залишають область люди, і які їхні думки щодо війни? Відповіді на ці запитання — у репортажі РБК-Україна.

Росія розробляла план наступу на Суми ще влітку минулого року, проте українські захисники випередили загарбників і вийшли на територію Курської області. Жорстокі бої на північному фронті тривають вже майже рік. Ворог наближається все ближче, постійно тероризуючи місцевих жителів від прикордонних районів до обласного центру. За інформацією DeepState, від крайньої точки лінії фронту до Сум залишилося трохи більше 20 кілометрів.

Ранок у центрі Сум. Ми прямуємо на північ, наш шлях проходить через колишній маршрут автобусів до Білопілля. Саме на цій ділянці, у травні, російські війська завдали удару по автобусу "Ланцет", внаслідок чого загинуло дев'ять людей. Місцеві дороги, з огляду на постійні загрози, обладнані антидроновими сітками, які ускладнюють розвідку з повітря супротивника та забезпечують захист від атак.

Прибувши до Білопілля, ми одразу почали шукати безпечне місце для паркування нашого автомобіля. У небі безперервно кружляють ворожі безпілотники, але це не найбільша небезпека, з якою нам доводиться стикатися. Як тільки ми вийшли з машини, до нас підбіг чоловік і закликав терміново шукати укриття через запуск керованих авіаційних бомб.

У Білопіллі небо регулярно заповнене ворожими безпілотниками, а місцеві жителі повідомляють про постійну небезпеку запуску крилатих авіаційних бомб (фото: РБК-Україна).

Поблизу входу ми натрапляємо на групу жінок, які працюють у сфері благоустрою. Незважаючи на постійну напругу та загрози повітряних атак, наші співрозмовниці проявляють оптимізм і запевняють, що не мають наміру залишати своє рідне місто.

"Ми з'явилися на світ саме тут, і наше життя проходить у цій місцевості. Потрібно докладати зусиль, аби навколо було охайно і привабливо. Ми прикрашаємо наші квітники. Коли в Україні запанує мир, все налагодиться. Наша країна обов'язково переможе. Іншого не може бути," - ділиться думками одна з жінок.

Під час роботи жінки шукають притулок у підземеллях. Вони розповідають, що щодня чують вибухи як у місті, так і в околицях. Постійно лунають звуки гулу та свисту від різних снарядів.

У типовому підвалі багатоквартирного будинку можна побачити саморобне укриття. Люди не лише шукають захисту, але й піклуються про своїх домашніх улюбленців: для котів тут встановлені миски з водою.

Численні житлові споруди отримали руйнування (джерело: РБК-Україна)

Підвали тут використовують не лише як укриття. На кордоні із ворогом доводиться всю роботу переносити теж у підземелля, бо в адмінбудівлях небезпечно. Спускаємося у підвальне приміщення, де працює міська рада. Кілька хвилин темряви і навколо відкривається ціла підземна адміністрація. Працівники жваво стукочуть пальцями по клавіатурах комп'ютерів. Кожен займається своєю роботою.

У віддаленому кутку приміщення розташувалося робоче місце голови громади – Юрія Зарка. Під час війни ми зустрічаємося вже не вперше. Незважаючи на складні обставини, діяльність у громаді активно триває. У цей момент Юрій Васильович уважно стежить за напрямками обстрілів. Він особисто адмініструє телеграм-канал, через який інформує жителів громади про потенційні загрози.

"У мене телеграм-канал, і я пишу, і мій син. Мені легше це робити. Я відслідковую, що КАБ летить, це 5-6 хвилин. І люди одразу ховаються. В них дуже висока довіра до цього каналу. Якщо ми пишемо, то значить летить", - розповідає Юрій.

На стінах підземного простору висять дитячі малюнки. Деякі з них створені місцевими дітьми, а інші надіслані малюками з усієї країни, які прагнули підтримати своїх захисників. У одному з кутків розташовані іграшки: раніше працівники могли брати своїх дітей на роботу, проте тепер малечу евакуювали з міста.

Голова громади Юрій Васильович веде телеграм-канал, де повідомляє мешканцям громади про небезпеку (фото: РБК-Україна)

"В нашій громаді офіційно немає дітей. Як тільки ситуація стала критично небезпечною, розпочали евакуацію. Лише іноді батьки мають можливість повернутися за речами з дітьми," - розповідає голова громади.

Щодня на прикордонній території проводиться процес евакуації, до якого залучаються представники різних організацій та благодійних фондів. Для полегшення комунікації було організовано спеціальний телеграм-канал, де місцеві жителі можуть повідомляти про бажані дати виїзду, а також шукати нове місце проживання чи роботу.

"Існує безліч варіантів: деякі пропонують житло, інші допомагають з вивезенням худоби. Є також можливості для роботи, що дозволяє людині швидко почати заробляти," - ділиться Юрій.

Разом із Юрієм Васильовичем ми вирушаємо до центральної площі міста. На щастя, йдеться дощ, тож у небі не видно жодного дрона. Часто ворожі безпілотники націлюються саме на цивільних людей. Юрій Васильович згадує про нещодавній трагічний випадок.

Рано вранці люди повертались до Сум, коли їхній автобус став жертвою атаки "Ланцета". Внаслідок цього інциденту загинуло 9 осіб, а 7 отримали поранення. Цей автобус курсував щодня, також обслуговуючи маршрути до Шостки, Глухова та Путивля. На жаль, після цієї трагедії кількість рейсів суттєво скоротилась, що ускладнило виїзд для багатьох, зокрема до Сум. Потреба у поїздках залишається високою, адже банки не працюють, а в магазинах представлений лише обмежений асортимент товарів. На щастя, деякі аптеки ще функціонують, - ділиться своїми переживаннями він.

В центрі розташована велика біла арка, фонтан та альтанка. Раніше тут висіли китайські ліхтарики, які додавали особливої атмосфери у вечірній час. Очільник міста в телефоні береже світлини містечка до війни. Тут були ярмарки, красиві зони для відпочинку, вирувало життя. Було багато планів на розвиток Білопілля. Попри нині складну ситуацію, голова громади все ж вірить, що війна закінчиться і все вдасться відновити ще краще.

В центрі розташована велика біла арка, фонтан та альтанка. Колись тут було багато планів на життя (фото: РБК-Україна)

Ще один наш співрозмовник, також на ім'я Юрій, родом з Білопілля, але вже переїхав до Сум разом з родиною. Щотижня він повертається додому, щоб привезти продукти та свіжі газети. Для багатьох місцевих мешканців друковані видання – це чи не єдиний зв'язок із зовнішнім світом. У багатьох районах міста зв'язок і інтернет практично відсутні. Постійні обстріли призводять до перебоїв з електроенергією, тому газети стають справжнім рятівним колом для жителів.

В автомобілі Юрія встановлено пристрій для виявлення дронів. Час від часу цей апарат видає гучний сигнал, що свідчить про можливу присутність безпілотника неподалік.

"Я займаюся доставкою газет. До речі, у вас є пачка, яка досі не відкрилася – свіженька, з суботи. Я намагався приїхати у вівторок, але почався артобстріл, і я зрозумів, що, напевно, це не вдасться. Крім газет, я також везу продукти, бо в магазинах немає достатньої поставки. Ті, хто не боїться, займаються доставкою, але багато хто відмовився від цього", - ділиться Юрій.

Місто зазнає постійних обстрілів. Росіяни скидають сюди авіабомби, гатять з артилерії, дронів, реактивних систем. Намагаються знищити будинки, інфраструктуру, мости.

"Вони били по мосту. Хоча, скажу, якби дійсно міст розбили, то з логістикою було б сумно. Вони хотіли знищити міст, щоб перерізати логістику", - переконаний він.

Житель Білопілля Юрій доставляє продукти харчування та газети для місцевих мешканців (фото: РБК-Україна)

Вирви на вулицях більші за людський зріст. Старі дерев'яні будинки розколоті навпіл. Поряд - обгоріла хата, зруйнована від вибуху.

"Тут бабуся одна жила. Згоріло все. Там ще стояв, кажуть, газовий балон. А граната впала на хату, вона почала горіти. Дійшло до балона - вибухнуло", - розповідає місцевий.

Безліч вулиць цього містечка стало справжніми руїнами. На уламках будівель можна натрапити на залишені речі, які більше не потрібні їхнім власникам. У деяких оселях і зовсім немає господарів — хтось залишив ці місця назавжди, а хтось загинув.

"Нас і бомблять, і авіаобстріли, і КАБи, і ФАБи. Дуже працює артилерія, РСЗВ. Нам страшно, але діватись нікуди. Ми тут працюємо, ми місцеві, ми бережемо своє місце. Звичайно, людей взагалі поменшало, але більшість все-таки повертаються сюди. В основному день вони тут перебувають і значна частина їде ночувати десь. Але основна маса людей бережуть свої господарства, тому що все це дуже дорого, наживалося воно роками", - розповідає місцева мешканка.

Вулиці заповнені вирвами, що перевищують зріст людини (джерело: РБК-Україна)

Ті, хто залишився в містечку, щиро вірять, що українські сили вистоять, а вони зможуть відновити все та продовжити своє життя у Білопіллі. "Ми не можемо десь на чужині. Ми не сподіваємося, що нам хтось щось подарує. А знаєте, свої стіни тепліші, рідніші. Великий фактор в тому, що це власне домогосподарство в багатьох, яке дає можливість вижити, коли немає взагалі ніде нічого", - каже жінка.

Після півгодини подорожі ми вже прибуваємо до Сум. Вулиці чисті, магазини і кафе відкриті. Мешканці неспішно гуляють по місту. На перший погляд, важко повірити, що всього за кілька десятків кілометрів тривають запеклі бої. Війна нагадує про себе постійними віддаленими звуками вибухів, що доносяться з фронту.

Центральна частина міста зберігає пам'ять про трагічні події, які відбулися 13 травня. У Вербну неділю російські війська випустили дві корейські балістичні ракети з касетними боєприпасами, що призвело до численних втрат серед жителів. Одна з ракет вразила будівлю Сумського національного університету. За зруйнованими стінами можна побачити аудиторії, столи та особисті речі. Сліди цього злочину залишилися навіть на землі — асфальт покритий дрібними вирвами від касетних боєприпасів.

Місце прильоту традиційно стало меморіалом. Сюди люди зносять квіти та іграшки, аби вшанувати тих, чиє життя забрала Росія.

На місце трагедії люди продовжують нести квіти (фото: РБК-Україна)

На вулиці до нас підійшла літня жінка, і, як виявилось, вона родом з Білопілля. Але через складні обставини їй довелося переїхати до Сум. Хоча вона час від часу навідувалася до рідного містечка, щоб попрацювати на своєму городі.

"Я поїхала, щоб прибрати та повернулась назад. Але скільки людей залишилось без засобів до існування, шкода тварин, які там залишилися. У багатьох селах усі виїхали, бідні люди. Немає ні будівель, ні нічого іншого," - ділиться бабуся.

Зруйнована будівля Сумського державного університету (джерело: РБК-Україна)

Під час розмови у бабусі навертаються сльози. Зараз вона зовсім сама у цьому місті. Онук та зять на війні. А їй дали прихисток небайдужі люди. В кінці розмови обіймаємось. Горе єднає, і навіть така невеличка підтримка дуже важлива.

В Сумах настрої в людей зовсім різні. Вранці з багатоповерхівки виїжджала ціла сімʼя, спакувавши в коробки все своє життя. Багато тих, хто переїхав сюди із прикордонних районів уже шукають житло в більш безпечних місцях. Але більшість виїжджати не планують. Вірять, що Суми вистоять.

"Звичайно, це викликає величезне занепокоєння. Я майже на 100% впевнена, що Суми не піддадуться ворогові, адже наші ЗСУ та ми самі цього не дозволимо. Але те, що вони продовжують обстрілювати цивільну інфраструктуру, руйнувати домівки і завдавати шкоди людям, дійсно викликає страх. Особливо за дітей хвилює. Тривога тут постійна. Особливо вночі, коли настає темрява, і починаються вибухи. Але я вірю, що Суми витримають до останнього. Хоча я не впевнена, що це станеться. Усе буде добре!" - з оптимізмом говорить мешканка Сум.