Заговор проти Сполучених Штатів
Поганий хлопець перемагає на президентських виборах у США. Він приходить у Білий дім, і демократична Америка перетворюється на власну протилежність.
Ще зовсім недавно цей сценарій виглядав як щось з області фантастики і переважно зустрічався лише в літературних творах.
Ще в 1930-х, під час Великої депресії, вийшов уславлений роман Сінклера Льюїса "У нас це неможливо", присвячений гіпотетичній перемозі фашизму в США. Поганого хлопця в романі звуть Берцеліус "Базз" Віндріп. Сенатор-популіст, він очолює "Лігу забутих людей", закликає повернутися до традиційних американських цінностей та обіцяє кожному американцеві дохід у розмірі 5000 доларів на рік (приблизно 100 000 на сьогодні).
Перемігши на президентських виборах, Віндріп ліквідує поділ влади і розправляється з опозицією. Воєнізовані загони "мінітменів", створені новим президентом, придушують будь-які протести громадян. Обмежено права жінок та меншин. Інакомислячих кидають у в'язниці. А замість самостійних штатів країна поділена на нові адміністративні одиниці на чолі з президентськими ставлениками.
Для пострадянської аудиторії може бути захоплюючим роман "Джо Стіл" сучасного американського письменника Гаррі Тертлдава. У цій альтернативній реальності сім'я Джугашвілі вирушає в еміграцію до США, а на історичній арені з'являється американець Джо Стіл замість Йосипа Сталіна.
Напередодні президентських виборів 1932 року його соратники вдаються до ліквідації Рузвельта, замаскувавши це під нещасний випадок. На політичну арену виходить Стів, який, замість рузвельтівського "Нового курсу", впроваджує соціалістичний "Чотирирічний план".
Фермерів заганяють у колективні господарства, банки націоналізують. Судді Верховного суду США, які заявили про неконституційність цих нововведень, заарештовані та розстріляні як іноземні шпигуни. За допомогою директора ФБР Гувера президент Стіл встановлює жорстоку диктатуру, оголошуючи незгодних ворогами американського народу і кинувши їх у трудові табори.
На фоні творів Льюїса і Тертлдава, роман Філіпа Рота "Змова проти Америки", що був опублікований у 2004 році та адаптований для екрану у 2020, виглядає більш реалістично. У цій історії негативним персонажем є реальна історична постать – відомий льотчик Чарльз Ліндберг. Він, будучи національним героєм, також виявляється ізоляціоністом, антисемітом і симпатизантом Третього рейху.
На виборах 1940 Ліндберг перемагає Рузвельта, пообіцявши утримати Америку від втягування у світову війну. В Ісландії підписано угоду про нейтралітет із нацистською Німеччиною. На Гаваях - аналогічна угода з Японією. Агресори в Європі та Азії діють за повного невтручання США. А демократичні підвалини в Америці президента Ліндберга поступово руйнуються: наприклад, євреїв намагаються розосередити по всій країні в рамках спеціальної програми "американізації"...
Поки американські письменники занурювалися у похмурі візії, спостерігачі реального життя зберігали надію. Вважалося, що Америка має ефективний захист від потенційних загроз, таких як Ліндберг, Віндріп або Джо Стіл, і цим захистом були її зразкові демократичні інституції. Стримування й противаги, які формувалися з кінця XVIII століття, створювали систему, що функціонує бездоганно, здатну нейтралізувати будь-якого зловмисника і ворога свободи — навіть якщо, за іронією долі, він займе президентську посаду.
Перша каденція Дональда Трампа в 2017-2021 роках, здавалося, підтвердила стійкість американських інституцій. Епатажному президенту вдалося уникнути серйозних проблем, зберігаючи контроль над ситуацією. У Кремлі політологи, які покладали великі надії на Трампа, з гіркотою відзначали, що "істеблішмент взяв гору" і що "на рівні апарату Білий дім виявився повністю очищеним від впливових прихильників радикальних змін у зовнішній політиці США, а також від ідеї про просування національних інтересів Америки в обмеженому егоїстичному контексті".
Відносно вдалий досвід восьмирічної давнини дозволяв сподіватися, що й у 2025-му системі вдасться перетравити президента Трампа без катастрофічних наслідків. Проте цього разу історія розпорядилася інакше.
Безсумнівно, Дональд Трамп засвоїв уроки з досвіду свого першого терміну на посаді президента і миттєво розпочав активну кампанію проти американських інститутів. Відтоді, як він зайняв крісло в Білому домі, пройшло всього півтора місяця, але за цей короткий період облик США істотно трансформувався.
Тут спостерігається яскравий розрив з давніми партнерами.
І бажання знищити глобальну торговельну структуру.
І культ особистості Дональда Трампа, що сягає абсурду.
І намір забезпечити йому третій президентський строк.
І тиск на журналістів, які критикують Трампа.
І залякування студентів, які беруть участь у акціях протесту.
Звісно, це спроби нової американської влади знайти спільну мову з диктатором і військовим злочинцем Путіним, жертвуючи інтересами України та її народу.
Зараз реалізується справжня змова, що загрожує Америці — Сполучені Штати переходять на сторону глобального зла. Навіть класичні механізми стримування та противаги не можуть уберегти США від радикальної зміни цивілізаційного курсу.
Отже, активні дії Трампа та його команди негативно впливають не лише на імідж Вашингтона на міжнародній арені, але й підривають саму концепцію рятівних інституцій.
Якщо погані хлопці змогли зламати зразкову американську демократію, то що казати про країни зі слабкими інституціями, для яких США багато років виступали недосяжним орієнтиром?.. Причому до таких країн належала й Україна.
Інституційні обмеження та механізми стримування ніколи не вважалися нашою сильною стороною. Досить згадати, що у 2010 році президент Янукович здійснив фактичний конституційний переворот, збільшивши свої повноваження без суттєвого опору з боку суспільства. Повстання на Майдані спалахнуло лише через три роки після узурпації влади Януковичем, а його причини мали зовсім інший характер.
Сьогоднішня Україна номінально залишається парламентсько-президентською республікою. Проте недосвідчені в політиці люди можуть і не підозрювати про це.
Ще до початку повномасштабної агресії функції українського парламенту в значній мірі зменшилися. У цей період основним центром влади став Офіс президента. Крім того, ще до ескалації конфлікту було виявлено механізм, який дозволяє команді президента замінювати роль суду: санкції РНБО стосовно українських громадян.
Величезний конфлікт, який потребував зосередження усієї влади в єдиному центрі прийняття рішень, лише прискорив руйнування національних механізмів стримувань і противаг.
У вирі екзистенційної боротьби з безжальним супротивником, ручне керівництво державою здається цілком обґрунтованим. Однак, багаторічна основа прогресивної спільноти – "Україні слід створювати потужні інституції! Такі ж потужні, як в США!" – втрачає свою легітимність прямо на наших очах.
Спостерігаючи за сучасною Америкою, можна легко дійти висновку, що потужні інституції не приносять жодної вигоди й не рятують ситуацію. Сьогоднішня Америка спонукає світ до думки, що жодні механізми стримування та противаги не можуть зупинити справжнього злодія. Якщо це так, то яка ж від них користь? Можливо, краще зосередитись на забезпеченні повної влади тим, хто дійсно заслуговує на це – або ж на тих, хто лише виглядає гідним.
Сполученим Штатам буде важко адаптуватися до нового президентства Трампа, особливо в контексті великої війни для України та її народу. Навіть якщо вдасться досягти певних угод з Вашингтоном, зміни, які принесе Дональд Трамп, неодмінно вплинуть на наше спільне сприйняття реальності.
Можливо, після закінчення війни в Україні довіра до інституцій зменшиться ще більше, а віра в харизматичних лідерів зросте. Потреба в сильній особистості, яка могла б стати своєрідним месія, буде на піку. Чи залишиться нинішній президент Зеленський у ролі такого лідера, чи ж месією стане колишній головнокомандувач Залужний, або ж ця честь дістанеться комусь іншому - покаже лише час.
