Сотня днів, що перевернули світ. Які кроки вживав президент Трамп і чи реально змінити курс?

Дональд Трамп переконаний, що має унікальну роль у історії Сполучених Штатів.

30 квітня президент Трамп святкуватиме свій перший ювілей - 100 днів на посаді. Лідер Сполучених Штатів вступає в цей етап з історично низьким рівнем довіри до своїх дій серед громадян, що підтверджують численні незалежні соціологічні дослідження.

Проте не варто надто перебільшувати значення цього падіння. Дональд Трамп продовжує залишатися найулюбленішим політиком у Сполучених Штатах, а особливо - у своїй політичній партії. Опозиційні сили, розгромлені на виборах, за майже півроку так і не змогли знайти ані харизматичного лідера, ані чіткої стратегії.

Трамп відчуває себе досить впевнено, щоб заявити журналістам: "Я контролюю світ". (Подробиці про це читайте далі в тексті).

Трампу закидають, що протягом перших 100 днів його президентства він не досягнув обіцяних виборцям швидких результатів за жодним з ключових напрямків. Його дії вважають антисистемними, і вони іноді суперечать як американським законам, так і міжнародним нормам. Проте саме ця антисистемність є тим, чого прагне його "ядерний" електорат. Багато з найбільш контроверсійних кроків Трампа в внутрішній і зовнішній політиці насправді відображають ті обіцянки, які він дав під час виборчої кампанії.

Президент США активно і часом буквально намагається реалізувати те, що минулого року багато хто вважав лише виборчим піаром, а не справжніми обіцянками. Відсутність результатів та непослідовність в діях пояснюються "системним опором", і цей аргумент, в значній мірі, має своє підґрунтя.

Інша річ - довгострокові наслідки його політики.

Звинувачувати Трампа у "недостатній активності" тут явно не виправдано, особливо якщо брати до уваги вплив його дій на інші країни.

За останні 100 днів світ змінився. Надовго. І це - не перебільшення.

Ті цінності, стратегії та вчинки США, які стали звичними для міжнародної спільноти, більше не мають місця, і не слід очікувати їхнього повернення.

Деякі зміни є незворотними, і навіть якщо майбутній президент США захоче, йому не вдасться повернутися до "дотрампівського" стану справ. У певних питаннях можна з упевненістю стверджувати, що наступники Трампа не лише не зможуть, але й не мають бажання відновлювати попередній стан, оскільки він часто приносив чимало проблем для США. Оскільки Трамп вже розв'язав цей складний вузол, немає сенсу намагатися відтворити його в тому ж вигляді.

На жаль, новий світовий порядок, який формується в даний момент, становить загрозу для України, і це слід усвідомлювати, одночасно шукаючи своє місце в цих змінах. Варто зазначити, що роль Києва в цьому процесі не можна недооцінювати.

В статті "Європейської правди" йдеться про це все, зосереджуючи увагу на впливі змін у Сполучених Штатах на інші країни, зокрема й на Україну.

Майже пів сторіччя після завершення другої світової війни світ жив у біполярній матриці, де головними гравцями були США та Радянський союз, і цей порядок у той час здобув де-факто світове визнання. З розпадом СРСР ані Росія, ані Китай не перебрали на себе роль Союзу.

Відтоді, хоч це і не всім подобалося, світ на певний час став однополярним. США перетворилися на такого собі "світового поліцейського", якого можна було шанувати або ні, намагатися грати з ним в одній команді або ні, підтримувати його принципи або ні - але не дослухатися до його позиції у ключових, особливо у безпекових питаннях, для абсолютної більшості держав світу було неприпустимо.

Це, з одного боку, означало, що у разі будь-якого міжнародного конфлікту пряма підтримка одного з учасників з боку США фактично гарантувала, що цього учасника підтримає також більша частина світової спільноти. Держави, готові йти всупереч думці Сполучених Штатів, усвідомлювали, що найімовірніше лишаться в абсолютній меншості, якщо не в ізоляції.

З іншого боку, це накладало обмеження і на самого "світового поліцейського". США задля збереження свого авторитету і особливої ролі у світі мали діяти не свавільно, не за власними уподобаннями, а відбиваючи усталений світовий порядок. Звісно, зобов'язань щодо захисту міжнародного права США не мали - але не могли діяти всупереч йому аж надто системно або відверто.

Тепер це стало частиною минулого.

Функція світового правопорядку суперечить діям Трампа не тільки в контексті України.

Хоча приклад України справді є дуже ілюстративним.

Заборона на зміну кордонів силою, через агресивні війни, є основою глобальної архітектури, що склалася після Другої світової війни. Відхилення від цього принципу завжди вважалося неприпустимим, незважаючи на обставини. Наразі США попереджають своїх союзників про намір визнати незаконну російську анексію, принаймні Криму, і фактично тиснуть на Україну, змушуючи її публічно погодитися з цим.

Є популярним припущення, що Трамп "нормалізує" анексію для того, щоб далі вчинити так само - наприклад, щодо Гренландії. Нагадаємо, у перший місяць президентства від нього звучали також погрози на адресу Канади і Панами.

Існує й альтернативна точка зору: ця агресія проти основ міжнародної системи не викликана стратегічними розрахунками, а скоріше свідчить про нерозуміння Білим домом можливих наслідків своїх вчинків.

І справді, якщо принцип сили стане звичайною практикою у світі, це може призвести до серйозних наслідків для США. Варто лише згадати про чіпи з Тайваню, від яких Америка має значну залежність. Навіть новий завод тайванської компанії TSMC, що зводиться в Аризоні, не вирішить цю проблему.

Не є таємницею, що Китай відкрито прагне відновити свій контроль над Тайванем, і стабілізація військової анексії може спростити цей процес для Пекіна.

Та хай якими є причини дій Трампа - важливо розуміти, що за сто днів його політики світ вже пройшов деякі точки неповернення.

Мова йде не тільки про втрату Сполученими Штатами своєї особливої позиції на міжнародній арені. Для Трампа це, в принципі, не є проблемою — ще під час виборчої кампанії він наголошував на необхідності того, щоб Америка зосередилася на своїх власних справах, відмовившись від участі у глобальних питаннях. Оголошені значні скорочення в Державному департаменті, відхід США від міжнародних дискусій, дистанціювання від рішень G7 та навіть спільні голосування з країнами, які можна зарахувати до "осі зла", всі ці дії свідчать про наміри адміністрації Білого дому.

Але проблема у тому, що його дії мають глобальні наслідки.

Зокрема, вимоги щодо анексії стали частиною "нової буденності".

До нещодавнього часу плани захоплення чужих територій, відкрито оголошені главою держави, завжди викликали б міжнародне засудження. Наразі ж це стало звичним явищем, яке ми регулярно чуємо від президента найбільшої економічної сили світу.

І тут не так важливі заяви з Вашингтона, як реакція, а точніше відсутність реакції на них з боку інших світових гравців. Навіть від лідерів ЄС немає гідної реакції на неприпустимі заяви Трампа та його команди щодо члена ЄС, Данії.

Мотиви обережності європейців зрозумілі: усвідомлюючи емоційність нового президента США, а також свою залежність від співпраці зі Штатами у галузі безпеки, європейські політики намагалися уникати протистояння з Білим домом.

Проте безмовність також могла мати свої негативні наслідки.

Тепер будь-який світовий лідер може публічно розмірковувати про анексію території сусіда. Зрештою, США ж можна!

Навіть вибори нового президента США не зменшують ваги цього аргументу. Справді, в "нормалізації" поведінки Трампа були задіяні й інші західні керівники. Його висловлювання не викликали жодних обговорень чи осуду в Раді Безпеки ООН.

На сьогоднішній день Білий дім ще не перейшов критичну межу, яка полягає у формальному "визнанні" Криму як частини Росії. Враховуючи висловлювання президента США, це не можна повністю виключити. Якщо така ситуація все ж відбудеться, реакція європейських союзників визначить не лише масштаби потенційних змін у світі, але й можливість їхнього перегляду після зміни адміністрації у США.

Проте, варто зазначити, що питання анексії — це лише частина більшого контексту. Зміни, що відбуваються, мають набагато глибший і більш обширний характер.

Трамп має негативне ставлення до загальної системи міжнародного права.

Це бажання зовсім не є чимось новим.

Напередодні "ювілею" Дональд Трамп дав інтерв'ю кільком медіа, які зазвичай критично щодо нього налаштовані, у тому числі респектабельному The Atlantic, яке перед виборами відкрито підтримало Камалу Гарріс і попереджало читачів, що другий термін Трампа буде значно небезпечнішим за перший.

У цій розмові Трамп зізнався: він дійсно бачить свою роль інакше, ніж у попередню каденцію. "Перший раз [на посаді президента] мені треба було виконати дві речі: керувати країною і вижити, бо навколо мене були всі це криворукі хлопці", - заявив він, не надто прихильно охарактеризувавши свою попередню команду.

"Тепер, у другому терміні, я є тим, хто очолює країну та світ."

- додав Дональд Трамп.

Це може виглядати як парадокс: якщо Трамп прагне домінувати у світі, чому ж він відмовляється від тих чинників, які досі забезпечували США глобальний авторитет і вплив?

Зрозуміти це можна, якщо поглянути на ставлення до різних міжнародних угод. Наприклад, Трамп категорично відмовляється від певних з них, особливо тих, які встановлюють правила, накладають обмеження та забезпечують підзвітність.

Деякі Трамп відверто прагне знищити. Але не лише він.

Сполучені Штати Америки є єдиною країною серед держав G7 та однією з двох учасниць умовного "західного клубу", які не долучилися до діяльності Міжнародного кримінального суду (МКС), інша країна – Ізраїль. Незважаючи на те, що демократичні президенти зазвичай проявляли більше співчуття до МКС, ніж республіканці, Вашингтон завжди утримувався від бажання підкорятися міжнародному кримінальному праву.

Отже, відкритий конфлікт Трампа з МКС навряд чи стане приводом для критики з боку його наступника на президентській посаді. Це особливо вірно після того, як суд видав ордери на арешт ізраїльських політиків, зокрема Нетаньягу та Галанта.

А щодо Міжнародного суду ООН - позиція кардинально відрізняється.

Секрет в тому, що він надзвичайно простий.

МС є важливим судовим органом у сфері міжнародного права, який також знаходиться в Гаазі. Проте, на відміну від МКС, він не становить безпосередньої загрози для Трампа або його союзників, оскільки Білий дім має право вето на виконання будь-яких рішень МС. Це особливе повноваження надає США їхній статус постійного члена Ради Безпеки ООН.

Та головне: те, що ці суперповноваження не накладають на Трампа жодних зобов'язань.

Це є ключовою відмінністю, зокрема, від функції "глобального правопорушника", яка не лише підвищує статус президента США, але й накладає на нього певні обов'язки та обмеження. Таким чином, ця роль стає для нього менш привабливою.

Трамп впевнений, що лише він, одноосібно керує світом - і вважає неприйнятними будь-які обмеження або міжнародні інструменти, які він не контролює. Саме звідси походить його прагнення зруйнувати ВООЗ чи деякі інші інституції ООН, де Америка не має блокуючого голосу, але підпадає під їхні рішення. І як раз у цій боротьбі він цілком може досягти успіху.

Давайте знову звернемося до ООН та важливої ролі, яку відіграють Сполучені Штати в цій організації.

Трамп, як під час своєї передвиборчої кампанії, так і зараз, часто висловлював критику на адресу ООН, але дій, що могли б поставити під сумнів членство США в цій організації (особливо в Раді Безпеки), ви не знайдете. Експерти з міжнародних відносин переконані, що це й не станеться: незважаючи на агресивну риторику, США навряд чи погодяться на навіть серйозні зміни в структурі ООН, не кажучи вже про її ліквідацію. Основна причина полягає в тому, що США вже мають значні повноваження в рамках ООН і не відчувають обмежень у своїх діях.

Такий "світовий порядок" Трампу підходить. А те, що він не є ефективним для світу… що ж, цього й не було на меті.

"Я виконую всі свої обіцянки, дані під час виборчої кампанії", - зазначив Трамп в інтерв'ю для журналу "Time" минулого тижня. "І це, в певному сенсі, відповідає дійсності", - прокоментували його висловлювання редактори видання.

І дійсно, чимало дій Трампа за останні 100 днів, які викликають обурення у багатьох - не назвеш повною несподіванкою. Більшою мірою ці слова Трампа стосуються економіки або внутрішньої політики, але й у міжнародній політиці є чимало таких прикладів.

Боротьба проти підвалин світового порядку; примушування України до миру з агресором; ліквідація частини міжнародних інституцій; зменшення присутності США у світі і концентрація на внутрішніх проблемах - все це не раз звучало від Трампа що до його перемоги на виборах. Але те, як розгортаються події у відносинах США з союзниками - виходить за межі усіх прогнозів.

Таким чином, Трамп пообіцяв вести торгову боротьбу з усіма основними партнерами, зокрема з північною сусідкою. Однак навряд чи хтось міг передбачити, що американський президент зробить звичкою публічно зневажати Канаду, ставлячи під сумнів її незалежність і постійно називаючи країну "51-м штатом США", а прем'єр-міністра Трюдо - "губернатором".

Та сама історія - у відносинах з низкою європейських членів НАТО. Починаючи з Данії, автономний регіон якої, Гренландію, Америка Трампа погрожує відібрати. Можливо, лідер США вважає незначною роль Данії у безпековій архітектурі, але ж союзницькі відносини не працюють вибірково.

Перспективи НАТО залишаються невизначеними.

Перш за все - через те, що у цьому питанні уряд Трампа не демонструє щирості.

Трамп обережно балансуючи на межі, не переходить її, але продовжує створювати напруженість. Сполучені Штати заявляють про свою готовність залишатися в Альянсі, проте одразу ж висувають до союзників вимоги, які неможливо виконати.

В офіційних заявах усі підкреслюють непорушність Альянсу, проте на практиці існують підготовки до потенційно небажаного для Європи виходу Сполучених Штатів з Альянсу або його військових структур. Цілком ймовірно, що це може статися вже в поточному році.

Формально ситуація не стала критичною. Червона лінія залишилася непорушеною, і Вашингтон, за бажання, міг би заявити, що його неправильно зрозуміли, відновивши звичайні партнерські зв'язки. Проте наразі немає жодних ознак того, що Трамп має намір внести такі зміни у свою політику. Отже, найбільш ймовірно, що Європа повинна готуватися до ще 3,5 років напружених відносин зі США, з непередбачуваним результатом.

І найважливіше: за цими подіями уважно стежать не тільки уряди Європи.

Одним із ключових наслідків ста днів президентства Трампа стала зниження довіри до Сполучених Штатів.

Глобально, по всьому світу.

На даний момент Сполучені Штати не стикаються з серйозними труднощами через цю ситуацію. Проте довіра в двосторонніх зв'язках є "довгостроковим" активом, що відіграватиме важливу роль у майбутніх політичних стосунках, формуванні ситуативних альянсів, а також у питаннях інвестицій і торгівлі. Саме останнє може найбільш швидко вплинути на США, відчуваючи наслідки вже в середньостроковій перспективі.

У бесіді з журналом "Time" на честь 100 днів перебування на посаді Дональд Трамп, зокрема, зазначив, що його погляд на закони суттєво відрізняється від позицій попередніх президентів США.

Цей фрагмент бесіди в публікації представлений наступним чином:

"Time спитав Трампа, чи згоден він з [2-м президентом США] Джоном Адамсом, одним із засновників країни… який сказав, що Америка є "державою законів, а не людей". Трамп замислився над цим і відповів: "Я не згоден з цим на 100%. Ми - уряд, у якому люди беруть участь у створення законів., і в ідеалі будуть [визначати рішення не закони, а] чесні люди, таких як я"".

І дійсно, чинний уряд США не надто переймається законністю своїх дій, навіть у критично важливих питаннях.

Адміністрація Дональда Трампа безсумнівно встановила рекорд за кількістю своїх рішень, які стали предметом судових оскаржень. І часто ці оскарження виявлялися успішними. Теми, що розглядаються, варіюються від міграційних питань до інклюзивності, від свободи слова до випадків незаконних звільнень — численні рішення уряду потрапляють під судовий розгляд. Більше того, навіть у випадках, коли суди ухвалюють рішення на користь позивачів, адміністрація Трампа не проявляє бажання їх реалізувати.

Американське судочинство вже входить у клінч з урядом, і наслідки цього неможливо передбачити.

Та на окремий коментар заслуговує репліка Трампа про його чесність.

На ділі, політика діючого уряду США в значній мірі ґрунтується на дезінформації.

Це також має відношення до глобальних взаємин.

Найяскравіша ілюстрація - запровадження Трампом мит для усіх країн світу, яке президент назвав "днем звільнення Америки".

Запровадження митних тарифів для імпорту в США, передусім з Китаю, було передвиборчою обіцянкою Трампа. Багаторічний торговий дефіцит економіки №1 - тобто те, що США імпортують значно більше товарів та послуг, ніж експортують - цілком реальна проблема національної ваги, і очільник американського уряду має легітимне право працювати над її вирішенням. Облишимо в стороні питання про те, чи мали дії США відповідати правилам СОТ. Зрештою, зі ставленням Трампа до міжнародних організацій ми вже розібралися вище.

Отже, у Трампа не було жодних підстав для обману в день, який він проголосив історичним. Він міг просто виконати свої обіцянки перед виборцями. Проте насправді основні твердження президента США виявилися неправдивими.

Дональд Трамп стверджував, що митні тарифи США для всіх країн є "взаємними", встановленими на рівні половини мит, які ці країни застосовують до американських товарів. Проте це виявилося зовсім не так: насправді для розрахунків була використана формула, що враховує торговельний баланс, в результаті чого були введені високі тарифи навіть для тих країн, які не накладали мит на імпорт американської продукції.

Цей підхід був безглуздим з торговельної точки зору, несправедливим для малих країн (багато з них отримали надвисокі мита). Але у повітрі лишилося також питання без відповіді: навіщо було брехати?

Отже, це характерна риса політичного напрямку.

Українці неодноразово ставали свідками заяв президента США про війну, які далеко не завжди відповідають реальності. Американські фактчекери не раз виявляли, що більшість фактичних тверджень Трампа є невірними. Однак коли йдеться про міжнародну торгівлю, такі неправдиві висловлювання можуть мати особливі, далекосяжні наслідки.

Окремою проблемою є непослідовність рішень, що стало яскраво видно під час торгової війни. Адміністрація Трампа не врахувала очевидні наслідки своїх дій щодо тарифів. Після різкого падіння ринків, а також відповідних тарифів, введених іншими країнами, і протестів американських виробників, Трамп виявився змушеним відкласти введення мит. На сьогодні залишається без відповіді питання, чи будуть введені тарифи, коли саме це станеться і в яких обсягах.

Торгові стосунки з США стали справжнім викликом.

Паралельно виникли сумніви щодо стабільності американського долара, який за останні 100 днів знецінився на 10%. У разі продовження тарифної війни, подальше зниження його вартості стане неминучим.

Наразі питання про траєкторію американської економіки лишається відкритим. 100 днів Трампа не позначили кінцевий пункт цієї подорожі, але не лишають сумніву, що зміни будуть. Зрештою Дональд Трамп зараз перебуває лише на початку свого президентського терміну, який готує чимало несподіванок і у міжнародній політиці і в економіці.

Важко стверджувати, що ці сюрпризи принесуть радість. Але одне можна сказати з упевненістю: ніякої нудьги не буде.