25 тисяч гривень заробітної плати та проживання в готелі: чому трудові мігранти з Бангладешу не змогли дістатися України.
Поблизу Тячева вже придбали готель для комфортного перебування іноземних трудових мігрантів.
Одне з перших спроб залучити трудових мігрантів для роботи в Україні виявилося невдалим. Мова йде про меблеву фабрику, розташовану в місті Тячів на Закарпатті. Ще в січні з'явилася інформація про плани запросити працівників з Бангладешу, але результати не виправдали очікувань.
Закарпатська обласна військова адміністрація інформувала, що на заводі зайнято 430 працівників, а у зв'язку з розширенням виробничих можливостей підприємства відкрито 700 вакансій.
"Компанія, яка забезпечила всі необхідні умови та придбала обладнання і матеріали, терміново потребує нових співробітників. Наразі підприємство проводить переговори з Міністерством закордонних справ щодо працевлаштування 160 осіб з Народної Республіки Бангладеш на основі трудового договору," - повідомили у пресслужбі Закарпатської обласної державної адміністрації.
Там додають, що підприємство забезпечує працівників безкоштовними обідами, транспортуванням до місця роботи в радіусі 50 кілометрів, а середня заробітна плата становить 25 тисяч гривень.
У лютому стало відомо, що перша спроба залучити трудових мігрантів з Бангладеш до України завершилася невдачею. Дивно, але компанія вже встигла придбати готель за містом для розміщення іноземних працівників.
За інформацією комерційного директора Ярослава Щербана, компанія планувала залучити іноземних працівників із допомогою міжнародної рекрутингової агенції. Проте жоден із співробітників з Бангладеш не зміг дістатися до України.
"Насправді ми вже рік не можемо укомплектувати працівниками наше нове виробництво. Причин декілька, вони всім добре відомі, я не буду їх озвучувати. Власне тому і погодилися на послуги кадрового агентства, яке пообіцяло знайти робітників на наші зарплати і привезти їх до України. Щодо працівників з Бангладешу, то ми спочатку найняли шістьох. Трьом одразу відмовили у візах. Ще троє наче мали приїхати до нас. Тим часом ми проплатили ще 25 робітників. Тобто загалом йшлося про 28 іноземних працівників. На жаль, причини відмови від МЗС нам не відомі, ми отримали від них лише листи-"відписки" про те що вони діють відповідно чинного законодавства, з меседжем - забезпечення національної безпеки в умовах функціонування правового режиму воєнного стану в Україні", - розповідає ТСН.ua Ярослав Щербан, комерційний директор.
Він зазначає, що до пошуку співробітників для фабрики вже підключилися центри зайнятості. Кандидатів шукають не лише серед внутрішньо переміщених осіб, а й серед усіх охочих українців з різних куточків країни, які готові до роботи. Працівникам обіцяють забезпечення житлом та гарантії від мобілізації.
Ярослав Щербан зазначає, що ще до початку війни Закарпаття стикалося з труднощами у забезпеченні робочою силою, оскільки багато місцевих чоловіків виїздили за межі країни в пошуках роботи, де зарплати були значно вищими.
"У той час ми також стикнулися з кадровою кризою. Багато місцевих мешканців виїхали за кордон на заробітки, і знайти нових працівників було досить важко. Ми не могли запропонувати конкурентоспроможні зарплати в порівнянні з європейськими. Тому ми змушені були звернутися до східних регіонів України, зокрема до Старобільська в Луганській області. У нас працювало близько 80 осіб вахтовим методом. Ці працівники залишилися в Тячеві, коли почалася війна, адже Старобільськ потрапив під окупацію. Багато з них продовжують працювати у нас і адаптуються до нового життя", - ділиться комерційний директор.
Він вражений, що ситуація з працівниками з Бангладешу привернула таку значну увагу. Він зазначає, що подібні труднощі з кадрами спостерігаються і в багатьох інших українських компаніях.
"На жаль, наш досвід закінчився невдало, адже кадрова проблема в Україні є вкрай актуальною. Коли ми оголосили про намір найняти працівників з Бангладешу, до нас зверталися колеги, яким терміново знадобилося 60 зварювальників. Для такої роботи навряд чи підійдуть пенсіонери, а жінки, скоріш за все, не захочуть займатися зварюванням металоконструкцій. Тут потрібні фізично сильні чоловіки. Навіть у нашому виробництві жінка не зможе виконувати всі завдання, зокрема, піднімати та встановлювати важкі дубові кришки довжиною понад два метри і шириною в метр на верстат. Для цього потрібна чоловіча сила. Сподіваюся, що служби зайнятості зможуть підтримати нас у пошуку необхідних кадрів", - підкреслює Ярослав Щербан.
За інформацією HR-експертки Тетяни Пашкіної, вона сподівалася, що випадок із залученням трудових мігрантів з Бангладеш для меблевої фабрики в Тячеві стане першим успішним прикладом для інших.
"В Україні вже були випадки, коли роботодавці намагалися залучити трудових мігрантів. Наприклад, одна компанія вирішила найняти працівників з Пакистану, але після підрахунків витрат стало зрозуміло, що це буде занадто витратно. Закарпатські підприємці пропонували заробітчанам з Бангладеш зарплату в 25 тисяч гривень, що, з огляду на базову зарплату в 100 доларів у їхній країні, виглядало досить привабливо. Тому я думала, що ця ситуація може закінчитися щасливо, як у казці, де Попелюшка потрапила на бал і зустріла принца, або ж безрезультатно, якщо її не допустять на захід, і вона залишиться перебирати горох. На жаль, вийшло саме так, як у другому варіанті", - ділиться своїми думками Тетяна Пашкіна для ТСН.ua.
Експерт зазначає, що, на її погляд, існуюче законодавство в Україні абсолютно не підготовлене до прийому трудових мігрантів, оскільки воно не відповідає вимогам ані за простотою, ані за вартістю, ані за зрозумілістю.
На жаль, немає чіткої схеми з чотирьох умовних кроків, які б роботодавець мав виконати для залучення трудових мігрантів. Наприклад, він повинен надати документи, що підтверджують наявність достатнього бюджету для найму працівників, забезпечити їх комфортними умовами проживання та оголосити конкретний термін праці. Держава попереджає мігрантів про наслідки неправомірних дій, що може призвести до їх повернення додому. Всі ці умови зрозумілі, і люди готові працювати. Проте, на мою думку, нині існує безліч зайвих документів, які роботодавець повинен зібрати, і не завжди вони узгоджені між собою. Тому багато роботодавців не квапляться звертатися до трудових мігрантів. Як казала моя бабуся: "За шмат кишки - сім верст пішки", - зазначила Тетяна Пашкіна.
Існує також суттєва ймовірність того, що працівники не відповідатимуть очікуванням роботодавця або взагалі можуть відмовитися від виконання своїх обов'язків. Це піднімає питання: хто нестиме витрати на їх повернення додому і хто повинен займатися цим процесом?
Експертка підкреслює, що їй зрозуміло, чому роботодавці в Закарпатті опинилися в такій ситуації. Навіть до початку війни в регіоні спостерігався брак робочої сили, а нинішні обставини, пов'язані з конфліктом та мобілізацією, лише ускладнили ситуацію, перетворивши її на справжню кризу. Тому пошук працівників за межами країни став вимушеним кроком.
Проте це саме та ситуація, коли роботодавець намагався діяти згідно з усіма нормами та правилами, але зіткнувся з бюрократичними перешкодами: в міністерстві один чиновник посилає на іншого, а той, у свою чергу, перенаправляє назад. Причиною цього є те, що попередній формат трудової міграції, який був досить зручним кілька років тому, кардинально змінився. Тоді в Україну здебільшого запрошували топ-менеджерів або фахівців високого рівня. Для їхнього оформлення потрібно було заповнити безліч документів, які потребували щорічного продовження та підтвердження присутності людини в Україні. Усе це, як кажуть, працювало з великими труднощами, але все ж виконувалося, - зазначає HR-експертка.
Тетяна Пашкіна додає, що на її переконання, під час ковіду люди масово не їхали на роботу до України і тим більше під час війни.
"Тому мені здається, що фахівці, які займалися питаннями трудових мігрантів, зараз просто не хочуть цим займатися. Чому? Бо якщо б досвід роботодавця з Закарпаття став успішним, за ним би одразу вишикувалися й інші. Тому, можливо, в МЗС не дуже хочуть, щоб його завалили додатковою роботою. Простіше першого завернути, щоб більше не було бажаючих обтяжувати їх обов'язками. А всі інші скажуть: ну от бачте, в них не вийшло, а вони ж навіть гроші заплатили. Такий собі "червоний маячок" для інших", - продовжує Тетяна Пашкіна.
Щоб уникнути повторних бюрократичних труднощів, роботодавцю з Закарпаття доцільно звернутися за підтримкою до служб зайнятості в Херсоні, Запоріжжі, Сумах чи Харкові. У цих містах можна знайти багато чоловіків різного віку, готових спробувати свої сили на пробному контракті, працюючи в Тячеві, і, можливо, згодом навіть прийняти рішення про переїзд туди.
Експертка погоджується, що людей робітничих професій в Україні критично не вистачає і ми не завжди будемо готові перевозити до України трудових мігрантів, витрачати кошти на їх перенавчання та займатися їх побутом.
"Наразі потенціал перенавчання внутрішніх претендентів в нас не пропрацьований достатньо. Звісно, Держслужба зайнятості багато для цього робить. І деякі роботодавці теж. Але дисбаланс між тими, хто є та хто потрібен, існує, і він суттєвий. Тому залучення зрілих фахівців, ветеранів, ВПО та інших вразливих верств населення може бути вигіднішим ніж імпорт бангладешців", - підсумовує Тетяна Пашкіна.
Щодо потреби у трудових мігрантах на вітчизняному ринку праці, то науковці вважають, що тут має працювати певний механізм.
Олександр Гладун, заступник директора з наукової діяльності Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ, висловлює думку, що цей механізм слід реалізувати вже в даний момент або ж після завершення війни і етапу відбудови.
"Можна залучати на певні посади громадян інших держав, але лише на умовах контракту і на певний період - вони приїжджають, виконують якийсь об'єм робіт і на цьому крапка - їдуть додому, без перспектив для набуття громадянства", - зазначає демограф.
