5 свіжих видань з незвичайними детективними історіями від Ігоря Бондара-Терещенка | Еспресо

Ця добірка книг призначена для тих, хто захоплюється незвичайними документальними розслідуваннями. У цих творах ви знайдете як дослідження, що базуються на історичних матеріалах, котрі раніше були засекречені, так і детальні описи складних та неймовірних тем.

Міхаель Бар-Зохар. "Залізні мечі, поранені серця: Визначальна війна Ізраїлю проти ХАМАС". - Київ: Наш Формат, 2025.

Ця книжка - не просто документ чи хроніка. Це емоційний репортаж і наукове дослідження водночас - про біль і рішучість, про пошуки правди посеред моря фейків, про народ, що бореться за своє виживання. У своїй книжці "Залізні мечі, зранені серця. Доленосна війна Ізраїлю з ХАМАСом" Міхаель Бар-Зохар - відомий ізраїльський історик, доктор наук, професор, політик і популярний письменник - нагадує, що 7 жовтня - це не лише вбивство терористами 1200 ізраїльтян, захоплення понад 250 заручників і провали, які призвели до цього, а радше те, як ця подія та реакція Ізраїлю змінила Близький Схід згодом. Автор описує героїзм простих ізраїльтян, вплітаючи особисті трагедії заручників; аналізує передумови катастрофічного провалу сил безпеки, які уможливили напад; оцінює дії Армії оборони Ізраїлю у відповідь - ту саму операцію "Залізні мечі". Таким чином, це глибоке дослідження історичного контексту арабо-ізраїльських відносин, щоб пояснити причини та масштаби конфлікту. "Підрозділи АОІ повільно просувалися через спалені й зруйновані будинки містечок і сіл, - згадує автор. - Солдатів приголомшили жахливі картини, що відкрилися перед ними. Це був терористичний акт, якого за всю 75-річну історію Ізраїлю ще ніколи не бачили й навіть не могли уявити. Ті, хто пережив Голокост, відчували, що їхні спогади затьмарює моторошне видовище, явлене в донедавна райській місцевості. Навіть угрупування ІДІЛ у свої найжорстокіші часи не катувало, не обезголовлювало й не спалювало живцем матерів, немовлят і літніх людей. Ненависть, яка вивільнилася під час цієї варварської бійні, не лише вразила й розгнівала ізраїльтян -- вона також несла страшне послання, що стирало на порох роки надій і мрій: миру з ХАМАСом і його прибічниками ніколи не буде і не може бути".

Едуард Андрющенко. Агент з ведмедиком. Шпигунські розваги Віктора Петрова (Домонтовича). - Харків: Віват, 2026.

Безумовно, життєва історія героя цієї книги має риси детективу, адже як інакше описати шлях радянського вченого, який з'явився у Харкові в 1942 році в німецькій формі, потрапив до таборів для переміщених осіб в Європі і таємниче зник, а потім у 1960-х роках його ховали в Києві генерали КГБ? Проте, сам процес написання цієї історії сповнений вражаючих подій, які заслуговують на окрему розповідь. "Я надсилаю запит до СЗРУ, - ділиться автор своїм досвідом написання книги. - Поки очікую відповіді, чутки підтверджуються. У жовтні виповнюється 130 років з дня народження Віктора Петрова. З цієї нагоди, по-перше, Олександр Скрипник, дослідник історії спецслужб, що спеціалізується на архівних документах СЗРУ, публікує статтю на "Історичній правді", написану на основі розшуку справи. А по-друге, в той же день (10 жовтня - день народження Петрова за старим стилем) в Національному музеї історії України відкривається виставка, присвячена йому, на якій можна побачити копії деяких документів. Незабаром я отримую відповідь від СЗРУ і завантажую електронну копію справи". Таким чином, "Агент з ведмедиком" Едуарда Андрющенка є книгою, яка розкриває двоїсту біографію Віктора Петрова (В. Домонтовича): археолога, автора інтелектуальних романів та агента радянських спецслужб. Використовуючи розсекречені архівні матеріали Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки, автор досліджує, як формувалася співпраця агента "Іванова" з органами, його діяльність під час Великого терору та Другої світової війни, під час повоєнної еміграції та після повернення до СРСР. Окрім того, це книга про зламані та збережені долі, про вибір і виживання, про інтелектуальну гру з державою та власною тінню. Автор веде оповідь, немов археолог, який проводить розкопки — від найновішого шару до самого дна, відкриваючи не лише подвійні ігри Віктора Петрова, а й долі його сучасників: Рильського, Багряного, Шевельова, Кримського та інших.

Леся Бондарук. Справи Гончарука. Останній повстанець, що був розстріляний. - Київ: Локальна історія, 2026 рік.

"Знову викликають нас у КГБ," - отримав лист герой цієї книги. - "Допитують щодо минулого. Питали про тебе". "Чому вони копають у старому? Я вже відбув своє," - подумав 62-річний Іван Гончарук. У кімнату зайшла донька. - "Наталю, а якщо у людини зняли судимість, чи можуть знову відкрити справу?" - запитав батько. - "О, тато, навряд чи," - відповіла вона та пішла займатися своїми справами. Насправді, колишнім в'язням могли знову накинути термін навіть за невиплачений проїзд у трамваї. Історія родини автора цих рядків знала і гірші методи тиску з боку влади (навіть в "незалежну" епоху), коли "незручних" "націоналістів" просто знищували. І тому не дивно, що 12 липня 1989 року, за два роки до відновлення незалежності України, радянська влада розстріляла Івана Гончарука, колишнього бійця Української повстанської армії, про що йдеться у книзі "Справа Гончарука" Лесі Бонларук. У дев’ятнадцятирічному віці герой покинув рідні Грудки на Волині, пройшов через табори Колими і повернувся до України лише у 1970-х. У 1987 році КДБ та прокуратура Волинської області відновили кримінальну справу, сфабрикувавши нові звинувачення на основі старих матеріалів, доносів сусідів і тиску на свідків. Показовий суд у Камені-Каширському підтвердив, що навіть під час перебудови радянська система продовжувала вбивати. Лише у 2021 році Івана Гончарука посмертно реабілітували, а місце його поховання досі залишається загадкою. Організатори та судді цього процесу дотепер живуть у незалежній Україні, отримують великі державні пенсії та не понесли покарання. У своїй книзі, аналізуючи сотні архівних документів, свідчення очевидців та родичів Івана, авторка живим репортажним стилем повертає пам’ять про останнього розстріляного повстанця до національної свідомості та наголошує: для відновлення історичної справедливості важливо не лише реабілітувати жертв репресій, а й покарати винних у них.

Анатолій Андржеєвський. Мій шлях до успіху. - Київ: Видавництво Зелений Пес, 2026.

Звісно, ця книга не є автобіографією відомого автора про його перші кроки в катанні на велосипеді, але її назва також викликає спогади з дитинства, коли її читали, а дідусь-каторжанин ще мріяв про "світле майбутнє" на уранових рудниках Джезказгану. Так, ви правильно зрозуміли, йдеться про "атомну промисловість" – жорстко, суворо і буденно. І, безумовно, з іронічним підтекстом, адже як інакше можна розглядати колишню віру в "мирний атом", якою жила "радянська людина". Автор описує основи правильного управління будівельними проектами, розкриваючи деталі "виробничого" процесу. Він має значний досвід роботи в міжнародному об’єднанні, де спілкувалися трьома мовами: англійською, українською та російською. Закордонні спеціалісти вважали знання англійської достатнім, а деякі вивчали російську, щоб мати можливість працювати в колишніх радянських республіках. Тож не дивуйтеся такій мовній різноманітності на фотографіях. Слід зазначити, що в ті часи мало хто дивувався навколишньому життю; люди усвідомлювали, що краще не ставити під сумнів, а вивчати "російську мову" для покращення власних "можливостей" та інших життєвих благ. Лише одиниці робили висновки, про які йдеться у цій книзі. "Щоб краще зрозуміти автора, - радять нам, - варто сприймати його думки через призму трьох етапів: спершу прочитати текст, потім уважно розглянути світлини, малюнки та друковані ілюстрації, а вже тоді намагатися з’єднати прочитане з побаченим у єдине ціле. Якщо ці настанови будуть виконані неправильно, виникне сум’яття, а порядок буде повністю відсутній." І як казали в правоохоронних органах, "порядки порушувати" нікому ніколи не дозволялося.

Даріус Фору. Стоїчний шлях до багатства. Стародавня мудрість для стійкого добробуту. - К.: Наш Формат, 2025

Як зберігати внутрішній спокій і створювати матеріальний добробут в умовах постійних змін та невизначеності? Роздумуючи над цим питанням, можна усвідомити, що давня стоїчна філософія є не лише теоретичним підходом, а й практичним засобом для формування фінансової стабільності. Тому, дивлячись на ситуацію, ми можемо виявити, що "Стоїчний шлях до багатства" Даріуса Фору є особливо актуальним читанням для українців, які щодня стикаються з викликами війни. Книга пропонує зосередитися на тому, що ми можемо контролювати: наші думки, дії та звички в сфері інвестування. "Сила стоїків, - зазначає автор, - у їхній здатності бути байдужими до всього, що виходить за межі їхнього контролю. Якщо проаналізувати повсякденні ситуації, стає очевидним, що ми витрачаємо багато емоційної енергії на те, що не можемо змінити. Наприклад, переживати через затори на вулицях - це просто марна трата сил". Отже, автор пропонує три основні принципи: інвестувати в особистісний розвиток, сприймати короткострокові втрати без паніки та систематично примножувати капітал, керуючись довгостроковою стратегією. Практичні рекомендації, історії успішних інвесторів і стоїчні методи допоможуть зміцнити фінансову стійкість. "У своїй сутності стоїцизм - це стратегія виживання, - підкреслює автор. - Це не просто набір поглядів, а спосіб зберегти психічне здоров'я. Проте його також можна використовувати для захисту своїх фінансів. Багато людей вважає, що стоїки зневажали гроші. Але насправді ми не повністю контролюємо наші доходи та втрати. Відповідно до класичного стоїцизму, єдине, що ми можемо контролювати, - це наші дії та судження".