Гастарбайтери з Бангладеш: хто (не) забере робочі місця у українців
На фоні гострої нестачі робочої сили знову постало питання залучення трудових мігрантів. Яка кількість іноземців працює в Україні, з яких країн вони прибувають, скільки робочих рук буде необхідно після закінчення війни, та чи загрожують вони нашим місцям праці — ці питання досліджувала редакція УНІАН.
Останніми тижнями ми все частіше чуємо про іноземних трудових мігрантів в Україні. Роботодавці "б'ють на сполох" щодо дефіциту робочих рук.
Недавно бізнес-омбудсмен Роман Ващук висловив думку, що українці, які загинули в війні, "освобождают" позиції на ринку праці для іноземних працівників.
"Кожен українець, який покидає країну або гине, залишає вакантне робоче місце для іноземців", - зазначив він у одному з інтерв'ю, додавши, що для багатьох іноземців переїзд до України став би "вражаючим кроком уперед".
Тимофій Мілованов, колишній міністр економіки та експерт Київської школи економіки, зазначив, що в ситуації "песимістичного сценарію" в Україні може залишитися всього 10-15 мільйонів людей, що вимагатиме залучення численних мігрантів для поповнення населення.
"Близько 10 мільйонів трудових мігрантів необхідно залучити для покращення економічної ситуації в Україні, - повідомляє УНІАН. Підготуйтеся до змін в Україні. Якщо ми не навчимося бути більш розумними, то імпортуватимемо не тисячі, а мільйони робочих рук. Переважно це стосуватиметься робітничих професій," - зазначив колишній чиновник.
Також резонансною стала заява Михайла Непрана, першого віце-президента Торгово-промислової палати України (ТППУ), стосовно того, що ринок праці в Україні може бути заповнений "до мільйона мігрантів з країн, де $10-15 вважаються значними коштами". Однак варто пам'ятати, що один мільйон - це не те ж саме, що десять.
Економіст і експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин підкреслив, що в Україні вже присутні трудові мігранти, зокрема з Бангладеш.
"В Закарпатті функціонує деревообробна компанія, в якій працюють 150 працівників з Бангладеш. Це підкреслює, що в умовах значного браку робочої сили, особливо низькокваліфікованих кадрів, в Україні зростає потреба в іноземних трудових мігрантах", - зазначив експерт.
І це все при тому, що, відповідно до даних компанії Info Sapiens, з липня українці все більше "остерігаються" зростання безробіття. Що є, власне, індикатором проблем з пошуком роботи. Тобто, в нас одночасно нестача і робочих рук, і роботи.
У ТППУ для УНІАН підготували інформацію про кількість українців, які покинули країну, зокрема до країн Європейського Союзу. Саме ці держави стали прихистком для найбільшої кількості біженців та переселенців, що грає ключову роль у формуванні "людського балансу".
На кінець травня 2025 року, за інформацією Євростату, в країнах Європи перебувало 4,26 мільйона українців, які отримали тимчасовий захист. Найбільше з них проживало в Німеччині (1 189 355 осіб, що складає 27,9%), Польщі (986 925, або 23,2%) та Чехії (370 600, що становить 8,7%).
Жінки дорослого віку становили 44,6%, діти - 31,6%, а чоловіки дорослого віку - 23,8%. Серед дітей та молоді до 18 років хлопчики мали невелику перевагу, складаючи 16,6%, тоді як дівчатка становили 15%.
У ТППУ підкреслюють, що на сьогоднішній день кількість чинних дозволів для українців на перебування в Європейському Союзі на основі тимчасового захисту на 2 мільйони менше, ніж загалом отриманих. Це свідчить про те, що багато українців повертаються на батьківщину. Однак це також вказує на те, що наші співгромадяни шукають більш стабільні варіанти для тривалого проживання за кордоном, замінюючи "тимчасовий захист" на більш надійні дозволи.
За оцінками Міжнародної організації з міграції, сформованими на підставі результатів широкомасштабних опитувань населення, станом на квітень 2025 року в Україну з-за кордону повернулися приблизно 1,1 мільйона осіб, зокрема близько 400 тисяч - з Польщі, 200 тисяч - з Німеччини, понад 50 тисяч - з Чехії.
Крім того, біженці переїздили з Європи до неєвропейських країн - передусім до США та Канади. Згідно з даними Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), у неєвропейських країнах перебувають 560 тисяч біженців війни з України.
І, що суттєво, не всі мають намір повертатися в Україну, навіть коли закінчиться війна.
Як повідомляється в інфляційному звіті НБУ за жовтень, чистий відплив населення з України у 2025-2026 роках триватиме (тобто кількість тих, хто виїхав, переважатиме тих, хто повернувся) - за прогнозами регулятора, нашу країну полишатимуть близько 200 тисяч осіб щороку. І лише у 2027-му розпочнеться чисте повернення мігрантів.
"Таким чином, існуватиме стійкий попит на робочу силу. З одного боку, це може призвести до подальшого зниження рівня безробіття (орієнтовно до 9% наприкінці прогнозованого періоду) та підвищення реальних заробітних плат. З іншого боку, це може створити обмеження для компаній у розширенні виробництва," - зазначають у Національному банку.
Михайло Непран, перший віце-президент ТППУ, також фіксує дисбаланси ринку праці в Україні. Але він пропонує "не перебільшувати" втрати від виїзду українців за кордон. Куди більший вплив на дефіцит робочої сили, на його думку, чинить мобілізація.
"Головний фактор для ринку праці зараз - не те, скільки людей виїхало за кордон, а те, що в нас армія налічує більше мільйона осіб, згідно з офіційною статистикою", - зауважує експерт у коментарі УНІАН.
Вчорашні далекобійники, будівельники, зв'язківці пішли до війська, створивши безліч незаповнених вакансій. Це спонукає роботодавців до нестандартних рішень - зокрема, перекваліфікації жінок на спеціальності, що раніше вважалися суто чоловічими.
"Існують жінки, які працюють таксистами, водіями автобусів або тролейбусів. Однак є певні важкі або небезпечні професії, в яких жінки не зможуть виконати роль чоловіків," - зазначає експерт.
Отже, питання про залучення трудових мігрантів стало дуже важливим, адже вони, теоретично, здатні заповнити дефіцит спеціалістів на ринку праці. Як зазначає пан Непран, така практика не є чимось новим для української історії.
"Ще у Радянському Союзі були працівники з країн соціалістичної співдружності, попри закритий характер економіки. В'єтнамці працювали на наших підприємствах легкої промисловості, корейці - у сільському господарстві і так далі. Тобто це в нас вже було", - вважає він.
Проте і в цій ідеї не усе як по маслу. Фахівець зауважує, що кваліфікація мігрантів є ключовим елементом цього "пазлу". І ось тут і криється головна проблема - представники яких країн захочуть працювати в Україні та заповнювати "білі плями" вітчизняного ринку праці. І чи "підійдуть" ці спеціалісти нам.
Кого конкретно мають на увазі? Зазвичай йдеться про жителів Південно-Східної Азії, зокрема Індії, Пакистану та Бангладеш. На мою думку, це неправильний підхід, який не вирішить проблему з трудовими ресурсами, - зазначає представник Торгово-промислової палати України. - У світлі стану нашої промислової сфери та економіки, нам потрібні не так багато працівників з низькою кваліфікацією (або взагалі без неї), скільки спеціалісти хоча б з технічними знаннями на рівні коледжу. Потреба у робітниках низької кваліфікації є незначною.
Він підкріплює цю ситуацію інформацією, яку надали будівельники.
Очільник Будівельного альянсу вказав на необхідність залучення 200-300 тисяч нових будівельників, щоб компенсувати втрати від мобілізації. За його словами, їхня увага не була спрямована на Південно-Східну Азію, а на пострадянські країни та Балкани. Зокрема, йдеться про Киргизстан, Узбекистан і Таджикистан, де зараз існують труднощі з працевлаштуванням в Росії, але вони культурно ближчі до нас. Також слід відзначити країни колишньої Югославії, які здатні швидко адаптуватися до наших умов і інтегруватися. Важливо, що в Будівельному альянсі звертали увагу на наявність у цих людей відповідної професійної кваліфікації.
У аграрному секторі та інших сферах спостерігається подібна картина, зазначає Непран.
"З трактористів й комбайнерів виходять кращі танкісти, бо там потрібно мати відповідні навички фахівця, щоб впоратися з такою технікою. Тому таких робітників мобілізують найчастіше. Чи зможуть іноземці замінити українських трактористів та комбайнерів? Я дуже скептичний щодо цього", - вважає він, хоча й визнає, що "іноземні кадри нам потрібні".
Економічний експерт підкреслює, що ключові події в цій ситуації розпочнуться після завершення війни. Щоб залучити мігрантів з країн, які ми хочемо, а також стимулювати українців повернутися з-за кордону, нам потрібно створити для них прийнятні умови життя та роботи. Ці умови мають бути не гіршими, ніж ті, що вони мають у своїх теперішніх країнах. В іншому випадку, ці люди можуть відмовитися від можливості працювати в Україні.
Із цим погоджується Василь Воскобойник, голова "Офісу міграційної політики", який відмічає, що мігранти з пострадянського простору не поспішають їхати до нас, попри ментальну близькість, на відміну від робітників з Бангладеш та Колумбії, наприклад. Хоча й ті у незначних кількостях.
Зараз активно запрошують працівників з Бангладешу, Непалу та Колумбії. Це ті, хто вже працює в Польщі, але їхні робочі візи добігають кінця, і вони готові виїхати на роботу в Україні. У них є вибір: або перетнути кордон з Україною, або повернутися додому. Вони обирають Україну, - зазначає експерт.
В цілому, він вважає, що в даний момент іноземці проводять своєрідне "вивчення ситуації", тому говорити про якісь конкретні лідерські позиції було б не зовсім коректно. Як посередники, так і українські роботодавці аналізують ситуацію, щоб зрозуміти, чи виправдають себе витрати на залучення іноземних фахівців.
"Якщо ці ініціативи виявляться успішними, ми можемо спостерігати за зростанням кількості іноземних громадян, які приїжджають до України. Війна, зрештою, закінчиться, і тоді ми зможемо оцінити, як зміниться ситуація. У будь-якому випадку, спочатку йтиметься про тисячі, а згодом — про десятки тисяч людей щорічно. Однак я сумніваюся, що ми зможемо досягти сотень тисяч мігрантів за наступні три роки. А твердження Мілованова щодо залучення 10 мільйонів мігрантів взагалі не відповідає дійсності," - зазначає Воскобойник.
На його думку, ключовим показником стане не просто закінчення війни в будь-якому вигляді, а повне відновлення відкритості кордонів. Тільки тоді можна буде очікувати новий сплеск трудової міграції — як українців, що вирушать за межі країни, так і наших співгромадян та іноземців, які повернуться в Україну.
Усе, що відбувається в даний момент і що буде відбуватися після встановлення миру, експерт характеризує як "бурлячий казан невизначеності".
Пан Воскобойник надає УНІАН свої дані щодо дефіциту робочої сили в Україні станом на зараз.
"У таких напрямках як освіта, охорона здоров'я, будівельні й інженерні спеціальності є критична нехватка кадрів. 40% вакансій не закриті у системі освіти. Такий самий відсоток - у системі охорони здоров'я та у будівельників. На водогосподарствах нестача персоналу - біля 50%. Все більше бізнесів заявляють, що вони не можуть закрити нові вакансії. Загальний дефіцит кадрів - на рівні 30% по країні", - наводить він масштаби кризи.
Через це роботодавці вже зараз все активніше запрошують іноземців, хоч і у "тестовому" форматі, який проявляється малою (поки що) динамікою.
"Згідно з попередніми даними, у першій половині цього року було видано 4 тисячі дозволів на роботу для іноземців. Однак, експерт вважає, що говорити про масштабний в'їзд трудових мігрантів до України поки що не варто."
Він зазначає, що, згідно з даними Міжнародної організації праці, Україні не вистачає від 8,6 до 8,7 мільйона працівників.
"І якщо в нас у цьому році буде хоча б 10 тисяч трудових мігрантів, які отримали дозволи на роботу, то це замістить лише соті долі відсотка від загальної потреби робочих рук", - акцентує пан Воскобойник.
При цьому нелегалів-робітників, про яких ми часто чуємо з новин у ЄС, США та навіть РФ, на думку фахівця, в нас немає, бо навряд чи хтось буде нелегально до нас завозити людей для роботи під час війни.
Але які причини спонукали ці 4000 мігрантів, які прибули протягом першої половини року?
Це особи з країн, що переживають економічні труднощі, які прагнуть заробити гроші і мають можливість приїхати сюди. На мою думку, багато людей не усвідомлюють потенційних ризиків. З іншого боку, 4 тисячі прибулих за півроку - це багато чи мало, якщо взяти до уваги, наприклад, вихідців з Бангладеш, де населення перевищує 100 мільйонів (серед них 170 мільйонів, - за даними УНІАН)? Завжди знайдуться ті, хто подумає: "Чому б і не спробувати?" Проте їхня кількість все ж залишається невеликою, - зазначає керівник "Офісу міграційної політики".
Михайло Непран додає, що згідно з даними Державної міграційної служби, у 2024 році було видано 4,9 тисяч нових посвідок на проживання іноземців в Україні. А загалом в нашій країні станом на 1 січня 2025 року легально проживало 306 тисяч іноземців. Втім, саме трудових мігрантів з них незначна меншість.
"Коли фахівець офіційно "по-білому" запрошується на роботу в Україні, то подається обґрунтування, списки таких працівників до Міграційної служби. Після цього дається дозвіл цієї служби на працевлаштування, де вони потім стоять на обліку. Тому ця кількість, яку надає Міграційна служба, є близькою до реальної. Проте ці люди можуть стояти на обліку і рік, і два - офіційної інформації саме по тих, хто заїхав 2025 року, ще немає. Тому динаміка по 2025 року це просто "гадання на кавовій гущі"", - вважає топменеджер ТППУ.
Проте наявність попиту на трудових мігрантів не свідчить про те, що Україна готова до цього з точки зору законодавства, права або навіть суспільної свідомості.
Ситуація з готовністю країни та її громадян викликає різні оцінки. Експерти мають різні погляди на це питання.
Так, Михайло Непран вважає, що система залучення мігрантів вже працює і потребує лише покращення у окремих складових.
"В нас є відповідний закон від 2015 року, є зміни до цього закону від 2023 року. Вся процедура, за якою запрошуються іноземні фахівці, вже розписана. Роботодавці критикують цю систему - що вона трохи громіздка, проте це питання дискусійне. Розробляли це законодавство з залученням закордонних консультантів. Ця система не є проблемою", - каже Михайло Непран.
Тоді як Василь Воскобойник називає існуючу одним з головних чинників, що блокує зростання потоку трудових мігрантів на тлі війни.
На державному рівні, зокрема в центрах зайнятості, процес отримання дозволів для працевлаштування іноземців значно автоматизований. Тут не виникає жодних труднощів. Проте проблеми починаються під час оформлення візи. Роботодавці телефонують мені, висловлюючи занепокоєння, що в деяких наших консульствах черги на отримання робочих віз можуть тривати від 3 до 6 місяців, - зазначає пан Воскобойник. - Ще одне питання - це транспорт. Хоча літаками можна дістатися до Румунії, Польщі чи Молдови, для цього все ж потрібно отримати транзитну візу.
Це лише частина "пригод", з якими стикаються трудові мігранти в Україні. Коли людина нарешті досягає українського кордону і знаходить роботодавця, їй ще потрібно отримати дозвіл на проживання в Міграційній службі, що також займає чимало часу. І, крім того, цей процес є не лише складним, але й коштує дорожче, ніж у сусідніх країнах.
Окремий дозвіл на працевлаштування для іноземців, що видається на термін до 2 років, коштує понад 10 тисяч гривень. Це дорожче, ніж у Польщі, наприклад. При цьому зарплати в Україні нижчі, ніж у сусідній державі. До всього цього додається складніша логістика, що ще більше ускладнює ситуацію. Це, безумовно, не сприяє економічній доцільності переїзду до України, - зазначає він. - Кожен розуміє, що якщо роботодавець витрачає кошти на працівника, він прагне компенсувати ці витрати через зарплату. Тому з чисто економічної точки зору, переселення звичайного працівника до України не виглядає доцільним.
Отже, фахівець дійшов висновку, що наразі ми ще не є "досить конкурентоспроможними" на глобальному ринку праці, і висловлює надію, що всі ці труднощі зможуть бути подолані. Бажано - до завершення війни.
"Найважливіше — це вирішення питань, пов'язаних із війною, відкриття кордонів та відновлення роботи цивільної авіації", — підсумовує Василь Воскобойник.
Проте інша проблема полягає також у тому, що наші співгромадяни у своїй більшості не готові до масового приїзду мігрантів.
"Разом з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи ми проводили дослідження щодо ставлення місцевих громад, влади, бізнесу і звичайних людей до залучення іноземців. І майже всі у своїх відповідях говорили, що наша країна ще не готова до масового залучення будь-кого, - пригадує голова "Офісу міграційної політики", - В якості прикладу наводили те, що в Україні ще до 2021 року не була вирішена проблема ВПО, яких не змогли навіть тоді забезпечити роботою, житлом. І на тлі цих проблем бізнес питав - "як ви ще когось до України будете заводити, якщо з власними громадянами не можете впоратися?". Це серйозні побоювання".
Щодо толерантності українців до трудових мігрантів та іноземців загалом теж не все однозначно. За останніми даними від КМІС від 2023 року, українці толерантні на 3,7 бали за шкалою від 1 ("згоден допустити як члена родини") до 7 ("не пускав би в Україну").
Ясно, що наше суспільство має різні погляди на представників різних націй. Нажаль, дослідження, що стосуються ставлення до іммігрантів з Бангладеш, Індії та Колумбії, не проводилися.
Війна кардинально трансформувала ринок праці, який наразі переживає "перманентний шок". Втім, всім зрозуміло, що без залучення іноземних працівників нам не вдасться revitalizувати економіку. Адже навіть у період миру кордони залишаться відкритими, а ми продовжимо інтеграцію в ЄС – один з найконкурентоспроможніших ринків праці у світі.
Отже, важливо заздалегідь визначити не лише технічні аспекти, такі як процедура запрошення та оформлення іноземних працівників, але й конкретні критерії для відбору (країна походження, професійні навички) та необхідну кількість робочих рук. При цьому слід врахувати й інші важливі фактори, зокрема програми підтримки для повернення українців, а також ініціативи для підвищення рівня автоматизації виробництв в Україні.
Втім, з огляду на той "бюрократичний квест", який має пройти іноземець, щоб отримати українську (не найвищу у світі) заробітну платню, можна не хвилюватися, що іноземці заберуть робочі місця українців - бо охочих, якщо нічого не зміниться, навряд чи буде багато. Як і українців, однак, які б бажали повернутися на такі ж слабкі умови.
