Холодний душ для України, яскраве повернення Іспанії. Підсумки Євро-2026.
Підсумки чемпіонату Європи з футзалу, відомого в Європі як UEFA Futsal Euro 2026, стали справжнім шоком для української футзальної спільноти. Змагання, що тривало з 21 січня по 7 лютого, проходило в трьох різних країнах.
Перші удари по м'ячу відбулися в Латвії та Литві, тоді як вирішальні поєдинки проходили в Словенії. Найбільшим потрясінням для шанувальників української збірної стало те, що команда так і не змогла дістатися до Любляни, де проходила церемонія нагородження.
"Мене найбільше непокоїть, що ми зараз не повинні зосереджуватися на медалях," - висловив свої побоювання головний тренер збірної Олександр Косенко напередодні чемпіонату.
Але робити це жодним чином ніщо не заважало вболівальникам. Ба більше, не тільки думати про комплект медалей, а й вимагати його здобуття. А як могло бути по-іншому? Чотири роки тому на Євро-2022 збірна України грала в півфіналі та фінішувала четвертою після Португалії, Іспанії та країни-агресора, яку вже чотири роки як виключили з міжнародного футбольного та футзального календаря.
У жовтні 2024 року, на світовому чемпіонаті, Україна здобула бронзові медалі, досягнувши найвищого результату серед усіх європейських команд. Тож про який позитивний результат могли мріяти вболівальники – чи дійсно варто було обмежуватись лише виходом з групи, коли українська збірна отримала сприятливу жеребкування?
Якщо підрахувати світові рейтинги команд, що входять до нашої групи, де українцям суперничали збірні Вірменії, Чехії та Литви, то виявиться, що їхня загальна оцінка значно перевищує показники інших трьох груп.
Оптимізму додавало те, що склад збірної України для Євро-2026 не зазнав значних змін у порівнянні з "бронзовим" варіантом півтора роки тому. У ньому було одразу десять футболістів, які продемонстрували відмінні результати на Мундіалі. Щодо решти чотирьох гравців у складі, то 19-річний воротар Іван Бєлімов не викликав серйозних очікувань.
Було цілком зрозуміло, що він ступатиме на поле тільки за умов якихось надзвичайних обставин, наприклад, якщо Олександр Сухов або Юрій Савенко отримають червону картку в одній з ігор, або якщо один з них травмується у наступній зустрічі.
Вважати Олександра Педяшу новачком було б невірно. Хоча він і повернувся в національну команду після тривалої перерви, у 2022 році він вже брав участь у Євро, а також має за плечима чимало офіційних матчів. Таким чином, єдині гравці, які не мають досвіду виступів на міжнародних турнірах найвищого рівня, — це Владислав Первєєв (22 роки) і Ілля Приходько (18 років).
Здавалося б, оптимальний сплав досвіду та молодості. Середній вік збірної України на Євро складав 28,4 року, втім, якщо відкинути Белімова, Первєєва та Приходька, то середній вік решти одинадцяти гравців дорівнював вже 30,8.
Отже, основа збірної України, хоч і складалася з досвідчених гравців, які брали участь у Євро-2022 та Мундіалі-2024, все ж відзначалася певною віковою категорією. Цей фактор безумовно потребував уваги з боку тренерського штабу, щоб ефективно управляти складом та оптимально розподілити сили футболістів для досягнення мінімального завдання — виходу до півфіналу.
На шляху до мети збірній України потрібно було протягом 10 днів провести чотири матчі, причому найважливіше – підійти до останньої гри, чвертьфіналу, в оптимальному ігровому стані. Іншого варіанту не існувало, адже найбільш ймовірними опонентами в 1/4 фіналу виглядали Франція або Хорватія, і обіграти їх при наявності внутрішніх проблем було б вкрай складно.
Збірна України стикалася з безліччю труднощів як перед початком Євро, так і під час самого турніру. На жаль, це означає, що досягнення стадії півфіналу могло бути результатом лише вдалого збігу обставин. Оскільки такого не сталося, вихід на чвертьфінал — це, по суті, те, на що команда справедливо заслужила. Більше того, можна стверджувати, що такий результат був для неї неминучим, і зараз спробуємо зрозуміти причини цього.
Процес формування остаточної заявки збірної України виявив, що існують певні проблеми зі складом команди. Навіть незначні деталі відіграють роль. На Євро-2022 у Олександра Косенка було два голкіпери, з якими команда провела шість успішних матчів. Наразі ж ми спостерігаємо трьох воротарів, з яких один майже не мав шансів вийти на поле, а наявність третього воротаря зменшує кількість польових гравців на одну одиницю.
Це було незвично для Олександра Косенка, що викликало сумніви щодо ідеального стану справ із Суховим чи Савенком, і змушувало головного тренера вжити заходів, аби не залишитися без воротаря під час чемпіонату. Ці побоювання справдилися вже в першій грі проти Вірменії. Було зрозуміло, що це зустріч за лідерство в групі, але Олександра Сухова, безсумнівно найсильнішого воротаря України на цей момент, ми так і не побачили на полі.
Ситуація з капітаном української збірної Петром Шотурмою є складною та неоднозначною. Після півфінального матчу проти Бразилії, що відбувся 2 жовтня 2024 року, він залишився поза футзалом. Зазвичай після травм такого ступеня, як отримана Шотурмою у цій грі, відновлення займає не менше року. Проте навіть після цього часу залишається питання, чи зможе гравець повернутися до своїх оптимальних ігрових кондицій.
Втім, що в Урагані, що в збірній відбувся процес форсування повернення Шотурми до гри, і якщо в чемпіонаті України в окремих іграх він був схожим на себе найкращого зразка, то спочатку товариська гра з Францією, а потім дві гри зі збірною Португалії, які Україна зіграла в грудні 2025 року, показали, що Шотурма не готовий до того, щоб показувати найвищий рівень на короткому відрізку часу.
Шотурма з'являвся на полі з Францією лише зрідка. У стартовому матчі проти Португалії Олександр Косенко зрозумів, що Шотурма не готовий до гри, вже за половину першого тайму, а в наступному матчі Петро зовсім не виходив на поле.
Головному тренеру довелося зіткнутися з непростим вибором – або виключити Шотурму зі складу, або ж залишити його в заявці. Врешті-решт, Олександр Косенко вирішив не відмовлятися від гравця, пояснивши своє рішення наступним чином:
Ми сподіваємось, що Петро швидко повернеться до гри. Він є ключовою фігурою не лише для національної команди, а й для українського футзалу в цілому, адже є справжньою легендою та частиною нашої історії. Петро знову візьме на себе роль капітана, адже є лідером як на майданчику, так і поза ним. Його внесок може бути надзвичайно цінним для нашої команди.
Можливо, за межами платформи Шотурма він і справді був лідером, але стосовно самої платформи це стверджувати не можна.
У напруженій зустрічі з Вірменією Петро не витримав навіть половину тайму, а в подальших матчах проти Литви та Чехії вже не виходив на поле. Тренерський колектив сподівався на капітана до останнього моменту, і в чвертьфіналі проти Франції він знову з'явився у грі.
Проте, більш ніж тижнева пауза між Вірменією та Францією не могла не вплинути на ігрову форму гравця. Коли ж вирішувалася доля збірної України на Євро, Шотурма не зміг продемонструвати необхідної ефективності, як у форматі "чотири на чотири", так і в той момент, коли українська команда програвала в овертаймі, а Петро виходив на майданчик у воротарській футболці.
Якщо для Шотурми на Олександра Косенка "легендарність" стала тиском, то поява 18-річного Іллі Приходька в заявці викликає чималі запитання. Відповідь на кшталт "так вирішив тренер" не сприймається, адже такі терміни, як "легенда", "історія", "значущість" і "статус", не підходять для характеристики молодого футболіста Урагана.
Перед грудневими зустрічами з Португалією в публічному просторі не було жодних обговорень щодо можливого участі Приходька на Євро. Важливо зазначити, що Ілля зробив вагомий внесок у те, що юнацька збірна України U-19 змогла пробитися до фінальної стадії Євро-2025, проте не зміг вирушити до Молдови через травму, яку отримав влітку.
Передбачалося, що його відновлення займе, як мінімум, пів року, але восени він несподівано повернувся на поле у складі Урагану і в дванадцяти матчах відзначився шістьма голами. З одного боку, це непоганий результат, але з іншого – п'ять із шести голів були забиті в матчах проти команд, які займають нижні позиції в таблиці. У поєдинках з лідерами, такими як ХІТ, Приходько часто виявлявся не в темі, зокрема, в програному матчі з рахунком 1:8, коли кілька голів команда пропустила через його помилки.
Підсумовуючи питання, чи здатен молодий футболіст, який фактично не має суттєвого міжнародного досвіду і на рівні чемпіонату України викликає багато запитань, стати повноцінним учасником команди в матчах проти клубів з топ-12 світового рейтингу? Чи зможе він внести свій вклад у виконання завдання, яке стояло перед українською збірною на Євро?
Беззаперечно негативна реакція є очевидною. Насправді, Приходько виходив на поле лише на короткий проміжок часу, ставши частиною історії футзальних Євро як наймолодший гравець, який брав участь у матчі. Він навіть віддав гольову передачу у грі проти Литви, але це досягнення залишається особистим здобутком Іллі.
В пам'яті залишилося зовсім інше. Остання мить гри проти Франції, коли збірна України програвала 2:4, Олександр Косенко вирішив випустити на майданчик Іллю Приходька... Це нагадувало ті моменти з боксу, коли тренер кидає біле рушник на ринг.
Вся ця ситуація з Приходьком, напевно, не виникла б, якби перед Євро Олександр Косенко не залишився без двох ключових футболістів, які входили до "бронзової" команди на чемпіонаті світу. Мова йде про Андрія Мельника та Ростислава Семенченка. Обидва отримали травми різного ступеня тяжкості, і їхня відсутність на Євро стала зрозумілою ще в грудні.
Щодо цих двох спортсменів, в окремих джерелах можна натрапити на висловлювання про них як на "центрових" і "ведучих" футзалістів. Використання таких термінів містить певну перебільшеність, а чи змогла б збірна досягти кращого результату на Євро за їх участі, залишиться загадкою.
Категоричні твердження про те, що збірна з Мельником і Семенченком напевно отримала б медалі, є всього лише необґрунтованими спекуляціями. При аналізі результатів Євро слід чітко оцінювати лише тих футболістів, які реально представляли збірну, і зосереджуватися на подіях, що дійсно мали місце.
Ще одним новим обличчям у складі команди став Олександр Педяш, який, можна сказати, встиг в останній момент потрапити до складу на Євро. Олександр не брав участі у товариських матчах проти Франції та Португалії, і його ім'я в остаточному списку з'явилося лише після того, як тренери з'ясували, що Андрій Мельник не зможе виступити на турнірі.
Щодо Педяша напередодні Євро не виникало жодних сумнівів. По-перше, він має величезний міжнародний досвід як у клубному футболі, так і на рівні національних команд. По-друге, безпосередньо перед Євро Педяш продемонстрував вражаючу результативність, забивши вісім голів у трьох матчах. По-третє, Педяш добре усвідомлює вимоги Олександра Косенка, тому як гравець ХІТа він навряд чи зіткнеться з проблемами у співпраці зі своїми товаришами по команді.
Однак, у останні дні підготовки до Євро Олександр отримав травму, що завадило йому реалізувати сподівання, які на нього покладали. У критично важливій грі проти Франції він зовсім не з'явився на майданчику.
На додаток до всіх перерахованих проблем, збірна України на Євро зіткнулася з таким, чого не було за всю тридцятирічну історію участі збірної України в чемпіонатах світу і Європи. З'ясувалося, що саме в терміни проведення Євро в Артема Фаренюка дружина мала народити дитину.
Олександр Косенко прийняв безпрецедентне рішення дозволити Фаренюку відвідати Перемишль на кілька днів, оскільки саме в цьому польському місті виступає Артем. При цьому він зобов'язався повернутися до Риги, де збірна планувала провести третій матч проти Чехії. Відстань між цими містами складає 700 км в один бік і майже 1000 км у зворотному, що вкрай ускладнює подорож літаком.
Чи міг Фаренюк абстрагуватися від усього, що не пов'язане з грою, щоб в матчі з Вірменією видати свій максимум? З вірменами він вийшов в першій четвірці разом з Микитюком, Абакшиним і Корсуном, але вже в грі в цьому квартеті пішли ротації, і Артем був саме серед гравців, які ротувалися.
Протягом своєї кількаденної відсутності Фаренюк втратив зв'язок з тренувальним процесом. У матчі з Чехією він практично не проявив себе, а в поєдинку проти Франції ситуація досягла свого логічного завершення — Фаренюк не брав участі у грі зовсім.
Підсумуємо ситуацію зі складом збірної України. У команді налічувалося одинадцять польових гравців, але четверо з них з різних причин не могли показати свої найкращі результати. Сподіватися, що сім футзалістів, серед яких є талановитий, але без міжнародного досвіду Владислав Первєєв, зможуть витягнути на переможному підйомі шість матчів — це, м'яко кажучи, наївно, а насправді — ризикована авантюра. Щодо тих гравців, які відіграли повний матч, питань не виникає — вони продемонстрували все, на що здатні.
Навіть матч проти Франції завершився в овертаймі, але Україні не вистачило сил для додаткових 10 хвилин. Важливо відзначити, як команда відреагувала на перший пропущений гол. Гра була швидкою, з активним пресингом, і французи змушені були відступити до своїх воріт. Лише через дві хвилини після пропущеного м'яча рахунок став 1:1.
До завершення другого тайму залишалося лише 10 хвилин, але у команди вже не було сил, щоб додати темпу та притиснути суперника в основний час. Фізична втома спричиняла помилки в захисті та непродумані фоли, які в підсумку призвели до катастрофічних наслідків під час овертайму.
Наступний значний футзальний турнір — це Кубок світу, запланований на жовтень 2028 року. Європейські команди матимуть лише сім місць на цьому Мундіалі, а конкуренція за ці місця стартує вже в жовтні цього року. Одним із ключових висновків Євро є те, що збірній України терміново необхідне оновлення. Це стосується як складу гравців, так і тактичних підходів у грі.
Після "бронзового" Кубку світу українці вирушили на Євро практично тим же складом і з тим же ігровим багажем. Але закони спорту суворі - те, завдяки чому ти злетів одного разу, наступного разу тобі не тільки не принесе перемогу, воно тебе вже гальмує. І це довела не тільки гра з Францією, а навіть з Вірменією, командою з третього десятка світового рейтингу.
В серпні 2024 року Асоціація футзалу України продовжила контракт з Олександром Косенком до завершення чемпіонату Європи 2026 року. Чи варто очікувати змін в тренерському штабі, тим більше, що цього разу ним були допущені помилки, які не дозволили вибороти медалі?
Олександр Косенко входить до числа тих тренерів, які найдовше працюють зі своїми національними командами. Він має 12-річний стаж на цій посаді, стільки ж часу на чолі збірної Грузії провів Автанділ Асатіаіні. Тренер португальської збірної Жорж Браз працює в цій ролі вже 16 років, проте його перші значні успіхи з’явилися лише у 2018 році. Лідером за тривалістю служби є Рубен Назаретян, який очолює збірну Вірменії з 2003 року, за винятком короткого періоду в 2017 році.
Дванадцять років у світі футзалу — це значний проміжок часу, і ініціативи з вищих ешелонів не можуть бути відсутніми. По-перше, Олександр Косенко вже пережив серйозний невдачу, не зумівши кваліфікуватися на Кубок світу 2021 року. Проте з цього досвіду були зроблені важливі висновки, і тепер головний тренер має необхідні знання для подолання кризових ситуацій.
По-друге, між президентом АФУ Сергієм Владикою та Олександром Косенком встановилися такі теплі стосунки, що навіть Андрій Шевченко з Сергієм Ребровим могли б лише позаздрити.
Ініціатива знизу? Тут Олександр Косенко, який у січні відзначив свій 56-й день народження, має самостійно визначити, чи вистачить йому внутрішніх сил для переосмислення уроків Євро-2026. Це дозволить йому надати збірній України новий поштовх і озброїти її свіжими ігровими концепціями. Такі зміни можуть не тільки допомогти національній команді пройти труднощі на шляху до Кубка світу-2028, але й стати однією з ключових команд на цьому турнірі.
Гра за третє місце стала окрасою Євро, і після її завершення можна беззаперечно стверджувати, що на "бронзу" повною мірою заслуговували і збірна Франції, і збірна Хорватії. Втім, долю медалей вирішила серія пенальті, в якій єдиної помилки припустився, як це не парадоксально, найзірковіший гравець французької команди Мамаду Туре, якій вже кілька сезонів грає в Барсі.
У збірній Хорватії немає зірок такого калібру, і це, можливо, перетворилося на її перевагу. Чотири роки тому на Євро-2022 команда мала склад, сповнений зірок. Марінович, Матошевич, Сутонь, Постружин, Хорват — усі вони були гравцями європейського класу. Проте, навіть з таким зоряним потенціалом, Хорватія не змогла подолати груповий етап того турніру.
Головний тренер Марінко Маврович не зміг одразу подякувати всім. За два роки команда, що відправилася на Кубок світу, зазнала значних змін, але залишалася ще недостатньо досвідченою, щоб боротися за серйозні призи. Хорватія ледь подолала груповий етап і вибула з турніру після матчу 1/8 фіналу, повернувшись додому. Саме там Марінко попрощався зі збірною, завершивши свій шлях як один з найкращих футзалістів Хорватії в історії.
Без нього Хорватія почала перетворюватися на команди, які привертають увагу. На межі можливостей хорвати успішно пройшли відбір на Євро, здобувши перемоги у всіх шести матчах. А вже під час фінальної частини Євро видатним стратегом показав себе Марінко Маврович. Головний тренер Хорватії мав чітке уявлення про те, коли його підопічні повинні досягти найвищої форми і відповідно спланував їх підготовку.
На етапі підготовки Хорватія зіграла дві нічийні гри з рахунком 2:2 проти Франції та Грузії, після чого впевнено обіграла зухвалу Латвію з рахунком 4:1, вибивши її з Євро. Пригадуєте, як Україні було важко протистояти Вірменії? Так от, для хорватів матч з нашими кривдниками виявився чи не найпростішим на турнірі — вони здобули перемогу з рахунком 3:0, і цього цілком вистачило.
У півфіналі з Іспанією ніхто не ставив на Хорватію, а дарма. Підопічні Мавровича тактично грамотно зіграли з суперником, і хоча програвали 0:2, але тримали його в межах досяжності. Один м'яч вдалося відіграти, коли ж на 38-й хвилині Антоніо Секулич після вільного удару струсонув поперечину, мабуть, вся футзальна Іспанія полегшено видохнула.
Одним із вагомих доводів на підтримку того, що збірна Хорватії заслужила свою медаль, є той факт, що під час матчу за третє місце вона майже весь час утримувала лідерство в рахунку. Навіть коли Франція змогла уникнути поразки за сім секунд до завершення гри, це не стало серйозним ударом для Хорватії. У серії післяматчевих пенальті команда продемонструвала бездоганну точність, реалізувавши всі шість спроб.
Хорвати забили сімнадцять м'ячів на Євро, причому лише троє з дванадцяти польових гравців не зуміли відзначитися голом. Це є вагомим свідченням того, що "бронза" стала справедливим підсумком зусиль усієї команди.
Після феєричних чемпіонатів Європи 2018 і 2022 років та Кубку світу-2021, які завершилися тріумфом збірної Португалії, в Узбекистан на ЧС-2024 команда Жоржа Браза їхала в статусі одного з фаворитів, але її виступ на Мундіалі став шоком не тільки для футзальної Португалії, а й для всього світу. Адже команда припинила свою участь в турнірі на стадії 1/8 фіналу, і нікого не хвилювало, що португальці програли доволі міцному Казахстану.
Ніякої істерики в Португалії з цього фіаско не було, Жорж Браз мав безмежний кредит довіри та почав побудову команду з прицілом на нові досягнення. В ній з'явилися нові обличчя, хоча можна казати, що кістяк залишився незмінним. Так, якщо порівнювати склади Португалії на Євро-2022 та Євро-2026, то спільним для них є наявність шести гравців.
Могло бути й більше, але наприкінці минулого року "зламалися" Зікі Те і Жоау Матуш — ці втрати важливіші, ніж, скажімо, для України, де були відсутні Андрій Мельник і Ростислав Семенченко. Обидва футболісти взяли участь у кваліфікаційних матчах на Євро, де Португалія успішно пройшла без проблем, але в грудневих зустрічах із Україною команда вже грала без Зікі Те і Жоау Матуша. Так само, вони не брали участі і в двох контрольних матчах, що відбулися в січні проти Боснії і Герцеговини.
Подібно до ситуації в Україні, не має сенсу займатися роздумами про те, "як би склалося", адже система підготовки висококваліфікованих гравців у Португалії реалізована на високому рівні. Ініціатором цього процесу став Орландо Дуарте, який обіймав посаду головного тренера національної команди до 2010 року. З тих пір інститут національних збірних під керівництвом Жоржа Браза досягнув значних успіхів.
Португалія є однією з небагатьох європейських країн, де процес відбору футболістів розпочинається ще в дитячих командах. Найобдарованіші гравці футзалу проходять перші тренувальні збори вже з 13 років, після чого активно функціонують національні збірні різних вікових категорій: U-15, U-17, U-19, U-21 та навіть U-23.
Португальські футболісти не зважають на те, що офіційні змагання у цих вікових групах проводяться лише для команди U-19. Інші молодші команди завжди мають можливість вирушити до Іспанії. Для старших гравців організовуються товариські турніри, зокрема в Хорватії, де молоді таланти отримують міжнародний досвід, граючи як зі своїми ровесниками, так і з командами третього рівня.
Євро-2026 збірна Португалії пройшла майже рівно, адже було одне але. Після перемог над Італією 6:2 та Угорщиною 5:1 в третій грі в групі, яка була з Польщею, що єдиною з усіх команд втратила шанси на плейоф вже після двох турів, португальці левову частину гри провели, не маючи домінування, і лише в кінцівці вирвали перемогу 3:2.
У чвертьфіналі команда під керівництвом Жоржа Браза з легкістю перемогла збірну Бельгії з рахунком 8:2. Варто зазначити, що бельгійці, по суті, потрапили на цю стадію чемпіонату зовсім неочікувано, адже раніше зазнали вражаючої поразки від Словенії, яка в свою чергу програла білорусам.
У півфіналі Португалія, нібито, здобула впевнену перемогу над Францією з рахунком 4:1. Проте насправді це більше була поразка для французів, які спочатку відкрили рахунок, але потім, злякавшись власної переваги, пропустили два м'ячі підряд і виявилися в ступорі. Врешті-решт, вони навіть забили курйозний автогол у власні ворота.
Те, що Португалія є командою з сильним характером, стало очевидно у фіналі, коли вона зуміла швидко зрівняти рахунок з 0:2 до 2:2. Проте для перемоги в таких важливих матчах завжди необхідні гравці, здатні вирішити долю гри. На Євро-2026 таких ключових виконавців у складі команди не виявилось.
Чемпіонат Кучі розпочався для нього дуже обнадійливо, проте з часом його активність помітно зменшилася. Найкращі бомбардири Португалії, такі як Діогу Сантуш, Рубен Гойш та Пані Варела, змогли відзначитися лише чотирма голами кожен. У загальному, голи для національної збірної Португалії забили одинадцять футболістів, але на відміну від Хорватії, де велика кількість авторів голів може бути перевагою, для Португалії цього недостатньо для здобуття титулу чемпіона.
Крім того, турнір продемонстрував, що в Португалії є футболісти, чиї найуспішніші роки вже залишилися позаду. До таких належать, зокрема, Андре Коелью (32 роки), Пані Варела (36) та Тіагу Бріту (34).
Жодних сумнівів, що для них це Євро було останнім великим турніром, а втрату чемпіонства не варто вважати для Португалії трагедією. Свій головний жах вона пережила два роки тому на чемпіонаті світу, Жорж Браз, виборовши "срібло", довів, що його команда залишається в топі, але, на його біду, на Євро була збірна, яка дійшла до свого тріумфу, подолавши набагато складніші часи.
Зараз важко уявити, але ще 10-15 років тому для збірної, щоб досягти успіху на чемпіонатах Європи, часто достатньо було просто приїхати. Остання значна перемога цієї команди відбулася у 2016 році, коли вона здобула титул чемпіона Європи в Сербії. Коли через два роки Португалія витіснила іспанців з п'єдесталу, не можна стверджувати, що Іспанія залишилася без дій.
Багаторічного головного тренера Хосе Венансіо Лопеса змінили на його асистента Феде Відаля, але з його приходом колись гегемон європейського футзалу перетворився на якусь аморфну субстанцію. Дійшло до того, що Іспанія в одному з товариських матчів примудрилася програти збірній Німеччини, яку не одразу знайдеш у світовому рейтингу. Запам'ятали всі саме цей факт, а не те, що на наступний день іспанці просто розмазали німців по паркету, забивши дев'ять м'ячів.
Контракт в Іспанії це закон, і Феде Відаль відпрацював його до кінця. Після бронзи на Євро-2022 кінцем для цього тренера став чемпіонат світу-2024, на якому Іспанія програла Венесуелі, чим, як з'ясувалося, відкрила шлях до медалей збірній України. Це був справжній "іспанський сором", витягувати з якого збірну в Мадриді довірили Хесусу Веласко.
Цей тренер досяг значних успіхів на клубному рівні, не обмежуючись лише Іспанією. Він також залишив помітний слід в Італії, де "Лупаренсе" домінував протягом тривалого часу – це його творіння. Коли Хесус Веласко отримав призначення на пост головного тренера національної збірної, він сприйняв це як високу довіру до своїх здібностей. Він зумів ефективно впоратися з проблемами, які залишилися після попереднього тренера, проявивши свої навички та професіоналізм.
Рецепт тут був простий - в збірній не стало гравців, які вважали, що збірна для них, а не вони для збірної. В збірній зразка Євро-2026 залишилося лише три (!) гравці, які грали чотири роки тому. Це Сесіліо і Мельядо, а третій - воротар Дідак Плана. За великим рахунком в найсильнішому чемпіонаті Європи, футзальній Прімері, знайти півтора десятка класних і головне - голодних до перемог гравців, це не проблема.
Якщо є таке поняття - чемпіонська гра, то це саме те, що на Євро демонструвала збірна Іспанії. Вона не завжди була ідеальною командою, пригадаємо хоча б невиразні 2:0 з білорусами. А от в плейоф Іспанія вже дійсно вражала. 4:0 з Італією - це було сильно. 2:1 з неймовірно непоступливою Хорватією - це викликало повагу.
І, врешті-решт, рахунок 5:3 у фінальному матчі проти Португалії - це було справжнє видовище, справжня чемпіонська гра. Найважливіше, що в складі Іспанії був гравець, який справді робив різницю, - 25-річний Антоніо Перес. Його хеттрик та гольова передача в фіналі увійдуть в історію Євро-2026. Такі таланти, як Антоніо Перес, - це справжня рідкість, і саме під керівництвом Веласко він перетворився на справжній діамант.
Хлопець вперше заявив про себе у 2019 році, коли разом з іспанською командою став чемпіоном першого юнацького Євро U-19. Вражаюче, що в Екстралізі наразі виступають чотири гравці, які колись грали проти Антоніо Переса в півфіналі і зазнали поразки з рахунком 1:7. Серед них - Едуард Волков та Владислав Сорокін (обидва з Сухої Балки), Микола Гуйван (Ураган) та Мар'ян Масевич (Київ Футзал).
Не менш цікаво, що з того чемпіонського складу Іспанії до рівня національної збірної виріс лише один Антоніо Перес. І не просто виріс, а став найкращим гравцем тріумфального для його збірної Євро.
Декілька років тому УЄФА ухвалив рішення проводити чемпіонати Європи кожні чотири роки. Таким чином, наступний Євро відбудеться у 2030 році. За цей час всі національні команди зазнають серйозних трансформацій. Наразі навіть не визначено, де відбудеться наступний Євро, а місце його проведення стане відомим лише в кінці 2026 року.
Литва та Латвія отримали статус господарів Євро-2026 у грудні 2022 року. Ці дві країни були обрані серед кількох конкурентів, до яких входила й Франція. Спочатку вона подавала спільну заявку з Бельгією, однак згодом кожна країна вирішила виступити окремо, в результаті чого обидві не змогли здобути перемогу. Отже, можна припустити, що Франція стане основним кандидатом на проведення Євро-2030.
У цій країні є чимало спортивних арен, які здатні вмістити від 8 до 10 тисяч уболівальників. Франція вже довела свою здатність організовувати великі турніри на найвищому рівні, зокрема під час проведення "Фіналу чотирьох" футзальної Ліги чемпіонів у травні 2025 року. Крім того, зовсім нещодавно Франція на державному рівні затвердила програму розвитку футзалу на наступні вісім років, і проведення Євро-2030 стало б логічним продовженням цієї ініціативи.
