Капітуляція, замаскована під мирні ініціативи: до яких наслідків веде Україну? Розмова з Портниковим.

Насувається третя зима російсько-української війни, але навіть не проглядається перспектив її завершення. У цій ситуації одні союзники України прагнуть якнайшвидшого дипломатичного врегулювання, а інші наполягають на посиленні військової підтримки. Офіційно наголошується, що підсумкове рішення щодо завершення війни ухвалюватиме лише влада України й жодного тиску на неї не чиниться. Але в межах обговорення стратегії на наступний рік у деяких країнах почали серйозніше розглядати варіанти того, яким може бути переговорний шлях до припинення війни, якщо Росія не демонструє готовності спинятися. Один із них - аби переговори стали реальністю, Україна "має піти на болісні поступки". Зі свого боку, наша держава побоюється, що припинення вогню та "заморозка" без чітких гарантій безпеки залишить можливість для Росії завдати нового удару після переозброєння.

Наразі активно розглядається можливість забезпечення безпеки для України шляхом впровадження сценарію, подібного до того, що був у Західній Німеччині. Це передбачає угоду, в рамках якої окуповані українські території залишаються під контролем російських збройних сил, в той час як контрольована частина країни може стати членом НАТО. Проте реалізація цього німецького сценарію ускладнена через позицію Кремля, який виступає проти вступу України до НАТО. Також США та інші країни Альянсу можуть виявитися неготовими до такого варіанту, оскільки він може призвести до високої ймовірності виникнення збройного конфлікту з Росією.

Своїми думками щодо того, куди штовхають Україну та на який розвиток подій очікувати найближчим часом, в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився політичний аналітик, публіцист Віталій Портников.

Останнім часом західні засоби масової інформації демонструють схожий настрій стосовно України: союзники виявляють ознаки втоми, оптимізм щодо можливості перемоги України поступово зникає, країна стикається з численними внутрішніми викликами, а план президента Зеленського не викликав захоплення. Внаслідок цього Захід може почати тиснути на Україну, спонукаючи її до мирних переговорів із "складними компромісами". Чи дійсно Україну намагаються змусити до невигідних угод?

Я не маю жодних сумнівів, що західні партнери здатні вплинути на українське керівництво щодо ведення переговорів з Москвою. Україна цілком залежить від військової та фінансової підтримки Заходу і не може вести бойові дії проти Росії без цієї допомоги. Жодні заяви українських лідерів, від президента до міністра закордонних справ, про намір не вести переговори або проводити їх лише на своїх умовах, не викликають у мене впевненості.

Ми маємо уявлення про справедливий мир, але водночас існують союзники, від яких залежить наша допомога в війні. Якщо вони продемонструють єдність у підтримці необхідності перемоги, ми не можемо ігнорувати цю позицію. Це наша реальність. Проте, я не розумію, навіщо чинити тиск на Україну щодо переговорів із Росією. Враховуючи позицію Кремля, не бачу жодних підстав сподіватися, що Володимир Путін найближчим часом захоче зупинити війну. Навіть якщо Москва згодиться на переговори, умови, які запропонують, скоріше за все, будуть спрямовані на ліквідацію української незалежності з політичної карти світу. Тобто, це буде капітуляція, маскована під мир. Це надзвичайно важливий аспект.

В Росії зараз існує досить очевидний розрахунок. Нам важливо це усвідомити, щоб уникати безглуздих дискусій про можливі мирні переговори. Виснаження інфраструктури України є аналогічним до того, що Путін здійснював під час Другої Чеченської війни. Російські війська фактично знищили Чечню, бомбардували міста та села, руйнуючи інфраструктуру, щоб в суспільстві виникло бажання досягти миру за будь-яку ціну. Саме цей підхід Путін застосовує і щодо України та її народу.

- Тобто на Заході помиляються, активно обговорюючи формулу "земля в обмін на мир" і вважаючи що це може стати основою для переговорів? Тоді як Путін хоче взяти не частину України, а забрати її частинами?

- Саме так, але це пов'язано не тільки з європейським, але й з українським баченням ситуації також. І президент України Володимир Зеленський, і звичайні українці чомусь вважають, що війна відбувається тому, що вони чинять опір Росії на своїх умовах. А якщо вони змінять ці умови, скажімо, дадуть Путіну те, що він хоче, то війна відразу завершиться.

Зазначається, що Росія прагне, аби ми відмовились від боротьби за Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області. Вони стверджують, що як тільки ми зупинимося і скажемо: "Ось, беріть ці території", війна миттєво завершиться. Або ж, якщо ми оголосимо про нейтральний статус і відмовимося від вступу до НАТО, конфлікт також припиниться. Проте це наївне сприйняття ситуації. Війна триває не через наші бажання чи небажання, а тому, що Росія має свої власні інтереси.

На сьогоднішній день для Путіна ключовим є повернення до складу Росії територій, які він вважає "історичними землями", охоплюючи простори від Ужгорода до Харкова. Альтернативним сценарієм для Кремля є перетворення України на "велику Білорусь", очолювану маріонетковим лідером, що було задумано ще в лютому 2022 року. Іншими словами, з точки зору російської політики, йдеться про реалізацію цілей "спеціальної військової операції". Це і є те, чого прагне Росія, і поки що не видно жодних ознак того, що вона планує переглядати свої наміри.

Отже, на цьому етапі Путін не зацікавлений у певному "замороженні" війни через поступки з боку України?

- Я вважаю, що ні.

Коли ж настане час для справжніх переговорів?

- Всі перемовини розпочнуться тоді, коли обидві сторони виснажаться. Адже якщо Україна знесилиться, союзники все одно будуть їй допомагати у той чи інший спосіб. Поки не знайдуться якісь розумні умови домовленості з Росією. Тоді в цьому формулюванні має виснажитися і РФ. Вона має зупинити наступ і не мати можливості його продовжувати. Кремль повинен переконатися, що його атаки на українську інфраструктуру не призводять до різкого відтоку населення з України. Він має побачити, що даремно витрачає мільярди доларів, нічого не досягаючи на полі битви. Тоді Путін може подумати про перемовини та вдовольнитися своїми територіальними надбаннями в Україні, вирішивши, що далі все одно цю територію захопити не зможе і краще діяти шляхом внутрішньої політичної дестабілізації, для якої потрібне припинення вогню.

Ця формула, по суті, є вичерпною для тих, хто прагне зрозуміти, коли та в яких умовах може зупинитися російсько-українська війна, а також коли Україна отримає можливість інтегруватися в євроатлантичні та європейські структури. Це не стане новиною з провідних західних медіа, а буде підтверджено документами, що містять п'яту статтю НАТО, які будуть розподілені на території України. Інші можливості виглядають цілком теоретично і не мають зв'язку з реальним життям.

Отже, питання про те, коли розпочнуться переговори і до яких результатів вони приведуть, варто адресувати не кандидатам у президенти США, таким як Дональд Трамп чи Камала Гарріс, а також не Володимиру Зеленському чи Сі Цзіньпіну, а тільки Володимиру Путіну. Я підкреслюю це з 2022 року. І, до речі, я не єдиний, хто так вважає. Як відомо, президент США Джо Байден і держсекретар Ентоні Блінкен не раз наголошували, що якби Путін дійсно мав намір завершити війну, він міг би зробити це всього за 24 години. Це твердження залишається цілком актуальним і сьогодні.

Отже, нині переговори для Путіна, якщо й мають значення, то не з метою завершення конфлікту. Його першочергове завдання — реалізувати свою основну мету: повернути Україну або до складу Росії, або ж принаймні в її зону впливу. На даний момент я не спостерігаю жодних ознак того, що він відмовився від цього задуму.

- Вважається, що після президентських виборів у США може виникнути "новий імпульс" щодо вирішення війни в Україні.

На мою думку, незалежно від того, хто виграє президентські вибори в США, суттєвих змін не відбудеться. Як Трамп, так і Гарріс не мають жодних серйозних пропозицій для Путіна, які могли б спонукати його до переговорів. Вони не можуть висунути умову, на кшталт "передайте Україні, і все буде в порядку". Усе інше просто не викликає в нього інтересу. А якщо у вас немає аргументів для опонента, то вести діалог стає неможливим.

Китай активізував свої зусилля щодо протидії українському мирному плану, просуваючи альтернативний документ. У рамках цього процесу залучено країни Глобального Півдня, що призвело до створення платформи "Друзі миру". Учасники цієї ініціативи погодилися з пропозиціями Китаю та Бразилії про припинення конфлікту. Як ви вважаєте, чи здатна ця платформа вплинути на Росію, чи це лише стратегічний крок Китаю для вирішення своїх власних інтересів на міжнародній арені?

Це суто китайська ініціатива, що має на меті підкреслити унікальну позицію Китаю в міжнародних справах. США постійно звинувачують Китай в тому, що він надає допомогу Росії у конфлікті. У відповідь, Китай вказує на те, що саме Сполучені Штати підтримують війну, постачаючи зброю Україні, тоді як Китай позиціонує себе не як союзник Росії, а як миротворець, що навіть ініціює створення спеціальної платформи для діалогу.

Знову-таки, пропозиції щодо цієї платформи Росію не влаштовують, тому що вони передбачають припинення вогню по лінії зіткнення без будь-яких гарантій того, що Україна не опиниться у західній зоні впливу.

Отже, мирна угода, запропонована Китаєм і Бразилією, не забезпечує Україні справжніх гарантій безпеки, але й Росія не може бути впевнена, що Україна залишиться під її контролем. Таким чином, Китай також не має чого запропонувати Москві.

Китай просто грає ось таку гру у ще одну альтернативну платформу, де будуть інші країни-учасники, які збиратимуться, і там уже головним героєм буде не Україна чи США. Китай вважає будь-який український форум миру платформою, яка ініційована Штатами, тому прагне ініціювати власну платформу, тобто це просто переведення софітів в інший бік. Але за великим рахунком у китайського плану немає інструментів для реалізації.

В Україні та на Заході акцентують увагу на "російських" елементах китайських миротворчих пропозицій, що свідчить про інтерес Кремля до розвитку саме цієї платформи та проведення переговорів на її основі.

Отже, Російська Федерація має інтерес у підтримці китайської ініціативи, оскільки вона в дипломатичному контексті переважає мирний план Зеленського та унеможливлює підготовку України до другого саміту. Це є ключовим аспектом, який важливий для росіян у рамках цієї платформи, тоді як інші елементи навряд чи їх зацікавлять.

У найближчі кілька днів президенти США та України зустрінуться на засіданні контактної групи щодо оборони України в Рамштайні. Це стане для Зеленського ще однією можливістю презентувати Байдену свій "план досягнення перемоги". Окрім цього, в Німеччині запланована зустріч у форматі "четвірки", де зберуться Джо Байден, канцлер Німеччини Олаф Шольц, президент Франції Еммануель Макрон та прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер. Чи варто сподіватися на ухвалення важливих рішень?

На мою думку, найбільш вірогідними темами для обговорення стануть питання підтримки України в умовах тривалого конфлікту, особливо в контексті можливих змін у політичному ландшафті окремих країн. Наприклад, якою буде ситуація з військовою допомогою у випадку, якщо Трамп здобуде перемогу на виборах, і які перспективи відкриються, якщо лідером стане Гарріс. Щодо питання дозволу на використання західних дальнобійних ракет для атак на територію Росії, навіть якщо буде ухвалене якесь проміжне рішення, навряд чи його оприлюднять. І, по суті, до 5 листопада, коли відбудуться президентські вибори в США, навряд чи можна очікувати суттєвих дій у цьому напрямку.

Щодо питань безпекових гарантій, видання Washington Post повідомляє, що союзники України в даний час розглядають можливість надання більш чітких зобов'язань стосовно членства України в НАТО. Це питання буде обговорюватися на майбутній зустрічі в Німеччині. Водночас, Financial Times підкреслює, що Україна має шанс отримати гарантії безпеки від НАТО, проте виключно для територій, які не контролюються Росією. Ексгенеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг також висловив думку, що будь-які мирні ініціативи на адресу України повинні включати ці гарантії, особливо з боку США. Інакше, за його словами, Росія "ігноруватиме будь-які кордони, відображені на карті". Столтенберг зазначив, що Україна може стати членом НАТО навіть без повернення втрачених територій, в такому випадку гарантії безпеки поширюватимуться лише на ті території, які контролює Київ. Це знову ставить на порядок денний питання про можливість застосування західнонімецької моделі для України.

Я не вважаю, що Україна зможе отримати гарантії безпеки в найближчому майбутньому, особливо після зустрічі в Німеччині. Можна уявити, що чотири західні лідери обговорюватимуть можливість приєднання України до НАТО, але це питання вже обговорюється кілька років. Відсутність чітких деталей щодо "прискореного вступу" України до НАТО викликає занепокоєння, як і те, як на ці дії реагуватиме Москва. Адже для Путіна вступ України до НАТО та навіть забезпечення безпеки для територій, що перебувають під контролем легітимного українського уряду, є серйозною загрозою.

Є ймовірність, що Україну можуть запросити до НАТО в межах, визначених у 1991 році, при цьому забезпечивши гарантії безпеки для територій, що контролюються легітимним урядом України. Існує також можливість проміжного рішення, за якого Україну запросять до НАТО, але без надання їй повноцінного членства в Альянсі, проте вона все-таки отримає тимчасові гарантії безпеки. Цей сценарій також не виключений.

Загалом це питання не запрошення до НАТО, а того, як мають виглядати гарантії безпеки для України. Я не вважаю, що зараз на Заході є остаточне рішення з цього приводу. Просто західні політики ще теж не знають, як це сприйматиме Путін, як він може відповісти та як на відповідь Росії реагувати, власне, їм.

У цій ситуації постає ряд запитань. Коли Україні слід отримати запрошення до НАТО: під час активних бойових дій чи після їх завершення, принаймні в момент "замороження" конфлікту? Чому Росія має погоджуватися на закінчення або "замороження" війни, якщо вона усвідомлює, що це призведе до євроатлантичної інтеграції України, що фактично закриває для неї можливість повного знищення української державності?

- Ми якраз і спостерігаємо цю формулу - Росія не буде завершувати війну саме для того, щоб завадити євроатлантичній і європейській інтеграції Україні. Для російського керівництва вигідно, щоб війна тривала якомога довше, тому що це, по-перше, знищує українську інфраструктуру й економіку. По-друге, посилює демографічну катастрофу. По-третє, зберігає Україну в "сірій зоні" між Заходом і РФ. По-четверте, гальмує євроатлантичну інтеграцію України і не дає можливості створити модель навіть таких гарантій безпеки, які розповсюджувалися б на неокуповані території. Також гальмується європейська інтеграція України, адже ми розуміємо, що перемовини про вступ України до Євросоюзу можуть тривати скільки завгодно довго. Однак саме рішення про вступ України до ЄС може відбутися лише після війни. До того ж будь-які кроки, які мають прискорити вступ України до НАТО, звичайно ж, не матимуть жодного значення для Путіна, якщо вони не означатимуть, що члени Альянсу готові до безпосередньої участі у російсько-українській війні.

Ви надали гарантії безпеки. Ситуація має два сценарії: або Путін зупиняє обстріли території, яка охоплюється цими гарантіями, або продовжує їх. Якщо другий варіант виявиться реальністю, це може призвести до початку Третьої світової війни. Водночас, якщо Захід залишить цю ситуацію без відповіді, виникає серйозна проблема. Адже якщо сьогодні Україна отримала від вас запрошення до НАТО та гарантії безпеки, включаючи Харків, а завтра ракета влучає в це місто, і ви не реагуєте, то чому тоді заборонено завдати удару по Бухаресту чи Варшаві?

Приєднання до НАТО слугує запорукою безпеки. Альянс може або існувати, або не існувати, адже він є оборонною спілкою. Коли країна стає частиною НАТО, вона отримує захист. Якщо ж цього захисту немає, то це вже не є оборонний союз.

Я вважаю, що ці теми є предметом обговорення, хоча б на деякому рівні. Інакше навряд чи Столтенберг піднімав би їх у своїх заявах. Проте це не означає, що ми можемо розраховувати на якісь безумовні поступки. Захід на даний момент стримується від рішучих дій, оскільки не має чіткої стратегії щодо того, як реагувати на можливу відповідь Путіна. І, безперечно, Захід все ще переживає через ймовірність спалаху Третьої світової війни.