Костянтин Немічев: У 2023 році росіяни пили воду з місць, де накопичувалася рідина, і не піддавались. У 2024 році вони вже здаються, адже не отримали необхідних запасів.

27 лютого 2022 року війська Росії зуміли прорвати оборонні лінії Харкова. Близько тисячі військовослужбовців та офіцерів Псковської дивізії планували захоплення ключових об'єктів, таких як обласна адміністрація, Служба безпеки України, міська рада та телецентр. Операція повинна була пройти швидко і без жодного опору. Однак ситуація склалася інакше.

У те саме ранкове недільне пекло понад 600 добровольців організувалися протистояти ворогу. Серед них - Костянтин Немічев, який у 18 років уже бився з тітушками, згуртувавши фанатів місцевого футбольного клубу "Металіст" проти Антимайдану.

Спільно з товаришем Сергієм Величком (Чилі), автором відомої кричалки "Путін - ху*ло", він заснував підрозділ "Кракен". Відтоді цей підрозділ встиг успішно протистояти ворогу в таких містах, як Харків, Балаклія, Куп'янськ, Часів Яр, Бахмут і Соледар.

Сьогодні "Кракен" представляє собою один із найпотужніших підрозділів штурмової піхоти Головного управління розвідки Міністерства оборони.

У бесіді з УП Немічев поділився досвідом оборони Харкова в умовах відсутності державної підтримки, розкрив, як ГУР налагодив співпрацю з добровольцями, а також пояснив, чому у 2024 році знову виникла потреба в будівництві фортифікацій вручну.

Ознайомтеся також із темою: "Кракен" у дії. Розповідь про спецпідрозділ ГУР МО, якого росіяни намагаються зобразити в негативному світлі.

- Основа спецпідрозділу "Кракен" - футбольні фанати на чолі з вами та Сергієм Величком. Щонайменше двічі ви та ваші бійці відіграли важливу роль у боротьбі за Харків, який намагалися захопити росіяни. З чого розпочався ваш бойовий шлях?

- Підготовка до війни розпочалася в 2021...

Однак перед цим стала відомою ваша легендарна вигук 30 березня 2014 року: "Путін - х*йло".

2014 рік, події Євромайдану. У Харкові активно діяло антимайданівське рухання. Однією з відомих осіб був сепаратист на ім'я Жилін, який керував клубом "Оплот" та таксопарком "3040". Вони залучали тітушок, які нападали на активістів Євромайдану.

Євромайдан у Харкові був представлений жінками, професорами - людьми, які не могли постояти за себе, але хотіли жити в європейській країні, в європейському місті. Як футбольні фанати ми вирішили захищати Євромайдан, захищати активістів від нападів цих тітушок.

Скільки вам тоді було років?

- Мені було 18 і я був студентом архітектурного коледжу.

Антимайдан збирався біля пам'ятника Леніну в Харкові, вони не ховали обличчя.

У нас був марш, якщо не помиляюся, з фанатами "Шахтаря". Тоді вперше лунала кричалка, яку придумав Сергій Величко.

Пізніше відбувся ще один марш, після якого я усвідомив, що Харків знаходиться під надійним захистом.

Марш проходив за участі вболівальників "Дніпра", коли на нього вирішив напасти антимайдан. Вони організовано зібралися та рухалися нам назустріч, проте їхній напад виявився невдалим, адже ми їх зупинили. Фанати "Металіста" та "Дніпра" ефективно розігнали їх, м'яко кажучи.

Після цього ми зібралися з друзями і ухвалили рішення вирушити на передову. Зрозуміли, що Харків знаходиться під надійною охороною. Тож ми приєдналися до батальйону "Азов".

- І ви рушили звільняти Маріуполь?

Було літо, коли ми пройшли двотижневий курс підготовки молодих бійців. Раніше я навіть не тримав у руках автомат. На курсі нас навчали різним навичкам та тактиці, під керівництвом офіцерів "Альфи". Після цього наш шлях привів нас на Донбас, де ми відвідали Іловайськ, Павлопіль та Широкине. Це були численні операції, під час яких ми здобули безцінний досвід. Підготовка була надзвичайно якісною. У 2015 році, коли "Азов" став полком, я зайняв посаду заступника штабу батальйону.

Ми відвідали натівські курси, куди приїжджали американські інструктори, які навчали нас штабній культурі та управлінню. Ці знання стали надзвичайно корисними у 2022 році.

Чи усвідомлювали ви, що 24 лютого 2022 року відбудеться масштабна агресія з боку Росії?

У 2021 році Росія розпочала військові навчання поблизу кордону з Харківською областю. У рамках ініціативи Андрія Білецького "Не панікуй - готуйся!" у Харкові було підготовлено близько п’яти тисяч осіб. Суть програми полягала в передачі досвіду військових ветеранів цивільному населенню.

Щосуботи та щонеділі до нас завітали харків'яни, для яких ми проводили навчання з тактики пересування, демонстрували, як правильно користуватися зброєю, а також навчали, що робити під час обстрілів і де розташовані бомбосховища. Ці люди стали основою "Кракена". Останнє заняття перед вторгненням відбулося 22 лютого, і на нього прийшло понад тисячі учасників – люди вже усвідомлювали, що війна неминуча, і готувалися до неї.

24 лютого ми організували масове збори добровольців.

Що сталося 24 лютого? Яка реакція була з боку влади, поліції та Служби безпеки України? Наразі триває судовий процес стосовно керівника місцевої СБУ, якого звинувачують у державній зраді.

23 лютого ми провели переговори з представниками Монастирського, який обіймав посаду міністра внутрішніх справ у 2021-2023 роках. Як волонтери, ми усвідомлювали, що в разі початку війни у нас є чітке уявлення про те, де можна буде отримати зброю.

Ті, хто отримав підготовку, 24 лютого були обізнані про місце, куди слід завітати.

Я передбачав, що зв'язок буде порушений і транспорт зупиниться. Проте зв'язок залишався, і навіть метро курсувало 24 лютого.

У нас було три місця зустрічі. Перше призначалося для досвідчених учасників. Друге - для тих, хто бажає допомогти, але ще не має відповідного досвіду, і їх потрібно заохочувати. Третє місце було для людей, які є знайомими знайомих, кумами чи братами, тобто для тих, хто хоче приєднатися, але про яких ми не маємо жодної інформації.

На перші години, о 7-ій, о 8-ій ранку, було вже 600 добровольців, які прийшли саме до нас. На жаль, військкомати були зачинені, ніхто не знав, куди йти і що робити. Були великі черги на виїзд з Харкова.

Метро функціонувало недовго, і люди швидко почали використовувати його як притулок. Поки це відбувалося, ми озброювалися та готувалися захищати окружну дорогу. За кілька днів Харків опинився в напівоточенні. Наші добровольці з 92-ї та 93-ї бригад зайняли позиції на окружній дорозі, стримуючи наступ російських військ.

Натиск був на Північну Салтівку, яку вони знищили при спробі зайти.

Досліджуйте також: Постапокаліптична ситуація в Північній Салтівці. Як російські війська перетворили великий житловий комплекс Харкова на зону-привид.

27-го лютого росіяни прорвали стик двох бригад. Перших своїх солдатів вони завозили на цивільних фурах. Скоріш за все, на фурах, відібраних у наших водіїв на кордоні з Росією. Росіяни почали розвертатися на Олексіївці (житловий масив на півночі Харкова - УП).

Ще о 6-й ранку люди почали надсилати фотографії та телефонувати, повідомляючи про незрозумілу ситуацію, де з’явилися особи в зеленому одязі, що, очевидно, були росіянами.

Почали заїжджати їхні "Тигри". Щоб не знімати людей з позицій (бо якщо ми знімемо, то вони почнуть прориватися з інших флангів), ми почали збирати добровольців. На той момент ми вже з вечора відправили добровольців на одну з позицій. І я думав, що вільних людей зараз немає.

Викликаю людину, яка в мене відповідала за поповнення особового складу, кажу: "Що по людях, треба збирати групи?". Він повідомив, що в нас 46 груп. Звідки вони взялися? Просто приходили, бо весь Харків тоді гудів: "Куди йти?".

Ті, хто мав бойовий досвід, стали старшими в групах, отримали зброю і РПГ. Жінки займалися виготовленням "коктейлів Молотова". У нашому розпорядженні був один пікап з великокаліберним кулеметом ДШК, який ми виявили на одному з покинутих складів.

Ми розподіляємо ці загони по секторах, щоб очищати місто та ліквідовувати російські сили.

- А скільки було приблизно російських груп по місту?

У Харкові з'явилася Псковська дивізія, хоча і не в повному складі. Гадаю, їх може бути близько тисячі осіб.

Полонені російські офіцери, яких ми взяли на 134-ій школі, розповідали, які в них були задачі. Солдати, які прорвали фронт, повинні були захопити п'ять основних об'єктів: державну адміністрацію, міськраду, СБУ, поліцію і радіотелевишку. Після реалізації цього плану вони мали дати відмашку наступній хвилі. Тобто далі поїхали б танки. Завдяки добровольцям з "коктейлями Молотова", автоматами їхні плани не були втілені в життя.

Їх вивели з усіх куточків міста. Останнім опорним пунктом росіян стала 134-та школа. Ми намагалися їх ліквідувати, хлопці намагалися штурмувати, але ворог був добре укріплений. Це були контрактники, які мали високу кваліфікацію у своїй справі.

І тоді з фронту 92 бригада виділила танк, який розібрав цю школу. Росіянам пропонували здаватися в полон, але вони казали, що ні - "будемо триматися".

У школі зав'язався запеклий бій. Наші сили знаходилися на першому поверсі, тоді як росіяни зайняли третій, намагаючись закидати нас гранатами. Ситуація була вкрай напружена. Завдяки підтримці танка з 92-ї бригади нам вдалося зруйнувати частину будівлі школи і знищити останніх ворогів. Інші російські солдати усвідомили, що не можуть втриматися, і почали відступати через лісові масиви. Вони пересувалися по Салтівці, заїжджали на вулицю Петра Григоренка, а також блукали в районі станції метро Армійська, намагаючись знайти безпечний шлях.

Ми виявляли їх у лісах і ліквідовували.

Тому ось такий був важкий день 27 лютого.

- Після цього розпочалося формування "Кракена"? Як ви опинилися в ГУР МО?

- Формування "Кракена" почалося ще з вишколів. Бо це були перші добровольці, перші командування, розбиття секторів.

24 лютого ми вже були готові до дій. Ми активно шукали зброю для добровольців, знаходячи її на різних покинутих складах. У цьому нам допомогло Головне управління розвідки. Таким чином, ми співпрацювали та виконували спільно різні завдання. Наприклад, ми підірвали міст, щоб зупинити бронепотяг, який мав прибути з напрямку Дергачів до Харкова. Цю операцію ми провели разом з ГУР.

На той час ми вже розпочали процес формування підрозділів територіальної оборони, але наші завдання суттєво розрізнялися. Тому ми вирішили призупинити оформлення і зосередитися на плануванні наступальних дій, аби завдати удару по російським військам, розтягнути їх сили та максимально відсунути їх від Харкова, щоб зупинити обстріли.

ГУР запропонував нам пройти оформлення, і ми разом з іншими добровольцями вирішили прийняти цю пропозицію.

Якщо зіставити вашу службу в "Азові" з участю в Нацгвардії, які основні відмінності ви могли б виокремити?

Передусім, це дві окремі війни. У 2014 році основними засобами були артилерія, ГРАДи та автоматична зброя — це був максимум. Натомість у 2022 році конфлікт зазнав кардинальних змін: з'явилися авіаційні удари, ракети та сучасні технології.

У 2014 році ми підіймали якийсь китайський БпЛА, який летів на кілометр, і думали, що ми володарі цієї війни. У 2022 році у нас були особисті "Мавіки", завдяки яким ми на Північній Салтівці дивилися за пересуванням противника. Війна змінюється кожного дня.

Супротивник застосовував безпілотники "Орлан", що дозволяло йому отримувати дані про наші тилові райони та позиції. "Мавіки" з'явилися у них пізніше, як, зрештою, і в нашій армії у значних кількостях.

Конфлікт зазнав суттєвих трансформацій, однак у 2014 році ми здобули важливі навички, які сприяли нашій подальшій силовій підготовці.

Чи існували зрадники в межах міста?

Я абсолютно впевнений, і ми маємо певні відомості, хоча вони ще не підтверджені. Судом нічого не встановлено, і зрадникам не дали можливості висловитися.

Якби в той день, 27 лютого, ми зазнали поразки, ми б вже чітко усвідомили, хто є зрадниками і які в них наміри.

Деякі з цих осіб втекли, тоді як інші, на мою думку, досі перебувають у Харкові та займаються певними справами. Адже Служба безпеки України щодня викриває нових інформаторів.

На жаль, серед харків'ян є й такі особи. Таким чином, зрадники присутні на різних щаблях. Проте я вірю, що Служба безпеки зможе виявити їх і притягнути до відповідальності відповідно до закону.

У 2014 році проросійські настрої в Харкові уособлювали Добкін і Кернес. Проте до 2022 року залишився лише Добкін. Яку роль він відігравав?

- Зайняв дивну позицію. Він зараз священник у Московському патріархаті.

Він дійсно позував з автоматом і стверджував, що тепер на стороні України. Це так?

- Виїжджав на фотосесію в Куп'янськ, після того як ми провели контрнаступ. Він там до когось приїхав, щось навіть передав, зробив декілька фото.

Не вважаю, що його позиції змінилися. Він належить до російської церкви, яка, на жаль, є п’ятою колоною для України. Вони активно маніпулюють думками людей і займаються агітацією. Я впевнений, що всередині цієї структури можна знайти чимало зрадників, які діють не на користь України.

Є особи, які насправді змінили свою думку після того, як ракета вдарила в голову.

Дехто вирушив до армії, інші активно займаються волонтерською діяльністю. Що стосується позицій Добкіна, то я їх не спостерігав. Є навіть представники міськради, пов'язані з Шарієм, які приєдналися до військових лав. Ми мали з ними певні непорозуміння, але після початку вторгнення ці люди усвідомили, що війна не десь далеко на Донбасі, а прямо тут, у нас, з Російською Федерацією.

І це був просто час, коли РФ зайшла на Донбас. Далі - Харків, далі, можливо, будуть інші регіони. Тому треба завжди готуватися і кувати націю. Якщо ми цього не будемо робити, то ми її просто втратимо.

У 2024 році Харків знову опинився під значним ризиком, оскільки російські війська розпочали наступальні дії, в результаті яких було захоплено кілька населених пунктів. У травні того ж року розгорнулися запеклі бої. Що ж насправді відбувалося?

- 10 травня розпочався другий наступ на Харків. На той момент ми виконували операцію на Часовому Ярі, тримали місто, бо Путін заявив, що хоче взяти його до 9 травня. Як спецпідрозділ нас задіяли в обороні Часового Яру, і ми 4 місяці протримали, не втративши жодної позиції.

У 2023 році, під час контрнаступу в Харкові, ми звільняли передмістя міста. Після цього наші сили були розгорнуті по всій Україні, діючи на всіх напрямках фронту: Бахмут, Соледар, Часів Яр, Запоріжжя.

Ще в лютому минулого року з'явилася інформація про те, що російські війська починають накопичувати сили на кордоні з метою повторного захоплення Харкова. У відповідь на це ми ініціювали розвідку. Звернулися до керівництва ГУР з проханням видати бойове розпорядження для розвідки на території Харківської області, аби ознайомитися з підрозділами, які там дислокуються, та оцінити їхню діяльність.

Фортифікаційні споруди виявилися абсолютно неготовими, за винятком тих, що були зведені військовими підрозділами, які перебували на місці. Згадаю, що у 2023 році ми звільнили 95% території Харківської області, і в той час існувала можливість зводити укріплення будь-якої складності - адже не було обстрілів і загроз. Можливо, навіть можна було б створити підземні міста. Проте, на жаль, можуть існувати інші пріоритети, які вплинули на це.

- Лідер батальйону ОУН Коханівський постив відео, як вони риють самі собі траншеї лопатами, підручними засобами...

Це сталося в лютому 2024 року. Ми підвели підсумки і зрозуміли, що ситуація невтішна, тому потрібна підготовка. Зустрілися з представниками ОТУ Харківської області, провели розмови з чиновниками і пришвидшили запуск процесів облаштування фортифікаційних споруд.

Але, знову ж таки, це не робиться за півтора місяця, і це повинно було відбутися раніше.

- А хто відповідальний за це?

Основна відповідальність лежить на військовому керівництві, зокрема на очільнику ОТУ Харківської області, стосовно якого триває судовий процес.

Чи були за це відповідальні екскомандувач ОТУ "Харків" бригадний генерал Галушкін, тодішній комбриг 125-ї бригади ТрО генерал-лейтенант Горбенко та інші?

- Сто відсотків. Коли ми приїжджали на позиції, бачили, як бійці ТрО викопували собі по коліна якісь окопи і на цьому все, чого було явно недостатньо.

Бійці нашого спеціального підрозділу розпочали спорудження нової лінії оборони, що простягнеться від Малих Проходів до Вовчанська.

Ми намагалися зробити так, щоб, якщо буде наступ, у нас були позиції підготовлені, де можна закріпитися і вести бій.

Ми опинилися в складній ситуації. Усвідомлюючи, що насувається загроза, ми вирішили вивести одну з рот з Часового Яру та направити її до Харкова.

На жаль, суміжні підрозділи відступили, і наша рота потрапила в оточення, яке довелося розбивати резервами. Декілька бійців потрапило в полон, декілька загинуло, але все ж таки вдалося відбити наших хлопців. Після оточення вони почали займати далі вже оборонну лінію. Ворога вдалося стримати.

Російські війська наблизилися до Харкова, але не так, як це могло б статися.

Зупинивши наступ, ми значно ускладнили ворогові логістику, змусивши їх долати понад 10 кілометрів пішки.

Була цікава ситуація. Їхала їхня машина з провізією, ми її підбили. Їхав квадроцикл - ми також його підбили. Через 4 дні на наших хлопців виходять росіяни. Взяли їх у полон, починаємо спілкуватися. Усі вони - контрактники 3-4 місяці. Росіяни задіяли в наступі не досвідчених, а свіжі сили.

Згадую, як в Бахмуті та Соледарі російські війська трималися в оточенні протягом кількох місяців. Вони пили воду з калюж, харчувалися черв'яками, але не піддавалися. Це були добре підготовлені бійці. Серед них були як "вагнерівці", так і звичайні ув'язнені, але всі вони мали свою мету.

Тих, хто здався під час наступу на Харків, запитуємо: "Чому ви вирішили скласти зброю?". Вони відповідають: "У нас немає їжі, провізії не доставляють, як можна витримати? Ми голодні. Ось і потрапили в полон".

Отже, у 2023 році вони фактично опинилися в безвихідній ситуації, оскільки їм просто не вистачило провізії до моменту, коли ситуація стала критичною.

Російська армія зазнала втрат серед добровольців, які були готові йти на ризики та жертви.

Зараз спілкуємося з полоненими, і вони кажуть: "А що, я працюю на заводі, мені потрібні гроші. Дають 30 тисяч доларів за вхід і зарплату нормальну. Звісно, я піду". Але мотивація грошима - це не та ідейна мотивація, яка була раніше.

Що росіяни залишали по собі в захоплених містах і селах?

У Харківській області мешканці не підозрювали, що розпочнеться війна. Прокинувшись, вони виявили на своїх порогах російських солдатів. Люди опинилися в руках агресора. Вони розповідали, як їх примусово заганяли до підвалів без їжі та особистих речей. Там над ними чинили жорстокі знущання, деякі з них стали жертвами насильства.

Варвары захватили людей.

У Вільхівці, яку ми визволяли, дідусь заховав російські снаряди для РПГ у своєму погребі і приніс їх нам, коли наші боєприпаси вичерпалися.

Або Балаклія, Харківський контрнаступ — спецпідрозділ "Кракен" веде наступ, звільняючи Вербове. Перед нами – військові склади та місто. Ми увійшли до Балаклії з боями і втратами. Коли підняли наш прапор над адміністрацією, площа наповнилася людьми з жовто-блакитними стягами. Незважаючи на те, що за ці символи людей розстрілювали та гнобили.

Під час очищення Балаклії ми натрапили на місця, де відбувалися жорстокі катування та вбивства. Місцеві жителі ділилися спогадами, як створювали вірші та захищали свої прапори, ховаючи їх у таємних місцях.

Загалом на рахунку спецпідрозділу "Кракен" звільнення 27 населених пунктів.

- І потім частина з них знову опинилися в окупації?

- Фронт рухається. Зараз 3-тя штурмова тримає якраз ті ділянки. Але, на жаль, фронт рухається, і зараз втрачаються ті населені пункти, де у нас була минулого року оборона Куп'янського району.

Тоді ми знищили підрозділ, який навпроти нас стояв, збили їм наступальний темп на пів року. Далі нас перекидали на інші напрямки.

На жаль, ситуація з війною ускладнилася настільки, що утримувати фронт стало дуже важко.

У 2022 році Росія зазнала повного фіаско — їх війська залишили Київську, Харківську та Херсонську області. Цей досвід змусив їх переосмислити свої стратегії. Тому в 2023 році вони розпочали процес реформування своїх збройних сил.

Побачили, що тактичними групами, бригадами, воювати недієво, їх просто розбивають. Бо немає комунікації, немає просто зв'язку між бригадами. Вони перейшли на систему дивізій.

У 2023-му фронт майже не зсувався ні в ту, ні в іншу сторону. Тоді вони закріпилися, зробили фортифікації, замінувалися.

На Запорізькому напрямку росіяни побудували цілі підземні міста. Нам звідти дуже важко буде їх вибивати. Росіяни зробили реформу в армії, виконали роботу над помилками, використали свої сильні сторони - піхоту.

У 2022 році ми щодня спостерігали за полум’ям, що охоплювало колони російської техніки. Саме тому було вирішено, що тактика Вагнера є ефективною: малі групи зазнають втрат, але деякі все ж залишаються.

Вперше цю тактику російські війська застосували в Соледарі, а згодом – у Бахмуті. Спочатку основну роль у бойових діях виконували ув'язнені. Наразі ж армія Росії покладається на контрактників, які є добровольцями.

До речі, другий наступ на Харків на 80% був пішим ходом. Як зараз на Суми.

Це такі групи, які безперервно, немов зомбі, наближаються до тебе. Коли ми захищали Куп'янськ, наші стволи просто закипали від перегріву.

Під наші позиції росіяни підвозили на техніці піхоту, висаджували, ми її знищували. Вони просто стрибали в бліндажі, де сиділи ми та Збройні сили. Когось знищували. Але коли так триває день, місяць - це просто наступ зомбі.

Таким чином, ми втратили кілька позицій, але згодом змогли їх повернути. Я вже згадував, що тоді нам вдалося знешкодити наступальний потенціал супротивника, і це призвело до зупинки цього "апокаліпсису зомбі". Наразі ситуація схожа на всьому фронті.

Багато разів у моїй пам'яті росіяни "зникали" і "потрапляли в полон". Що ж це було?

На мою думку, Путін має несприятливе ставлення до нас, до мене особисто, і до Чилі (Сергій Величко, командир "Кракена" - УП). Вважаю, що це почалося після того, як ми вигнали російські війська з Харкова. Полонені розповідали, що вони були впевнені: в Харкові немає жодного захисника, і їхня задача — захопити об'єкти та взяти місто під контроль.

Ми зірвали їхні плани, і в результаті створили успішний спецпідрозділ, який продовжує діяти та знищувати російських загарбників. Коли 27 лютого ми звільнили Харків, саме це місто, наступного дня наш штаб зазнав обстрілу з двох ракет. Вони усвідомлювали, хто завадив їхнім намірам.

Під час операції у Вільхівці, коли ми перебували без нормального зв'язку, депутат Госдуми Шаманов заявляє російським ЗМІ, що мене і Чилі взяли в полон. Це було, щоб збити нам темп.

Потім вони звинувачують нас у розстрілі полонених у Рогані, хоча насправді ми не здійснювали жодних бойових дій там і на той момент перебували у Вільхівці.

Вони безперервно ініціюють проти нас кримінальні провадження та внесли нас до списку десяти найбільш розшукуваних злочинців у Російській Федерації. Наші зображення розміщені у відділеннях поліції по всій країні. Вони намагаються організувати нашу ліквідацію через кримінальні кола Харкова.

Проте, поки ми маємо цю інформацію, ми можемо на неї реагувати та вживати відповідних заходів.

Яка ж історія стоїть за відомою на весь світ кричалкою Сергія Величка "Путін - ху*ло"?

Це була пісня, присвячена президенту київського "Динамо". Між нами виникали суперечки. Ми взяли цю кричалку та адаптували її. Фанати об'єдналися, тому ми вирішили перетворити цю кричалку на адреса нашого головного супротивника. І в результаті вона стала дуже популярною.

У той час це сприймалося як розвага, щоб позначити основного агресора, що вторгся в Україну у 2014 році. Гасло було створене Чилі, який також його і виконав.

Ми впоралися з гаслом, але чому обрали назву "Кракен"? Що стало джерелом цієї ідеї?

Ми довго ламали голову над тим, як же нам назватися, але ситуація змінилася, коли мого товариша Чилі заарештували і не випускали з в'язниці протягом тривалого часу. В інтернеті почали з'являтися меми з закликами "Випустіть Кракена!". І тоді хтось жартома запропонував: "А чому б не назватися 'Кракеном'?" "Кракен" став символом страху для ворогів, адже він раптово з'являється і знищує все на своєму шляху.

Багато військових мають песимістичний погляд на те, що відбувається на фронті. Іноді суспільство не завжди усвідомлює всю глибину проблеми. Який ви маєте погляд на цю ситуацію?

- На ентузіазмі довго протриматися складно. Необхідні системні кроки. Почалися невеликі реформи в армії. Але армія потребує масштабних реформ. Звісно, що під час війни це важко зробити. Тому, якщо ми навіть зараз зробимо якусь паузу, підпишемо якусь угоду, ми повинні працювати. А не як завжди: пауза - все нормально, можна розслаблятися.

Не можна дозволяти собі відпочивати! Потрібно укріплювати позиції, зводити оборонні споруди, активізувати військово-промисловий комплекс та реформувати збройні сили. Це є ті основні кроки, які ми повинні здійснити, якщо прагнемо завершити цю війну.