Культура люмпен-інтелектуалів: чому Азаров відмовився від Гашека?

Нещодавно прем'єр-міністр уряду Януковича, Микола Азаров, зробив заяву, в якій стверджував, що "злі бандерівці" нібито вбили Ярослава Гашека. Це, незважаючи на те, що письменник мирно помер у Чехословаччині ще в 1923 році. Цей випадок не можна вважати простою помилкою: в Україні завжди існувала глибока прірва між проукраїнськими та проросійськими політиками. Перші вражали своєю освіченістю та культурними набутками, тоді як другі, намагаючись перетворити Україну на Малоросію, не змогли навіть опанувати українську мову, але при цьому мали безліч дипломів. Тож не дивно, що в Росії Азаров отримав звання академіка.

Розповідь колишнього прем'єр-міністра України Миколи Азарова, в якій він стверджує, що бандерівці нібито вбили письменника Ярослава Гашека, вразила багатьох.

Ця новина не стала для мене несподіванкою, оскільки я добре усвідомлюю, на скільки низьким був рівень освіти у тих, хто прийшов до влади в Україні в дев’яності роки, особливо серед представників антиукраїнського табору. Вражає, наскільки контрастували ці два табори в той час!

Так, звичайно, можна висувати претензії до політичного інтелекту окремих представників українських націонал-демократів і тих, хто вирішив об'єднатися з ними напередодні Майдану 2004 року. Але це були люди, які читали книжки, цікавилися історією, відвідували концерти, пишалися культурними досягненнями своєї країни.

Віктору Ющенку навіть ставили в провину його занадто великий акцент на гуманітарних аспектах управління, які, на диво для людини, що здобула популярність завдяки своїй діяльності в Національному банку, виявилися для нього пріоритетнішими за економічні проблеми.

Після 2019 року, коли я вперше побачив Віктора Ющенка і Петра Порошенка на концерті Національної опери, де звучали українські народні колядки в аранжуванні Мирослава Скорика та Івана Небесного, це не стало для мене ніяким сюрпризом.

З іншого боку, це всього лише якісь хулігани, які накинули на себе елегантні костюми, але при цьому залишилися жадібними й злими представниками нижчих верств суспільства. Азаров у цьому випадку не є винятком. Візьмемо, наприклад, його спроби спілкуватися українською мовою! Хіба ми не бачили багатьох людей з Росії, які вивчили українську чи інші мови і вільно ними володіли?

В цій ситуації можна помітити людину, яка, здавалося б, все своє життя провела в Україні, проте виявляла вражаючу інтелектуальну бездіяльність. Загалом, її характеризували лінь, нерозуміння, жадібність та відсутність освіти.

Ось образ Малоросії, яку намагалися втілити тут замість України. І хоча вражає не лише те, що цей невіглас, жадібний і недалекоглядний персонаж став академіком Російської академії наук, справжній шок викликає те, що багато років тому його обрали членом-кореспондентом Національної академії наук України! Однак, нашу Академію наук вистачило сміливості не приймати його в свої ряди.