"Багато людей не усвідомлюють, що Україна — це справжній скарб." Колумбієць Янко висловлює свої думки щодо російської мови серед біженців, захоплення Ющенком та своїх дій, які б він вчинив під час зустрічі з Путіним.

Його мати — українка, а батько — колумбієць. Янко Богдан Пеньяфорт Лобунець з юних років відвідував Україну, захоплюючись її культурою та музикою, та мріючи про створення власного музичного колективу. У 2013 році він вирішив вивчити українську мову, завдяки чому з легкістю вимовляє навіть слово "паляниця". П’ять років тому Янко разом із однодумцями заснував гурт Los Iankovers, який виконував латинські та українські народні пісні на вулицях Колумбії та в інших куточках Південної Америки. А в 2022 році він вирішив вирушити в Європу з концертами, де сьогодні Los Iankovers збирають повні зали та виступають в Україні.

Деталі про участь у тринадцятому сезоні шоу "Голос країни", мрії про колаборацію з українськими артистами, пропозиції виступати російською мовою, переживання через руйнування української культури та важливі бесіди з третім президентом України Віктором Ющенком - все це читайте в інтерв'ю на OBOZ.UA.

Янко, чи справді ви ще були в Колумбії, коли квитки на концерт Los Iankovers у Лісабоні вже були вичерпані, і вам довелося організувати додатковий виступ?

- Це став для нас великий сюрприз (усміхається). Я ніколи раніше не був у Португалії, тому для мене неочікувано, що тут так багато прихильників української народної пісні, що так багато українців та португальців підтримують Україну.

Склад гурту Los Iankovers протягом п'яти років трансформувався. Хто з вас на сцені сьогодні?

- Майже всі учасники гурту працювали на стабільній роботі музикантами, у них був певний комфорт, який ми все-таки покинули і приїхали до Європи. З бюджетом всього у 300 євро ми прилетіли до Іспанії, де дуже залежали від наших вуличних виступів. Це було важко. Наприклад, у Барселоні до нас часто підходила поліція, окрім того, місцеві ціни на все - це щось божевільне. Слава Богу, що з нами була блогерка Ніна-Україна, яка приїжджала до нас навіть у Боготу, щоб познайомитися та допомогти у нашій ідеї, яка також є надзвичайно важливим ключем у команді. Попри те, що вона п'ять років викладала в одному з найбільших державних університетів у Сполучених Штатах, зараз Ніна подорожує з нами.

Насправді, історія нашого гурту почалася з мандрів. Мені спала на думку ідея вирушити на пошуки пригод до північної Колумбії та сусіднього Еквадору (усміхається). У якийсь момент я зрозумів, що нам слід продовжити ці подорожі, але вже в Європі, зокрема в Україні. Я відчував на інтуїтивному рівні, що ми здатні достукатися до багатьох душ. Тоді ми вирушили в подорож у великій компанії: нас було шестеро, а сьогодні залишилося четверо.

Окрім мене, до складу гурту входять два колумбійці – Ніколас і Хуан, а також віолончелістка Ісамар з Венесуели, яка отримала освіту в одній з найпрестижніших оркестрових програм Латинської Америки. Через політичні труднощі та економічну кризу їй довелося спочатку перебратися до Перу, а згодом до Колумбії, де ми познайомилися. Ісамар дуже цікавиться Україною і, як і інші члени гурту, вивчає українську мову, тож може підтримати базову розмову.

Чи виникали у вас запити під час вуличних виступів у Європі виконати пісню російською мовою?

- Так, було, але я завжди відмовляю.

Чи не мали ви побоювань, що виконання пісень виключно українською мовою може знизити вашу цінність як виконавця?

Навпаки, основна ідея нашого проєкту полягає в відновленні історичної справедливості для тих народів, зокрема українців, які були зневажені. Саме тому я не займаюся електронною або поп-музикою. Наприклад, в Колумбії я не виступав з регетоном.

- Перепрошую, а що таке регетон?

- Це латинська попса, яка у світі також досить відома. Тому моя мета як артиста - розповідати людям про те, що історично було знецінено, а насправді є скарбом; або те, про що взагалі невідомо, але варто знати. Зараз як ніколи важливо просувати українську пісню та усвідомити, що українська нація існує окремо від московської. Мільйони людей у світі ще не хочуть цього зрозуміти або їм пропаганда не дає цього зробити. Та найважливіше - це серед самих українців усвідомити скарб своєї нації.

У Лісабоні я регулярно натрапляю на українських біженців, які продовжують спілкуватися російською. Які ваші думки стосовно мовної ситуації?

Втрата нації не обмежується лише її територіальними кордонами, адже території зазнають історичних змін. Існування нації триває доти, поки є люди, які ідентифікують себе з нею і передають її цінності, зокрема й мову. Мова є найціннішим скарбом ідентичності нації.

Перебування за кордоном, де українці не мають контакту з українською мовою, означає, що і їхні діти її вже й не знатимуть. Тому це теж проблема, бо є люди, які віддають свої кінцівки, своє життя, своє здоров'я і борються за свою землю. Так, багато з них говорять російською, але при цьому вони віддають найцінніше, що в них є. Але якщо ти живеш комфортним європейським життям, маєш абсолютне право на це, то хоча б виходь із цього комфорту і борися! Набагато важче спілкуватися зі своєю дитиною мовою, якою ти не думаєш, але ця боротьба набагато легша, ніж та, яку ведуть хлопці на фронті.

Можливо, вам буде цікаво дізнатися, що в Колумбії корінні мови зазнали значного пригнічення?

В Колумбії 95% людей розмовляють іспанською. Я лише знаю кілька слів кечуа, яка є корінною мовою. Освіта проводиться виключно іспанською, і це справді сумно. Мені б хотілося спілкуватися на своїй рідній мові, але, на жаль, у нас немає такої можливості.

В Колумбії сталося так, що поняття нації поступово втратило своє значення. Люди розуміють, що існують різні регіони і сама країна, але об'єднуються лише під час футбольних матчів. Найяскравіший прояв колумбійського патріотизму спостерігається, коли національна збірна грає у футбол. Саме тому я прагну, щоб в Україні не сталося подібного; я не бажаю, щоб зникла така славна нація, яка внесла стільки цінного в світову культуру, а людство цього не усвідомлює.

Часом навіть самі українці цього не усвідомлюють. Наприклад, ми з друзями спілкуємося за допомогою WhatsApp - платформи, створеної українцем. Люди бачать гелікоптери, але не знають, хто такий Ігор Сікорський, або постять фотографії літаків "Антонов" і підписують "Російський літак "Антонов". Люди захоплюються космічними досягненнями, але не знають, що першу космічну ракету сконструював українець Сергій Корольов... Звичайно, у мене не вийде змінити світ, але хотілося змінити хоча б своє оточення. Це той мінімум, що я можу робити, маючи українське походження.

Давайте обговоримо відмінності в менталітеті. З ким вам простіше знайти спільну мову - з українцями чи колумбійцями?

Мені складно висловити свою думку, оскільки я виріс у Колумбії, проте відчуваю глибоку спорідненість з українським менталітетом. Я безмежно гордий тим, що є колумбієць, що представляю Латинську Америку, і для мене надзвичайно важливо зберігати цю культуру в своїй душі. Однак зараз моє серце щиро належить Україні, і мої думки постійно звернені до неї, особливо в цей непростий час.

Коли мені виповнилося п'ять років, мама вперше привезла мене до Києва, і з тих пір ми з сестрою майже щороку навідувалися до бабусі. Повертаючись до Колумбії, я завжди відчував ностальгію за Україною. До 2022 року я не відвідував багато країн, окрім України та кількох держав Південної Америки, але чомусь в мені жила впевненість, що Україна має якусь особливу магію. Я щиро закоханий у цю країну – в її людей, архітектуру, чудові пейзажі, смачні страви та неймовірну музику. Не розумію, навіщо слухати якусь поп-музику, коли є така народна, яка здатна піднести до справжнього екстазу.

Однак були люди, які, коли ми приїздили до Києва, запитували: "Навіщо ви сюди приїжджаєте? Чому обираєте проводити свої канікули саме тут? Адже є безліч інших місць для відпочинку". Ми з сестрою не могли зрозуміти таку точку зору. Можливо, це пояснювалося тим, що, окрім України та Колумбії, ми нічого іншого не бачили, і тому ці місця здавалися нам надзвичайно красивими. Для нас вони були справжнім домом і мали особливу цінність.

Коли ми повернулися в Україну з концертами після подорожей по різних куточках Європи під час повномасштабного вторгнення, мої враження залишилися незмінними. Так, якість доріг дійсно потребує покращення (усміхається), але я не лише продовжую вірити в те, що Україна — чудова країна, а також вважаю її справжнім скарбом! Дуже сумно усвідомлювати, що є люди, які прагнуть захопити або знищити цю цінність...

На мою думку, ваше ставлення значною мірою сформувалося під впливом виховання, і я хочу висловити окрему вдячність вашій мамі за це.

Так, це дійсно так (усміхається). Коли я був підлітком і ми відвідували Україну, часом мені ставало цікаво: "Чому б нам не вирушити кудись, щоб дослідити нові горизонти?". Але тепер я безмежно вдячний своїй мамі, адже хоча я згодом побачив багато інших місць, вона подарувала мені найцінніший дар — ідентичність. Вона завжди намагалася брати нас на народні танці, концерти, в театр або просто на прогулянки Києвом.

- Ви згадували про українські страви. Яка все-таки найулюбленіша? І що до вподоби з колумбійської кухні?

Перебуваючи за межами Колумбії та України, я усвідомив, що найсмачніші кухні в світі – це колумбійська та українська! Мені до вподоби всі українські страви, але найбільше я люблю вареники з вишнями.

У колумбійській кухні можна знайти неймовірно смачні супи... Зараз я назву один з них, і, певно, багато хто відреагує на це (сміється). Отже, нехай це буде ахіяко!

- Репертуар яких українських артистів вам близький? З ким хотіли б заспівати разом?

- Я завжди більше відносив себе до фольклору та традиційної музики. Наприклад, я захоплююся хором імені Григорія Верьовки ще з дитинства. Але мені близький також репертуар гуртів "Воплі Відоплясова", "Мандри". Перша українська пісня, яку ми виконали з гуртом, - це була "Орися" прекрасного автора Сергія Фоменка. Взагалі, в Україні дуже багато талановитих виконавців.

На "Голосі країни-13" я мав можливість зустріти Артема Пивоварова, Надію Дорофєєву та Юлію Саніну, але, на жаль, не можу сказати, що ми стали близькими знайомими. Мені б дуже хотілося познайомитися з Павлом Зібровим, а також я фанат творчості Fiїnka та Івана Пилипця. Було б неймовірно заспівати з такими талановитими людьми!

- Чи цікавитеся ви політикою? Якщо так, то хто з українських діячів вам імпонує?

Я не спішу висловлювати свої уподобання щодо певних політиків, але так, я уважно слідкую за політичною ситуацією в нашій країні, хоча й не є фахівцем у цій сфері. Мені відомі події 2004 року, коли було здійснено спробу отруєння Віктора Ющенка. Минулого літа мені випала нагода поспілкуватися з ним, і ця розмова справила на мене дуже позитивне враження. Він щиро відданий своїй країні, і це робить його надзвичайно значущою постаттю в історії України.

На жаль, статистика свідчить про те, що у владу, як в Україні, так і в інших країнах, потрапляє щонайменше 15% осіб, які є нарцисами або психопатами. Це люди, які не мають наміру служити своїй країні, а лише прагнуть до влади та особистої вигоди, не маючи жодних ідеологічних переконань. Особливо це помітно в умовах війни. Вони можуть говорити одне на екрані, але насправді діють у інтересах ворога як колаборанти. Не слід вважати їх представниками української державності. Навпаки, від таких осіб потрібно позбуватися і не включати їх у мету боротьби за Україну!

Суть проблеми полягає в тому, що суспільство часом опиняється в розгубленості, адже деякі особи приймають рішення, які насправді шкодять Україні. Однак така ситуація є неприпустимою. Адже державність та боротьба за неї - це одне, а психопатичні особистості, які, на жаль, займають певні позиції в українських інституціях, - зовсім інше. Важливо вміти розрізняти ці поняття та усвідомлювати, що ми боремося за свободу, за своє існування та націю, а не за цих людей.

Оскільки ми заговорили про психопатів... Які б слова ви адресували Путіну, якщо б вам випала така нагода?

- Напевно, в такий момент варто було би пожертвувати собою, але нарешті покінчити з людиною, якій не варто нічого казати. У таких людей інше мислення. Проблема в тому, що ті, хто обіймає величезні посади, як, наприклад, президент Сполучених Штатів, реально вважають, що з Путіном можна про щось домовитися. Але це абсолютно неможливо. Таких можна хіба що знищити або ж повністю нейтралізувати. Тому я б не витрачав своєї енергії, а подумав б, чи є в мене щось під рукою.

Чи не відчуваєте ви жалю через те, що залишили своє життя в Колумбії? Яким ви уявляєте своє майбутнє через п'ять років?

- Безумовно, що не шкодую. Ми робимо те, що приносить нам радість.

Через п'ять років я б хотів допомагати відбудовувати країну, давати дуже багато концертів в Україні вже без війни і достукатися до ще більшої кількості сердець. Я сподіваюся, що зросте наша аудиторія в інших країнах, щоб серед них популяризувати українське, і сподіваюся, що склад моєї команди триматиметься. Для мене дуже важливо, щоб люди, з якими я зараз працюю, мої творчі побратими, залишилися зі мною змотивовані.

Досліджуйте на OBOZ.UA ексклюзивне інтерв'ю з українським народним артистом Анатолієм Матвійчуком, де він ділиться своїми думками про цинізм Потапа, своє життя в США та розповідає про зірку, яка була готова представити Україну на Євробаченні-2025.

Також на OBOZ.UA можна знайти інтерв'ю з бразильським режисером українського походження Гуто Пашко. Він розповідає про використання російської мови в Києві, маніпуляції з боку Росії та про "маленьку Україну" в Бразилії.