Марія Берлінська: Оптимальний варіант - організувати оборону та створити 40-кілометрову заміновану зону вздовж фронту.
Марія Берлінська - одна з найвідоміших українських волонтерок. Уже багато років вона просуває ідею про те, наскільки важливо застосовувати технології на війні. Як вона сама про це каже, "займається поширенням технологічної релігії".
Завдяки зусиллям Марії була створена програма "Народний FPV", а кількість інструкторів безпілотних літальних апаратів, які завершили курси, розроблені Центром підтримки аеророзвідки, заснованим Берлінською, вже перевищила 20 тисяч.
Рекомендації та прогнози з Берліна іноді виглядають занадто сумно для цивільного населення, проте завжди отримують значну підтримку з боку військових.
Не так давно під шквал критики волонтерки потрапило Міністерство оборони. Марія була одним із авторів резонансної публікації "Міністерство хаосу Умєрова".
Дізнайтеся про важливі трансформації в оборонному секторі, зустріч представників громадських організацій із президентом, а також нові підходи до мобілізації в нашому інтерв'ю.
Детальніша версія доступна на YouTube каналі "Української правди".
Ми пройшли через численні етапи цієї війни. Початковий підйом під час вторгнення, звільнення Харківської та Херсонської областей, а потім невдача в контрнаступі. Після цього Валерій Залужний, колишній головнокомандувач, описав ситуацію як stalemate, що свідчить про застій. Як ти вважаєш, на якому етапі війни ми зараз знаходимося?
- Ми знаходимося в моменті, де росіяни в активному наступі, в них це успішно виходить. Цей наступ вони будуть розгортати і продовжувати, бо це логічно - я б на їхньому місці абсолютно не зупинялася.
Ми воюємо проти об'єднаного військово-промислового комплексу не лише Росії, а й Китаю, Північної Кореї, Ірану, Білорусі та багатьох інших проксі-союзників гласних чи негласних.
На жаль, західні держави, зокрема, продовжують постачати Росії компоненти для безпілотників, ракет, авіаційної техніки та іншого спорядження.
Отже, ми перебуваємо в періоді, коли супротивник проаналізував свої помилки, здійснив перегрупування і вирішив боротися до кінця.
- Аналітики The New York Times окреслили останні активності росіян як вихід із тупикової ситуації. Ти б із ними погодилася?
- Немає позиційної артилерійської війни. Є перевага і динаміка однієї зі сторін, причому дуже явна. Достатньо подивитися на карту DeepState і все зрозуміти.
- Так, з DeepState ми бачимо очевидне просування росіян. Водночас ми очікували, що росіяни оточать і окупують Покровськ ще у вересні 2024 року. Зараз вже листопад, вони перебувають за кілька кілометрів від Покровська. Тобто просування йде, але дуже повільними темпами. Такі темпи просування будуть зберігатися?
Я б звернула увагу на більш широку перспективу. Тепер, коли Україна продовжує функціонувати — банківська система діє, ми можемо насолодитися чашкою кави, транспорт працює — ми сприймаємо це як звичайне явище. Однак, насправді це справжнє диво. Люди мають схильність швидко звикати до позитивного.
В тому, що Покровськ досі не взяли, немає інших факторів, аніж героїзм українських людей. Вони до останнього тримаються за кожну посадку, за кожен метр. Волонтери рвуть землю під собою, щоб зробити збори на ті ж самі дрони. А поміж бездарних командирів є все ж таки достойні люди, котрі залишаються до останнього зі своїми підрозділами, гинуть і отримують поранення, але чіпляються за кожен метр.
Це єдине обґрунтування того, чому на листопад 2024 року Покровськ залишається під нашим контролем. В умовах інтенсивного артилерійського вогню, активних авіаційних ударів і тисяч КАБів, що обрушуються на нас, а також враховуючи постійне вдосконалення тактики російських військ — це справжнє диво.
Росіяни не соромляться у нас вчитися, і наші найкращі практики вони собі переймають і постійно масштабують, зокрема і в технологіях.
Ми знаходимося в моменті, де ворог прийняв рішення йти до кінця. І якщо так цинічно, грубо порівнювати зі спортом, то вони десь в умовному 3-му, максимум 4-му раунді, а ми десь у 10-11-му.
- Це за виснаженням?
- Так, за виснаженням. Ми все більше схиляємося на канати, а вони тільки-тільки запустили цю машину війни. Тобто вони ще не відчувають катастрофічності втрат.
Зазвичай вони вирішують проблему нестачі особового складу, пропонуючи надзвичайно великі виплати під час укладання контрактів. Крім того, це односторонній шлях. Іншими словами, ви не маєте можливості залишити армію — вас просто "обнулять". Таким чином, уклавши контракт і отримавши певну суму, умовно кажучи, десятки тисяч доларів, вони автоматично беруть на себе зобов'язання служити до самого кінця.
Кремлівська еліта усвідомлює, що поразка у війні або відсутність чітких досягнень призведе до їхньої політичної та фактичної загибелі.
Це може свідчити про внутрішній бунт у Росії, а також про незворотні процеси, які вже розпочалися. Тому вони не відпускають ситуацію і продовжуватимуть вливати у вогонь війни стільки ресурсів, скільки буде необхідно, без зупинки.
Досягнення цілей не зводиться лише до нинішнього захоплення Донецької області та встановлення повного контролю над Донбасом. Чи я правильно це сприймаю?
Путін отримає рівно те, що ми готові йому надати.
Мова зовсім не йде про прості адміністративні межі. Якщо вдасться захопити Запорізьку область і повністю заволодіти Запоріжжям, це стане метою, за яку готові боротися. Якщо з’явиться можливість просуватися в напрямку Дніпра, вони рухатимуться саме туди.
Я спостерігаю, що українці часто мають ілюзію, ніби варто лише зробити якусь поступку Путіну, і він зі своїми агресивними діями зупиниться.
Проте Росія добре усвідомлює, що таке сила, це для мене безсумнівно. Також я впевнений, що вона забере стільки, скільки ми будемо готові віддати. Якщо ж у них з'явиться можливість просунутися до Львова, вони без вагань рушать в цьому напрямку.
Отже, я неодноразово підкреслювала, наскільки важливо сприймати ситуацію з точки зору супротивника. Він міркує, як справжній маніяк.
Цифри, які я побачив, справили на мене велике враження, навіть якщо говорити про вересень 2024 року: Росія отримала від Північної Кореї 200 балістичних ракет, які були націлені на наші міста. У той же час, кількість ракет, що ми отримали від усіх наших партнерів за цей період, виявилася меншою.
Які контраргументи ми можемо висунути зараз не лише проти Росії, а й проти її союзників?
Прийняти дійсність і не піддаватися ілюзіям – це перший крок. Другий – усвідомити найгірший можливий розвиток подій.
- Це який для Марії Берлінської в листопаді 2024 року?
Найгірший можливий розвиток подій полягає в тому, що ми повільно, але впевнено перетворюємося на ключову арену конфлікту в рамках Третьої світової війни, що розгортається між країнами-агресорами та демократичними державами. Ми стаємо величезним полігоном для цих протистоянь.
І найгірший сценарій, це якщо, з одного боку, країни осі добра вчасно не прокинуться і не усвідомлять, що сюди потрібно давати максимально швидко і якісний ресурс, і, можливо, навіть своїх солдатів.
З іншого боку, якщо всередині у нас не буде єдності, консенсусу, ми втратимо бойовий дух, ми будемо деморалізовані. Після цього втратиться управління військами, після цього поступово ми втратимо державність як таку в принципі.
Чи здатна Росія, якщо Захід залишиться пасивним, а в Україні будуть продовжуватись внутрішні конфлікти, з максимальною підтримкою своїх союзників, захопити нас? Так, це цілком можливе. Йдеться не лише про лівобережну частину України.
В останні місяці у мене виникає відчуття, що наші європейські партнери роблять усе можливе, аби призупинити конфлікт. Вони постійно говорять про свої численні внутрішні труднощі. Що ж може спонукати їх усвідомити, що це також становить загрозу для них?
Дивишся, злочинність має свою структуру, а ми – ні.
Терористи, маніяки - організовані зараз, а західний світ, на жаль, дуже поляризований і не усвідомлює взагалі до кінця екзистенційну загрозу для самої системи координат, для самих правил гри. Тому що країни так званої осі зла мають на меті екстраполяцію власного світобачення на цій території.
Якщо провести аналогію з історичними подіями, це нагадує відкриття нових земель, нових джерел ресурсів. Вони прагнуть закріпитися тут зі своїми громадами.
Ти брала участь у зустрічі з президентом Володимиром Зеленським. У ході бесіди ти також спілкувалася з керівництвом та лідерами ключових міністерств, що займаються питаннями нашої обороноздатності. Чи усвідомлюють нині люди на високих посадах існуючі загрози?
Я звернула увагу на те, що існує потреба в слуханні, і деякі ідеї виявляють схильність до сприйняття. На жаль, я відзначила, що в нашій діяльності чимало процесів функціонує в ручному режимі, починаючи вже зі стратегічного рівня.
Що я ще помітила? Що гірша стає ситуація, то більше з'являється бажання чути.
Слухати чи відшукати тих, з ким можна поділитися відповідальністю?
Цілком ймовірно, що це так. Я вважаю, що протягом усіх цих десяти років мій обов'язок полягав у тому, аби постійно наголошувати на важливості дронів і технологій у цій війні. Нам необхідно готувати суспільство, розвивати людей і змінювати сам підхід до війни. Потрібно відмовитися від ілюзій, що ця ситуація не вплине на нас або що ми зможемо обійтися малими втратами.
Перемир'я з Росією приведуть до ще більшої війни. Тому я вважаю взагалі, що потрібно готувати все населення до спротиву, до того, щоб воювати розумно і технологічно. І, повір, це можна робити абсолютно всюди.
Наша команда волонтерів готова взяти на себе цю відповідальність і забезпечити, щоб щонайменше 10-20 тисяч людей в кожному регіоні навчились управляти наземними та повітряними безпілотниками, а також освоїли основи програмного забезпечення та комунікацій.
Наскільки мені відомо, ви згадували про це під час розмови в Міністерстві оборони та на зустрічі з президентом?
- Я повторила одну просту тезу: є єдиний процес, який нам допоможе - це технологічна мілітаризація в суспільстві. Це означає, що кожен у племені повинен вміти виготовляти або застосовувати технології для захисту себе і свого племені. Щоб не людина йшла вперед, у розвідку, а летів дрон або наземний дрон робив вогневе прикриття, мінування, розмінування, логістику тощо.
Я вже згадувала про найпесимістичніший варіант, тепер давай обговоримо оптимістичний сценарій.
Люди, які не здатні до критичного мислення, безумовно, почнуть висловлювати свої негативні думки в коментарях. Однак найреальніший варіант (навіть якщо це звучить тривіально, але правду потрібно говорити) — це не обмежуватися кордонами 1991 року на сьогодні. Цей аспект варто залишити в минулому.
Це може стати нашою реальністю, але при хорошому прогнозі - це роки. Ми не відмовляємося від своєї землі, не відмовляємося від Криму й Донбасу. Але ми повинні прибрати навіть із суспільної дискусії історію про те, що це має відбутися через рік. Це відбудеться через роки при хорошому прогнозі і при правильній, дуже комплексній підготовці.
Наразі оптимальним варіантом є перейти в активну оборону, створивши 30-40 кілометрів багатошарової, укріпленої та замінованої смуги вздовж усієї лінії фронту.
- Це те, що називається стабілізувати фронт?
Навіть не допускайте думки: "Як ми можемо втратити стільки квадратних кілометрів сільськогосподарських угідь?". Позбудьтеся цієї безглуздої ідеї.
Можна вчитися у ворога, в них ешелонована оборона в 7, 8 іноді 10 рядів. Вкладатися в це.
Цю територію слід охороняти, використовуючи передові технології: ударні безпілотники та наземні дрони повинні реагувати на будь-які незначні переміщення.
Це колосальний ресурс, проте він є єдиним способом стримати натиск ворога та не дати йому просунутися далі вглиб території.
Конфлікт не починається в Донецькій області чи у Курську. Він корениться набагато глибше, на території Росії: на виробництвах танків, ремонтних заводах та науково-дослідних установах. Саме туди потрібно завдавати удару, щоб знищити цей ресурс.
Нам необхідна власна потужна ракетна програма, і ми лише на початковому етапі цього шляху.
І третє - це однозначно переводити всю країну, все населення на історію про довгу війну, про марафон за правилами спринта і про те, що всі мають бути готові. Діти з 5-6 класу мають вже вчити програмування, робототехніку, розуміти основи зв'язку і так далі.
Не тому, що я хочу, щоб наші діти воювали. Якраз тому, що війна почалася в 2014-му і зараз ті, кому було 12-14 років, вони вже воюють. І вони були не готові.
Якщо звернутися до військовослужбовців, що виконують свої обов'язки на передовій, можна почути від них численні скарги на брак особового складу та піхоти. Які кроки має вжити держава, щоб впоратися з цією проблемою?
Люди не прагнуть брати участь у бойових діях, у нас значна частка серйозних поранень і втрат. На минулому тижні виник скандал через переведення бойових медиків у піхотні підрозділи та мобільно-вогневі групи.
Які кроки вжити у ситуації, коли відчувається значний дефіцит людей?
Зараз можна вжити, принаймні, три конкретні заходи. По-перше, необхідно полегшити процес переведення військовослужбовців всередині армії. Це справді дозволить зняти напругу і продемонструвати більш гуманний підхід до особового складу.
Найбільший абсурд полягає в тому, що люди, які пішли захищати свободу, опинилися в найбільшому рабстві.
Це потрібно виконувати з розумом. Не можна допускати, щоб вся команда раптом перейшла до іншої групи, адже, як нам пояснювали представники Генштабу, це може призвести до утворення прогалини на фронті.
Проте, з іншого боку, якщо всі підлеглі залишають цього командира, можливо, варто замислитися над його компетентністю. Це може бути ознакою того, що настав час для зміни керівництва.
Друге - це мобільність всередині самої вертикалі. Якщо людина в керівництві підрозділу провалила свої задачі, то ми точно повинні переглянути її участь.
І не повинно бути, що з високої посади йдуть тільки на підвищення. У нас якщо хочуть позбутися людини з посади, їй дають підвищення, щоб вона не судилася. Або ВЛК - і на пенсію.
Отже, у нас є чимало чоловіків призовного віку, які займають високі військові звання, такі як полковники, підполковники та генерали, і тепер насолоджуються хорошими пенсіями, які фінансуються з наших податків. На мою думку, було б справедливо, щоб ті, хто не впорався з покладеними на них завданнями, знижувалися в званні, отримуючи посади, наприклад, командирів взводів або звичайних піхотинців.
На мою думку, важливо створити умови для мобільності всередині підрозділів. Що я маю на увазі? Уявімо собі, що до нас приходить, скажімо, Андрій Оністрат. Він має досвід роботи в банківській сфері та керував великими командами. Але його посада в нашій структурі – сержант або лейтенант.
Армія отримала десятки тисяч таких людей без жодних зусиль. Вони чекали під військовими комісariatами: талановиті управлінці, обдаровані економісти, успішні бізнесмени та інші. Ці люди вирішили приєднатися добровільно - армія ніколи б не змогла залучити їх інакше.
Цей людський ресурс слід використовувати ефективно, адже управління бригадою насправді є управлінням значною командою. Командир бригади виконує роль генерального директора великої організації. Якщо у нього налічується 3-5 тисяч співробітників, то під його контролем перебуває близько 10 мільярдів гривень, не враховуючи витрати на техніку.
Логіка війни - це та сама логіка бізнесу.
- І математики.
У бізнесі твоя стратегія завжди базується на раціональному підході до отримання прибутку. І в умовах війни ця ж сама логіка також має місце.
Я, мабуть, висловлю дещо цинічні думки, але якщо ти втратив 100 солдатів і кілька одиниць техніки, але при цьому знищив у п'ять разів більше супротивників і їх техніки, це можна оцінити з фінансової точки зору – ти виходиш у виграші.
Якщо ти втратив тисячу своїх воїнів, а ворог поніс лише 100 втрат, і його техніка значно поступається твоїй, то це означає, що ти зазнав значних втрат.
По-третє, я б забезпечила виконання запитів суспільства та армії щодо справедливості. Важливо дати людям можливість відпочити. Постійно одні й ті ж особи несуть на собі тягар війни, тому я б організувала, принаймні, кілька тижнів або навіть місяць відпустки кожні 3-4 місяці.
Таким чином ротаційним принципом, не тільки я чи моя посестра служимо весь час - служить весь час її чоловік, а троє інших відпочивають. Давайте спочатку ці служать якийсь час, потім ці прийшли на пару місяців, потім ротаційно служити тощо.
Якщо ретельно спланувати систему, щоб уникнути її руйнування (фронту), інтегрувати її в цифровий простір та визначити відповідну послідовність дій, це цілком здійсненно.
І в такому разі зникнуть випадки самогубств, розлучень, а також зменшиться кількість СЗЧ. Адже люди отримають можливість зустрічатися з рідними, обіймати своїх дітей, проводити час з сім'єю, відвідувати кінотеатр чи лікаря для огляду.
Чи здатна вертикаль приймати такі рішення? Адже наразі вона готова маніпулювати правдою, спотворювати факти і підтримувати один одного, але при цьому продовжувати йти своїм шляхом.
Це те, що ти чуєш майже від усіх військових з різних бригад. Я не хочу узагальнювати: є різні бригади, є дуже класні й круті, де є планування, на першому місці - збереження життя людей.
Проте ти чудово усвідомлюєш, які обставини існують у окремих командах, де намагаються створити позитивний образ, незважаючи на те, що реальність зовсім інша і досить тривожна.
Як трансформувати неефективну систему управління? Зараз я поділюсь своїми думками, і це, можливо, виглядатиме як щось із сфери наукової фантастики або навіть як прояв міського абсурду. Я сприймаю людей через призму механізмів, немов вони роботи. За ці десять років у мене сформувалася певна професійна деформація.
На мою думку, найкращий спосіб максимально ефективно використовувати ресурси – це їх цифровізація. Кожен із нас має свої особливі тактико-технічні характеристики. Наприклад, тобі потрібно управляти великою командою журналістів, але є певні аспекти, з якими ти не справляєшся. А як щодо роботи з таблицями Excel – це твоє?
- Я відчуваю ненависть.
- Від. Якщо ми це тобі додамо, у тебе не вийде.
Наші талановиті інженери часто виявляються неефективними мінометниками, а вправні водії та механіки – поганими снайперами. Це свідчить про те, що ми не використовуємо людей за їхнім справжнім призначенням і не маємо уявлення про їхні справжні здібності.
Якщо подивитися на людину як на робота, то ми маємо своє ТТХ. Ти ж роботом-пилососом не ореш поле? А роботом, який може оросити поля, ти ж не вариш борщ.
Це те, що ми називаємо людським капіталом та його застосуванням.
- Яким чином ми можемо ефективно реалізувати його?
- Возможно, стоит провести аудит?
Уявіть собі, що на Ставці верховного головнокомандувача існує інтерактивна цифрова панель, яка дозволяє аналізувати кандидатури на посаду комбригів. Коли виникає питання, кого з претендентів призначити, можна просто доторкнутися до екрана, щоб відкрити електронну картку з інформацією про кандидата. Ця картка міститиме кадрову історію особи, сформовану на основі відгуків та оцінок, які надають різні колеги та підлеглі.
Ми ж оцінюємо доставщика піци і водія "Uber" чи кав'ярню. Великі дані не брешуть. Якщо ти бачиш оцінку 4,9 в кав'ярні, і там 6 тисяч відгуків, скоріше всього там буде реально класна кава. Так само і тут.
Це єдиний спосіб справжнього ухвалення рішень – зважено, без впливу емоцій, незалежно від соціальних зв’язків чи спільних святкувань, які пов'язують людей.
На початку вересня на "Українській правді" вийшла твоя стаття про "Міністерство хаосу". Зараз ми спілкуємося на початку листопада. Чи відбулися якісь зміни в діяльності міністерства за цей час? Як би ти охарактеризувала Міноборони зараз?
- Міністерство останньої спроби, напевно (посміхається).
Ці матеріали не призначені для того, щоб завдавати шкоди чи шукати помсти.
Часто саме так сприймаються персонажі матеріалів.
- Дехто сприймає. Мало в нас насправді людей високого рівня, які можуть достойно сприймати критику і після цього заходити в якийсь діалог, не тримаючи камінь за пазухою.
Ми би могли собі дозволити такий темп роботи, хай навіть у 2017, 2019 чи 2020 році, але точно не зараз, коли настільки активна фаза війни.
Дивно, але багато міністрів та значна частина заступників міністра оборони Рустема Умєрова висловлювали мені думку, що нарешті знайшлася людина, яка відкрито заговорила про ці питання, і це стало проявом справжньої відваги.
Я дуже сподіваюся, що воно допомогло мати таку збалансовану картину для нашого військово-політичного керівництва. Іноді хтось має перший сказати, що король голий, грубо кажучи, і що в нас дуже серйозні проблеми в Міністерстві оборони.
І я так розумію, що впирається питання передусім у пошук альтернативи. Тобто хто буде тією людиною, яка теоретично би могла змінити Умєрова.
- Яка, на твою думку, особа була б необхідна міністерству в даний момент?
Знаєш, я згадала на одній з тих важливих зустрічей, що колись, в епоху 1990-х та на початку 2000-х, нам вистачало просто кваліфікованих фахівців на ключових позиціях у сфері безпеки та оборони.
Після початку війни у 2014 році виникла потреба в обдарованих спеціалістах на ключових позиціях у сфері безпеки та оборони.
Ми зараз приходимо в час, коли нам потрібні вже геніальні люди. І таких людей дуже мало. Я себе до них, наприклад, не відношу.
Я впевнена в своїх можливостях і в потенціалі нашої команди. У нас працюють справжні професіонали — талановиті, розумні та висококваліфіковані. Проте геніальність — це зовсім інша справа. Тому я пропоную зосередитися насамперед на логіці, технічних характеристиках і наших попередніх успіхах.
Не піддаватися емоціям, не потрапляти під вплив знайомств чи приємного ставлення. Деякі люди можуть бути надто улесливими, робити лестощі керівництву або намагатися догодити будь-якою ціною. Це абсолютно несерйозно. На мою думку, такі особи, навпаки, завдають шкоди своїм керівникам.
Я завжди наголошую своїм колегам: якщо я відчуваю, що є найрозумнішою особою в приміщенні, це означає, що мені варто змінити обстановку.
Однак варто зазначити, що в моменти криз, подібно до біблійних епох, з'являються фальшиві пророки, які прагнуть догодити різним правителям та прокурорам, намагаючись підкупити їх своєю прихильністю...
- Але ж ти розумієш, що на лояльності побудована вся система нинішньої влади і навряд чи це можна змінити.
Подивись, я мала унікальну нагоду поспілкуватися з президентом. Тоді я висловила йому свої думки абсолютно відверто і чесно. Власне, так само, як я спілкувалася протягом усіх 10 років з усіма, з ким мала змогу поговорити. Депутатам, міністрам та керівникам оборонних підприємств я завжди говорила те, що вважала своїм обов'язком донести.
Я нічого не потребую. Я прибула сюди після початку повномасштабної агресії. З 2018 року я проживала в Сполучених Штатах, де вела успішне життя: займала хорошу управлінську посаду, мала все, що потрібно — родину, затишний дім, багато подорожей, і в цілому все складалося добре.
І якщо в 2014-му я об'єктивно пішла за свій народ, я була студенткою Могилянки, я вірила, що маю добровольцем піти і це зробити для своїх людей, то в 2022-му я повернулася не за свій народ.
- О себе?
Перш за все, я дбаю про себе. Я щиро люблю українців і вважаю усіх нас українцями, незалежно від релігійних переконань, статі, освіти чи кольору шкіри. Сьогодні українці — це символ людяності та людських цінностей.
Ось чому я відкрито ділюся правдою з президентом. Коли була нагода висловити свої думки віч-на-віч, я заявила: якщо ми загинемо, це станеться для всіх нас. На це він відповів, що прагне залишитися тут.
А ти вже думала про те, щоб влаштуватися на роботу в Міністерство оборони?
Я не готова не через бажання носити біле пальто чи страх відповідальності. Я не готова, оскільки впевнена, що моя ефективність проявляється у тій ролі, яку я вже виконую.
Якби мені було трохи за двадцять, можливо, я б прагнув до амбітної кар'єри, з золотистою табличкою на дверях і комфортним кріслом. Проте я вважаю, що в умовах війни це несе велику відповідальність.
Команда Victory Drones у співпраці з Dignitas активно працює над вдосконаленням сектору безпеки і оборони, сприяючи значним позитивним змінам. Є певні аспекти, про які наразі не можна говорити відкрито. Але сподіваємось, що незабаром настане момент, коли можна буде поділитися інформацією про численні позитивні реформи, які вже реалізуються за лаштунками.
На мою думку, під час війни кожен повинен знаходитися в тому місці, де його внесок буде найбільш корисним. Моя спеціалізація полягає в поширенні. Я відчуваю себе найкомфортніше, коли займаюся популяризацією технологічної ідеї. Моя мета — засіяти це технологічне поле, і разом з командою Victory Drones ми дійсно працюємо над тим, щоб зацікавити мільйони людей і залучити їх до нашої справи.
Ми жартували, коли створювали народне FPV, що тут, як у наркоманів - важлива перша доза. Людина склала свій перший дрон - вау.
Досліджуйте також: Мій особистий досвід. Як я збирала та перевіряла дрон.
Яка тепер вартість дронів у рамках програми "Народне FPV"?
Передається певна кількість дронів, приблизно тисяча. На мій погляд, це не так вже й багато. Проте, більш значущою подією стало те, що ми змогли зняти психологічні бар'єри у людей.
Багато людей вважають, що це неймовірно складно. Я завжди ділюся власною історією: я - гуманітарій без надії, маю освіту в галузі історії, і до 2014 року навіть не уявляла, що колись займуся чимось подібним.
Протягом трьох років я працювала на фронті, керуючи безпілотниками. У 2014 році з командою ми започаткували першу в Україні технологічну підготовку, навчаячи військових управляти дронами. Я також володію навичками пілотування звичайних літаків. Літала, поки небо залишалося відкритим для польотів.
Я щиро прагну, щоб моє плем'я змогло вижити, хочу зберегти своїх українців і сподіваюся, що люди відчують таку ж любов до цього, як і я. Це справжній інструмент. Коли ти використовуєш дрон за 300 доларів, і навіть 10 таких дронів знищують російський танк, вартість якого становить два мільйони, наслідки цього можуть оцінюватися в сотні мільйонів…
Нам потрібно терміново нейтралізувати їхні танки та постійно зосереджуватися на вирішенні корінних причин, а не на наслідках. Адже наслідки – це операції, протези, компенсації для родин загиблих, відновлення та реконструкція…
- І розбиті долі.
- А ми повинні думати про роботу з причинами. У нас ресурсу значно менше, давайте вкладатися саме в роботу з причинами. Давайте воювати розумно. І тоді ми в цій битві Давида проти Голіафа переможемо.
